Постанова № 28655809, 11.01.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2013 року 11:35, м. Львів № 2а-9830/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Степанюка Т.В.,

представника позивача Андрейка О.О.,

представника відповідача Рождественської Л.П.,

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.11.2012 р. № 0000422341, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.11.2012 р. № 0000422341.

Позовні вимоги мотивує тим, що висновки податкового органу про завищення податкового кредиту по ПДВ вплив на який мали господарські операції з ТзОВ "Денза" не відповідають дійсності. Реальність виконання робіт по встановленню та монтажу скляних перегородок спростовується належними первинними документами та їх фактичним встановленням в офісі підприємства. Вважає, що висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись лише твердженнях про відсутність контрагента за місцезнаходженням, відсутності необхідних засобів до здійснення підприємницької діяльності, ДПІ не наведено жодних даних, за яких можна було б встановити нікчемність угод. Крім того, контролюючий орган не наділений повноваженням давати висновки про нікчемність угод. Зазначає також, що в податковому повідомленні-рішення не правильно зазначено найменування платника податків. З цих підстав просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

ДПІ позов заперечила. Вважає вимоги ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" необгрунтованими та незаконними. Вважає правочини між ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" та ТзОВ "Денза" щодо встановлення та монтажу скляних перегородок нікчемними, оскільки в ході проведення перевірки встановлено відсутність ТзОВ "Денза" за юридичною адресою, відсутність інформації про наявність приміщень, транспорту та будь-яких інших ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, а це вважає, свідчить про заниження податкових зобов'язань, укладення нікчемних правочинів, без мети настання реальних наслідків.

З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків, які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" та ТзОВ "Денза" мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

15.03.2012 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС провела позапланову перевірку ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок підприємства за січень 2012 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в грудні 2011 р., про що складено довідку № 1145/23-409/30823262. Зауважень щодо бюджетного відшкодування за грудень 2011 р. не має.

15.10.2012 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС провела позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках, зокрема за грудень 2011 р. з ТзОВ "Денза".

За результатами перевірки складено Акт № 1282/22-40/30823262. Встановлено порушення ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на додану вартість в сумі 7 221,67 грн. за грудень 2011 р., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2012 р. на суму 7 221,67 грн.

На підставі Акта перевірки від 15.10.2012 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 01.11.2012 р. № 0000422341, яким зменшено бюджетне відшкодування на 7 221,67 грн., сума штрафної санкції 1 805,42 грн.

ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" не погоджується з винесеним рішенням та підставами, що покладені в основу встановлено порушення.

Винесенню оскаржуваного податкового повідомлення-рішення передували такі події.

02.11.2011 р. ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" (покупець) та ТзОВ "Денза" (продавець) уклали договір поставки № ЛИ0211. За умовами договору Продавець продає, доставляє та монтує скляні перегородки, що наведено у Специфікації до договору. Вартість договору 51 383,33 грн., ПДВ 10 316,67 грн. Роботи виконуються за адресою м. Київ, вул.. Новоконстянтинівська, 13/10, оф. 201.

Додатками до даного договору є Специфікація № ЛИ0211-1F та план приміщення.

На виконання договору ТзОВ "Денза" продало, доставило та змонтувало в офісних приміщеннях ТзОВ ТВК "Львівська ізоляторна компанія" за адресою м. Київ, вул.. Новоконстянтинівська, 13/10, оф. 201 офісні перегородки площею 47,05 кв.м.

Для отримання передоплати ТзОВ "Денза" виписало податкову накладну № 821 від 16.12.2011 р. на суму 43 330 грн., в т. ч. ПДВ в сумі 7 221,67 грн.

По завершенні монтажних робіт ТзОВ "Денза" виписало податкову накладну № 48 від 26.01.2012 р. на суму 18 570 грн., ПДВ в сумі 3095 грн..

Видатковою накладною № РН 0000007 від 26.01.2012 р. підтверджується передача перегородок площею 47,05 кв.м. Актом здачі-приймання робіт № ОУ-0000028 від 26.01.2012 р. підтверджується виконання робіт по монтаж офісних перегородок.

ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" провело попередню оплату згідно з договором на суму 43 330 грн., ПДВ 7 221,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 79342 від 16.12.2011 р. 21.03.2011 р. було сплачено решту суми 18 570 грн.

Доставка перегородок відбувалась транспортом ТзОВ "Денза" -вантажним бортовим автомобілем Huyndai HD-72, н/ АА1623ІО. Це підтвердив листом директор ТзОВ "Денза" Щуренко О.С. Крім того, в якості підтвердження господарсько-фінансової діяльності підприємства надав відомості про штатний розпис підприємства станом на 01.02.2012 р., де перебуває 98 осіб, в т.ч. 6 водіїв.

Щодо відображення в первинних облікових документах податкових зобов'язань, що виникли внаслідок вчинення господарської операції, то такі включені і продавцем і покупцем. Задекларовано суму ПДВ 7 221, 67 грн., розбіжностей в декларуванні якої не виявлено. Включення ТзОВ "Денза" суми ПДВ до податкових зобов'язань за грудень 2011 р. також підтверджується актом № 2785/22-2/31811682 від 26.07.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ "Денза" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.».

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарської операцій між ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" з ТзОВ "Денза" з приводу монтажу скляних перегородок.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного. Відносини щодо нарахування та сплати податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України (надалі -ПК України). Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; ) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. (п.201.6 ст. 201).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (201.7 ст. 201).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201).

Як вбачається з наведених положень, документом, що дає право на віднесення сум ПДВ сплачених в ціні товару до податкового кредиту є податкова накладна. Податкові накладні у позивача є і щодо них у податкового органу зауважень немає.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" з ТзОВ "Денза". Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає ці доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Реальність придбання та монтажу скляних перегородок в офісному приміщенні позивач підтверджує (договором, податковими та видатковими накладними, платіжними документами,актом виконаних робіт, фотокопіями виконаних робіт на об'єкті), доказами про наявність в його користуванні приміщення, де проводилось встановлення перегородок. Зауважень щодо оформлення цих первинних документів в податкового органу немає.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що офісне приміщення за адресою м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 13/10, оф. 201 перебуває в користуванні ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" на підставі договору суборенди № 05-СА-11 від 01.07.2011 р. ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" надало фотокопії офісного приміщення з скляними перегородками. В суду відсутні підстави не брати це доказ до уваги, а податковий орган не спростував тотожності виконаних робіт на даному об'єкті. Таким чином, підтверджується, що об'єкт, на якому виконувались роботи по монтажу скляних перегородок не лише є в наявності, а й доводиться позивачем факт виконання робіт, оскільки іншим чином, ніж первинні бухгалтерські документи та фотокопії виконаної роботи підтвердити це не можливо.

Разом з тим, податковий орган вважає, що ТзОВ "Денза" відсутнє за юридичною адресою, відсутня інформація про наявність приміщень, транспорту та будь-яких інших ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, відсутня також інформація щодо кількості працюючих, а це свідчить про безтоварність господарської операції.

Покликається на акт № 2785/22-2/31811682 від 26.07.2012 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ "Денза" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.»у зв'язку з відсутністю ТзОВ "Денза" за місцезнаходженням.

Оцінюючи такі доводи ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС, які покладені в основу акту перевірки та винесеного на йог підставі податкового повідомлення-рішення, Суд вважає їх без підставними.

Як вбачається з зазначено вище акту перевірки платника ТзОВ "Денза", перевірка за місцезнаходженням цього платника здійснювалась за адресою м. Київ, вул. Тарасівська, 36/35. Однак, Суд звертає увагу відповідача на те, що ТзОВ "Денза" в договорі та інших документах по даній господарській операції вказувало юридичну адресу м. Київ, вул. Аніщенка, 8/15 та фактичну -м. Київ, вул.. Боженко, 86 Б. Перевірка за вказаними адресами не проводилась. Хоча податковому органу було відомо і про ці адреси, оскільки документи були надані до перевірки. Тому даний факт не має підстав вважати як беззаперечний, проте й сама по собі відсутність контрагента за юридичною адресою не може свідчити про безтоварність господарських операцій.

Крім того, доводи податкового органу про відсутність у ТзОВ "Денза" приміщень, транспортних засобів, працюючих людей, інших необхідних до здійснення господарської діяльності ресурсів, нічим не підтверджено.

ДПІ ні під час перевірки, ні під час розгляду справи самостійно не встановлювало цих обставин та не надавало належних письмових доказів. Жодних запитів про наявність чи відсутність об'єктів нерухомості, майна, транспортних засобів не здійснювалось, в т. ч. і орендованих. Покладаючи такі обставини в основу висновку про порушення податкового законодавства іншого платника, податковий орган мав би самостійно пересвідчитись в їх достовірності, оскільки це його прямий обов'язок. Крім того, ТзОВ "Денза" надало відомості про штатний розклад підприємства, надало електронну адресу, якою підтверджує, що підприємство спеціалізується на наданні послуг з покращення офісів.

Відтак, ДПІ не надала доказів, які оцінювались б як не можливість підприємства виконувати роботи по будівництву стінки цеху. Тому Суд не може брати такі до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях податкових органів, які не підтверджені належними доказами.

З цих підстав Суд не може покласти доводи ДПІ в основу судового рішення. Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам), а також тому що об'єкт, на якому виконано роботи, реально існує та використовується позивачем.

Разом з тим, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи, ДПІ не висловлювало сумнівів в не спроможності хоча б однієї сторін реально виконати зобов'язання за договором.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" з ТзОВ "Денза" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" на укладення договору з контрагентом з ТзОВ "Денза" (та його умисел) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки та монтажу скляних перегородок в офісі. Це підтверджується не лише документами, але й фактичною наявністю приміщення в якому виконувались ці роботи. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести суб'єкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" податкового законодавства в результаті чого завищено податковий кредит. Відтак, не відповідає закону і оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 01.11.2012 р. № 0000422341.

Окрім того, Суд звертає увагу ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС на те, що податкове повідомлення-рішення від 01.11.2012 р. № 0000422341 винесено за назвою іншого платника - ТзОВ "Львівський ізоляторний завод". Однак, враховуючи те, що зазначене рішення винесено на підставі акту перевірки від 15.10.2010 р. № 1282/22-40/30823262 та його персональних податкових даних, який складено відносно позивача у справі - ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія" і саме ним оскаржується це рішення, то підстав вважати, що таке винесено не відносно до позивача немає. Крім того, сам платник податків ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія", як позивач у даній справі не оскаржує це рішення з тих підстав, що таке винесено не відносно нього.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 01 листопада 2012 р.№ 0000422341.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" судовий збір у розмірі 107,30 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 16 січня 2013 р.

Головуючий суддя Кравчук В.М.