Постанова № 28655338, 19.12.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/13744/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Шрамко Я.В. Земляна Г.Ю., Шевченко Л.І. Квеліашвілі І.М., Михайлишина О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «ТехноНІКОЛЬ»до Дніпропетровської митниці, третя особа:Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання недійсними податкових повідомлень від 03.10.2012р. №191,192 та стягнення 13816 грн. 69 коп., -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «ТехноНІКОЛЬ» звернулося з позовом до Дніпропетровської митниці третя особа:Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та просить визнати недійсними податкові повідомлення форми «Р» № 191, № 192 від 03.10.2012р., а також стягнути з Державного бюджету України суму 13 816,69 грн., сплачених ТОВ «Завод «ТехноНІКОЛЬ» з метою запобігання накладення на його майно податкової застави.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.04.2012р. митним органом було проведено перевірку стану дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи за результатами якої було складено акт за яким встановлено, що позивачем при декларуванні товару за ВМД від 17.10.2011р. № 110010000/2011/006267 та визначенні податкових зобов'язань було порушено вимоги ст.8 Закону України «Про Єдиний митний тариф», ст.190 Податкового кодексу України та ст.81 Митного кодексу України внаслідок чого було занижено суму зобов'язань на 13 816,98 грн., в тому числі ввізне мито - 11514,15 грн. та ПДВ - 2302,83 грн. 03.10.2012р. на підставі п.123.2 статті 123 Податкового кодексу України митним органом були прийняті податкові повідомлення форми «Р» № 191, № 192 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежами мито на товари, що ввозяться на територію України та податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України на загальну суму 13 816,69 грн. Зазначена сума коштів була сплачена позивачем 28.04.2012р. з метою запобігання накладення на майно позивача податкової застави. Позивач вважає, що винесені вищезазначені податкові повідомлення є незаконними та необґрунтованими, оскільки жодна з обставин, за якою може натупати відповідальність за п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України позивачем не порушена, а також відповідачем під час прийняття оспорюваних податкових повідомлень було порушено строки прийняття вказаних рішень, встановлені наказом «Про затвердження Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків, установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень та Порядку дій митних органів при несвоєчасному погашенні платниками податків податкових зобов'язань» № 370 від 11.05.2006р.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечують, у запереченнях на позов відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що посадові особи митниці при нарахуванні штрафів відповідно до п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України діяли у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, оскільки позивач порушив умови застосування режиму вільної торгівлі шляхом подання неналежного сертифікату про походження товару, що призвело до неправомірного застосування податкової пільги у вигляді звільнення від сплати ввізного мита про що зазначено було в акті перевірки від 06.04.2012р. № Н36/12/110000000/32944149 та визнано позивачем шляхом сплати коштів до Держбюджету. Разом з тим, використано суми, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання податкової пільги всупереч умовам її надання. За вказане порушення до позивача були застосовані штрафні санкції на підставі п.54.3.6 ст.54 та п.123.2 ст. 123 Податкового кодексу України у межах граничних строків застосування штрафних санкцій до платників податків відповідно до ст.ст. 102, 114 Податкового кодексу України. При цьому, представники відповідача зазначають, що позивач обґрунтовує свої вимоги посилаючись на наказ ДМСУ від 11.05.2006р. №370, проте, зазначений Порядок втратив чинність 01.01.2011р. з прийняттям Податкового кодексу України та митні органи з 01.01.2011р. керуються у своїй діяльності саме нормами Податкового кодексу України.

Третя особа в судове засідання не з'явилися, однак 17.12.2012р. надали до канцелярії суду клопотання про розгляд даної справи без участі представника Головного управління, про заміну Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на підставі ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України, а також третьою особою надано відзив на позов, в якому третя особа просить в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що вимога про стягнення коштів заявлена з порушенням статей Бюджетного кодексу України та без дотримання Порядку від 20.07.2007р. № 611/147, оскільки суми митних та інших платежів повертаються органами казначейства за умови надання Висновку митним органом або щодо яких винесено рішення суду про повернення коштів.

Розглянувши заявлені третьою особою клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи та заміну Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, вислухавши думку представників сторін, дослідивши надані документи на їх підтвердження, судом зазначені клопотання задоволені, здійснено процесуальне правонаступництво третьої особи на підставі ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням наданих заперечень на позов також ухвалено розгляд справи здійснювати без участі представника третьої особи.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 13.06.2012р.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Завод ТехноНІКОЛЬ» 17.10.2011р. заявило до митного оформлення за вантажною митною декларацією №110010000/2011/006267 товар «сланець покрівельний (посипка) СК-2» всього кількістю 182,61 т, отриманий від ТОВ «ТехноНІКОЛЬ-Строительные системы» (Росія) за контрактом від 01.02.2011р. № 0019/11 (а.с.14).

При обчисленні податкових зобов'язань за вказаною декларацією платником податків - ТОВ «Завод ТехноНІКОЛЬ» в гр.36 ВМД була задекларована преференція по сплаті ввізного мита, яка застосовується за умови виконання положень Угоди про Правила визначення країни походження товарів у СНД від 20.11.2009р., що набула чинності 14.09.2011р., у зв'язку з чим позивачем було надано митниці Сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 04.10.2011р. № RUUA 1006001920 (1155470), виданий торгово-промисловою палатою Республіки Башкортостан на товар «сланець покрівельний (посипка) СК-2» загальною кількістю 243,48 т.

Посадовою особою Дніпропетровської митниці було здійснено контроль перевірки правильності класифікації та кодування товарів та перевірку правильності нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) за ВМД та застосування пільг у їх сплаті відповідно до законодавства шляхом проставлення відбитка печатки у відповідній графі ВМД «сплачено» та особистим підписом, що є завершальною стадією митного оформлення (а.с.14).

В подальшому, митним органом у період з 29.03.2012р. по 04.04.2012р. було здійснено невиїзну документальну перевірку стану дотримання законодавства України ТОВ «Завод ТехноНІКОЛЬ» при митному оформленні лому магнезіальних виробів (вогнетривкої цегли) із застосуванням режиму вільної торгівлі на підставі сертифікату про походження товарів форми СТ-1 за ВМД від 17.10.2011р. № 110010000/2011/006267, про що 06.04.2012р. складено відповідний акт №36/12/110000000/32944149 (а.с.9-11).

Зі змісту вказаного акту перевірки видно, що відповідачем встановлено, що платником податків - ТОВ «Завод ТехноНІКОЛЬ» при декларуванні товару за вищевказаною ВМД від 17.10.2011р. і визначенні своїх податкових зобов'язань порушено вимоги статті 8 Закону України «Про Єдиний митний тариф», статті 190 Розділу 5 «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, статті 81 Митного кодексу України внаслідок чого були занижені податкові зобов'язання на 13816,98 грн., в тому числі: ввізне мито - 11514,15 грн. та ПДВ - 2302,83 грн., оскільки відправлення товару «сланець покрівельний (посипка) СК-2» у кількості 182,6т із загальної кількості у 243,48 т., на яку був виданий Сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 04.10.2011р. № RUUA 1006001920 (1155470) торгово-промисловою палатою Республіки Башкортостан, не відповідало умовам, передбаченим Угодою від 20.11.2009р. щодо одночасного постачання товару (а.с.10).

На підставі вищевказаного акту перевірки, 03.10.2012р. Дніпропетровською митницею відносно ТОВ «Завод ТехноНІКОЛЬ» були прийняті наступні податкові повідомлення форми «Р», а саме:

- № 191, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем : мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності у розмірі 11514,15 грн., у тому числі за штрафними санкціями - 11514,15 грн. за порушення ст.81 Митного кодексу України від 11.07.02р., ст.8 Закону України «Про Єдиний митний тариф», п.6.1 та п.6.4 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у СНД(а.с.7);

- № 192, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності у розмірі 2302,83 грн., у тому числі за штрафними санкціями - 2302,83 грн. за порушення ст.81 Митного кодексу України від 11.07.02р., ст.190 Податкового кодексу України, п.6.1 та п.6.4 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у СНД (а.с.8).

28.04.2012р. позивачем на підставі його заяви було сплачено зазначені суми із депозитного рахунку митниці, на якому перебували кошти ТОВ «Завод ТехноНІКОЛЬ»(а.с.36-38).

Позивач не погоджується з прийнятими вищевказаними податковими повідомленнями та вважає, що вони винесені в порушення митним органом строків складання податкових повідомлень, встановлених наказом «Про затвердження Порядку підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків,установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень та Порядку дій митних органів при несвоєчасному погашенні платниками податків податкових зобов'язань» № 370 від 11.05.2006р. та без дотримання умов, для притягнення до відповідальності, визначених п.123.2 ст. 123 Податкового кодексу України.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню в частині визнання неправомірним та скасування оспорюваних рішень, виходячи з наступних підстав.

З 01.06.2012р. набрав чинності Митний кодекс України, прийнятий 13.03.2012р.

Виходячи з того, що предметом даного спору є правовідносини сторін, які виникли у 2011р., до даних правовідносин слід застосовувати митне законодавство, яке було чинним станом на момент виникнення правовідносин, тобто чинного на 2011 рік.

Так, «Порядок підготовки та направлення митними органами податкових повідомлень платникам податків,установлення й експлуатації дощок податкових повідомлень та Порядок дій митних органів при несвоєчасному погашенні платниками податків податкових зобов'язань» затверджений наказом ДМСУ 11.05.2006р. № 370 та його розроблено відповідно до статей 2,4 та 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Однак, з 01.01.2011р. втратив чинність Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та набрав чинності Податковий кодекс України, норми якого визначають повноваження контролюючих органів, їх функції та повноваження, а також визначені граничні строки прийняття рішень вказаними органами. До контролюючих органів щодо сплати податків і зборів віднесено і митні органи згідно ст. 41 Податкового кодексу України.

За таких обставин, під час прийняття оспорюваних рішень 03.10.2011р. відповідачем правомірно були застосовані граничні строки прийняття рішень, визначені ст.ст. 102, 114 Податкового кодексу України, оскільки норми Податкового кодексу України мають вищу юридичну силу, прийняті пізніше та підлягають застосуванню з урахуванням вимог ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв'язку з наведеним, посилання позивача на порушення строків прийняття оспорюваних рішень, визначених наказом ДМС України 11.05.2006р. № 370 є безпідставними.

Разом з тим, досліджуючи питання щодо правомірності та законності прийнятих оспорюваних рішень, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.35 ст.1 Митного кодексу України (в редакції, чинній у 2011р.) пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов'язаних відповідно до п.19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Статтею 40 Митного кодексу України ( в редакції, чинній у 2011р.) встановлено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Згідно статті 72 Митного кодексу України ( в редакції, чинній у 2011р.) митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації та також необхідних для здійснення митного контролю і оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Згідно зі ст.78 Митного кодексу України(в редакції, чинній до 01.06.2012р.) митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Наслідком завершення митного оформлення є пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України (пункти 19, 35 статті 1 Митного кодексу України).

Відповідно до наказу Держмитслужби України № 314 «Про затвердження Порядку митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації» від 20.04.2005р. (чинного на момент виникнення правовідносин - 17.10.2011р.) працівники митної служби здійснюють вичерпний перелік дій щодо прийняття ВМД до оформлення та здійснення митного контролю.

Як встановлено судом, при здійсненні оформлення вищезазначеної ВМД позивачем були виконані вимоги передбачені наказом Державної митної служби України № 314 від 20.04.2005р. В свою чергу, працівниками митниці здійснені всі процедури щодо прийняття спірної ВМД до оформлення шляхом проставлення відбитка штампа «під митним контролем» та здійснений митний контроль, який включає в себе перевірку правильності нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) за ВМД та застосування пільг у їх сплаті відповідно до законодавства.

Під час здійснення митного контролю з боку посадових осіб відповідача зауваження до ВМД, поданої позивачем та до сертифікату походження товару, були відсутні.

Отже, відповідач підтвердив правильність та достовірність заповненої позивачем ВМД, в тому числі і наявність пільг по звільненню від сплати ввізного мита, що стверджується завершальною стадією митного оформлення - проставленням відбитка печатки у відповідній графі. ВМД була подана для контролю правильності заповнення та повноти сплати митних зборів і податків відповідальній посадовій особі відповідача, яка здійснила перевірку правильності факту та повноти сплати митних платежів, зборів і податків, про що зазначила у ВМД відповідним штампом «сплачено» та особистим підписом особи, яка здійснила таку перевірку(а.с.14).

Статтею 17 Закону України «Про Єдиний митний тариф»(чинного у 2011р.) визначено, що мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України чинними на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує НБУ.

Також, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків ПДВ та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України, затверджений спільним наказом ДПА України та Державної митної служби України за N 109/188 від 16.03.2001 р. контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою визначення податкових зобов'язань та за сплатою платниками податків, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, здійснюється митними органами.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства України, можна дійти висновку про те, що виключно лише митний орган та саме при ввезення товарів на митну територію України наділений компетенцією щодо перевірки правильності визначення податкових зобов'язань та сплатою платниками податків, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України.

Судом встановлено та не оспорено відповідачем, те, що митницею була оформлена ВМД від 17.10.2011р. та здійснено пропуск товару через митну територію України, що підтверджується відповідною відміткою на копії ВМД, яка наявна в матеріалах справи (а.с.14).

При цьому, відповідач у ході проведення митних процедур при ввезенні позивачем на митну територію товару - сланець покрівельний (посипка) СК-2 у кількості 182,6т. за ВМД від 17.10.2011р. своїм правом на відмову у митному оформленні товару не скористався, що підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи.

Отже, митницею було здійснено оформлення товару та рішення з питань щодо неправомірності застосування позивачем преференції, передбаченої умовами режиму вільної торгівлі відповідно до Угоди на підставі сертифікату про походження товару форми СТ-1 від 04.10.2011р. №RUUA 1006001920 (1155470) виданого торгово-промисловою палатою Республіки Башкортостан під час переміщення товару у вказаний період не приймалось.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, погодилися з усіма відомостями про товар та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів) у вільний обіг, тому в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, зокрема, з посиланнями на результати проведеної перевірки.

Зазначене відповідає правовій позиції Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 02.06.2009 р., справа № 21-474), від 23.01.2012р. та правовій позиції Вищого адміністративного Суду України (ухвала від 23.03.2010 р., справа № К-19658/08, від 08.06.2010р. № К-21037/08, від 05.10.2010р. № 21669/10, від 22.12.2010р. № К-22916/10, від 31.05.2011р. № К-34149/09 постанова № К/9991/6665/11).

В той же час, судом враховуються і норми статті 69 Митного кодексу України (чинного станом на момент виникнення правовідносин 17.10.2011р.), якими визначено, що незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Частиною ч. 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, зазначеною нормою обов'язок щодо доказування правомірності та законності прийнятих рішень, покладено саме на відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Згідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В судовому засіданні у ході судового розгляду справи, представниками відповідача не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних рішень та не наведено жодної підстави, які б передували проведенню перевірки позивача після закінчення операцій митного контролю з урахуванням вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Є безпідставними посилання відповідача на те, що позивач порушив умови застосування режиму вільної торгівлі шляхом подання неналежного сертифікату про походження товару, що призвело до неправомірного застосування податкової пільги у вигляді звільнення від сплати ввізного мита, оскільки доказів в обґрунтування зазначеного відповідачем не надано, а саме твердження відповідача в акті перевірки про те, що відправлення товару - «сланець покрівельний (посипка) СК-2» у кількості 182,6т. із загальної кількості у 243,48т на яку був виданий сертифікат про походження товару фори СТ-1 від 04.10.2011р. не відповідало умовам, передбаченим Угодою від 20.11.2009р. щодо одночасного постачання товару є неспроможним, оскільки як зазначив відповідач в акті перевірки здійснення поставки однієї партії товару відбулося у період з 07.10.2011р. по 17.10.2011р. в загальній кількості 243,48т., на яку і був виданий сертифікат про походження товару від 04.10.2011р., зазначений товар був направлений на адресу одного вантажоодержувача від одного вантажовідправника за кількома товаротранспортними документами, що відповідає вимогам п.6.1 та п.6.4 вказаної Угоди від 20.11.2009р.

При цьому, слід зазначити, що з аналізу п.6.1 та п.6.4 Угоди «Про правила визначення країни походження товарів у СНД» від 20.11.2009р., ратифікованої 06.07.2011р. та яка набрала чинності для України 14.09.2011р. видно, що її норми не містять посилань на те,що партія товару повинна бути поставлена в один день.

Згідно розділу І «терміни та поняття» вказаної Угоди дане визначення поняттю - «партія товару» - це товари, які поставляються одночасно за одним або кількома товаротранспортними документами на адресу одного вантажоодержувача від одного вантажовідправника, що перетинає кордон.

Крім того, згідно з п.6.4 вказаної Угоди передбачено, що застосування сертифікату форми СТ-1 для цілей надання режиму вільної торгівлі обмежений 12 місяцями з дати його видачі

Отже, з аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що можливе відправлення партії товару за кількома товаротранспортними накладними направленими на адресу одного вантажоодержувача від одного вантажовідправника протягом 12 місяців.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У відповідності до ч.1 п.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про його скасування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині незаконності прийнятих оспорюваних рішень є обгрунтованими, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання оспорюваних рішень протиправними та їх скасування, оскільки вони прийняті не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття вказаних рішень.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України 13816,69 грн. сплачених позивачем з метою запобігання накладення на його майно податкової застави, то суд не находить підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог, виходячи з того, що позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення вказаної суми з Державного бюджету України до третьої особи, тоді як згідно до вимог ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач і відповідач.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст.45 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково зараховані до бюджету у відповідності до Порядку повернення платниками податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету,контроль за справлянням яких здійснюється митними органами затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007р. № 618 зареєстрованого в Мінюсті України 25.09.2007р. за № 1097/14364 та Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи затвердженого спільним наказом ДМС України та Державного казначейства України від 20.07.2007р. за № 611/147.

Так, на підставі вищенаведених підзаконних актів, повернення надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів Державним казначейством здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформленням митної декларації.

Таким чином право на повернення сплачених податків і зборів пов'язане з певними обставинами та відповідною процедурою, зокрема: прийняття митним органом відповідного рішення та подання заяви платником, однак зазначені обставини на час розгляду справи відсутні.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За таких обставин підлягають частковому стягненню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 69 грн. 08 коп. з урахуванням того, що позовні вимоги позивача задоволені частково.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «ТехноНІКОЛЬ» до Дніпропетровської митниці, третя особа:Головне управління Державного казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання недійсними податкових повідомлень від 03.10.2012р. №191,192 та стягнення 13816 грн. 69 коп. - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення форми «Р» Дніпропетровської митниці № 191, № 192 від 03.10.2012р.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «ТехноНІКОЛЬ» (51901, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Торговельна,2, п/р № 2600730141323 в філії Відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ, МФО 305437, ІК 32944149) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 69 грн. 08 коп. (шістдесят дев'ять грн. 08 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 24.12.2012р.

Суддя С.О. Конєва