Постанова № 28655216, 28.12.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/14973/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представника позивача представників відаовідача Коляди О.О., Атрошенко В.М., Овсяникової Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «МІЛМ» 10 грудня 2012 року звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0000252304 та №0000262304 від 26.07.2012.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ДПІ допустила порушення в застосуванні норм законодавства при складанні акту та перевищення повноважень з наступних підстав. Згідно інформації з Єдиного державного реєстру щодо юридичних осіб ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» у перевіряємому періоді було діючим підприємством. Згідно інформації, отриманої від колишнього директора ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» ОСОБА_6, дійсно відносно нього було порушено кримінальну справу постановою начальника СО ПМ Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська підполковника податкової міліції Кочатом від 12.03.2012 №99126405, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст.212 КК України. Проте, постанова про порушення кримінальної справи була скасована постановою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11.05.2012 №4/0417/592/2012. Крім того, згідно постанови Індустріального районного суду м.Дніпропетровська про відкриття провадження від 10.04.2012 №4/0417/592/2012 слідчі дії по кримінальній справі №99126405 було зупинено до закінчення розгляду справи. А тому полковник податкової міліції Лепеха А.В. не мав права надсилати до ДПІ службову записку від 20.04.2012 №763/07-3205, оскільки інформація про злочинну діяльність службових осіб ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» є непідтвердженою і порушує права громадянина України ОСОБА_6

Позивач зазначає, що йому невідомо у кого ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» придбало товари (сировину), що були в подальшому поставлені на адресу ТОВ «МІЛМ» за договорами постачання. Але в Акті не зазначено, що товари, поставлені на адресу ТОВ «МІЛМ», були поставлені на адресу ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» саме від ПП «КОНТУР ПАК». В Акті не відображено чи було ПП «КОНТУР ПАК» єдиним постачальником товарів для ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ».

Також позивач вказує на те, що раніше ДПІ вже було перевірено в рамках планової виїзної перевірки періоди діяльності ТОВ «МІЛМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства.

На думку позивача не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податків. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Тобто єдине посилання ДПІ на те, що є акти перевірок, якими начебто встановлено неможливість ведення ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» господарської діяльності не є доказом нікчемності правочинів, укладених цим контрагентом з позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі. У своїх письмових запереченнях зазначили, що висновки викладені у акті перевірки складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «МІЛМ» (код за ЄДРПОУ 20228840) за період з 01.03.2008 р. по 31.05.2010 р., по взаємовідносинам з ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 34059303) є обґрунтованими та відповідають дійсності. Під час перевірки не були надані товарно-транспортні накладні, які повинні підтверджувати факт перевезення товару (його фізичне переміщення) від постачальника до покупця. ПП «Контур Пак» було створено з метою прикриття незаконної діяльності. Операції між ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» та ПП «Контур Пак» мають ознаки «Безтоварних» операцій. У зв'язку з вищевикладеним по ланцюгу постачання ПП «Контур Пак» з ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ», ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» з ТОВ «МІЛМ» вбачаються порушення вимог ч. 1, ч. 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Також представники відповідача зазначали, що ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» порушено ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» з покупцями, серед яких ТОВ «МІЛМ», за період вересень 2009 р., жовтень 2009 р., листопад 2009 р., грудень 2009 р., січень 2010 р., лютий 2010 р., березень 2010 р.. та постачальниками, серед яких ПП «Контур Пак». За відсутності у ТОВ «МІЛМ» факту придбання послуг, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «МІЛМ» (код ЄДРПОУ 20228840) зареєстроване у якості юридичної особи.

Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі направлення від 15.06.2012 №000281 виданого ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська головному державному податковому ревізору-інспектору відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська Васильченку Олександру Миколайовичу, згідно із п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 (пункт, підпункт) Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI та відповідно до наказу від 14.06.2012 №401 проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» за період з 01.03.2008 по 31.05.2010, по взаємовідносинам з ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 34059303).

За результатами перевірки 04 липня 2012 року було складено акт № 1328/22-6/20228840 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фінансово - господарської діяльності ТОВ «Мілм» (код за ЄДРПОУ 20228840) за період з 01.03.2008 р. по 31.05.2010 р., по взаємовідносинам з ТОВ «Еко-Пром-Інвест» (код за ЄДРПОУ 34059303)», у якому встановлено порушення:

п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 2031856,00 грн. в т.ч. за січень 2009 року - 96060,00 грн., лютий 2009 року - 65350,00 грн., березень 2009 року - 33553,00 грн., квітень 2009 року - 110600,00 грн., травень 2009 року - 85628,00 грн., червень 2009 року - 136290,00 грн., липень 2009 року - 110719,00 грн., серпень 2009 року - 226904,00 грн., вересень 2009 року - 179476,00 грн., жовтень 2009 року - 233411,00 грн., листопад 2009 року - 171887,00 грн., січень 2010 року - 210473,00 грн., лютий 2010 року - 155427,00 грн., квітень 2010 року - 111303,00 грн., травень 2010 року - 104775,00 грн.

п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 5587607,00 грн., в т.ч. за 2009 рік - 3987166,00 грн. (у 1 кварталі - 536149,00 грн., у 2 кварталі - 914424,00 грн., у 3 кварталі - 1422023,00 грн., у 4 кварталі - 1114570,00 грн.), за І півріччя 2010 року - 1600440,00 грн. (у 1 кварталі - 1006225,00 грн., у 2 кварталі - 594215,00 грн.).

Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі акту перевірки № 1328/22-6/20228840 було винесено відносно ТОВ «МІЛМ» наступні податкові повідомлення-рішення:

податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000262304 від 26 липня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем + 5587607,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2793803,00 грн.;

податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000252304 від 26 липня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем + 2031856,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1015928,00 грн.

ТОВ «МІЛМ» 06 серпня 2012 року подало до Державної податкової служби у Дніпропетровській області скаргу за вих. № 53/12-1. Державна податкова служба у Дніпропетровській області надала ТОВ «МІЛМ» відповідь за вих. № 24403/10/10-014 від 01.10.2012, якою у задоволенні скарги було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишено в силі.

ТОВ «МІЛМ» було подано повторну скаргу за вих. № 58/12 від 10.10.2012 до Державної податкової служби України, у задоволенні якої останньою було відмовлено згідно рішення про результати розгляду повторної скарги від 25.10.2012 за вих. № 4191/0/61-12/10-2115.

Також з матеріалів справи судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська вже було проведено перевірку діяльності ТОВ «МІЛМ»:

за період з 01.07.2008 по 30.06.2009 і за результатами перевірки складено акт № 3011/23-2/20228840 від 03.11.2009 «Про ре зультати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» (Код ЄДРПОУ 20228840), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2009 р.».

за період з 01.07.2009 по 31.12.2010 і за результатами перевірки складено акт № 924/23-2/20228840 від 04.05.2011 «Про результати планової документальної перевірки ТОВ «МІЛМ» (код за ЄДРПОУ 20228840) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р., іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р.».

Проаналізувавши подані акти суд виявив, що Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська не було виявлено порушень по нарахуванню податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, а також за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, окрім грудня 2009 року і березня 2010 року.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 Податкового Кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ про призначення перевірки за період з 01.03.2008 по 31.05.2010 відповідачем фактично призначено повторну перевірку за вказаний період, який охоплено в ході попередніх перевірок проведених Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, а також з 01.07.2009 по 31.12.2010, окрім грудня 2009 року і березня 2010 року.

Разом з тим, Податковим кодексом України не передбачено проведення повторних перевірок.

Визначаючись щодо позовних вимог суд також виходить з приписів Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року №817/98, прийнятого з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність.

Так, пунктом четвертим даного Указу визначено, що вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Даний пункт Указу прописаний окремою спеціальною нормою від норм загального, що визначають обставини проведення як планових так і позапланових перевірок.

В свою чергу пунктом п'ятим даного Указу визначено, що контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів є органи державної податкової служби.

Окрім того, підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкове законодавство ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також, згідно із пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки приймається податкове повідомлення-рішення.

Таким чином, з огляду на чинне законодавство, яке регламентує порядок оформлення результатів перевірок та прийняття на їх підставі відповідних рішень, проведення органами державної податкової служби повторної перевірки може призвести до того, що підприємству може бути двічі нарахована сума недоїмки з певного виду податку та штрафних санкцій.

Складення акту перевірки з аналогічними висновками попереднім, може призвести до того, що у податкового органу виникнуть права на прийняття повторно податкових повідомлень-рішень.

Наведене вказує на те, що позапланова перевірка може бути проведена лише у тому випадку, коли даний період не перевірявся ні в ході планової, ні в ході позапланової перевірки.

Відтак, в розрізі даної правової позиції, прийняття відповідного рішення можливе лише за сукупності таких обставин, як відсутність попередньої перевірки платника податку та наявність однієї з обставин передбачених п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Аналізуючи ж питання реальності правовідносин між ТОВ «МІЛМ» та з ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» судом встановлено наступні обставини.

ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» (Постачальник), з однієї сторони, і ТОВ «МІЛМ» (Покупець), з іншої сторони, 01 січня 2009 року уклали договір поставки № ПР-40298 SО. Згідно даного договору Постачальник зобов'язується поставити товар, а Покупець - прийняти його і оплатити. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент підписання уповноваженими представниками Сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка підтверджує факт передачі товару. Загальна сума договору становить суму товару за всіма отриманими накладними. Постачальник здійснює поставку товару в пункт доставки власними транспортними засобами і за власний рахунок. Розрахунки між підприємствами здійснюються у безготівковій формі. Термін дії даного договору встановлюється з моменту його фактичного підписання і діє до 31.12.2009.

Також ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» (Постачальник), з однієї сторони, і ТОВ «МІЛМ» (Покупець), з іншої сторони, 04 січня 2010 року уклали ще один договір поставки № 4/01-10 на тих же умовах, строком до 31.12.2010.

До даних договорів було виписано податкові накладні та видаткові накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а також суду надані копії виписок з рахунків на підтвердження обставини перерахування коштів.

З 01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини, виникли до набрання чинності Податкового Кодексу України, суд приходить до висновку, що в даному випадку слід застосовувати саме норми Закону України «Про систему оподаткування» та Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», порушення якого встановлено актом перевірки, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Аналогічну норму містить п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Визначення поняття господарська діяльність наведено в п. 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому, за пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності. За нормами пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку включаються до валових витрат.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі Закон № 996-ХІV) встановлює, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону № 996-ХІV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2. Положення № 88).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Податковим органом в акті зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентом. Проте, на думку суду даний висновок є необґрунтованим оскільки він не базується на первинних документах, які були наявні у позивача та досліджені судом.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину. Так правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Разом з тим висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» і ст.1 та 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх собі, у тому числі і на його контрагентів.

Згідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, у відповідності до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податковою кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Відповідна правова позиція відображена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

Відповідач зробивши висновок про нікчемність правочинів не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Водночас суд зазначає, що відсутність складських приміщень, транспортних засобів, технічного персоналу у сторони договору само по собі не може бути доказом нереальності господарських операцій, з урахуванням можливості, передбаченої чинним законодавством, залучення інших осіб для виконання своїх зобов'язань.

Отже, вказані обставині, самі по собі не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а посилання представника відповідача на них, як на докази нікчемності укладених угод є недостатнім та не обґрунтовує такі посилання.

У відповідності до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

3 матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно з нормами ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена первинними бухгалтерськими документами та податковою звітністю позивача.

Отже, позивач не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування ними своїх податкових зобов'язань.

Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Таким чином, суд приходить до висновку, що з боку ТОВ «МІЛМ» відсутнє порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, а також пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР по правовідносинам з ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ». Також суд вважає, що відповідачем було протиправно проведено повторну перевірку діяльності ТОВ «МІЛМ» за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, а також з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, окрім грудня 2009 року і березня 2010 року, оскільки Податковим кодексом не передбачено можливості податкового органу проводити повторні перевірки підприємства за один і той самий період.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, не довів те, що первинні документи позивача є такими, що не відповідають дійсності, не довів відсутності реального здійснення операцій, а договори укладено лише з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає, що ТОВ «МІЛМ» не повинне нести відповідальність за наслідки невиконання ТОВ «ЕКО-ПРОМ-ІНВЕСТ» його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею.

Також, відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, призначивши 14 червня 2012 року перевірку за період з 01 липня 2008 року податкова інспекція порушила 1095-денний строк, встановлений п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 26 липня 2012 року № 0000252304 та № 0000262304.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 26 липня 2012 року № 0000252304.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 26 липня 2012 року № 0000262304.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛМ» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн. 00 коп. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 03.01.2013 року.

Суддя О.Б. Ляшко