Рішення № 28639122, 10.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/1169-2012 10.01.13

За позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра"

до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фінекс"

про стягнення 122 163,05 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Нагорний О.К.(дов. від 17.04.2012)

Від відповідача Малков Д.Є.(дов. від 26.08.2011)

Обставини справи:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра"до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фінекс"про стягнення 122163,05 грн.

Ухвалою від 03.02.2012 господарським судом міста Києва порушено провадження у справі № 5011-2/1169-2012.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2012 у справі № 5011-2/1169-2012 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 у справі № 5011-2/1169-2012 рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012 у справі № 5011-2/1169-2012 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2012 у справі № 5011-2/1169-2012 скасовано, справу № 5011-2/1169-2012 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Згідно з повторним автоматичним розподілом справ у господарському суді м. Києва справу № 5011-2/1169-2012 передано на новий розгляд судді Головатюку Л.Д., який ухвалою від 04.12.2012 призначив її до розгляду на 26.12.2012.

26.12.2012 в судовому засіданні було оголошено перерву на 10.01.2013 для подання додаткових доказів по справі.

Представник позивача в судове засідання 10.01.2013 з'явився, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.10.2006 між Страховим акціонерним товариством "ОСТРА"(найменування та тип якого з 18.02.2010 змінено на приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ОСТРА" у відповідності до положень Закону України "Про акціонерні товариства", про що отримане свідоцтво про державну реєстрацію), позивачем, та товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фінекс", відповідачем, було укладено Договір № 13-6-06/429 про співробітництво по факультативному перестрахуванню (Договір ретроцесії), предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, переданих (прийнятих) Сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорах факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки Сторін при укладенні, виконанні і припиненні договорів факультативного перестрахування (ретроцесії).

Згідно п. 1.2. Договору ретроцесії, Сторони можуть укладати конкретні договори перестрахування окремо по кожному ризику. Кожен конкретний договір перестрахування незалежний від умов будь-якого іншого конкретного договору перестрахування, укладеного Сторонами; за п. 2.1. вищезазначеного договору, пропозиція конкретного ризику в перестрахування здійснюється у виді конкретного договору перестрахування, підписаного належним чином Перестрахувальником, який направляється Перестраховику за допомогою факсимільного зв'язку або електронною поштою; у конкретному договорі перестрахування вказуються пропоновані умови передачі ризику в перестрахування.

Між позивачем та Афанасенко Р.М. було укладено договір № 01066610 від 11.12.2006 добровільного страхування транспортного засобу марки ВМW Х5, д.р.н. Т 422 СР (Договір страхування та Застрахований автомобіль).

Згідно перестрахувального ковер-нота № 01066610-19 від 10.01.2007, ризик за Договором страхування був переданий у ретроцесію відповідачу.

04.04.2007 з Застрахованим автомобілем сталося незаконне заволодіння транспортним засобом (в т.ч. угон, крадіжка) (п. 2.2.4 Договору страхування).

Позивачем про вищевказану подію було повідомлено відповідача, що підтверджується направленим повідомленням за вих. № 208 від 05.04.2007 про настання страхового випадку, а також поштовим описом вкладення у цінний лист та чеком від 05.04.2007.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2008 по справі № 2-222/08 (на даний час є чинним) стягнуто з Позивача на користь Афанасенко Р.М. страхове відшкодування в розмірі 248 914,50 грн. і вказана сума на виконання рішення суду з врахуванням судових витрат була сплачена позивачем в процесі примусового виконання рішення суду платіжними дорученнями № 2474 від 01.09.2008 - на суму 40 644 грн. та № 2477 від 02.09.2008 - на суму 210 000 грн., загальною сумою 250 644,00 грн. (сума страхового відшкодування 248 914 грн. + судовий збір 1700 грн. + витрати по сплаті інформаційного-технічного забезпечення розгляду цивільних справ 30 грн.).

Разом з тим, Приморським РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області постановою від 31.08.2007 зупинено досудове слідство у кримінальній справі №08200700255, яка порушена по факту незаконного заволодіння Застрахованим автомобілем, до встановлення осіб, які вчинили злочин.

Відповідно до п. 3.4.1 Договору ретроцесії, Перестраховик зобов'язується перерахувати Перестрахувальникові свою частину страхового відшкодування, розмір якої розрахований відповідно до умов даного Договору і конкретного договору перестрахування, у термін передбачений даним Договором, якщо інше не передбачено в конкретному договорі перестрахування.

Частку відповідальності відповідача у разі настання страхового випадку, встановлено ковер-нотою № 01066610-19 від 10.01.2007 р. у розмірі 37,36 %.

Згідно розрахунку позивача, сума страхового відшкодування, яку як вважає позивач, відповідач повинен сплатити на його рахунок становить 92 994,46 грн. (248 914,50 х 37,36% /100).

Позивач зазначає, що відповідач 19.11.2008 сплатив позивачу частину боргу у сумі 12 994,46 грн., про що свідчить платіжне доручення № 3026 від 19.11.2008, і що на думку позивача є погодженням відповідача зі страховим випадком з Застрахованим автомобілем та з вимогами позивача щодо страти перестрахового платежу за ковер-нотом № 01066610-19 від 10.01.2007.

В подальшому, незважаючи на вимоги позивача за вих. № 1420 від 22.10.2008 та № 1374 від 14.10.2008 (копії вимог та оригінали доказів їх направлення залучені до справи) щодо необхідності сплатити залишок боргу у сумі 80 000 грн., відповідач її не перерахував, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача:

- 107 600,00 грн. страхового відшкодування з врахуванням інфляції за період прострочення з 19.10.2008 по 01.10.2011;

- 7 081,64 грн. 3% річних за період прострочення з 19.10.2008 по 01.10.2011;

- 7 481,41 грн. пені за період прострочення з 19.10.2008 по 19.04.2009.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо розміру передбаченої перестрахувальним ковер-нотом № 01066610-19 від 10.01.2007 частки відповідальності відповідача у разі настання страхового випадку з Застрахованим автомобілем за страховим випадком "угон, крадіжка" за Договором № 01066610, оскільки позивачем у відповідності до ст. ст. 111-12 ГПК України, при складанні даного розрахунку було враховано вказівки, що містяться у постанові від 25.06.2012 Вищого господарського суду України.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про страхування" перестрахуванням визначається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Означена правова норма кореспондується зі статтею 987 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Таким чином, законодавцем чітко визначено коло суб'єктів правовідносин в галузі перестрахування шляхом визначення вичерпного їх переліку. Сторонами у договорі перестрахування можуть виступати виключно страховики.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про страхування" страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

До відносин перестрахування застосовуються положення Закону України "Про страхування", норми ч. 1 ст. 6 якого визначають, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Так, п. 3.3.1. Договору перестрахування передбачає, що перестраховик зобов'язується перерахувати перестрахувальнику свою частину страхового відшкодування, розмір якої розрахований відповідно до умов вказаного договору і конкретного договору перестрахування, у термін передбачений Договором, якщо інше не встановлено у конкретному договорі перестрахування.

Ст. 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Підпункти 2.2.1.-2.2.6. Договору № 01066610 містять перелік страхових випадків, а саме: дорожньо-транспортна пригода; пожежа, самозапалення, вибух; дії непереборної сили та стихійні явища; незаконне заволодіння транспортним засобом, в тому числі угон, крадіжка; протиправні дії третіх осіб, як навмисні, так і ненавмисні; падіння предметів.

Приморським районним судом міста Одеси від 03.03.2008 під час розгляду справи № 2-222/08 встановлено настання страхового випадку по Договору № 01066610, а саме - угон Застрахованого автомобіля, страхове відшкодування за яким складає 248 914,50 грн., і згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

П. 3.3.1 Договору перестрахування містить обов'язок перестраховика здійснити виплату у термін, передбачений Договором, якщо інше не встановлено у конкретному договорі перестрахування.

Пункт 7.1. Договору перестрахування закріплює, що перестраховик має виконати своє зобов'язання з виплати частини страхового відшкодування протягом десяти банківських днів після одержання від перестрахувальника комплекту документів.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не сплатив позивачу обумовлену договором перестрахування суму, а отже порушив взяті на себе за договором зобов'язання.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Таким чином, суд вважає доведеним факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 80 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 80 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні збитки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 7 081,64 грн., інфляційні збитки становлять 27 600,00 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7 481,41 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 3.4.6. Договору замовник у разі прострочення оплати рахунків виконавця сплачує на користь виконавця пеню у розмірі 0,05% від несплаченої суми за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 7 481,41 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідачем доказів виконання зобов'язання не надано, як не надано доказів звільнення його від виконання свого обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра" задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фінекс" (02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 23, офіс 906-910, код ЄДРПОУ 32641358) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра" (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 13, код ЄДРПОУ 14288111) суму основної заборгованості у розмірі 80 000(вісімдесят тисяч) грн. 00 коп., пеню в розмірі 7 481(сім тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 41 коп., 3% річних в сумі 7 081(сім тисяч вісімдесят одна) грн. 64 коп., інфляційні збитки в сумі 27 600(двадцять сім тисяч шістсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 443(дві тисячі чотириста сорок три) грн. 26 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Л.Д. Головатюк

Дата підписання повного тексту рішення -.17.01.2013