Рішення № 28636855, 10.01.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2510/1283/2012 Провадження № 22-ц/795/243/2013 Головуючий у I інстанції - Чурупченко В.І. Доповідач - Горобець Т. В.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді Горобець Т.В.

суддів: Хромець Н.С., Острянського В.І.

при секретарі - Лучик Н.В.

за участю: позивача ОСОБА_1, його представника- адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_5., відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в. м Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради, ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі на рішення Корюківського районного суду від 28 листопада 2012 року, яким позов ОСОБА_1 було задоволено, КП „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Також апелянт вважає такою, що підлягає скасуванню протокольна ухвала суду першої інстанції, якою суд задовольнив клопотання позивача про збільшення позовних вимог і прийняв до розгляду додаткову вимогу ОСОБА_1 про визнання недійсним трудового договору від 23.06.2009 року у частині визначення строку дії договору до 23.06.2010 року.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема неправильно застосував ч.2 ст.23 КЗпП України, вважаючи перелік підстав викладених у ч. 2 ст. 23 ЦПК України для укладення строкового договору, виключним та не звернув уваги на надані відповідачем докази існування виробничої необхідності укладення з позивачем строкового трудового договору, а також не належним чином оцінив надані сторонами докази. Крім того, на думку відповідача, суд першої інстанції порушив вимоги ст. ст.10,11,119,121 та 126 ЦПК України задовольнивши клопотання позивача про збільшення позовних вимог, коли мав розглянути такі вимоги як окремий судовий позов. Також, на думку апелянта, суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди та її розмір за відсутності жодних доказів на обгрунтування цих вимог позивачем .

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги посиланням на наявні у справі докази порушення його трудових прав, на положення ч.2 ст. 23, п.2 ст. 36 та ч.1-2 ст. 39-1 КЗпП України, та посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів", у пункті 9 якої звертається увага судів на те, що трудовий договір на визначений строк укладається лише тоді, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника чи в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Також, позивач вважає недоречним посилання апелянта на ту обставину, що на даний час посада, яку він обіймав, скорочена оскільки такий факт не може впливати на вирішення його позову судом відповідно до вимог закону.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 22.04.2009 року по 22.06.2009 року був прийнятий тимчасово на роботу в КП „Корюківкаводоканал" в цех водопровід машиністом насосних установок, потім між ним та відповідачем було укладено письмовий договір про виконання тієї ж роботи на умовах строкового трудового договору з 23.06.2009 року по 23.06.2010 року. З 23.06.2010 по 23.06.2011 та з 23.06.2011 по 23.06.2012 року строк дії цього договору продовжувався. 23.04.2012 року наказом №19 ОСОБА_1 був попереджений про звільнення його з роботи з 25.06.2012 року на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України - по закінченню строку договору. 25.06.2012 року наказом № 44 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за ч.2 ст.26 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вважав встановленим факт порушення трудових прав ОСОБА_1 укладенні з ним строкового трудового договору та вважав встановленим, що відповідач порушив вимоги ч.2 ст.23 КЗпП України щодо умов для укладення строкового трудового договору з працівником.

Вирішуючи питання обгрунтованості вимог позивача щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що незаконне звільнення позивача негативно вплинуло на його життєві зв"язки та забезпечення себе необхідним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень відповідача, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції чи його зміни та ухвалення нового рішення є неповне з"ясування обставин що мають значення для справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду має бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону, оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Прийшовши до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції ,усупереч вимогам п.3.4 ч.1 ст. 215 ЦПК України в описовій частині рішення не вказав встановлених по справі обставин, які свідчать про порушення трудових прав позивача, не навів докази, що підтверджують саме ці порушення, не визначив, з якого періоду слід вважати право порушеним, та коли довідався чи міг довідатись про це позивач, а також, з чого виходив, вважаючи строк позовної давності не пропущеним, хоча відповідач просив застосувати позовну давність стосовно вимог про визнання трудового договору недійсним у частині визначення строку.

Суд не визначився та не зазначив, характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у рішенні також не наведено мотивів, з яких виходив, вважаючи позовні вимоги доведеними, а заперечення відповідача спростованими. Крім того, у резолютивній частині рішення не зазначено повністю чи частково задоволено позов.

Не наведено у рішенні норми матеріального права, якою суд керувався, вважаючи за можливе скасувати своїм рішенням наказ КП „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради № 44 від 25.06.2012 року. Також, без повного та всебічного з"ясування всіх обставин необхідних для вирішення спору та за наявності довідки про середньомісячну заробітну плату позивача, не визначив розмір суми, що підлягала стягненню на його користь за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі, що суперечить ч.2 ст. 235 КЗпП України.

Вирішуючи питання обгрунтованості вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн. , суд першої інстанції не послався на жодний встановлений та підтверджений належними доказами факт чи обставину, які свідчили б про обгрунтованість вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у такому розмірі, не мотивував наявність підстав для задоволення вимог у цій частині у повному обсязі, що суперечить п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди".

Крім того, резолютивна частина судового рішення від 28 листопада 2012 року, в якій зазначається про задоволення позову, суперечить його мотивувальній частині, в якій суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача щодо порушення його трудових прав звільненням, проведеним на підставі ч.2 ст. 36 та без дотримання вимог ч.1-2 ст. 39-1 КЗпП України . Позовні вимоги до другого відповідача - ОСОБА_4 судом взагалі не досліджувались і не аналізувались .

Крім того, правильно встановивши, необгрунтованість доводів позивача про те, що його трудові відносини з підприємством на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та ч.1 ст.39-1 КЗпП України не могли бути припинені у зв"язку з закінченням строку договору, оскільки вони вважаються укладеними на невизначений строк, рішення суду не містить висновків про те, що безпосередньо з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

Отже, оскаржуване судове рішення ухвалене з суттєвим порушенням вимог ст. 212, 213, 214, 215 ЦПК України, з неправильним застосуванням ст. 237-1 КЗпП України, ч.2 ст.235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення частини позовних вимог, а також позбавило апеляційний суд можливості повною мірою визначитись у правильності мотивів, з яких суд виходив, ухвалюючи саме таке рішення.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 23.04.2009 року згідно поданої заяви був прийнятий на роботу на підприємстві відповідача в якості машиніста насосних установок цеху водопровід тимчасово - до 22.06 2009 року. ( а.с.105), 23.06.2009 року наказом № 47 було продовжено термін роботи із 23.06.2009 по 23.06.2010 року та укладено трудовий договір №1 , з зазначенням строку дії до 23.06.2010 року( а.с.6 , 22).

У зазначеному трудовому договорі термін його дії продовжувався шляхом внесення до нього доповнень 23.09.2010 року та 23.09. 2011 року.

Апеляційному суду не надано відповідачем належних доказів, які б беззаперечно доводили існування обставин, передбачених п. 2 ст. 23 КЗпП України, які б давали підстави укладати з працівником строковий трудовий договір станом на 23.06.2009 року у КП „Корюківкаводоканал" .

Встановлено, що на роботу у якості машиніста насосних установок у цех водопровід ОСОБА_1 був прийнятий у межах штатної чисельності працівників цього цеху ( а. с73,74,94), відповідно, з врахуванням фонду заробітної плати. Тобто, жодних перешкод для оформлення трудового договору на невизначений термін у роботодавця не було. У зв"язку з наведеним, посилання відповідача на особливості в роботі автоматизованої системи контролю за роботою установок, яка працювала не якісно і тому потребувала залучення людських ресурсів для обслуговування, на думку апеляційного суду, не заслуговують на увагу.

Відповідно до п.2 ст. 23 КЗпП України строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. У зв"язку з зазначеним, позовні вимоги про недійсність трудового договору № 1 від 23.06.32009 року в частині визначення строк апеляційний суд вважає обгрунтованими і такими що підлягають задоволенню, що узгоджується також з роз"ясненням п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів". Недійсність трудового договору в частині визначення строку є підставою для визнання звільнення ОСОБА_1 у зв"язку з закінченням строку трудового договору незаконним, відповідно підставою для поновлення на роботі.

Позиція відповідача щодо пропуску строку позовної давності в частині вимог щодо недійсності трудового договору, на думку апеляційного, суду є не обгрунтованою, оскільки спір виник з трудових правовідносин, виникли у зв"язку з незаконністю звільнення, відповідно, порушення прав відбулось безпосередньо звільненням і місячний строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі, визначений ч.1 ст. 235 КЗпП України, ОСОБА_1 не пропущений.

Доводи відповідача про незаконність протокольної ухвали суду першої інстанції від 21.09.2012 року про прийняття до розгляду клопотання позивача про збільшення позовних вимог, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки таке право гарантоване стороні позивача ст. 31 ЦПК України, яка не ставить можливість його реалізації у залежність від того, майнового чи не майнового характеру збільшені вимоги.

Щодо аналізу відповідачем додаткових позовних вимог у даній справі, з точки зору самостійного позову, а не збільшених позовних вимог, апеляційний суд, відхиляючи ці доводи незаконності протокольної ухвали суду, виходить з того, що збільшення позовних вимог слід відрізняти від, передбаченого наведеною нормою закону права позивача на зміну предмета або підстави позову, коли одночасна зміна предмета та підстави позову може свідчити про інші позовні вимоги, прийняття до розгляду яких вирішується судом самостійно з дотриманням правил ст. 119,121 ЦПК України. Проте , клопотання про заміну предмета та підстави позову ОСОБА_1 не заявлялось.

З наявних у справі доказів, апеляційним судом також встановлено, що трудовий договір на умовах строковості було укладено за згодою ОСОБА_1 , який підписав цей договір, а оспорив його лише після звільнення. Отже, вирішуючи питання розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважає можливим виходити з врахуванням поведінки самого позивача, незначного проміжку часу, протягом якого він переносив моральні страждання у зв"язку зі звільненням, та, виходячи з недоведеності належними та допустимими доказами обсягу саме таких моральних збитків, та у такому розмірі, які наведені у позові. У той же час, безспірним є факт порушення трудового законодавства відповідачем як під час укладення строкового трудового договору так і безпосередньо звільненням ОСОБА_1 з роботи. Незаконним звільненням позивач був позбавлений гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю, певний період не працює. Враховуючи вищезазначене та роз"яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди", апеляційний суд вважає, що вимоги в частині розміру відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково, а саме 200,00 грн., що буде відповідати принципам розумності, виваженості і справедливості.

Розмір середньомісячного заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача при поновленні на роботі слід розрахувати виходячи з наступного дня після звільнення та по день ухвалення рішення про поновлення на роботі, тобто, з 26.06.2012 по 10.01.2013 року. Загальна тривалість днів прогулу, відповідно до наданих сторонами доказів та відсутності розрахунку позивача, виходячи з норм тривалості робочого часу при п"ятиденному робочому тижні становить 6 місяців 10 днів, або 136 робочих днів. Середньомісячний заробіток ОСОБА_1, визначений відповідачем на запит апеляційного суду з врахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року і згідно довідки №4 від 10.01.2013 становить 2111,00. Тому до стягнення підлягає ( 2111,00 Х 6 )+ (2111,00 :136 Х 10) =13872,30грн.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4, як фізична особа не є належним відповідачем по справі по спору, який виник з трудових правовідносин, у задоволенні позову до ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України відшкодуванню на користь держави за рахунок відповідача підлягають судові витрати, розмір яких правилами п.1,2 ч.1 та 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" становить 321,00 грн. ( 214,00+107).

Керуючись ст.ст. 303, 307, п 1- 4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 319, п.4 ч.1 ст. 367 ЦПК України, ч.2 ст.23,ст.237-1 КЗпП України, ст. 203 ЦК України, апеляційний суд -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 листопада 2012 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Трудовий договір № 1 від 23 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради , в частині визначення строку його дії до 23 червня 2009 року визнати недійсним , визнавши укладеним на невизначений строк.

Наказ Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради № 44 від 25 червня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв"язку з закінченням строку трудового договору, визнати не законним.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді машиніста насосних установок Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради, допустивши негайне виконання рішення в цій частині.

Стягнути з Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 червня 2012 року по 10 січня 2013 року у розмірі 13872,30 грн. (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят дві грн.. 30 коп.) та у відшкодування моральної шкоди 200, 00 грн. (двісті грн.)

Стягнути з Комунального підприємства „Корюківкаводоканал" Корюківської міської ради на користь держави 321,00 грн. судового збору.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: