Постанова № 28631538, 15.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа № 5008/419/2012

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс", м. Берегово Закарпатської області,

на рішення господарського суду Закарпатської області від 06.08.2012 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2012

зі справи № 5008/419/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алкогольна традиція", м. Дніпропетровськ (далі - Позивач),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс" (далі - Відповідач)

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальшого зменшення його ціни) було подано про стягнення 108 119, 17 грн., у тому числі 105 000 грн. основного боргу, 3% річних - 1 619, 17 грн., "інфляційних втрат" у сумі 1 500 грн.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.08.2012 (суддя Ушак І.Г.) позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2012 (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. - головуючий, судді Галушко Н.А. і Новосад Д.Ф.): частково задоволено апеляційну скаргу Відповідача; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення 1 228, 77 грн. - 3% річних та 1 170 грн. "інфляційних втрат"; у цій частині в позові відмовлено; в решті рішення залишено без змін; пункт 2 резолютивної частини того ж рішення викладено в новій редакції, за якою з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 105 000 грн. попередньої оплати; 390, 40 грн. - 3% річних; 330 грн. "інфляційних втрат"; 2 114, 40 грн. витрат з оплати судового збору; також з Позивача стягнуто на користь Відповідача 23, 99 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відповідач просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і направити її на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу з посиланням на статті 95, 246, 247, 526, 530, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 43, 54, 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано прийняттям цих судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді даної справи виходили з таких обставин та висновків.

28.05.2009 сторонами укладено договір поставки (далі - Договір), за умовами якого Відповідач (постачальник) зобов'язався за заявкою Позивача (покупця) виробити та поставити енергетичний напій, а Позивач - вчасно приймати та оплачувати товар відповідно до умов Договору.

У Договорі (пункт 8.2) сторони передбачили здійснення покупцем попередньої оплати в сумі 130 000 грн. на рахунок постачальника для забезпечення початку виробництва.

Позивач протягом червня-липня 2009 року перерахував Відповідачу 130 000 грн.

Листом від 30.11.2011 № 197 Позивач запропонував Відповідачу в разі, якщо останній не має наміру продовжувати реалізацію проекту за Договором, повернути сплачену суму 130 000 грн.

Відповідач листом від 02.12.2011 № 145 повідомив позивача про відсутність намірів продовжувати реалізацію проекту за Договором і погодився повернути кошти, перераховані йому як попередня оплата, в сумі 130 000 грн.

Протягом березня-квітня 2012 року Відповідач частково повернув Позивачу перераховані останнім кошти - у сумі 20 000 грн.

Відтак за результатами здійснених сторонами господарських операцій у Відповідача залишилася заборгованість перед Позивачем у сумі 110 000 грн.

Не беруться до уваги заперечення Відповідача з посиланням на підписання позовної заяви неуповноваженою особою, оскільки цю заяву підписано представником Позивача Андрусенко М.Г. на підставі довіреності Позивача, виданої від імені останнього Єрошевим Д.Б., який є керівником і Позивача, і філії Позивача, що підтверджується матеріалами справи та спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано таке.

Сторони у Договорі (пункти 13.2, 13.3) погодили, що документи, які відправлені факсом чи електронною поштою, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути подані "в судові інстанції в якості належних доказів і не можуть заперечуватись стороною, від імені якої вони були відправлені".

Відповідач письмово повідомив Позивача про можливість повернення суми передоплати по 5 000 грн. щомісячно починаючи з січня 2012 року.

13.03.2012 Позивач направив Відповідачу вимогу в порядку частини другої статті 530 ЦК України про повернення 130 000 грн. Дана вимога Відповідачем отримана 20.03.2012 згідно з поштовим повідомленням про вручення.

Сторони за взаємною згодою відмовилися від Договору у зв'язку з його економічною недоцільністю, що підтверджується листом Позивача від 30.11.2011 № 197 і листом Відповідача від 02.12.2011 № 145.

Направлена Позивачем 13.03.2012 на адресу Відповідача вимога про повернення 130 000 грн. задоволена Відповідачем частково, в сумі 25 000 грн. Докази існування між сторонами інших договірних відносин відсутні.

Оскільки вимога Позивача про повернення суми попередньої оплати отримана Відповідачем 20.03.2012, Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з 28.03.2012.

Як встановлено господарськими судами у розгляді даної справи, сторони шляхом обміну листами за взаємною згодою відмовилися від Договору. Відтак у Відповідача виникло зобов'язання перед Позивачем щодо повернення останньому перерахованої ним Позивачу суми попередньої оплати за Договором (яке Відповідачем було виконано лише частково). Оскільки строк (термін) виконання даного зобов'язання встановлений не був, то відповідно до частини другої статті 530 ЦК України кредитор (Позивач) мав право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник (Відповідач) повинен був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідну вимогу Позивача Відповідач отримав 20.03.2012 і, отже, мав виконати до 28.03.2012, але виконав лише частково, в зв'язку з чим й утворилася заявлена до стягнення заборгованість за грошовим зобов'язанням.

Як встановлено господарськими судами у розгляді даної справи, сторони шляхом обміну листами за взаємною згодою відмовилися від Договору. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, додатково перевіряти докази.

Зазначена відмова сторін від Договору узгоджується з приписом частини першої статті 604 ЦК України щодо припинення зобов'язання за домовленістю сторін.

Після припинення зобов'язань за Договором відносини сторін не могли регулюватися будь-якими договірно-зобов'язальними нормами, у томі числі статтями 530, 536, 625 і 693 ЦК України. Натомість між сторонами (з моменту такого припинення) виникли зобов'язання у зв'язку із збереженням майна (Відповідачем коштів Позивача) без достатньої правової підстави, оскільки підстава, на якій воно було набуто (Договір), згодом відпала (у зв'язку з відмовою сторін від Договору).

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положення цієї норми свідчать про те, що повернення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних від простроченої суми застосовується у разі невиконання грошового зобов'язання, а не в разі зберігання такої суми без достатньої правової підстави.

Згідно із статтею 1212 ЦК України:

- особа, яка зберегла у себе майно за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути це майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша);

- положення цієї глави (глави 83 названого Кодексу) застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини третьої).

Таким чином, попередні судові інстанції:

- дійшли правильного по суті висновку про необхідність стягнення з Відповідача на користь Позивача суми заборгованості 105 000 грн., хоча й не обґрунтували цей висновок належним чином;

- неправильно застосували до спірних правовідносин статті 530, 536, 625 і 693 ЦК України, які не підлягали застосуванню, в зв'язку з чим безпідставно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення річних та "інфляційних втрат". Тому оскаржувані рішення і постанову слід скасувати у відповідній частині з прийняттям у цій же частині нового рішення про відмову в позові.

Водночас доводи скаржника стосовно підписання позовної заяви не уповноваженою на це особою спростовуються встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами, які свідчать про підписання зазначеної заяви представником Позивача на підставі довіреності останнього, виданої особою, яка є керівником як Позивача, так і філії Позивача.

Вищий господарський суд України вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, який ухилився від задоволення в повному обсязі обґрунтованої вимоги Позивача про повернення останньому коштів у сумі 130 000 грн. Відтак згідно з частиною другою статті 49 ГПК України судові витрати у справі покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 111 7, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.08.2012 зі справи № 5008/419/2012 скасувати в частині стягнення сум процентів річних та інфляційних нарахувань.

У позові в цій частині відмовити.

У решті, а саме в частині стягнення суми 105 000 грн. та 2 162, 39 грн. на відшкодування судових витрат, зазначене рішення залишити без змін.

3. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2012 зі справи № 5008/419/2012 скасувати в частині стягнення сум процентів річних, інфляційних нарахувань та 23, 99 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У частині стягнення суми 105 000 грн. зазначену постанову залишити без змін.

4. Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс".

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко