Постанова № 28623582, 15.01.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р.Справа № 5017/2435/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Головань О.М.

за участю прокурора: не з'явився

та представників сторін:

від Одеської міської ради: не з'явився

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: Полозко І.І., Данілова Л.В. - за дорученням

від ФОП ОСОБА_3: ОСОБА_4 - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Одеської області

від 29 листопада 2012 року

у справі № 5017/2435/2012

за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 591.243 грн. 53 коп.

ВСТАНОВИЛА:

16.08.2012 р. заступник прокурора Суворовського району м. Одеси (далі прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі Рада) та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі відповідач, ФОП) про стягнення грошових коштів у сумі 591.243 грн. 53 коп.

Позов мотивований тим, що ФОП не належним чином виконував свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором оренди № 3/7 від 21.10.2005 р. нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 6 щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого має заборгованість по її оплаті за період з липня 2009 р. по лютий 2012 р. в сумі 483.121 грн. 97 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 9.684 грн. 24 коп. - пені, 98.437 грн. 32 коп. - неустойки, а також сплатити до держбюджету судовий збір.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги прокурора вважав необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на те, що, по-перше, ані Рада, ані Департамент не наділені повноваженнями органу виконавчої влади, у зв'язку з чим прокурор не мав права звертатися з відповідним позовом до суду, та, по-друге, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом з пропущенням строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, у зв'язку з чим, відповідач заявив про застосування строку позовної давності та просив суд на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України залишити позовні вимоги прокурора без задоволення. Крім того, сума боргу по орендній платі Департаментом визначена невірно без врахуванням всіх обставин справи, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.

Рада та Департамент позовні вимоги прокурора підтримали у повному обсязі та останній в порядку ч. 5 ст. 267 ЦК України заявив про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.11.2012 р. (суддя Рога Н.В.) позов задоволений частково та з відповідача на користь Департаменту стягнуто: 469.457 грн. 37 коп. - боргу, 9.684 грн. 24 коп. - пені, 98.437 грн. 32 коп. - неустойки, а також до Державного бюджету України стягнуто: 11.551 грн. 58 коп. - витрат на сплату судового збору за розглянутий позов, а в решті частині позову - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що ФОП не належним чином виконував свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором оренди № 3/7 від 21.10.2005 р нерухомого майна щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, внаслідок чого має заборгованість по її оплаті за період з серпня 2009 р. по 28 лютого 2012 р. в сумі 469.457 грн. 37 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 9.684 грн. 24 коп. - пені, 98.437 грн. 32 коп. - неустойки.

Оскільки ФОП заявлено про застосування судом до вимог позивача строку позовної давності по орендній платі за липень 2009 р., то суд визнав позовні вимоги за даний період такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 11.551 грн. 58 коп. покладені місцевим судом повністю на відповідача з посиланням на ст. 49 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що місцевим судом залишилось не дослідженим питання щодо дійсності свідоцтва на право власності орендованого не житлового приміщення, питання щодо можливості подання заступником прокурора позову саме в інтересах держави в особі Ради та Департаменту, а також залишився поза увагою п. 7.9 договору оренди, відповідно до якого строк дії договору оренди припинив свою дію ще 09.12.2007 р. Крім того, судом безпідставно не взято до уваги ту обставину, що стосовно частини боргу сплинув строк позовної давності, про застосування якого ФОП подано заяву, а розрахунок пені взагалі здійснений з порушенням строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки пеню нараховано за цілий рік.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представники Департаменту просили рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор і Рада були своєчасно та належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, але не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

До апеляційної скарги скаржником додані фотокопії документів, а саме: договір про співпрацю від 11.11.2002 р., договір про співпрацю від 25.12.2002 р., листи Департаменту від 29.04.2004 р. № 01-13/5068, від 11.08.2004 р. № 01-13/8520, договір суборенди № 1 від 30.04.2004 р., договір оренди №2/7 не житлового приміщення від 02.07.2002 р., договір оренди №3/7 не житлового приміщення від 21.10.2005 р., додаткове погодження до договору оренди від 09.01.2007 р., додаткові погодження до договору оренди від 13.04.2007 р., акт обстеження не житлового приміщення від 08.07.2008 р., дозвіл на експлуатацію об'єкта торгівлі громадського харчування та сфери послуг від 26.02.2007 р., Ухвала судової колегії судової палати апеляційного суду Одеської області від 01.06.2005 р., рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.03.2005 р., рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 р., постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 р., рішення господарського суду Одеської області від 29.11.2012 р., позовна заява від 10.08.2012 р., свідоцтво про право власності нежилих підвальних приміщень від 29.03.2005 р.

Вищезазначені додаткові докази подані скаржником у фотокопіях, які ніким не засвідчені, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України якою передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази можуть бути прийнятими апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як свідчать матеріали справи розгляд справи відбувався судом першої інстанції з 20.08.2012 р. по 29.11.2012 р., тобто на протязі 3 місяців та 9 днів (строк розгляду справи був продовжений на 15 днів відповідно до клопотання Департаменту).

При цьому, відповідач дев'ять разів був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи місцевим судом, а саме: 27.08.2012 р., 29.08.2012 р., 17.09.2012 р., 01.10.2012 р., 17.10.2012 р., 31.10.2012 р., 15.11.2012 р., 22.11.2012 р. та 29.11.2012 р.

При викладених обставинах колегія суддів строк у 3 місяці та 9 днів визнає розумним та достатнім для можливості надання суду першої інстанції всіх додаткових доказів та вважає, що скаржником подані до апеляційної скарги вищезазначені додаткові докази не були надані місцевому суду не з причин, що не залежали від нього, а внаслідок особистої недбалості, у зв'язку з чим підстави для залучення додаткових доказів, наданих ФОП до апеляційної скарги, до матеріалів справи згідно ч. 2 ст. 36 та ч. 1 ст. 101 ГПК України - відсутні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників скаржника та Департаменту, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Ст. 36 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Ч. 1 ст. 2 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент пред'явлення позову) визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до п. 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 384-УІ Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, який наділений повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що заступник прокурора Суворовського району м. Одеси правомірно звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Ради та Департаменту, оскільки відповідно до приписів ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на доходи місцевих бюджетів та інші кошти, внаслідок чого протилежні доводи скаржника є необґрунтованими та не можуть бути прийнятими до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим судом згідно Свідоцтва про право власності серія САА № 435118, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 29.03.2005 р. спірний об'єкт є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Доказів, що свідчать про те, що цей об'єкт оренди належить будь-якій іншій особі в матеріалах справи не міститься.

Згідно п. 1 Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради Департамент є виконавчим органом Ради та наділяється Радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста, внаслідок чого протилежні доводи скаржника щодо неправомірності наявності свідоцтва про право власності на об'єкт оренди є необґрунтованими, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим судом 21.10.2005 р. між ФОП та Департаментом, який є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради був укладений договір оренди № 3/7 (далі - договір), за умовами якого Департамент передав, а ФОП прийняв за актом приймання-передачі від 21.10.2005 р. у строкове платне користування нерухоме майно: підвал, загальною площею 189,4 кв. м., що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 6 для використання під кафе.

Додатковим погодженням від 09.01.2007 р. термін дії договору оренди сторонами продовжено до 09.12.2007 р., а також збільшена орендована площа з „189,4 кв. м" до „262,5 кв. м" та сторони домовилися, що з 09.01.2007 р. орендна плата становить 5048 грн. 10 коп. (з ПДВ) у місяць.

Доводам скаржника про те, що договір оренди припинив свою дію суд першої інстанції дав правильну оцінку, оскільки лише постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 р., яка набрала законної сили, цей договір був розірваний в судовому порядку та ФОП виселений із займаного орендованого приміщення, а згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Додатковим погодженням від 13.04.2007 р. сторони домовилися, що з 01.01.2007 р. орендна плата становить 8 792 грн. 40 коп. ( з ПДВ), а з урахуванням індексу інфляції 1,009 - 8 825 грн. 62 коп. (з ПДВ).

Посилання відповідача на недійсність додаткового погодження від 13.04.2007 р. до договору оренди правомірно місцевим судом не прийняті до уваги, оскільки постановою Одеського апеляційного господарського суду Одеської області від 28.02.2012р. у справі № 34/120-08-2271 за позовом Департаменту до ФОП, за участю першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси про розірвання договору оренди, виселення та стягнення заборгованості по орендній платі за період з 01.04.2007р. по 31.03.2008р., надано оцінку зазначеному додатковому погодженню та визнано його таким, що відповідає чинному законодавству України, а тому, відповідно до вимог вищевказаної ст. 35 ГПК України, протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Відповідно до п. п. 2.2, 2.4 Договору сторони передбачили, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 3302,64 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Так як, предметом оренди є майно, що належить до комунальної власності, то до даних правовідносин застосовуються приписи Законом України „Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до п. 2.1. договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 28.01.2005 р. № 3539-ІV "Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси" .

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" Методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, тобто відповідно до ст. 19 цього Закону Методика розрахунку та порядок використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності визначається саме органами місцевого самоврядування.

Рішенням Одеської міської ради від 09.11.2005 р. № 4840-ІV „Про нову редакцію Методики розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси" затверджено Методику розрахунку граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, у зв'язку з чим розмір орендної плати повинний бути розрахований виключено до відповідної та названої Методики, так як в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначене рішення Ради, в установленому законом порядку, оскаржене та скасоване.

На підставі п. 8 вказаної Методики, яка є чинною станом на день розгляду справи, розмір плати за оренду нерухомого майна на рік встановлюється у відсотках від експертної вартості цього майна.

Так, відповідно до п. 8.8. Методики відсоток від експертної вартості приміщення, наданого в оренду ФОП під розміщення кафе (п.4.1 договору) складає - 4%.

Як вбачається з додаткового погодження від 21.10.2005 р. до договору, експертна вартість приміщення складає 337.110 грн. 70 коп., тому Департамент підставне нарахував відповідачеві орендну плату з урахуванням ПДВ та індексу інфляції за липень 2009 р. у розмірі 13.650 грн. 94 коп., за серпень 2009 р. у розмірі 13.650 грн. 94 коп., за вересень 2009 р. у розмірі 13.623 грн. 64 коп., за жовтень 2009 р. у розмірі 13732 грн. 62 коп., за листопад 2009 р. у розмірі 13.856 грн. 21 коп., за грудень 2009 р. у розмірі 14.008 грн. 63 коп., за січень 2010 р. у розмірі 14.134 грн. 70 коп., за лютий 2010 р. у розмірі 14.389 грн. 13 коп., за березень 2010 р. 14.662 грн. 52 коп., за квітень 2010 р. у розмірі 14.794 грн. 49 коп., за травень 2010 р. у розмірі 14.750 грн. 10 коп., за червень 2010 р. у розмірі 14.661 грн. 60 коп., за липень 2010 р. у розмірі 14602 грн. 96 коп., за серпень 2010 р. у розмірі 14573 грн. 75 коп., за вересень 2010 р. у розмірі 14.748 грн. 64 коп., за жовтень 2010 р. у розмірі 15176 грн. 35 коп., за листопад 2010 р. у розмірі 15.252 грн. 23 коп., за грудень 2010 р. у розмірі 15.297 грн. 98 коп., за січень 2011 р. у розмірі 15.420 грн. 37 коп., за лютий 2011 р. у розмірі 15.574 грн. 57 коп., за березень 2011 р. 15.714 грн. 74 коп., за квітень 2011 р. у розмірі 15.934 грн. 75 коп., за травень 2011 р. у розмірі 16.141 грн. 91 коп., за червень 2011 р. у розмірі 16.271 грн. 04 коп., за липень 2011 р. у розмірі 16.336 грн. 13 коп., за серпень 2011 р. у розмірі 16.123 грн. 76 коп., за вересень 2011 р. у розмірі 16.059 грн. 26 коп., за жовтень 2011 р. у розмірі 16075 грн. 32 коп., за листопад 2011 р. у розмірі 16.075 грн. 32 коп., за грудень 2011 р. у розмірі 16.091 грн. 40 коп., за січень 2012 р. у розмірі 16.123 58 коп., за 28 днів лютого 2012 р. у розмірі 15.598 грн. 73 коп., а всього на загальну суму 483.121 грн. 97 коп.

Частиною 4 ст.10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Відповідно до п. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі, строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Частиною 1 ст. 19 зазначеного Закону передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Будь-яких доказів, які б свідчили про належну сплату відповідачем орендної плати за користування не житловим приміщенням підвалу, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 6, яке є об'єктом оренди, матеріали справи не містять, та в порушення ст. 33 ГПК України скаржником суду не надано.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Наслідки спливу позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, згідно п. 4 котрої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У заяві відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності.

Оскільки, позов поданий прокурором до суду 16.08.2012 р., то відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України нарахована позивачем сума боргу по орендній платі станом до 16.08.2009 р. стягнута бути не може, внаслідок спливу строку позовної давності, так як підстави для його відновлення відсутні, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення позовні вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача боргу по орендній платі за липень 2009 р. у сумі 13.664 грн. 60 коп.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до обґрунтованого та правильного висновку про те, що відповідач не виконував свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором щодо сплати орендної плати, яку взагалі не сплачував, а тому підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з ФОП на користь Департаменту 469.457 грн. 37 коп. - боргу по орендній платі за період з серпня 2009 р. по 28 лютого 2012 р.

Згідно п. 5.2 договору сторонами передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ні законом, ні укладеним сторонами договором оренди не встановлено іншого порядку застосування штрафних санкцій ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Оскільки, орендну плату за серпень 2011 р. в сумі 16.123 грн. 76 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.08.2011 р., то Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1186 грн. 71 коп. за період з 16.08.2011 р. по 15.02.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Орендну плату за вересень 2011 р. в сумі 16.059 грн. 26 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.09.2011 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1169 грн. 11 коп. за період з 16.09.2011 р. по 15.03.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Орендну плату за жовтень 2011 р. в сумі 16.075 грн. 32 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.10.2011 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1176 грн. 71 коп. за період з 16.10.2011 р. по 15.04.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Орендну плату за листопад 2011 р. в сумі 16.075 грн. 32 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.11.2011 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1170 грн. 28 коп. за період з 16.11.2011 р. по 15.05.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Орендну плату за грудень 2011 р. в сумі 16.091 грн. 40 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.12.2011 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1068 грн. 47 коп. за період з 16.11.2011 р. по 29.05.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Орендну плату за січень 2012 р. в сумі 16.123 грн. 58 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.01.2012 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 870 грн. 67 коп. за період з 16.01.2011 р. по 29.05.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Орендну плату за лютий 2012 р. в сумі 15.598 грн. 73 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.02.2012 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 648 грн. 91 коп. за період з 16.02.2011 р. по 29.05.2012 р., тобто в межах строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Але, згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

Наслідки спливу позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України, згідно п. 4 котрої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Оскільки, позов поданий до суду 16.08.2012 р., то відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України нарахована Департаментом пеня станом до 16.08.2011 р. стягнута бути не може, внаслідок спливу строку позовної давності, так як підстави для його відновлення відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскільки орендну плата за червень 2011 р. в сумі 16271 грн. 04 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.06.2011 р., то Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1191 грн. 04 коп. за період з 16.06.2011 р. по 15.12.2011 р. Але, як зазначалося вище пеня нарахована станом до 16.08.2011 р. стягнута бути не може, внаслідок спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим з відповідача на користь Департаменту за назване порушення грошового зобов'язання підлягає стягненню пеня в розмірі 836 грн. 06 коп. за період з 16.08.2011 р. по 15.12.2011 р.

Орендну плату за липень 2011 р. в сумі 16336 грн. 13 коп. відповідач повинний був оплатити в строк не пізніше ніж 15.07.2011 р., а тому Департамент підставне нарахував ФОП пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 1202 грн. 34 коп. за період з 16.07.2011 р. по 15.01.2012 р. Але, як зазначалося вище пеня нарахована станом до 16.08.2011 р. стягнута бути не може, внаслідок спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим з відповідача на користь Департаменту за назване порушення грошового зобов'язання підлягає стягненню пеня в розмірі 1054 грн. 17 коп. за період з 16.08.2011 р. по 15.01.2012 р.

Решта частина вищенаведених розрахунків розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Департаменту, за кожний місяць окремо, є правильними та здійснені з урахуванням вимог ч. 2 ст. 258, ст. 267 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть, у зв'язку з чим з відповідача на користь Департаменту за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання підлягає стягненню пеня в загальному розмірі 9181 грн. 09 коп., а не в розмірі 9.684 грн. 24 коп., як зазначено судом першої інстанції в оскарженому рішення, а тому останнє, в цій частині, підлягає зміні.

У п. 4.7 договору сторонами визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язався у 15-ти денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Як вбачається з матеріалів справи 21.10.2005 р. за актом приймання-передачі орендоване не житлове приміщення підвалу було передане Департаментом ФОП.

Оскільки, відповідач не виконував свої зобов'язання за договором та несвоєчасно і не в повному обсязі сплачував орендну плату, то Департамент був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 р., яка в цей же день набрала законної сили, договір оренди № 3/7 від 21.10.2005 р. було розірвано у судовому порядку. В процесі виконання названого судового рішення об'єкт оренди був повернутий Департаменту 19.09.2012 р. державним виконавцем в примусовому порядку.

Згідно ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання сторін припиняється з моменту набрання рішенням суду законної сили, внаслідок чого зобов'язання сторін за договором оренди № 3/7 від 21.10.2005 р. припинилися з 28.02.2012 р.

Відповідно до вимог ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, а якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Оскільки, об'єкт оренди був повернутий державним виконавцем Департаменту лише 19.09.2012 р., то останній підставне нарахував, а суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь Департаменту 98.437 грн. 32 коп. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 29.02.2012 р. по 31.05.2012 р. (в межах заявлених позовних вимог), а саме: неустойку за 29.02.2012 р. в сумі 1.114 грн. 20 коп., виходячи з боргу з орендної плати у сумі 557 грн. 10 коп., нарахованої відповідно до Методики з урахуванням індексу інфляції 1,002 та НДС у розмірі 92 грн. 85 коп. (557,10 х 2 = 1114,20).

Неустойку за березень 2012 р. у подвійному розмірі в сумі 32.376 грн. 28 коп., виходячи з боргу з орендної плати у сумі 16.188 грн. 14 коп., нарахованої відповідно до Методики з урахуванням індексу інфляції 1,002 та НДС у розмірі 2698 грн. 02 коп. (16188,14 х 2 = 32376,28).

Неустойку за квітень 2012 р. у подвійному розмірі в сумі 32.473 грн. 42 коп., виходячи з боргу з орендної плати у сумі 16.236 грн. 71 коп., нарахованої відповідно до Методики з урахуванням індексу інфляції 1,003 та НДС у розмірі 2706 грн. 12 коп. (16236,71 х 2 = 32473,42).

Неустойку за травень 2012 р. у подвійному розмірі в сумі 32.473 грн. 42 коп., виходячи з боргу з орендної плати у сумі 16.236 грн. 71 коп., нарахованої відповідно до Методики з урахуванням індексу інфляції 1,003 та НДС у розмірі 2706 грн. 12 коп. (16236,71 х 2 = 32473,42).

Доводам скаржника про неможливість використання об'єкта оренди у зв'язку із закінчення строку дозвільних документів на використання об'єкта під кафе (за цільовим призначенням) судом першої інстанції надана вірна оцінка щодо їх необґрунтованості та безпідставності оскільки, він не був позбавлений можливості укласти угоду з Департаментом про розірвання договору оренди та повернути об'єкт оренди, або укласти угоду з Департаментом щодо зміни цільового призначення об'єкта оренди, а крім того, умовами договору оренди сторонами взагалі передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності.

Згідно ст. 49 ГПК України, судовий збір від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету України пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору .

Як вбачається з матеріалів справи позов пред'явлено прокурором, який звільнений від сплати судового збору, за майновою вимогою про стягнення грошових коштів у сумі 591.243 грн. 53 коп.

Також, з матеріалів справи видно, що відповідач є інвалідом ІІ групи безстроково з 22.09.2008 року, а тому він звільняється від сплати судового збору на підставі п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до інформаційних листів Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2011 року N 01-06/1509 та від 27.09.2012 р. № 10-1386/0/4-12 „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" передбачені Законом пільги щодо сплати судового збору стосуються лише самої справи та її руху, то сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову (підпункт 13 пункту 1 частини другої статті 4) здійснюється на загальних підставах за ставками, передбаченими Законом, незалежно від того, що позивачі звільнені від сплати судового збору за подання певних позовів. Проте це не стосується певних категорій осіб, незалежно від виду позову, оскільки Законом вони взагалі звільнені від сплати судового збору, тобто і за оскарження процесуальних ухвал (дій) суду (наприклад, підпункти 8, 9, 18) пільги, передбачені пунктами 8, 9, 10 і 17 статті 5 Закону України „Про судовий збір" застосовуються і в тих випадках, коли згадані в них особи мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до передчасного висновку про стягнення з відповідача в доход державного бюджету України судових витрат на сплату судового збору за розглянутий позов, оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ст. 5 Закону України „Про судовий збір", так як є інвалідом другої групи, внаслідок чого, враховуючи приписи ч. 3 ст. 49 ГПК України, підстави для стягнення з останнього в дохід державного бюджету України судових витрат на сплату судового збору - відсутні.

З вищенаведених обставин, підстави для стягнення зі скаржника судових витрат по справі за розглянуту апеляційну скаргу в дохід державного бюджету України також відсутні.

Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд невірно з'ясував розмір пені, що підлягає стягненню з ФОП на користь Департаменту та неправильно розподілив судові витрати по справі, то оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 29.11.2012 р. у справі № 5017/2435/2012 - частково скасувати та змінити, зокрема п. 2 його резолютивної частини викласти в наступній редакції:

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: 469.457 грн. 37 коп. - боргу, 9181 грн. 09 коп. - пені та 98.437 грн. 32 коп. - неустойки.

Пункт 3 резолютивної частини судового рішення від 29.11.2012 р. у справі № 5017/2435/2012 - скасувати повністю.

В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 29.11.2012 року у справі № 5017/2435/2012 - залишити без змін.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідні накази з зазначенням повних та необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.01.2013 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.