Ухвала суду № 28620876, 18.09.2012, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-5471/2011

Провадження № 2/0907/1272/2012

У Х В А Л А

18 вересня 2012 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Бойчук О.В.

секретар Кондратів Х.І.,

за участі: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя про поділ спільного майна подружжя, визнання за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин квартири АДРЕСА_1, залишення у власності ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення садівництва площею 0.0517 га в с. Клузів Тисменицького району та стягнення понесених судових витрат.

Відповідно до поданої заяви від 18.09.2012 року, позивач зменшила позовні вимоги, за якими просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин квартири АДРЕСА_1, залишити у власності ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення садівництва площею 0.0517 га в с.Клузів Тисменицького району.

В позовній заяві зазначено, що 06.05.2008 року відділом РАЦС Івано-Франківського міського управління юстиції було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який був зареєстрований 29.10.1996 р.

Під час шлюбу подружжям спільно набуто у власність майно, а саме: придбано в 2003р. земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0517 га в с. Клузів Тисменицького району та квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 17.11.2003р.

Позивач вважає, що квартира та земельна ділянка, які є спільно набутим у власність майном, належить поділити наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, ринковою вартістю 137514 грн., визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин квартири АДРЕСА_1, ринковою вартістю 68757 грн., залишити у власності ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення садівництва площею 0.0517 га в с. Клузів Тисменицького району. Збільшення частки ОСОБА_1, обґрунтовує тим, що з часу розірвання шлюбу відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, 1997 року народження, який проживає з матір'ю, не бере участь в утримання квартири.

Позивач та представник позивача просили позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоч про час і місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку, в тому числі викликом до суду через газету «Галичина» від 05.07.2011р. та 10.07.2012р., а тому, виходячи зі змісту ч.1 ст. 224 ЦПК України, та того, що відповідач про причини неявки суд не повідомив, а позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, суд вважає, що можливо провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.05.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, про що свідчить Свідоцтво про розірвання шлюбу за № НОМЕР_3, шлюб був попередньо зареєстрований 29.10.1996 р. (а.с.7).

Під час шлюбу, подружжям набуто у спільну сумісну власність майно, а саме: придбано ОСОБА_3 двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 17.11.2003р., посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за №1691 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.11.2003р., ринковою вартістю згідно експертного висновку 206271 грн. (а.с.11-12, 14) та ОСОБА_3 отримано земельну ділянку для ведення садівництва площею 0.0517 га в с. Клузів Тисменицького району, що посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІФ-13-13-2/781 від 28.02.2003р. (а.с.15).

У силу статті 60, 63 Сімейного кодексу України та ст.368, 369 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як вказує ст.68 цього ж Кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Ця ж норма роз'яснюється і п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. №11.

Згідно п.23 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, проте при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема і якщо один з них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Це ж саме визначення містить і ч.2 ст.372 ЦК України.

Судом встановлено, що з часу розірвання шлюбу відповідач не надавав матеріальну допомогу на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, 1997 року народження, який проживає з матір'ю та хворіє, що підтверджено виписним епікризом (а.с.37), не бере участь в утримання квартири, що підтверджується квитанціями про оплату комунальних послуг. Інших доказів, що б спростували дані обставини, суду не надано.

Суд приходить до висновку про можливість відступлення від засад рівності часток нерухомого майна колишнього подружжя та збільшення частки ОСОБА_1 в вищезазначеній квартирі, з якою проживає неповнолітній син ОСОБА_4.

Згідно п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України.

Згідно висновку №41/10-11 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 04.11.2011 року, реальний поділ квартири АДРЕСА_1 між двома співвласниками неможливий, технічної можливості переобладнання даної квартири в ізольовані квартири немає (а.с. 50-63).

Враховуючи все вищезазначене, позовні вимоги позивача про визнання за нею, ОСОБА_1, право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин квартири, є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про залишення у власності ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення садівництва площею 0.0517 га в с. Клузів Тисменицького району, то дані вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

За вимогами ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Оскільки, нерухоме майно - земельна ділянка ОСОБА_3 для ведення садівництва площею 0.0517 га в с. Клузів Тисменицького району не є предметом порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача, то і вимоги щодо залишення права на це нерухоме майно за відповідачем, є безпідставними.

Окрім того, пунктом 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004р. №7 зі змінами, зазначено, що відповідно до положень ст.81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Що стосується вимоги стягнення судових витрат з відповідача, то ці вимоги підлягають до задоволення частково, і суд звертає увагу на те, що судовий збір в сумі 1375,14 грн. оплачено позивачем в частині 1% ціни позову та ринкової вартості тільки 2/3 частки нерухомого майна - квартири вартістю 137514 грн., проте вартість всієї спірної квартири становить 206271 грн., а тому з відповідача слід стягнути недоплачений у відповідному розмірі судовий збір в розмірі 687,57 грн., що становитиме в сумі 1% ринкової вартості 1/3 частки нерухомого майна - квартири.

Також, витрати понесені позивачем, пов'язані з розглядом судової справи, публікацію в пресі оголошення про виклик відповідача в сумі 240 грн. та проведення судової експертизи в сумі 500 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1.

На підставі наведеного, відповідно до ст.15, 325, 368, 369, 372 ЦК України, ст. 60, 61, 63, 68-72, 114 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.10, 60, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний № НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, в дохід держави судовий збір в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів - УДК у м. Івано-Франківську, код за ЄДРПОУ - 37952250, банк отримувача - ГУДК України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693, в розмірі 687 гривень 57 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний № НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1, витрати, пов'язані з розглядом судової справи: 1375 гривень 14 копійок судового збору, 240 гривень 00 копійок витрат на публікацію в пресі оголошення про виклик відповідача та 500 гривень 00 копійок витрат на проведення судової експертизи.

Заочне рішення може бути переглянути за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Бойчук О.В.