Рішення № 28617361, 14.01.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.01.13 р. Справа № 5006/47/125/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929)

до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» (83059, Донецька область, місто Донецьк, Будьонівський район; код ЄДРПОУ - 00174668)

про відшкодування збитків у розмірі 1 516,05 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Загнітко Я.А., який діє на підставі довіреності б/н від 30.12.2011

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Державне підприємство «Вугілля України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» збитки у розмірі 1 516,05 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав наступні копії документів: договір поставки вугілля № 12-10/1-ЕН від 01.02.2010; додаток № 10/10-2 від 29.09.2010 до договору поставки вугілля № 12-10/1-ЕН від 01.02.2010; накладну на маршрут або групу вагонів № 52785814; акт про технічний стан вагонів (контейнера) від 11.10.2010; телеграма на адресу відповідача від 13.10.2010; відповідь на телеграму № 3-4083 від 13.10.2010; відомість про надання послуг з перевезення вантажів та послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів № 15100913 від 15.10.2010; претензія відправлена на адресу відповідача № 0113/10 від 21.10.2011; рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2011 у справі № 41/95; заява про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог № 2709/10 від 22.11.2011.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 16, 526, 610, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статтями 22, 193, 218, 224, 225, 228 Господарського кодексу України та статтею 124 Статуту залізниць України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 листопада 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 грудня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року розгляд справи відкладено до 12 грудня 2012 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, враховуючи його клопотання про відкладення розгляду справи та невиконанням вимог ухвали суду від 22 листопада 2012 року.

11 грудня 2012 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 15-5488 від 10.12.2012, в якому останній просить відмовити в позові, зокрема у зв'язку з відсутністю інформації (довідки суду) про набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2011 у справі № 41/95, та відсутністю будь-яких доказів оплати позивачем пред'явлених до стягнення збитків в сумі 1 516,05 гривень, оскільки в матеріалах справи наявна лише одностороння заява позивача (без доказів її отримання ПАТ «Центренерго») про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, без доказів її погодження з ПАТ «Центренерго». Також, відповідач зазначає, що пред'явлена до стягнення сума, не є збитками в розумінні статті 224 ГК України.

Вказаний відзив прийнято судом до уваги та долучений до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 грудня 2012 року розгляд справи відкладено до 14 січня 2013 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та необхідністю витребування нових доказів.

Представник позивача Загнітко Я.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, проте через відділ діловодства суду надав заяву, в якій просить розгляд справи проводити без участі його представника, та відмовити в позові, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

01 лютого 2010 року між Державним підприємством «Вугілля України» (далі - позивач або покупець) та відкритим акціонерним товариством «Шахтоуправління «Донбас» (далі - відповідач або постачальник) укладено договір поставки вугілля № 12-10/1-ЕН (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (далі - вугілля) в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в договорі (а.с. 11-16).

Постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за Договором, знаходиться у його власності (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2000р. з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами покупця, вказаних в Додатках до Договору.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 Договору сторони встановили, що постачальник зобов'язаний здійснювати завантаження вугілля однорідної якості всіх вагонів партії та по всій глибині вагону в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони та у відповідності до вимог завантаження, що ставляться залізницею.

Постачальник зобов'язаний в залежності від напрямків відвантаження вугілля забезпечити наявність в графі 4 «Особливі відмітки» залізничних накладних відмітку: «постачання за Договором № ____ у власність «_____» згідно з договором № _____ від ____, а також назву та місцезнаходження постачальника (підпункт 3.1.5 пункту 3.1 Договору).

Кількість, якість і асортимент вугілля, визначені сторонами в розділі 4 Договору.

Згідно пункту 4.3 Договору, кількість вугілля по поставках в Додатках до Договору зазначається на підставі обсягів закупівлі, погоджених покупцеві енергогенеруючими компаніями/кінцевими споживачами у відповідних періодах поставки.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що на взаємовідносини сторін по відвантаженню, постачанню, прийманню вугілля, у випадках, якщо інше прямо не передбачено договором, розповсюджуються вимоги, зокрема, вимоги Статуту залізниць України та нормативні актів, що видаються відповідно до Статуту.

У випадку прийняття вугілля якісні показними якого не відповідають умовам Договору, а також пунктам 3.1.2 та 3.1.3 постачальник відшкодовує затрати покупця та вантажоодержувача по оплаті користування вагонами, витрат на подачу-придбавання вагонів, маневрових робіт та інше (пункт 8.3 Договору).

Сторони в пункті 9.2 Договору встановили, що додаткові угоди та додатки до Договору, підписані сторонами та скріплені їх печатками, є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до пункту 10.1 Договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного його виконання сторонами.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення/розірвання Договору, та позивачем підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що у період здійснення спірної поставки сторони перебували у договірних відносинах, і вказаний договір був чинним.

01 лютого 2010 року між відкритим акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (покупець) та Державним підприємством «Вугілля України» (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 01-10/1-ЕН (а.с. 63-73).

29 вересня 2010 року, 01 та 12 жовтня 2010 року між Державним підприємством «Вугілля України» (постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» підписано додатки № 10/10-Т, 2-10/10-Т/2 та № 10/10-Т-1 до договору поставки вугілля № 01-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року, в яких сторони вказаного договору визначили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти в жовтні 2010 року вугілля на умовах наведених додатків, в тому числі вугілля від вугледобувного підприємства - ВАТ «Шахтоуправління «Донбас», яке є вантажовідправником вугілля, вантажоодержувачем якого є Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго» (а.с. 78-80).

В свою чергу, 29 вересня 2010 року між Державним підприємством «Вугілля України» та відкритим акціонерним товариством «Шахтоуправління «Донбас» підписано додаток № 10/10-2 до Договору, згідно якого сторони визначили, що постачальник (відповідач) зобов'язується відвантажити в період з 01.10.2010 по 31.10.2010 включно, а покупець (позивач) прийняти в жовтні-листопаді 2010 року 25 000 тон вугілля від ванатажовідправника - ВАТ «Шахтоуправління «Донбас», вантажоодержувачем якого є Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго» на загальну суму 18 030 000,00 гривень з ПДВ (а.с. 17).

Відтак, Договір та додаток до нього, підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Крім того, про перебування сторін у договірних відносинах на умовах Договору у період здійснення спірної поставки, свідчить підписання сторонами додатку № 10/10-2 від 29 вересня 2010 року до Договору на поставку вугілля у жовтні 2010 року.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором та додатками до нього, що є невід'ємною його частиною.

У жовтні 2010 року за залізничною накладною № 52785814 у напіввагоні № 66286139, поставлено на адресу вантажоодержувача - Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго» вантаж - вугілля.

В залізничній накладній міститься відмітка про те, що вугілля є власністю ВАТ «Шахтоуправління «Донбас», яке передається у власність ДП «Вугілля України» на підставі договору № 12-10/1-ЕН від 01.02.2010, для ВАТ «Центренерго» відповідно до договору № 01-10/1-ЕН від 01.02.2010 (а.с. 18).

Під час приймання вантажу, при огляді вагону № 66286139 на залізничній станції призначення Трипілля-Дніпровське, виявлено несправність вказаного вагону, що полягає у розширенні кузова на 205 мм., внаслідок його прогнилості, про що залізницею було складено акт про технічний стан вагону (контейнера) від 11 жовтня 2010 року (а.с. 20).

З висновку вказаного акту вбачається, що вантажоодержувач не має технічної можливості розвантажити вагон.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Пунктами 1, 3 Правил складання актів встановлено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти, акти розкриття вагона або контейнера для митного, прикордонного та інших випадків контролю, акти про пошкодження вагона або контейнера та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу. Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, які виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Телеграмою № 13-118 від 13 жовтня 2010 року вантажовідправника повідомлено про технічну несправність вагону № 66286139, та запропоновано надати згоду на його переадресацію або відвантаження (а.с. 23).

Факсограмою № 3-4083 від 13 жовтня 2010 року ВАТ «Шахтоуправління «Донбас» надало згоду на відвантаження вагону № 66286139 без представника вантажовідправника та гарантувало оплату цих витрат (а.с. 24).

За час отримання відповіді на телеграму щодо несправності вагону № 66286139 ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» була нарахована плата за відвантаження вугілля з несправного вагону в сумі 1 178,05 гривень з ПДВ, що підтверджується відомістю № 15100913 від 15.10.2010 про надання послуг за подачу, забиранні і користування вагонами та розрахунком суми за відвантаження вугілля з несправного вагону (а.с. 21-22, 26).

При цьому, факт технічної несправності напіввагону (прогнилість кузову вагону) № 66286139 встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95, а отже, з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не потребує повторного доказування при розгляді справи № 5006/47/125/2012.

Предметом позову у даній справі становить вимога про відшкодування збитків у розмірі 1 516,05 гривень, завданих поставкою відповідачем вугілля у технічно несправному напіввагоні, які складаються з витрат, сплачених позивачем на виконання рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95.

Як вже було встановлено, ПАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», як вантажоодержувач, звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення збитків, у вигляді понесених витрат за відвантаження вугілля з несправного вагону, через неналежне виконання Державним підприємством «Вугілля України» своїх договірних зобов'язань за договором поставки вугілля № 01-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95, яке набрало законної сили, позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення збитків у розмірі 1 178,00 гривень, державного мита у розмірі 102,00 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу у розмірі 236,00 гривень задоволено повністю.

Частина друга статті 35 ГПК України передбачає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, факти, встановлені господарським судом міста Києва в межах справи № 41/95 мають преюдиціальне значення при розгляді справи № 5006/47/125/2012.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95 позивачем 22 листопада 2011 року оформлено заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 351 071,80 гривень між Державним підприємством «Вугілля України» та публічним акціонерним товариством «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (а.с. 29-30).

Виконання позивачем рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95 на суму 1 516,05 гривень підтверджується пунктом 1 наведеної заяви. Факт відправлення заяви на адресу публічного акціонерного товариства «Центренерго» підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист та квитанцією органу поштового зв'язку 0544 від 25 листопада 2011 року.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що одностороння заява позивача про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, без доказів її погодження з ПАТ «Центренерго» не може бути прийнята як доказ виконання рішення господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95, та відсутність інформації (довідки суду) про набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2011 у справі № 41/95, є підставою для сумнівів щодо набранням рішенням законної сили.

Господарський суд відхиляє заперечення відповідача в цій частини як недоведені з огляду на наступне.

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими законом, зокрема, шляхом подачі заперечення проти позову.

Заперечення проти позову - це пояснення відповідача, які стосуються правомірності виникнення і розвитку процесу по справі або матеріально-правові вимоги позивача по суті.

Матеріально-правове заперечення полягає в тому, що відповідач, не заперечуючи проти виникнення спору, оспорює матеріально-правову вимогу позивача. Використовуючи матеріально-правове заперечення, відповідач може наводити факти і обставини, які спростовують вимогу позивача і підтверджують відсутність у позивача права на задоволення позову повністю або в його частині.

Слід зазначити, що згідно з матеріальним правом України, зарахування є одним із способів припинення зобов'язань, який полягає в погашенні зустрічним однорідних вимог, строк виконання яких настав, або встановлений, або визначений моментом пред'явленням вимоги.

Стаття 202 ГК України вказує, що до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Суд звертає увагу відповідача на те, що зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Відповідно, зарахування вважається вчиненим з дати підписання заяви однією стороною.

Частина перша статті 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Частина друга наведеної статті допускає можливість зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін.

В свою чергу, частина перша статті 202 ГК України закріплює, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо невідповідності заяви нормам діючого законодавства та/або доказів її оскарження.

Щодо сумнівів відповідача стосовно набрання законної сили рішення господарського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95, господарський суд зазначає наступне.

Рішення господарського суду - це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.

Рішення господарського суду з конкретної справи - це передусім акт, який владно підтверджує наявність або відсутність спірного правовідношення, його конкретний зміст, і, таким чином, спірне правовідношення перетворюється у безспірне, яке належить примусовому виконанню. Саме з моменту винесення рішення господарського суду і набрання законної сили можливість примусового здійснення суб'єктивного права, яке підтверджується судом, перетворюється в дійсність. Правове значення рішення суду полягає також у тому, що раніше спірні правові відношення після прийняття рішення набувають суворої визначеності, сталості, матеріально-правової обов'язковості.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог законодавства.

Відтак, твердження відповідача стосовно сумнівів про набрання законної сили рішення господарського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95, є недоведеними, оскільки зі змісту наведеного рішення вбачається, що публічне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Донбас» приймало участь під час розгляді справи № 41/95, в якості третьої особи, а тому, у випадках оскарження цього рішення суду (в апеляційному та/або касаційному порядку) публічне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Донбас» було б повідомлено (обізнано) про результати такого перегляду.

Так, в силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази налаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Разом з цим, відповідачем не надано відомостей відносно виникнення труднощів в наданні певного доказу, не заявлено відповідного клопотання про витребування доказів в порядку статті 38 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 21 січня 2011 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 0113/10 з вимогою відшкодувати збитки у розмірі 1 178,05 гривень (присуджені з позивача за рішення суду у справі № 41/95), які було завдано поставкою вугільної продукції, у технічно несправному напіввагоні.

На підставі викладеного позивач звернувся з позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з відповідача збитків, заподіяних поставкою вугілля у технічно несправному напіввагоні у розмірі 1 516,05 гривень, які складаються зі збитків, визначених в рішенні господарського суду міста Києва у справі № 41/95.

Крім того, позивач зазначає в загальну складову збитків, присуджене за рішенням господарського суду міста Києва державне мито у розмірі 102,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 гривень.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків. Вказана норма кореспондується зі статтею 16 ЦК України якою визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В контексті статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною першою та другою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування.

Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).

Згідно положень статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною першою статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Приписами статті 228 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).

Як вже вказано вище, понесені витрати позивачем на суму 1 516,05 гривень, підтверджені матеріалами справи, зокрема рішенням господарського суду міста Києва від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95.

При з'ясуванні питання щодо вини відповідача у справі, господарським судом встановлено наступне.

Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача відшкодувати позивачу збитки, внаслідок поставки вугілля за договором поставки вугілля № 12-10/1-ЕН від 01 лютого 2010 року, у технічно несправному вагоні.

Права і обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань визначені Договором. Матеріали справи підтверджений факт поставки вугілля у технічно несправному вагоні.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні ним підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору, Статуту залізниць України. Поставлене відповідачем вугілля, за залізничною накладною № 52785814, надійшло у технічно несправному напіввагоні № 66286139, що також підтверджується рішенням господарського суду Донецької області від 18 квітня 2011 року у справі № 41/95.

Наявність негативних наслідків полягає у додаткових витратах позивача, понесених у вигляді плати публічному акціонерному товариству «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго».

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та її наслідками, полягає у тому, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, зокрема підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору, позивач був змушений сплатити публічному акціонерному товариству «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» 1 516,05 гривень.

Вина відповідача полягає в тому, що він не передбачив або свідомо допускав, що відправлення вугілля у технічно несправному вагоні, може заподіяти несприятливі наслідки у вигляді нанесених збитків або легковажно поставився до відповідних наслідків і їх передбачення.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як вже встановлено судом, позивачем відшкодовано на користь публічного акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» витрати, понесені поставкою вугілля у технічно несправному вагоні у розмірі 1 516,05 гривень, що підтверджується заявою про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимоги від 22 листопада 2011 року.

Відповідач не надав суду доказів, які спростовують позовні вимоги у даній частині. Доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у заподіянні збитків, останнім не надано. Матеріали справи також не містять доказів своєчасної повної оплати завданих позивачу збитків.

За наведених обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 1 178,05 гривень підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу судових витрат, які були сплачені Державним підприємством «Вугілля України» на користь публічного акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» за виконання судового рішення у справі № 41/95, суд зазначає, що судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 202, 509, 525, 526, 598, 610, 611, 614, 623, 629, 712, 1191 ЦК України, ст. ст. 20, 67, 193, 218, 224, 225, 228, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» (83059, Донецька область, місто Донецьк, Будьонівський район; код ЄДРПОУ - 00174668, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929, відомості про рахунки в установах банків відсутні) збитки у розмірі 1 178,05 гривень, судовий збір у розмірі 1 250,74 гривень, а всього 2 428 (дві тисячі чотириста двадцять вісім) гривень 79 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 14.01.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2013.

Суддя Фурсова С.М.