Ухвала суду № 28615363, 08.01.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2013 року справа №2а/1270/6629/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Василенко Л.А., Гімона М.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Луганськвугілля» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року в адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Луганськвугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

29.08.2012 року Державне підприємство «Луганськвугілля» (надалі - ДП «Луганськвугілля») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000978012 від 24.07.2012, яке прийнято за наслідками позапланової невиїзної перевірки. Позов обґрунтовано тим, що позивач не згоден з висновками податкового органу, оскільки реальність угод позивача з контрагентами підтверджується первинні документи податкової звітності та бухгалтерського обліку, наданими позивачем.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач в порушення вимог ст. ст. 626-629 ЦК України та відповідних пунктів укладених договорів поставки та купівлі-продажу неналежним чином оформлював результати поставки відповідних товарів, що всі документи, які надані позивачем в підтвердження реального виконання укладених договорів, містять лише відомості щодо виду продукції або товару, його кількості та ціни, при цьому зовсім не надані докази відносно дотримання умов укладених договорів щодо індивідуальних якісних характеристик, які б підтверджували придбання товару саме за наданими позивачем договорами. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не дотримувалися вимоги чинного законодавства щодо порядку прийомки за кількістю та якістю товари, які б давали можливість суду для визначення приймання певного товару відповідно до конкретного договору. Зазначені порушення призвели до визнання судом певних документів, наданих позивачем, неналежними доказами по справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року, як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновки податкового органу не відповідають дійсності та суперечать вимогам діючого законодавства.

Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем з 11.07.2012р. до 12.07.2012 р. проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка ДП «Луганськвугілля» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з листопада 2008 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт № 63/16-0/32473323 від 12.07.2012 р. (том 1 а.с.24- 45), у якому зроблено висновок про: 1) порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 8245 грн.; 2) порушення ч. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 859422 грн., у т.ч. по періодах: - серпень 2011 року у сумі 158245 грн.;- вересень 2011 року у сумі 422940 грн.; - жовтень 2011 року у сумі 278237 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2012 № 0000978012, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 895422,00 грн. та нарахована штрафна санкція в сумі 429711,00 грн. (том 1 а.с.22). З розрахунку фінансових санкцій за порушення податкового законодавства по результатам перевірки, оформленої актом № 63/16-0/32473323 від 12.07.2012 вбачається, що до розрахунку суми зобов'язань та штрафних санкцій увійшли податкові зобов'язання позивача за період серпень-жовтень 2011 року.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З метою здійснення податкового контролю контролюючі органи мають право проводити перевірки та звірки відповідно до норм Податкового кодексу України. Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України податковий орган має право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 185 ПК України визначені об'єкти оподаткування з податку на додану вартість.

Стаття 187 ПК України встановлює дату виникнення податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення с податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст.198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно зі ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

П. 137.1. ст. 137 ПК України передбачає, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. ТТН і путні листи є основними документами на перевезення вантажів, відповідно до п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363 (далі - Правила перевезення вантажів), ТТН - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на дорозі їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи (абз. 28 розділу 1 Правил перевезення вантажів). Як випливає з вмісту ст. 48 Закону про автотранспорт, ТТН необхідно оформляти навіть при перевезеннях вантажів для власних потреб (тобто своїм транспортом, а не за договором з транспортною організацією). ТТН - це один з документів, які завжди мають бути у водія автомобіля при перевезенні вантажу.

При оформленні ТТН необхідно дотримуватися загальних вимог відносно вмісту первинних документів. Такі вимоги містяться в п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення № 88) та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996. Так, первинний документ обов'язково повинен містити наступні реквізити: назва підприємства, від імені якого складається документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; вміст та об'єм господарській операції і її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні); посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Крім того, ТТН на перевезення нафтопродукту, яким є дизельне паливо, є бланком строгої звітності. Форма ТТН на перевезення нафтопродукту визначена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за N 805/15496 (додаток №3 до Інструкції).

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Луганськвугілля» та ПП «Украстандарт-2009» було укладено 69 договорів поставки, а саме: №225 від 08.08.2011 (Том 1, а.с.77-78), №233/1 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.85-86), №233/2 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.87-88), №233/3 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.89-90), №233/4 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.91-92), №233/5 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.93-94), №234/5 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.116-117), №234/3 від 11.08.2011 (Том 1 а.с.124-125), №234/5 від 12.08.2011 (Том 1 а.с.141-142), №234 від 15.08.2011 (Том 1 а.с.151-152), №234/1 від 15.08.2011 (Том 1 а.с.159-160), №234/2 від 15.08.2011 (Том 1 а.с.172-173), №234/3 від 16.08.2011 (Том 1 а.с.191-192), №236/2 від 18.08.2011 (Том 1 а.с.212-213), №247/1 від 30.08.2011 (Том 1 а.с.218-219), №248 від 01.09.2011 (Том 1 а.с.225-226), №249 від 01.09.2011 (Том 1 а.с.232-233), №250 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.1-2), №250/1 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.9-10), №250/2 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.11-12), №250/3 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.13-14), №250/4 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.15-17), №251 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.36-37), №252 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.38-39), №251/1 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.48-49), №251/2 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.53-54), №251/3 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.58-59), №251/4 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.65-66), №251/5 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.70-71), №251/6 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.75-76), №251/7 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.83-84), №252/1 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.93-94), №252/2 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.106-107), №252/3 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.113-114), №253 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.118-119), №254 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.120-121), №255 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.135-136), №255/1 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.147-148), №255/2 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.187-188), №256 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.203-204), №258 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.217-218), №259 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.225-226), №260 від 01.09.2011 (Том 2 а.с.234-235), №262 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.1-2), №263 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.15-16), №264 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.27-28), №264/1 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.38-39), №264/2 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.47-48), №265 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.56-57), №267 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.64-65), №268 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.87-88), №269 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.107-108), №270 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.129-130), №270/1 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.145-146), №270/2 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.158-159), №270/3 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.182-183), №270/4 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.191-192), №270/5 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.211-212), №270/6 від 01.09.2011 (Том 3 а.с.221-222), №271 від 15.09.2011 (Том 3 а.с.230-231), №272 від 15.09.2011 (Том 4 а.с.1-2), №272/1 від 15.09.2011 (Том 4 а.с.4-5), №273 від 15.09.2011 (Том 4 а.с.14-15), №273/1 від 15.09.2011 (Том 4 а.с.48-49), №274 від 26.09.2011 (Том 4 а.с.58-59), №275 від 26.09.2011 (Том 4 а.с.65-66), №276 від 26.09.2011 (Том 4 а.с.78-79), №277 від 26.09.2011 (Том 4 а.с.84-85), №278 від 26.09.2011 (Том 4 а.с.90-91), та договір №0/1 від 15.08.2011 капітального ремонту гірничошахтного обладнання (том 1 а.с.181-182).

Аналізуючи тексти договорів поставки (умови та зміст яких є однотипними), вбачається, що відповідно до п.2.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити товар Покупцю на умовах даного договору, забезпечити поставку товару в кількості та якості, які відповідають умовам договору, в тарі (упаковці), встановленої для визначеного виду товару, який виключає можливість його псування. Згідно з п.3.3 Договору якість товару повинна відповідати ТУ та ДТСУ, передбаченим для даного виду товару та підтверджуватися технічною документацією, виданою підприємством-виробником. Пунктом 4.2 Договору при поставці товару Постачальник передає Покупцю накладну з відповідною відміткою, сертифікат якості, рахунок-фактуру, податкову накладну та інші документи, які властиві для продажу конкретного товару. Відповідно до п.5.1 Договору товар вважається переданим Постачальником та прийнятий Покупцем: за кількістю - відповідно кількості, вказаної в накладній або перевішеному на автомобільних вагах, за якістю - відповідно якості, вказаному в сертифікаті (посвідченні якості), виданим підприємством виробником. Згідно з п.5.2 Договору прийомка продукції за якістю та кількістю проводиться на складі Покупця відповідно до Інструкції про порядок прийомки за кількістю та якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. №П-6 та від 25.04.66 р.№П-7 зі всіма доповненнями та змінами. Також п.4.1 Договору визначено умови поставки товару: СРТ «склад Постачальника».

Таким чином, відповідно до умов вказаних договорів поставки, Продавець зобов'язаний укласти за свій рахунок на звичайних умовах договір перевезення товару до погодженого пункту в названому місці призначення по звичайному маршруту і зазвичай прийнятим способом, а продавець зобов'язаний надати покупцеві за свій рахунок звичайний транспортний документ або транспортні документи (наприклад, оборотний коносамент, необоротна морська накладна, доказ про перевезення внутрішнім водним транспортом, повітряна накладна, накладна залізничного або автомобільного сполучення або накладна змішаного перевезення) відповідно до статті А.3. умов СРТ постачання.

Позивачем в ході слухання справи надавались первинні документи податкової звітності та бухгалтерського обліку. Судом першої інстанції проаналізовані договори, надані документи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем по деяких договорах на підтвердження виконання умов вищевказаних договорів поставки не були надані наступні документи: сертифікати якості, сертифікати відповідності, акти приймання матеріалів за договорами, докази дотримання вимог Інструкції про порядок прийомки за кількістю та якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. №П-6 та від 25.04.66 р.№П-7- щодо транспортування нафтопродуктів в певних цистернах з відповідними пломбами, щодо зважування нафтопродукту для визначення його маси, щодо складання матеріально відповідальною особою акту про прийняття нафтопродукту, щодо перевірки якості товару та інші документи відповідно до положень вказаних Інструкцій.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням вказаних норм закону та наданих позивачем документів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач в порушення вимог ст. ст. 626-629 ЦК України та відповідних пунктів укладених договорів поставки та купівлі-продажу неналежним чином оформлював результати поставки відповідних товарів, що всі документи, які надані позивачем в підтвердження реального виконання укладених договорів, містять лише відомості щодо виду продукції або товару, його кількості та ціни, при цьому зовсім не надані докази відносно дотримання умов укладених договорів щодо індивідуальних якісних характеристик, які б підтверджували придбання товару саме за наданими позивачем договорами, що позивачем не дотримувалися вимоги чинного законодавства щодо порядку прийомки за кількістю та якістю товари, які б давали можливість суду першої інстанції для визначення приймання певного товару відповідно до конкретного договору. Отже, судом першої інстанції правильно визнано певні документи позивача неналежними доказами по справі.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, колегія суддів згодна з висновками суду першої інстанції про правомірність винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для його скасування, оскільки податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, складені на підставі первинних бухгалтерських документів, які не відображають реальність господарських операцій з постачальниками, і позивачем не надано належних доказів на підтвердження постачання товарів та матеріалів за договорами поставки.

Доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Луганськвугілля» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року в адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Луганськвугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.А. Василенко

М.М. Гімон