Постанова № 28614561, 10.01.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2013 року м. ПолтаваСправа №2а-1670/7898/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Петрової Л.М.,

при секретарі - Іванюк Є.В.,

за участю:

представника позивача - Іванюти С.І., Кулікова С.Ю.,

представника відповідача - Єрченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Селянського фермерського господарства "Україна" до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

14 грудня 2012 року Селянське фермерське господарство "Україна" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0000332301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин через безпідставне збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість.

Підставою прийняття оспорюваного у справі податкового повідомлення-рішення став Акт перевірки від 23 листопада 2012 року №2027/22-21061081 складений на підставі проведеної Лубенською ОДПІ планової виїзної документальної перевірки СФГ "Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року. За результатами перевірки, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Позивач не погоджується з висновками податкової інспекції викладеними в Акті перевірки, оскільки при їх винесенні відповідачем порушено норми Податкового кодексу України, зокрема статті 209. Врожай, вирощений, у тому числі, на земельних ділянках, що не пройшли державну реєстрацію, є власністю СФГ "Україна'" та поставляючи його іншим особам, позивач поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва. Крім того, позивач звертав увагу, що методику розрахунку суми заниження ПДВ (арифметичний спосіб) і визначення вирощеної на земельних ділянках, що не пройшли державну реєстрацію, яку застосовано відповідачем, не передбачено жодним нормативним документом. Зауважував, що частина договорів оренди земельних ділянок, на яких він здійснює свою господарську діяльність, не пройшли державну реєстрацію, але з підстав, які не залежали від позивача.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні. У своїх письмових запереченнях зазначав, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства, наполягаючи на тому, що у позивача не виникло право оренди земельних ділянок, а тому вироблена сільськогосподарська продукція є виробленою не на виробничих потужностях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що Селянське фермерське господарство "Україна" зареєстроване як юридична особа, ідентифікаційний код 21061081, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №327016, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 36/.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №398804 позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт /а.с. 37/.

Селянське фермерське господарство "Україна" зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість №100165082 серії НБ №008111 /а.с. 38/.

Судом встановлено, що у період з 29 жовтня 2012 року по 16 листопада 2012 року Лубенською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку СФГ "Україна" (код ЄДРПОУ 21061081) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2012 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 23 листопада 2012 року № 2027/22-21061081 /а.с. 7-34/, у якому зафіксовано, крім іншого, порушення:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті l88, пунктів 209.1, 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді на суму 692538,00 грн. в тому числі: вересень 2011 року в сумі 437197,00 грн., жовтень 2011 року в сумі 125447,00 грн., листопад 2011 року в сумі 123967,00 грн., грудень 2011 року в сумі 5927,00 грн. та занижено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2012 року на суму 39114,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті l88, пунктів 209.1, 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суми ПДВ, що залишається у розпорядженні платника податку для цільового використання, на суму 692538,00 грн. в тому числі: вересень 2011 року в сумі 437197,00 грн., жовтень 2011 року в сумі 125447,00 грн., листопад 2011 року в сумі 123967,00 грн., грудень 2011 року в сумі 5927,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по скороченій декларації за лютий 2012 року на суму 39114 грн. /а.с. 33/.

Відповідно висновків Акту перевірки, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що позивачем в господарській діяльності неправомірно використовувались земельні ділянки, так як відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації. Факт оренди земельних ділянок (в тому числі і сільськогосподарських угідь) може бути підтвердженим виключно даними про реєстрацію договору оренди, а не фактом укладення договорів оренди, сплати орендної плати чи подання договорів на реєстрацію. Отже, на думку відповідача, право користування землею виникає в орендаря після реєстрації договору оренди /а.с. 15-17/.

Таким чином, податковим органом зроблено висновок, що на порушення вимог статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" та статей 125, 126 Земельного кодексу України СФГ "Україна" проводить свою діяльність на орендованих виробничих потужностях без правовстановлюючих документів (без державної реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), а отже, СФГ "Україна", на думку податкового органу, не мало законних підстав відносити зобов'язання по податку на додану вартість до скороченої декларації по сільськогосподарській продукції, яка була вирощена на цих землях. Відповідач вважає, що у відповідності до пункту 209.1, пункту 209.2, пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу У країни СФГ "Україна" повинно віднести такі податкові зобов'язання до загальних податкових декларацій /а.с. 17/.

На підставі Акту перевірки Лубенською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0000332301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 808087,25 грн., в тому числі 653424,00 грн. за основним платежем, 154663,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями /а.с. 35/.

Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 06 грудня 2012 року №0000332301, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

У ході перевірки встановлено, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, для виготовлення власної сільськогосподарської та її подальшої реалізації товариство використовує земельні ділянки, які орендує у сільських рад, районних державних адміністрацій та фізичних осіб (пайовиків). Всього протягом періоду, що перевірявся, товариство орендувало земельних ділянок на території двох сільських рад в кількості: у 2010 році - 2444,0985 га, у 2011 році - 2526,4688 га, у 2012 року - 2689,8292 га. Оренда зазначених земельних ділянок здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з відповідними орендодавцями згідно переліку /а.с. 134-161/.

Крім того перевіркою встановлено, що для здійснення господарської діяльності господарство позивача використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації, а саме: у 2010 році заключено договорів, які пройшли державну реєстрацію на площу 2489,1288 га ріллі, що становить 100% від усієї орендованої землі (ріллі), у 2011 році - заключено договорів, які пройшли державну реєстрацію на площу 962,6446 га ріллі, що становить 38,1% від усієї орендованої землі (ріллі); заключено договорів, які не пройшли державну реєстрацію на площу 1563,1242 га ріллі, що становить 61,89 % від усієї орендованої землі (ріллі), та в 2012 році заключено договорів, що пройшли державну реєстрацію на площу 809,7841 га ріллі, що становить 32,52% від усієї орендованої землі (ріллі); заключено договорів, які не пройшли державну реєстрацію на площу 1680,0447 га ріллі, що становить 67,48% від усієї орендованої землі (ріллі) /а.с. 15/.

Таким чином, позиція податкового органу полягає в тому, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, за договорами оренди, які не пройшли державної реєстрації, позивач втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких не зареєстрованих договорів.

Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації позивач до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, що не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись позивачем до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації по якій відбуваються розрахунки до бюджету.

У Акті перевірки зазначено, що сума податкового зобов'язання від реалізації продукції рослинництва, яка вирощена на орендованій землі яка не пройшла державну реєстрацію, становить 918026,00 грн. /а.с. 17/

Дослідивши матеріали справи, суд вважає необґрунтованим твердження Лубенської ОДПІ, з огляду на наступне.

Згідно пункту 209.6. статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

За правилами пункту 307.2 статті 307 Податкового кодексу України податок на додану вартість підлягає сплаті за загальними правилами цього Кодексу, через що різниця в об'єкті оподаткування податком на додану вартість за статтею 185 Податкового кодексу України та фіксованого сільськогосподарського податку за статтею 302 Податкового кодексу України полягає в тому, що площа сільськогосподарських угідь, належних платнику податку на відповідній правовій підставі, юридичного значення для застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість не має.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, у користуванні СФГ "Україна" для ведення господарської діяльності перебувають земельні ділянки, що знаходилися у користуванні позивача на підставі укладених належним чином договорів оренди землі з власниками земельних ділянок (паїв), які знаходяться на території Слободо-Петрівської та Сербинівської сільських рад /а.с. 15, 133-161/.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною п'ятою статті 126 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Крім того, відносини щодо користування земельною ділянкою врегульовані і спеціальними нормами, які містяться у Законі України "Про оренду землі", якими також передбачено, зокрема, статтею 6 Закону, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Посилання відповідача на порушення вимог законодавства щодо реєстрації договорів оренди та використання земельних ділянок без правоустановлючих документів є безпідставне, оскільки органом, який здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, не було виявлено та зафіксовано жодного порушення щодо використанням СФГ "Україна" земельних ділянок без правовстановлюючих документів, у порушення вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Всі договори оренди землі укладені у відповідності до чинного законодавства. Крім того, тривалий час перебувають у процесі державної реєстрації відповідними землевпорядними органами, що підтверджується довідкою відділу Держкомзему у Гребінківському районі Полтавської області від 10 січня 2012 року №07/800 /а.с. 187/.

Згідно листа ДПА України від 12 жовтня 2009 року №22231/7/15-0717, податкова адміністрація України дозволила у випадках, коли правовстановлюючі документи проходять процедуру оформлення і ще не зареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, використовувати в якості підтвердження наявності в користуванні земельних ділянок довідки відділів Держкомзему у районах /а.с. 185-186/.

Крім того, у судових засіданнях 09 січня 2013 року та 10 січня 2013 року представник відповідача не надав суду вмотивованих пояснень яким чином Лубенська ОДПІ прийшла до висновку про конкретну вартість сільськогосподарської продукції, вирощену на земельних ділянках, договори оренди щодо яких, не були зареєстровані. Оскільки, як встановлено у судовому засіданні, під час перевірки не досліджувався середній показник врожайності, якість ґрунту на зазначених земельних ділянках, кількість вирощеної та реалізованої продукції тощо.

У з'ясованих обставинах сумніви відповідача у відсутності достатніх правових підстав у позивача для користування окремими земельними ділянками не спростовують факту обробки позивачем цих земельних ділянок з вирощуванням і збиранням на них врожаю, що складає виробництво позивачем сільськогосподарської продукції з використанням власних основних фондів.

Суд також враховує той факт, що позивач сплачує земельний податок щодо усіх земельних ділянок, які ним використовуються, незалежно від того, зареєстровані договори оренди землі, чи ні.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей /пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України/.

Для визначення об'єкта оподаткування під сільськогосподарськими товарами положення пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України розуміють товари, зазначені у групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником. Так само, до сільськогосподарської продукції (товарів) для цілей визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку за правилами глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України відповідно підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу віднесені продукти обробки та переробки зазначених вище товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

З акту перевірки вбачається та не заперечується сторонами у судовому засіданні, що спірна сільськогосподарська продукція є продукцією власного виробництва позивача, і відсутні факти придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб. Водночас, за визначенням частини шостої статті 139 Господарського кодексу України товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

У судовому засіданні представником відповідача підтверджено, що у інших юридичних або фізичних осіб позивач сільськогосподарську продукцію не придбавав. Докази, що приєднані до заперечень відповідача, лише підтверджують факт власного виробництва саме позивачем товарів, які визнаються законом сільськогосподарськими.

Таким чином, сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у Акті перевірки, у складі майна позивача є продукцією його власного виробництва.

Позивачем надано перелік договорів оренди земля станом на 01 січня 2011 року, на підставі яких позивач сплачував оренду плату щодо усіх земельних ділянок, незалежно від наявності державної реєстрації договорів оренди. Зібраний позивачем врожай визнається згідно зі статтею 189 Цивільного кодексу України продукцією та плодами, які виробляються і добуваються з земельної ділянки та приносяться посівами (насадженнями). З огляду на дозвіл власників земельних ділянок на їх обробку позивачем власними основними фондами позивач набуває у власність врожай після його збирання відповідно до правил частини другої статті 189 і статей 331, 333 Цивільного кодексу України.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податку на додану вартість не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів.

Дійсно, суд погоджується з відповідачем, що відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Вищий адміністративний суд України у інформаційному листі від 28 грудня 2012 року №2614/12/13-12 звернув увагу, що враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормам інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

За таких обставин, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Таким чином, для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги відповідач мав би під час перевірки встановити, що позивач поставляв несільськогосподарські товари або сільськогосподарські товари не власного виробництва, питома вага вартості яких перевищувала б 25%, тоді як Акт обмежується посиланнями на площу сільськогосподарських угідь, які використовуються позивачем на відповідній правовій підставі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, застосував штрафні (фінансові) санкції без врахування всіх обставин, що мають істотне значення, внаслідок чого таке повідомлення-рішення не відповідає пункту 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0000332301.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0000332301 обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0000332301 є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 06 грудня 2012 року №0000332301.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Селянського фермерського господарства "Україна" до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомдення-рішення Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 06 грудня 2012 року №0000332301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Селянського фермерського господарства "Україна" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. /дві тисячі сто сорок шість гривень 00 копійок/.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 січня 2013 року.

Суддя Л.М. Петрова