Рішення № 28610561, 15.01.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2013 р. Справа № 5019/1972/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т. Б. М. - Україна"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аналог"

про стягнення в сумі 3 097 грн. 26 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники:

від позивача : Марчук А.М., довіреність № 12 від 17.12.2012 року.

від відповідача : не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» (далі -позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналог» (далі - відповідач) про стягнення 3 097,26 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» (постачальник) відвантажило Товариству з обмеженою відповідальністю «Аналог» продукцію на загальну суму 3 126,07грн.

Факт поставки продукції позивачем підтверджується видатковими накладними № 1663-ДП Кие від 28.02.2012 року на суму 14,95 грн. та № 1662-ДП Кие від 28.02.2012 року на суму 3 111,12 грн.

Відповідач прийняв продукцію, що підтверджується довіреністю № 4 від 28.02.2012 року та видатковими накладними, але свій обов'язок щодо проведення розрахунків за поставлену продукцію не виконав.

Загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути, становить 3 097,26 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією про стягнення заборгованості у сумі 3 097,26 грн., яку останній залишив без відповіді та задоволення.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11, 509, 526, 530, 625, 639, 692, 712 ЦК України, ст.193 ГК України.

Ухвалою суду від 17.12.2012 року порушено провадження, справу призначено до судового слухання на 25.12.2012 року.

Ухвалою суду від 25.12.2012 року розгляд справи відкладено на 15.01.2013 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, вимог не заперечив, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.2012 року позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 3 126,07 грн., з якої позивач просить стягнути 3 097,26 грн.

Факт поставки позивачем продукції підтверджується видатковими накладними № 1663-ДП Кие від 28.02.2012 року на суму 14,95 грн. та № 1662-ДП Кие від 28.02.2012 року на суму 3 111,12 грн.

Отримання відповідачем вказаного товару підтверджується довіреністю № 4 від 28.02.2012 року.

В підтвердження своєї заборгованості відповідач надав позивачу гарантійний лист № 2 від 08.05.2012 року, в якому гарантував сплату заборгованості в повному обсязі не пізніше 18.05.2012 року, але оплату так і не провів.

Позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з претензією про стягнення заборгованості в сумі 3 097,26 грн. Дана претензія залишена відповідачем без задоволення та відповіді.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем існували господарські зобов'язання.

Проаналізувавши видаткові накладні, надані позивачем, суд встановив, що товар був поставлений без попереднього замовлення, так як в реквізитах накладних не міститься жодного посилання на договір поставки.

За таких умов суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем мала місце позадоговірна поставка товару.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки борошна, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриману продукцію.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розмінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, і положення ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовуються.

Отже, при стягненні заборгованості за поставлений на підставі видаткових накладних товар дотримання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України не є обов'язковим, оскільки обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналог» 3 097,26 грн. заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.

Відповідач обставин, викладених позивачем, належними засобами доказування не простував, доказів внесення оплати за поставлений товар у повному обсязі не надав.

На підставі статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33,34,43,49,75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналог» (вул. Гетьмана Мазепи, буд. 4А/6А, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31126497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М. - Україна» (вул. Червонопрапорна, буд. 26, м. Київ, 03083, код ЄДРПОУ 31111213) 3 097 (три тисячі дев'яносто сім) грн. 26 коп. основного боргу та 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 15.01.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.