Рішення № 28609886, 26.11.2012, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/20984/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"26" листопада 2012 р.

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Кир'янчук Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», звертаючись з позовом до суду, відповідно до заявлених позовних вимог, просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2S4GІ0000001351 від 06.11.2007 року, в розмірі 790 629,38 грн., звернути стягнення на квартиру загальною площею 46,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №К2S4GІ0000001351 від 06.11.2007 року) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк»всіх передбачених нормативно-правовими документами актами держави дії, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органах МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири; стягнути з відповідача судові витрати., що є предметом позову. (а.с.2-5)

Представник позивача Борщ А.В. в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судових викликів за адресою, вказаною у позовній заяві, які особисто отримані відповідачем, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, про причин неявки суд не повідомив, відповідач процесуальним правом подати письмові пояснення не скористався.

На підставі ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 06 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит №К2S4GІ0000001351, відповідно до умов договору (п.п.1.1) Кредитор зобов'язується надати Позичальнику на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 381000,00 грн., а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 381000,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00% річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. (а.с.8-14)

Кредит надається строком погашення не пізніше 06 листопада 2027 року на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1029 від 06.11.2007 р., розташованої за адресою: АДРЕСА_1. (п.1.3 Договору)

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань по Договору про іпотечний кредит №К2S4GІ0000001351, 06 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір за №К2S4GІ0000001351, відповідно до п.1.1 Іпотечного договору Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,70 кв.м., житловою площею: 30,20 кв.м. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підстав договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №1029 від 06.11.2007 р., в державному реєстрі правочинів зареєстрований за №2472790. (а.с.15-18)

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» зазначає, що відповідачем ОСОБА_1 порушено умови Договору про іпотечний кредит від 06 листопада 2007 року за №К2S4GІ0000001351 в частині своєчасного повернення кредиту, у зв'язку з чим виникла заборгованість по кредитному договору, яка станом на 06 липня 2012 року складає загальну суму 790 629,38 грн., яка включає: заборгованість за кредитом -378049,86 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 211536,90 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором -201042,62 грн., однак до позовної заяви позивачем не долучено довідки про розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, позивач процесуальним правом надати розрахунок заборгованості за вказаний період під час розгляду судової справи не скористався.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Як встановлено судом, за умовами умови Договору про іпотечний кредит від 06 листопада 2007 року за №К2S4GІ0000001351, який укладено між сторонами спору, кредит надається строком погашення не пізніше «06 листопада 2027».

Позивач стверджує, що протягом дії договору, відповідачем порушено договірні зобов'язання, суму кредиту та відсотки, нараховані за користування ним, у відповідності до графіку платежів, відповідач не сплачував, у зв'язку з чим станом на 06 липня 2012 року утворилася заборгованість по кредитним договором на загальну суму 790629,38 грн., яку позивач просить достроково стягнути з відповідача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" поняття іпотеки визначається як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду.

Із змісту ч.1 ст.38 та ч.1 ст.39 Закону випливає, що суд має право прийняти рішення про задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому може передбачити право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, при цьому у рішенні суду має бути зазначено, зокрема: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Вимога позивача полягає у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі Договору про іпотечний кредит №К2S4GІ0000001351 від 06 листопада 2007 року) Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк»з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими документами актами держави дії, необхідних для продажу предмету іпотеки, разом з тим пред'явленню даної вимоги повинна передувати вимога саме про стягнення суми боргу, а звернення стягнення на предмет іпотеки може бути одним із способів виконання рішення суду про стягнення суми боргу.

Як роз'яснено у пункті 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (частина друга статті 586, пункт 2 частини другої статті 592 ЦК); порушення обов'язків, установлених іпотечним договором (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку"); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк», звертаючись з позовом до суду, всупереч вимог ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, не надав належних та допустимих доказів, які мали підтвердити факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по кредитному договору та наявність заборгованості, яка виникла у відповідача, в розмірі визначеному у позовній заяві, оскільки позивачем не надано розрахунку розміру заборгованості по кредитному договору, в той же час відповідно до положень ч.4 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, на виконання вимог ст.35 Закону України "Про іпотеку", 18 червня 2012 року (вих.№30.1.0/2) ПАТ КБ «Приватбанк»направив ОСОБА_1 вимогу про сплату заборгованості по кредитному договору та повідомив про реалізацію позивачем права на звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань, однак виходячи зі змісту зазначеного повідомлення, відсутнє посилання на розмір заборгованості, яка виникла у відповідача за кредитним договором, та належний розрахунок вимог, які пред'являються до стягнення з відповідача, що свідчить про недотримання позивачем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, та дає підстави вважати пред'явлення такого позову передчасним. (а.с.22)

Як вбачається з предмету позовних вимог, позивач просить виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органах МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Порядок та процедуру проведення виселення громадян, що мешкають у житловому будинку чи житловому приміщенні, на які як на предмет іпотеки звернуто стягнення, врегульовані нормами ч. 4 ст. 9, ч. 3 ст.109 Житлового кодексу України та ч. 2 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 109 Житлового кодексу України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщенні, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідно до жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статі 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадян з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку встановленою частиною третьою цієї статі.

Виходячи із аналізу наведеної правової норми, примусове виселення мешканців за зверненням Іпотекодержателя у судовому порядку на підставі рішення суду із житлового будинку чи іншого житлового приміщення, що є предметом іпотеки і на яке вже звернуто стягнення, може мати місце лише за умови дотримання порядку та процедури виселення. А саме, обов'язкового надіслання іпотекодержателем таким мешканцям письмової вимоги про необхідність добровільного звільнення житлового будинку чи іншого житлового приміщення у місячний або інший погоджений між сторонами строк з дня отримання цієї вимоги у зв'язку з рішенням суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Конституцією України у ст.47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом.

Таким чином, в розрізі даного спору суд вважає, що вирішення питання щодо виселення відповідача безпосередньою пов'язане з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює дотримання позивачем порядку виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку, повернення якої забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, який передбачений ч.4 ст.109, з урахуванням вимог ст. 132-3 Житлового кодексу УРСР, однак ці обставини не враховані позивачем при зверненні з даними позовом до суду, оскільки належних доказів, які мали підтвердити вжитті позивачем заходи щодо повідомлення відповідача про виселення із займаного ними житла, суду надано не було, інших підстав для виселення відповідача, які передбачені житловим законодавством України, позивачем не наведено.

Разом з тим, обмеження (позбавлення) права користування житлом можуть спричинити тільки такі дії наймача або членів його сім'ї, що полягають у зловживанні ними своїми правами або неналежному виконанні покладених на них обов'язків і безпосередньо порушують права та законні інтереси інших осіб. Таким чином, якщо особа втрачає право на користування житлом без вчинення винних дій, вона має право на захист з боку держави.

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої ст.383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.

Разом з тим, статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, визнання особи безвісного відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо виселення зі зняттям відповідача з реєстраційного обліку за адресою квартири, яка передана в іпотеку, не ґрунтується на нормах цивільного законодавства, в той же час позивачем не заявлено вимог щодо зняття відповідача з реєстраційного обліку з підстав, визначених ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, відсутні підстави для розподілу судових витрат, враховуючи, що судом винесено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 526, 625, 625, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 12, 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачі», ст.ст.1,4, 10, 11, 57, 58, 60, 208, 212-215, 218, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання її копії.

С у д д я