Постанова № 28604796, 08.01.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2013 р. Справа№ 19/077-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Карпенко І. В. - представник за довіреністю від 28.08.2012

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна»

на рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012

у справі № 19/077-12 (суддя Карпечкін Т. П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легенда»

про стягнення 10 622,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 9 574,61 грн. за поставлений за договором на поставку товарів № 37/9 від 19.10.2009, але не оплачений товар, пені в сумі 873,79 грн. та 3 % річних сумі 174,10 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012, повний текст якого підписаний 19.11.2012, у справі № 19/077-12 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 1 828,27 грн., пеню в сумі 360,62 грн. та 3 % річних в сумі 74,71 грн. В решті позову відмовлено

Часткове задоволення позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару лише на суму 1 828,27 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач безпідставно не врахував в рахунок оплати товару, поставленого за спірними накладними, частину з перерахованих відповідачем грошей.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі № 19/077-12 повністю і прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» посилається на те, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач як в акті звірки, підписаному сторонами за період з 01.12.2011 по 30.09.2012, так і в своїх письмових поясненнях визнав свою заборгованість перед позивачем у розмірі саме 9 474,61 грн.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

19.10.2009 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір на поставку товарів № 37/9 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач постачає відповідачу алкогольні та безалкогольні напої, продукти харчування в асортименті та по цінам, визначеним у додатках, які є невід'ємними частинами Договору, а відповідач зобов'язується: реалізовувати товар, що постачається позивачем, у спеціалізованих відділах та магазинах, нести відповідальність за товар з моменту його отримання від позивача, проводити розрахунки за поставлений товар в обумовлені строки та надавати позивачу копію ліцензії на право діяльності з отриманим товаром.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставка товару на склад відповідача здійснюється на умовах DDP (правила Інкотермс-2000) транспортом позивача та за рахунок позивача за адресою та в кількості, зазначених у заявці.

Згідно з п. 2.5 Договору право власності на товар переходить до відповідача з моменту підписання накладної, яка є підтвердженням отримання товару.

Як слідує з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений за видатковими накладними № РН-0033926 від 24.12.2011 на суму 4 584,89 грн., № РН-0006216 від 03.03.2012 на суму 952,20 грн., № РН-0006217 від 03.03.2012 на суму 3 276,07 грн., № РН-0008060 від 21.03.2012 на суму 943,99 грн. та № РН-0009062 від 30.03.2012 р. на суму 1 422,94 грн., але неоплачений товар.

Загальна вартість товару, що поставлений за вказаними накладними, становить 11 809,09 грн.

Позивач в позовній заяві посилається на те, що з поставленого відповідачу за спірними накладними товару неоплаченим залишився товар на суму 9 574,61 грн.

Водночас з наявного в матеріалах справи акту перевірки розрахунків за період з 01.12.2011 по 30.09.2012 (а.с. 51) слідує, що сторонами погоджено, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 9 474,61 грн., що на 100 грн. менше, ніж визначено позивачем в позовній заяві.

Як слідує з матеріалів справи, зазначена різниця виникла внаслідок того, що позивачем при зверненні до суду не враховано перерахування відповідачем 06.09.2012 коштів в сумі 50 грн. та 27.09.2012 коштів в сумі 50 грн.

Відповідач в письмових поясненнях по справі (а.с. 50) проти наявності в нього заборгованості за Договором в сумі 9 474,61 грн. не заперечив та просив суд розстрочити виконання рішення суду згідно з наданим ним в письмових поясненнях графіком.

На підтвердження факту часткової оплати відповідачем поставленого товару позивачем до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 393 від 16.12.2011 на суму 3 743,30 грн., № 422 від 21.12.2011 на суму 3 000 грн.; № 835 від 02.03.2012 на суму 4 874,33 грн., № 2664 від 27.06.2012 на суму 1 500 грн., № 32 від 23.07.2012 на суму 200 грн., № 49 від 26.07.2012 р. на суму 500 грн., № 175 від 23.08.2012 на суму 100 грн., № 1631 від 06.09.2012 на суму 50 грн., № 1784 від 27.09.2012 на суму 50 грн., а також прибуткових касових ордерів № 206 від 22.03.2012 на суму 943,99 грн. та № 241 від 09.04.2012 на суму 1 422,94 грн., а всього на суму 10 622,49 грн.

З зазначених платіжних документів суд першої інстанції не прийняв в якості оплати товару, поставленого за спірними накладними, платіжні доручення № 393 від 16.12.2011 на суму 3 743,30 грн. та № 422 від 21.12.2011 р. на суму 3 000 грн., оскільки у призначенні платежу за вказаними платіжними дорученнями зазначені видаткові накладні, які не є підставою позовних вимог у даній справі, а саме видаткові накладні № РН-23211, 23212, 23214, 23215, 15, 16 від 29.09.2011 (платіжне доручення № 393 від 16.11.2011) та РН-24648, 24649, 24651 від 29.09.2011 (платіжне доручення № 422 від 21.12.2011), з чим колегія суддів погоджується, враховуючи, що підставою позову є конкретно визначені позивачем видаткові накладні.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що кошти на загальну суму 1 650 грн., які сплачені платіжними дорученнями № 1784 від 27.09.2012 на суму 50 грн. з призначенням платежу: «оплата за товар, накл. № від 08.2012», № 175 від 23.08.2012 на суму 100 грн. з призначенням платежу «оплата за товар за липень 2012» та № 2664 від 27.06.2012 на суму 1 500 грн. з призначенням платежу: «оплата за товар, накл. від 04.12», слід зарахувати в рахунок оплати товару, поставленого за спірними накладними, оскільки призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях не свідчить про перерахування коштів за спірними накладними.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документальних доказів, видаткові накладні, заборгованість за які заявлена позивачем до стягнення, оплачені відповідачем в таких розмірах:

- платіжним дорученням № 835 від 02.03.2012 на суму 4 874,33 грн. повністю оплачена поставка товару за видатковою накладною № РН-0033926 від 24.12.2011 на суму 4 584,89 грн., а прибутковими касовими ордерами № 206 від 22.03.2012 на суму 943,99 грн. та № 241 від 09.04.2012 на суму 1 422,94 грн. повністю оплачені поставки товару за видатковими накладними № РН-0008060 від 21.03.2012 на суму 943,99 грн. та № РН-0009062 від 30.03.2012 р. на суму 1422,94 грн.;

- платіжними дорученнями № 49 від 26.07.2012 на суму 500 грн., № 32 від 23.07.2012 на суму 200 грн. та № 1631 від 06.09.2012 на суму 50 грн. з призначенням платежу: «оплата за товар, накл. № від 03.12» частково оплачено товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0006216 від 03.03.2012 на суму 952,20 грн. Неоплаченим за вказаною накладною залишився товар на суму 202,20 грн. (952,2-500-200-50).

Отже, матеріалами справи доведено, що з товару, поставленого за спірними накладними, неоплаченим залишився товар на загальну суму 3 478,27 грн., а саме: в повному обсязі товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0006217 від 03.03.2012, на суму 3 276,07 грн., та частково, в сумі 202,20 грн., товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0006216 від 03.03.2012.

При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який не прийняв до уваги посилання позивача на те, що оплати, які проводились відповідачем за отриманий товар, зараховувались, у першу чергу, в погашення боргу за видатковими накладними, за якими раніше був поставлений товар, оскільки такі дії позивача не відповідають умовам Договору, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач надав згоду на зміну призначення платежу, вказаного у платіжних дорученнях.

Щодо наявного в матеріалах справи акту перевірки розрахунків (а.с. 51), на який посилається позивач та згідно з яким відповідач визнав борг у заявлений позивачем до стягнення сумі, слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, акт звірки взаємних розрахунків є лише формою бухгалтерського обліку, яким встановлюється обсяг фінансових зобов'язань сторін на конкретну дату або за конкретний період, в даному випадку - за період з 01.12.2011 по 30.09.2012.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за спірними видатковими накладними товару на суму 3 478,27 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що часткове задоволення позовних вимог не свідчить про встановлення факту існування заборгованості за Договором лише в сумі 3 478,27 грн., проте, за заявленими позивачем конкретними видатковими накладними у цьому спорі матеріалами справи доведено саме таку суму боргу. Позивач не позбавлений права звернутися до суду у встановленому законом порядку з відповідним позовом щодо стягнення заборгованості за товар, поставлений за іншими видатковими накладними за Договором.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 873,79 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.1. Договору відповідач зобов'язується проводити розрахунки з позивачем за поставлений товар на протязі 14 календарних днів з моменту поставки, а згідно з п. 3.2 Договору - відповідач проводить оплату за товар, не очікуючи строку, обумовленого в п. 3.1. Договору, а по мірі реалізації, але не пізніше строку, зазначеного в п. 3.1 Договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 5.4 Договору, у випадку порушення п.п. 3.1, 3.2 Договору, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Враховуючи часткове задоволення вимог позивача про стягнення суми основного боргу, пеня має нараховуватись на відповідну доведену суму боргу.

Крім того, частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як слідує з розрахунку позивача, він нараховує пеню без врахування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України. Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 407,43 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині змінюється.

Сума боргу, щодо якої нараховується пеня, грн.Період прострочки Кількість днів прострочкипеня НБУ*2Сума пені952,2018.03.201222.03.2012515,52,02952,2023.03.201222.07.20121221547,74752,2023.07.201225.07.20123150,93252,2026.07.201217.09.201254155,604584,8909.01.201201.03.20125315,5103,193276,0718.03.201222.03.2012515,56,963276,0723.03.201217.09.201217915240,99 Всього407,43

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 174,10 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням часткового задоволення вимог позивача про стягнення основного боргу, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 87,14 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині змінюється.

Сума боргу, щодо якої нараховуться 3% грн.Період прострочки Кількість днів прострочки3 % річнихСума 3 % річних 952,2018.03.201222.03.2012530,39952,2023.03.201222.07.201212239,55752,2023.07.201225.07.2012330,19252,2026.07.201209.10.20127631,584584,8909.01.201201.03.201253319,973276,0718.03.201222.03.2012531,353276,0723.03.201209.10.2012201354,12 Всього87,14

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 121 ГПК України визначено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.12.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вказано, що, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В письмових поясненнях (а.с. 50) відповідач просить розстрочити виконання рішення суду згідно зазначеного відповідачем графіку (з 09.12.2012 по 09.08.2013) і як на підставу для розстрочення виконання рішення, посилається на зменшення товарообігу (вдвічі) з причини закриття магазину №2 на вул. Володимирська, 73/77 та на важкий фінансовий стан підприємства.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказані обставини не можуть вважатися винятковими в розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тяжкий фінансовий стан, що виник внаслідок зменшення товарообігу та закриття магазину, становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

До того ж слід зазначити, що відповідачем не додано ніяких доказів на підтвердження викладених у письмових поясненнях обставин щодо факту зменшення товарообігу (вдвічі) з причини закриття магазину № 2 по вул. Володимирській, 73/77.

Як свідчать матеріали справи, рішення суду у цій справі прийняте на захист майнових прав позивача, порушених відповідачем, який взяв на себе договірне зобов'язання оплатити поставлений за умовами договору на поставку товарів № 37/9 від 19.10.2009 товар і не виконав його.

Виходячи з норми ст. 3 ЦК України, згідно з якою до загальних засад цивільного законодавства відносяться справедливість, добросовісність та розумність, та враховуючи, що відповідачем порушені майнові договірні зобов'язання перед позивачем і останній заперечує проти віддалення строку виконання відповідачем цих зобов'язань, буде несправедливим розстрочити виконання фінансових зобов'язань відповідача перед позивачем.

Також, слід зазначити, що відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності джерел погашення боргу, а в заяві про розстрочку виконання рішення суду не вказано про терміни та перспективи покращання фінансового стану підприємства відповідача.

В силу статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Заявником не доведено ані винятковість у розумінні приписів статті 121 ГПК України обставин, на які він посилається як на підставу для розстрочення виконання рішення суду, ані об'єктивний вплив цих обставин на виконання ним рішення суду у заявлений восьмимісячний термін, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.

Водночас, виходячи зі змісту п. 7.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.12.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», про відмову у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду має бути зазначено, окрім описової, і в резолютивній частині рішення.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі № 19/077-12 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 3 478,27 грн., пеня в сумі 407,43 грн. та 3 % річних в сумі 87,14 грн. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» підлягає частковому задоволенню.

Щодо витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» за подачу апеляційної скарги слід зазначити таке.

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 10 622,49 грн. Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги на загальну суму 2 263,69 грн.

Цією постановою позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено разом 5 073,86 грн.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача майнових вимог в сумі 2 810,26 грн. (5 073,86-2 263,60), витрати позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, які вираховуються пропорційно розміру оскаржених майнових вимог (10 622,49) та задоволених з них (2 810,26), та становлять 212,10 грн., слід покласти на відповідача.

Крім того, статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі в сумі 10 662,49 грн.

З урахуванням положень підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, позивач при зверненні з апеляційною скаргою мав сплатити 804,75 грн. судового збору,

З доданого до позовної заяви платіжного доручення № 690 від 04.12.2012 на суму 805 грн. вбачається, що позивачем судовий збір сплачено в розмірі більшому, ніж передбачено законодавством.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

За таких обставин, судовий збір в сумі 0,25 грн. (805-804,75) підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» на рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №19/077-12 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №19/077-12 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №19/077-12 в наступній редакції:

«2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легенда» (08300, Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Радянська, 6, ідентифікаційний код 33018732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» (01015, м. Київ, вул. Лаврська,16, ідентифікаційний код 31566495) основний борг в сумі 3 478 (три тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 27 коп., пеню в сумі 407 (чотириста сім) грн. 43 коп., 3 % річних в сумі 87 (вісімдесят сім) грн. 14 коп. та 765 (сімсот шістдесят п'ять) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.»

4. Доповнити резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 12.11.2012 у справі №19/077-12 пунктом 5 наступного змісту:

«5. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Легенда» в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення.»

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» (01015, м. Київ, вул. Лаврська,16, ідентифікаційний код 31566495) зайво сплачений судовий збір в сумі 0 (нуль) грн. 25 коп., перехований платіжним дорученням № 690 від 04.12.2012, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легенда» (08300, Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Радянська, 6, ідентифікаційний код 33018732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Дісна» (01015, м. Київ, вул. Лаврська,16, ідентифікаційний код 31566495) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 212 (двісті дванадцять) грн. 10 коп.

7. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 19/077-12.

Повний текст постанови складено: 15.01.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.