Рішення № 28602265, 17.12.2012, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 1319/5912/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2012 року Сихівський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Шашуріної Г.О.,

при секретарі Причині О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації про усунення перешкод в користування житловим приміщенням, вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації про встановлення порядку користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона є співвласницею житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24.07.2009 року. Власником іншої частини згаданої квартири є відповідач ОСОБА_5, якому теж належить 1/2 частини цієї квартири. Дана квартира складається з двох житлових кімнат площею 11,7 кв.м. та 15,9 кв.м. (з балконом площею 3,7 кв.м.), кухні площею 8,7 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., туалету - 1,3 кв.м. та коридору - 8,0 кв.м. Зазначала, що з жовтня 2010 року вона та її малолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, були зареєстровані в даній квартирі. Але через перешкоди, які чинить їм відповідач, проживати в спірній квартирі вони не можуть. Відповідач не дає їм доступу до квартири, поміняв замки на вхідних дверях, під час їх спроб потрапити в квартиру ініціював конфлікти і скандали, в результаті чого вона змушена була звертатись в органи внутрішніх справ. Однак, незважаючи на те, вони з сином не проживають в спірній квартирі і не мають до неї доступу, позивач, як співвласниця і зареєстрована у ній особа, змушена сплачувати комунальні рахунки за це житло (водопостачання, опалення, квартплату), оскільки відповідач ОСОБА_5 його належним не оплачує. Протягом періоду часу з жовтня 2010 року і по даний час нею сплачено 3 173,30 грн. за послуги, якими ОСОБА_5 користувався одноособово. Отже, вважає, що є всі підстави для відшкодування відповідачем цих коштів. Оскільки житлові кімнати в спірній квартирі є неоднакової площі - 11,7 та 15,9 кв.м, але з нею проживатиме малолітня дитина, вважає, що їй слід виділити в користування кімнату площею 15,9 кв.м з балконом площею 3,7 кв.м, відповідачу - кімнату площею 11,7 кв.м, а в спільному користуванні залишити приміщення кухні, ванної кімнати, туалету та коридору. З урахуванням наведеного, просила суд зобов'язати відповідача не чинити їй та її сину перешкод в користуванні житловим приміщенням спірної квартири; вселити її та сина в квартиру; визначити порядок користування квартирою, виділивши в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кімнату площею 15,9 кв.м (з балконом площею 3,7 кв.м), а відповідачу - кімнату площею 11,7 кв.м, залишивши в загальному користуванні приміщення кухні, ванної кімнати, туалету та коридору; стягнути з відповідача на її користь кошти, сплачені за комунальні послуги, в сумі 3 173,30 грн.

В ході розгляду справи позивачка уточнила свої вимоги. Вказувала, що за час слухання справи, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3, у неї народилася друга дитина ОСОБА_3, яка з 26.10.2012 року зареєстрована в спірній квартирі. А відтак, ця дитина має право на проживання в даній квартирі, зокрема в кімнаті площею 15,9 кв.м. разом з іншими членами своєї сім'ї. Зазначала, що членом її сім'ї є ОСОБА_4, який доводиться батьком неповнолітніх ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, і є її чоловіком. Оскільки відповідач ОСОБА_5 і йому чинив перешкоди в проживанні і користуванні вищезазначеною квартирою, ОСОБА_4 змушений приєднатися до числа співпозивачів даного позову. За час, що минув з дня подачі позову, нею в жовтні 2012 року було сплачено квартплату у розмірі 110,00 грн. Отже, сума матеріальної шкоди за даним позовом зросла і становить 3 283,30 грн. На підставі викладеного просила суд зобов'язати відповідача не чинити їй та членам її родини перешкод в користуванні, володінні та розпорядженні належною їй 1/2 частиною спірної квартири; вселити її та членів її родини в квартиру; визначити порядок користування квартирою, виділивши в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кімнату площею 15,9 кв.м (з балконом площею 3,7 кв.м), а відповідачу - кімнату площею 11,7 кв.м, залишивши в загальному користуванні приміщення кухні, ванної кімнати, туалету та коридору; стягнути з відповідача на її користь кошти, сплачені за комунальні послуги, в сумі 3 283,30 грн.

В судове засідання позивачі та їх представник не з'явились, представник позивачів надав суду заяву, якою підтримали позов, просив вимоги задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 -відмовити та проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про можливість розгляду справи за його відсутності. Під час розгляду справи позов ОСОБА_1, ОСОБА_4 не визнав, просив в його задоволенні відмовити та звернувся до суду з зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставні та суперечать обставинам справи. Зазначав, що він з 2000 року з моменту виїзду попереднього співвласника 1/2 частки квартири ОСОБА_6 в Італію на роботу користується постійно кімнатою площею 15,9 м.кв. з балконом площею 3,7 м.кв. Речі ОСОБА_6 - бувшого співвласника квартири завжди знаходились в кімнаті площею 11,7 м.кв. Коли ОСОБА_6 приїжджала з Італії у м. Львів у відпустку, то завжди ночувала і користувалась приміщенням кімнати площею 11,7 м.кв. Таким чином, у нього з колишнім співвласником ОСОБА_6 по домовленості склався сталий порядок користування житловими і допоміжними приміщеннями квартири АДРЕСА_1. Отже, перехід права власності на 1/2 частину вказаної квартири згідно з договором дарування від ОСОБА_6 до ОСОБА_1 не дає їй правових підстав на зміну встановленого порядку користування житловою і корисною площею спірної квартири. Стверджував, що він особисто не чинить перешкод позивачу з її дітьми проживати у вказаній квартирі. Зазначав, що позивач перекручує дійсні обставини щодо оплати квартирної плати та за комунальні послуги. Адже, з 26.03.2008 року у нього укладено окремий договір найму житлового приміщення. Згідно окремого договору він сплачує квартирну плату та за комунальні послуги за належну йому частку в квартирі. Отже, у нього немає боргу, а борг на суму 2 478, 81 грн. виник з вини позивачки, яка не переоформила особистого рахунку на себе, тобто на належну їй частку вказаної квартири. З урахуванням наведеного просив суд встановити порядок користування житловими кімнатами та допоміжними приміщеннями спірної квартири, виділивши йому в користування житлову кімнату площею 15,9 кв.м. з балконом площею 3,7 кв.м., ОСОБА_1 - житлову кімнату площею 11,7 кв.м., залишивши у спільному користуванні приміщення кухні, коридору, ванної та вбиральні.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, якою просив первісний позов задовольнити, в зустрічному позові відмовити та проводити розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, третіх осіб, показання свідків, дослідивши та перевіривши докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Вказане підтверджується копією договору дарування від 24.07.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської нотаріальної контори та зареєстрованого за № 6-1950, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.10.2009 року № 24025335, виданим ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб від 07.10.2007 року серії НОМЕР_1 позивач уклала шлюб з ОСОБА_4

Згідно з копіями свідоцтв про народження позивач ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

З довідки ЛКП «Житловик-С»від 10.05.2012 року № 737 та копії будинкової книги вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 4 осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

З матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи № 339-3874, зокрема постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.09.2010 року, Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області вбачається, що ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_5 про те, що вона разом з чоловіком переселиться проживати до квартири АДРЕСА_1, співвласником якої вона є. ОСОБА_5 заперечував проти проживання ОСОБА_4 у квартирі, погрожував останньому фізичною розправою. 22.09.2010 року ОСОБА_1 разом з чоловіком приїхали до квартири АДРЕСА_1, але не змогли до неї потрапити, оскільки не змогли відчинити двері.

З наявних в матеріалах справи доказів, а саме акту ЛКП «Житловик-С»від 16.05.2012 року, довідки ЛКП «Привокзальне»від 23.05.2012 року, акту ЛКП «Привокзальне»»від 23.05.2012 року, акту ЛКП «Нове»від 15.05.2012 року судом встановлено, що незважаючи на наявність реєстрації місця проживання за адресою по АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 та її малолітні діти у вказаній квартирі не проживають.

ОСОБА_6, колишня співвласниця спірної квартири, суду показала, що перебувала на заробітках за кордоном. Коли вона приїхала в 2003 році до Львова, ОСОБА_5 з нею розлучився. За період її проживання вони з ОСОБА_5 використовували велику кімнату в якості спальні. Після повернення з-за кордону виявила, що ОСОБА_5 переніс її речі до маленької кімнату та не надавав доступ до великої кімнати. Вказувала, що жодних домовленостей з ОСОБА_5 щодо порядку користування квартирою вона не мала. Згодом вона подарувала належну їй частину квартири своїй онуці ОСОБА_1 Проте, вона в даній квартирі не проживала, оскільки ОСОБА_5 її туди не пускав, заперечував проти проживання в квартирі її чоловіка ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_7, мати ОСОБА_1, надала суду показання стосовно того, що її дочка в квартирі АДРЕСА_1 не проживала через конфлікт між нею та ОСОБА_5, який заперечував проживання ОСОБА_1 з чоловіком та дітьми у вказаній квартирі.

За наведених обставин суд приходить до висновку щодо вчинення відповідачем за первісним позовом ОСОБА_5 перешкод позивачам за первісним позовом у проживанні в спірній квартирі.

ОСОБА_8, знайомий ОСОБА_5, суду показав, що зі слів ОСОБА_5 йому відомо, що той проживає один. Коли відвідував квартиру ОСОБА_5, той завжди знаходився в кімнаті з балконом. Одного разу бачив в цій квартирі колишню дружину ОСОБА_5, яка перебувала в іншій кімнаті квартири. Під час перебування у даній квартирі був тільки в кімнаті ОСОБА_5

ОСОБА_9, який є сусідом ОСОБА_5 з квартири № 4, суду показав, що ОСОБА_1 в квартирі № 7 в даному будинку ніколи не проживала, ОСОБА_5 не вчиняв жодних перешкод останній в проживанні у квартирі.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та не надає їм віри, оскільки обставини щодо предмету спору відомі їм зі слів ОСОБА_5, відтак ці показання не можуть свідчити про об'єктивні та дійсні обставини справи. Крім того, показання вказаних свідків суперечать наявним письмовим доказам по справі та показанням свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7

Положеннями ст. 156 ЖК УРСР визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто, дружина наймача, їх діти і батьки.

У відповідності до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Приписами ст. 2 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачі за первісним позовом мають право на вселення до спірної квартири разом з малолітніми дітьми та усунення перешкод в користуванні належною їм на праві власності частиною квартири.

Заперечення відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 стосовно проживання у спірній квартирі ОСОБА_4 суд вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать положенням чинного житлового законодавства.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991 року, набрала чинності для України 27.09.1991 року, Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

За ч. 1 ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.

У відповідності до преамбули Закону України «Про охорону дитинства»цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

За статтею 1 Закону охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Відповідно до ст. 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 11 Закону сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У відповідності до ст. 18 Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У відповідності до ч. 2 ст. 176 СК України права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом.

Роз'ясненнями, наданими у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», визначено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є співвласником спірної квартири та має право на проживання в ній разом з чоловіком та малолітніми дітьми, з показань свідків судом встановлено обставини щодо відсутності сталого порядку користування спірним житлом між ОСОБА_5 та колишнім співвласником даної квартири ОСОБА_6, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і членами її родини, суд вважає за необхідне стати на захист інтересів малолітніх дітей та визначити порядок користування спірною квартирою, виділивши позивачам за первісним позовом в користування житлову кімнату площею 15,9 кв.м. з балконом площею 3,7 кв.м., а відповідачу за первісним позовом - кімнату площею 11,7 кв.м., залишивши в спільному користуванні сторін приміщення кухні, ванної кімнати, туалету та коридору.

Згідно з листом ЛКП «Житловик-С»від 26.03.2008 року № 107 рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 16.03.2007 року квартира АДРЕСА_1 розділена між співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порівну. Роз'яснено необхідність проведення оплати за комунальні послуги та квартирної плати кожним з співвласників окремо за належну кожному з них частку квартири.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 сплачує квартирну плату та за комунальні послуги за належну йому 1/2 частину спірної квартири та не має заборгованості, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат на утримання будинку та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що оплата комунальних послуг та квартирної плати є обов'язком власника житлового приміщення та здійснюється ним незалежно від того чи проживає він у вказаному приміщенні.

Відтак, понесені позивачами за первісним позовом витрати по сплаті коштів за комунальні послуги в сумі 3 283,30 грн. не є матеріальною шкодою, заподіяною останнім відповідачем за первісним позовом ОСОБА_5 Тому, вимоги в частині стягнення вказаних витрат з ОСОБА_5 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 156, 162 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 319, 358, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 176 Сімейного кодексу України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 2, 3, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, ст.ст. 1, 8, 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2, ст.ст. 10, 58-60, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації про усунення перешкод в користування житловим приміщенням, вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням -задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 перешкод в користуванні, володінні та розпорядженні належною ОСОБА_1 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.

Визначити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1:

- виділити в користування ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 житлову кімнату площею 15,9 кв.м. з балконом площею 3,7 кв.м.;

- виділити в користування ОСОБА_5 житлову кімнату площею 11,7 кв.м.;

- в загальному користуванні залишити приміщення кухні площею 8,7 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., туалету площею 1,3 кв.м. та коридору площею 8,0 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 107,30 грн. (сто сім гривень 30 коп.) судових витрат.

В іншій частині позову - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації про встановлення порядку користування житловим приміщенням -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення або отримання його копії.

Суддя: