Постанова № 28592616, 29.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 грудня 2012 року № 2а-8553/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Катющенка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації про стягнення середнього заробітку, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації) (далі -відповідач-1), Київської міської державної адміністрації (далі -відповідач-2), в якому просить суд стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 155961, 44 грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 12 липня 2012 року зупинено провадження у справі № 2а-8553/12/2670 до набрання законної сили судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-5644/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні 25 грудня 2012 року позивач та її представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові. Додатково представник позивача зазначив, що просить суд вважати подану ним до суду 24 грудня 2012 року заяву про зміну позовних вимог заявою про збільшення позовних вимог, яка прийнята протокольною ухвалою суду 25 грудня 2012 року.

Позовні вимоги в останній редакції викладено наступним чином: стягнути з Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 00022527) на користь фізичної особи ОСОБА_1 (04214, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток в сумі 177 804 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот чотири) гривні 14 копійок.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, посилаючись на ту обставину, що позивача було відсторонено від посади на підставі постанови слідчого й відповідач без скасування такої постанови не мав права допускати останню до роботи.

Представник відповідача-2 в судове засідання 25 грудня 2012 року не прибув, подавши суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника. У письмових запереченнях на позов представник проти задоволення позову заперечував, вважаючи його необґрунтованим, оскільки Київська міська державна адміністрація не є роботодавцем позивача, а тому підстави для стягнення середнього заробітку з нього відсутні.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, протокольною ухвалою від 25 грудня 2012 року суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 293-к від 04.10.2004 р. призначена на посаду головного спеціаліста відділу ринків та побутового обслуговування управління з питань торгівлі та побутового обслуговування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, та їй присвоєно 15 ранг державного службовця.

Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 159-к від 29.05.2006 р. позивач з 30.05.2006 р. переведена на посаду завідувача сектором ринків та побуту відділу з питань торгівлі та побутового обслуговування виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації).

Постановою старшого слідчого прокуратури Оболонського району м. Києва Іщенка Ю.І. від 10.02.2009 р. в кримінальній справі № 55-2793 позивача відсторонено від посади на час проведення досудового слідства у справі.

Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 49-к від 19.02.2009 р. позивача з посиланням на ст. 22 Закону України «Про державну службу»та вищевказану постанову старшого слідчого прокуратури Оболонського району м. Києва Іщенка Ю.І. відсторонено від посади з 19.02.2009 р. на час проведення досудового слідства в кримінальній справі № 55-2793.

Протоколом старшого слідчого прокуратури Оболонського району м. Києва Іщенка Ю.І. від 24.02.2009 р. досудове слідство по кримінальній справі № 55-2793 визнано закінченим.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 15.02.2012 р. у справі № 1-3/2012 ОСОБА_1, яка обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, а кримінальну справу стосовно неї закрито.

Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 1-к від 23.03.2012 р. позивача звільнено з посади з 23.02.2012 р. відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»та виплачено грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 04.10.2007 р. по 03.10.2008 р. та за 11 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 04.10.2008 р. по 18.02.2009 р.

Позивач зазначила, що в період з 19.02.2009 р. по 24.02.2009 р. вона була відсторонена від роботи за наявності обґрунтованих підстав. Однак, відсторонення її відповідачем-1 від роботи в період з 24.02.2009 р. по дату її звільнення вважає протиправним, посилаючись на те, що рішеннями старшого слідчого прокуратури Оболонського району м. Києва Іщенка Ю.І. та відповідача-1 було чітко встановлено термін її відсторонення від роботи, а саме на час проведення досудового слідства.

Враховуючи наведене, позивач вважає доцільним захист її порушеного права шляхом стягнення з відповідача-2 вищевказаної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у звґязку з відстороненням від роботи без законних підстав, за весь час затримки по день фактичного розрахунку з урахуванням індексу інфляції, оскільки відповідач-2, на думку позивача, є власником відповідача-1 після його ліквідації, а відтак є роботодавцем позивача.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП); Кримінально-процесуального кодексу України (далі -КПК України); Цивільного кодексу України (далі -ЦК України); Закону України «Про державну службу»від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі -Закон № 3723-XII); Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»від 01.12.1994 р. № 266/94-ВР (далі -Закон № 266/94-ВР).

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначені в Законі № 3723-XII.

Згідно ст. 22 Закону № 3723-XII невиконання службових обов'язків, що заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону № 3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Як уже зазначалось, розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 1-к від 23.03.2012 р. позивачу припинено з 23.02.2012 р. державну службу відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу".

При цьому, оскільки на державних службовців поширюється трудове законодавство, то перелік підстав їх відсторонення розширюється за рахунок норм, передбачених КЗпП.

Статтею 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 147 КПК України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для відсторонення від посади є притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин або за інший злочин, коли посадова особа може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства. Визначення можливості впливу обвинуваченого на перебіг слідства віднесено до компетенції слідчого.

Рішення про відсторонення приймається керівником органу, який видає відповідний наказ (розпорядження).

Відсторонення від роботи за КЗпП суттєво відрізняється від відсторонення за Законом № 3723-XII, оскільки наявна обов'язкова для виконання постанова слідчого, і цей факт не потребує проведення службового розслідування, яке б підтверджувало його або спростовувало.

Відповідно до ст. 147 КПК України відсторонення від посади провадиться з санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Таким чином, у випадку надходження до організації постанови про відсторонення, роботодавець зобов'язаний видати відповідний наказ про відсторонення працівника від роботи з моменту винесення постанови до моменту скасування зазначеної постанови слідчим.

Суд звертає увагу, що, незважаючи на будь-які обставини, згоду чи незгоду на таку дію, роботодавець зобов'язаний виконати постанову про відсторонення, адже він не вправі її оскаржити, а за невиконання постанови встановлена адміністративна відповідальність (ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Частиною 5 ст. 147 КПК України чітко врегульовано підстави та порядок скасування такого відсторонення. Так, відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.

Термін відсторонення законом не визначений і залежить винятково від рішення слідчого. Тобто, в день надходження до роботодавця постанови про скасування відсторонення роботодавець зобов'язаний видати відповідний наказ про скасування відсторонення працівника, і допускає останнього до робочого місця.

Так, судом встановлено, що постанова про відсторонення від посади завідувача сектором ринків та побуту відділу з питань торгівлі та побутового обслуговування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації ОСОБА_1 слідчим та прокурором не скасовувалась, факт чого підтверджено копією наявного в матеріалах справи листа прокуратури Оболонського району м. Києва від 13.12.2012 № 40-13740вих-12.

Крім цього, статтею 147 КПК України не передбачено збереження заробітної плати на час відсторонення. В період відсторонення працівника до табелю обліку робочого часу заносяться відмітки про його відсутність «н»на підставі документу - постанови про відсторонення, без збереження за ним середньої заробітної плати.

Водночас згідно із Законом № 266/94-ВР державному службовцеві відшкодовуються збитки, завдані у зв'язку з незаконним відстороненням, у випадку (стаття 2):

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у

діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні

злочину;

3) відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної

справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті.

Відповідно до положень ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій та ін.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»передбачено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відтак, умовами настання відповідальності роботодавця та, у зв'язку з цим, стягнення з останнього середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу працівника є:

1) відсторонення із власної ініціативи;

2) без законних підстав.

Разом з тим, судом встановлено, що при прийнятті розпорядження № 49-к від 19.02.2009 р., згідно якого позивача відсторонено від посади з 19.02.2009 р. на час проведення досудового слідства в кримінальній справі № 55-2793, відповідачем-1 не було відсторонено позивача від роботи з власної ініціативи та у відповідача-1 були наявні законні підстави для такого відсторонення.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач-1 діяв на виконання постанови старшого слідчого прокуратури Оболонського району м. Києва Іщенка Ю.І. від 10.02.2009 р. в кримінальній справі № 55-2793 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством та з огляду на відсутність постанови слідчого про скасування відсторонення від посади позивача, суд приходить до висновку й про відсутність з боку відповідача-1 незаконного відсторонення від роботи ОСОБА_1 та відсутність обовґязку виплати середньої заробітної плати.

Стосовно стягнення суми середнього заробітку саме з відповідача-2, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 09 вересня 2010 року Київською міською радою було прийнято рішення за № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», відповідно до якого з 31.10.2010 р. були припинені шляхом ліквідації районні у м. Києві ради та їх виконавчі органи, у тому числі виконавчий орган Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація).

На виконання зазначеного рішення Київської міської ради 30 вересня 2010 року Київською міською державною адміністрацією - виконавчим органом Київської міської ради, було видано розпорядження № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 р. № 7/4819 «Про питання організації управління районами в м. Києві».

Згідно з даним розпорядженням з 31 жовтня 2010 року були утворені у районах міста Києва районні в місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації та припинені шляхом ліквідації районні у м. Києві державні адміністрації.

При цьому, з 31 жовтня 2010 року ліквідаційні комісії набули всіх повноважень щодо прийняття кадрових, управлінських та розпорядчих рішень, розпорядження коштами та іншим майном, координації діяльності створених або підпорядкованих підприємств, установ, організацій та інших повноважень, які належали юридичним особам, що ліквідуються (підпункт 9.1 пункту 9). Станом на час розгляду даної адміністративної справи відсутні докази ліквідації виконавчого органу Оболонської у місті Києві ради (Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації).

Таким чином, зміст наведеного положення пункту 9 розпорядження від 30.09.2010 р. №787 дає підстави дійти висновку, що ліквідаційним комісіям надано повноваження приймати рішення з кадрових питань, в тому числі, повґязаних із звільненням працівників та виплатою останнім коштів при звільненні.

Крім того, на момент розгляду даної справи судом комісія з припинення виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації) продовжує здійснювати заходи, пов'язані з ліквідацією останнього.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач у трудових відносинах з виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) не перебував та не перебуває, а відтак її позовні вимоги до останньої щодо стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) не є правонаступником прав та обов'язків виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації), щодо якого було прийнято рішення про ліквідацію, суд дійшов висновку, що відповідач-2 не може відповідати за прийняті (видані) відповідачем-1 рішення (розпорядження) та вчиненні дії чи бездіяльність, в тому числі з приводу проходження публічної служби.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.П. Катющенко