Рішення № 28588094, 11.12.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" грудня 2012 р. Справа № 7/087-12

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «Эко-лайф», Харківська область, м. Первомайський,

до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», Київська область, Білоцерківський район, м. Узин

про стягнення 17 966,28 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

секретар судового засідання: Мельничук Л.В.

Обставини справи:

15.10.2012 року Приватне підприємство «Эко-лайф»(далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 10.10.2012 року (вх. № 3570 від 15.10.2012 року) до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»(далі -відповідач) про стягнення 17 966,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 26 від 11.11.2011 року, зокрема, щодо проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 16 675,20 грн. основного боргу та 1 291,08 грн. пені, а всього 17 966,28 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.10.2012 року порушено провадження у справі № 7/087-12 та призначено розгляд справи на 08.11.2012 року.

До початку судового засідання 08.11.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Приватного підприємства «Эко-лайф»надійшли пояснення б/н від 08.11.2012 року (вх. № 18016), на виконання вимог ухвали суду від 15.10.2012 року.

У судове засідання 08.11.2012 року представники відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2012 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, відкладено на 29.11.2012 року.

08.11.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»з супровідним листом б/н та дати (вх. № 18023) надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 15.10.2012 року.

08.11.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Приватного підприємства «Эко-лайф»надійшла заява б/н від 08.11.2012 року (вх. №18024 від 08.11.2012 року), в якій позивач заявляє про зменшення розміру позовних вимог на 8 000,00 грн. по основній сумі заборгованості та просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати додатково понесені судові витрати в розмірі 2 000,00 грн. в якості сплати за послуги адвоката та 498,60 грн. в якості компенсації витрат на проїзд до суду представника позивача для участі в судовому засіданні.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відтак, на розгляд господарського суду передані позовні вимоги з урахуванням заяви позивача б/н від 08.11.2012 року щодо стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»8 675,20 грн. основного боргу.

19.11.2012 року на адресу господарського суду Київської області від Приватного підприємства «Эко-лайф»надійшла заява б/н від 14.11.2012 року (вх. № 18529 від 19.11.2012 року), в якій позивач просить суд розгляд справи проводити без участі його представника.

28.11.2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»надійшли заперечення на позовну заяву вих. № 352 від 27.11.2012 року (вх. № 19287) та клопотання № 353 від 27.11.2012 року (вх. № 19289) про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 29.11.2012 року представники сторін у справі, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, не з'явились. Позивач вимоги ухвали суду не виконав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.11.2012 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін, розгляд справи було відкладено на 11.12.2012 року та повторно зобов'язано позивача надати суду нормативно-правове обґрунтування стягнення з відповідача пені із посиланням на відповідні пункти договору № 26 від 11.11.2011 року.

10.12.2012 року на адресу господарського суду Київської області від Приватного підприємства «Эко-лайф»надійшла заява б/н від 03.12.2012 року (вх. № 20044), в якій позивач просить суд провести судове засідання за відсутності представників позивача та зазначає, що позовні вимоги до відповідача з урахуванням раніше поданих заяв та пояснень підтримує в повному обсязі.

У судове засідання 11.12.2012 року представники сторін у справі, які належним чином у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України, повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились. Відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, належно повідомлених про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 11.12.2012 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

11.11.2011 року між Приватним підприємством «Эко-лайф»(продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»(покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір № 26 (далі -договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується продати покупцю миючі та чистячи засоби (в подальшому - товар), а покупець зобов'язується оплатити та прийняти цей товар на умовах, встановлених цим договором.

Згідно п. 1.2 договору покупець купує товар в кількості, асортименті і за цінами, вказаним в супроводжуючих документах к даному договору, підписаних сторонами і оформленому печатками сторін. Супроводжуючі документи видаються на кожне відвантаження товару та є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що оплата товару здійснюється згідно рахунку-фактури.

Відповідно до п.п. 2.3., 2.4 договору рахунок-фактура виписується згідно письмової або усної заявки покупця. Покупець зобов'язаний оплатити товар протягом 10-14 днів з моменту отримання рахунку-фактури.

Поставка товару покупцю здійснюється продавцем. Товар поставляється протягом 3-5 днів з моменту надходження оплати на розрахунковий рахунок продавця (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Відпуск товару, згідно п. 3.3. договору, супроводжується наступними документами: видаткова накладна, податкова накладна, оригінал рахунку-фактури, технічна документація на товар.

Сторонами, п. 9.2. договору, узгоджено, що даний договор вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2011 року.

Господарським судом встановлено, що 11.11.2011 року Приватне підприємство «Эко-лайф» виставило рахунок-фактуру № СФ-0000147 від 11.11.2011 року на суму 16 675,20 грн., та поставило Товариству з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»товар на суму 16 675,20 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією та оглянутим в судовому засіданні оригіналом видаткової накладної №РН-0000133 від 11.11.2011 року.

У своїх запереченнях проти позову відповідач зазначає, що дана поставка товару не пов'язана з договором №26 від 11.11.2011 року, а тому даний рахунок-фактуру не можна вважати підставою для визначення суми боргу за договором № 26 від 11.11.2011 року.

Однак, Товариством з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»в обґрунтування своїх заперечень не надано суду жодних доказів, що свідчили б про існування між позивачем та відповідачем інших правовідносин. А тому суд дійшов висновку, що поставка товару, а саме засобу дезінфікуючого «Нависан»у кількості 50 шт. на суму 16 675,20 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000133 від 11.11.2011 року була здійснена на виконання умов договору № 26 від 11.11.2011 року.

Крім цього, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву вих. №328 від 07.11.2012 року вказує на порушення позивачем умов договору щодо поставки товару, посилаючись на п. 3.2. договору, згідно якого товар поставляється протягом 3-5 днів з моменту надходження оплати.

При цьому господарський суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Оскільки відповідач прийняв товар згідно видаткової накладної №РН-0000133 від 11.11.2011 року, то господарський суд дійшов до висновку, що своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) сторони змінили умови договору щодо порядку поставки товару, а відтак у відповідача виник обов'язок оплатити прийнятий товар після його отримання.

Окрім того, сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків від 26.03.2012 року, згідно якого відповідачем було визнано факт існування заборгованості перед позивачем у сумі 16 675,20 грн.

Господарським судом встановлено, що вказані видаткова накладна та акт звірки підписані уповноваженими особами відповідача, підписи яких засвідчені печаткою Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат». Доказів звернення до правоохоронних органів щодо викрадення печатки відповідачем суду не надано.

У зв'язку з існуванням заборгованості у Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»з оплати поставленої продукції, позивач надіслав відповідачу претензію №50 від 23.08.2012 року з вимогою погасити заборгованість у сумі 16 675,20 грн. у строк до 10 вересня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, дана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача, та 28.08.2012 року отримана уповноваженим представником, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, відповіді на зазначену претензію від Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»не надійшло, зобов'язання щодо повної оплати отриманого товару на суму 16 675,20 грн. у строк та в порядку визначеному позивачем, відповідач не виконав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки, як встановлено судом, сторони своїми конклюдентними діями змінили порядок поставки товару, таким чином, визначений у договорі порядок оплати (до здійснення поставки товару) не може бути застосований.

У зв'язку з тим, що сторони не визначили іншого порядку оплати товару (додаткових угод, укладених відповідно до п. 9.1 договору сторонами суду не надано), господарський суд дійшов висновку, що строк (термін) виконання відповідачем обов'язку щодо оплати не встановлений.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вказаної статті вбачається, що цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що позивач вимагав здійснити оплату товару у строк до 10.09.2012 року, суд дійшов висновку, що прострочення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару настало 11.09.2012 року.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату товару 06.11.2012 року, з порушенням визначеного позивачем строку, після звернення Приватного підприємства «Эко-лайф»з позовом до суду.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжного доручення №2857 від 06.11.2012 року на суму 8 000,00 грн. та випискою за особовим рахунком позивача від 06.11.2012 року.

Інших доказів оплати відповідачем отриманого товару згідно видаткової накладної №РН-0000133 від 11.11.2011 року сторонами суду не надано.

Приписами статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати у повному обсязі та у встановлений строк. Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань доведено позивачем належними і допустимими доказами та не спростовано відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача, з урахуванням заяви б/н від 08.11.2012 року (вх. №18024 від 08.11.2012 року), щодо стягнення з відповідача 8 675, 20 грн. (16 675, 20 грн. - 8 000,00 грн.) основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 291,08 грн. пені, нарахованої на суму боргу у розмірі 16 675,20 грн. за період з 12.11.2011 року по 11.05.2012 року.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору № 26 від 11.11.2011 року, сторони не передбачили такий вид штрафних санкцій як пеню за невиконання чи неналежне виконання покупцем зобов'язань за договором.

Таким чином, беручи до уваги вимоги ГК України, ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та укладеного між сторонами договору, господарський суд встановив, що нарахування позивачем пені за порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару є безпідставним та необґрунтованим, а позовна вимога щодо стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»пені у розмірі 1 291,08 грн. задоволенню не підлягає.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 8 675,20 грн. основного боргу. В іншій частині позову, а саме в стягненні 1 291,08 грн. пені, суд відмовляє.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 2 000,00 грн. та 498,60 грн. в якості компенсації витрат на проїзд до суду представника позивача для участі в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд зазначає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Слід також ураховувати вказівки Вищого господарського суду України щодо розподілу та відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. У п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»(в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/609 «Про внесення змін і доповнень і про визнання такими, що втратили чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України») зазначається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвал, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2012 року між Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Мельник і Квашин»та Приватним підприємством «Эко-лайф»було укладено договір про надання юридичних послуг, згідно п. 1.1 якого клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню послуг пов'язаних із забезпеченням юридичного обслуговування клієнта, що включає в себе захист та представництво інтересів останнього в судових органах в інстанціях за вимогою клієнта з приводу захисту прав останнього в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» заборгованості по договору №26 від 11.11.2011 року, а також надання консультацій і роз'яснень з юридичних питань.

Згідно п. 4.1 вказаного договору вартість послуг виконавця складає вартість роботи виконавця по наданню послуг за даним договором і вартість винагороди виконавця за позитивні результати наданих послуг та визначається в акті виконаних робіт за надані послуги.

01.11.2012 року Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Мельник і Квашин»виставлено Приватному підприємству «Эко-лайф»рахунок №1, згідно якого за підготовку позову до господарського суду Київської області про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»заборгованості по договору №26 від 11.11.2011 року позивач має перерахувати зазначеному адвокатському об'єднанню 2 000,00 грн.

При цьому суд звертає увагу на те, що позовна заява Приватного підприємства «Эко-лайф»про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»заборгованості по договору №26 від 11.11.2011 року була підготовлена та подана до суду 15.10.2012 року, тоді як вказаний вище договір про надання юридичних послуг б/н було укладено 01.11.2012 року.

Окрім цього, позивачем не вказано яким саме адвокатом надавались юридичні послуги та не надано суду доказів, які підтверджували б надання юридичних послуг позивачу відповідним адвокатом, зокрема, ордеру, виданого вказаним адвокатським об'єднанням, договору з адвокатом про надання відповідних послуг.

Також позивачем не надано акту виконаних робіт за надані послуги, як це передбачено п. 4.1. договору про надання юридичних послуг б/н від 01.11.2012 року.

У відповідності до наявної в матеріалах справи копії банківської виписки за особовим рахунком за 07.11.2012 року Приватне підприємство «Эко-лайф»перерахувало Адвокатському об'єднанню «Адвокатська компанія «Мельник і Квашин»2 000,00 грн. як оплату за договором про надання юридичних послуг б/н від 01.11.2012 року. Однак, матеріали справи не містять доказів, зокрема, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату позивачем відповідних послуг саме адвокату.

Крім того в судовому засіданні у даній справі від позивача приймав участь представник за довіреністю Єлецький О.Є, який не є адвокатом, що підтверджується протоколом судового засідання від 08.12.2011 року, копією зазначеної довіреності, яка є в матеріалах справи, а також наказом №2-К від 30.04.2010 року, згідно якого Єлецького О.Є. прийнято на роботу на посаду юриста у Адвокатське об'єднання «Адвокатська компанія «Мельник і Квашин».

Таким чином, оскільки послуги за договором надавалися не лише адвокатом, а також іншими юристами, які не є адвокатами, доказів оплати позивачем послуг саме адвоката матеріали справи не містять, а умови договору та платіжні документи не передбачають виокремлення вартості послуг адвоката із загальної суми вартості сплачених позивачем юридичних послуг, суд не вбачає підстав вважати ці витрати позивача судовими, як витрати на оплату послуг адвоката, та покладати їх на відповідача.

Щодо клопотання позивача зобов'язати відшкодувати 498,60 грн. в якості компенсації витрат на проїзд до суду представника позивача для участі в судовому засіданні, суд зазначає, що господарським процесуальним законодавством не передбачено включення таких витрат до судових у розумінні ст. 44 ГПК України, а відтак, вони не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування Приватному підприємству «Эко-лайф»з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»витрат за послуги адвоката у розмірі 2 000,00 грн. та 498,60 грн. в якості компенсації витрат на проїзд до суду представника позивача для участі в судовому засіданні.

Судові витрати, у тому числі на оплату послуг адвоката, за своєю правовою природою не є позовними вимогами, про задоволення яких чи відмову у їх задоволенні суд зазначає у резолютивній частині рішення.

Згідно з приписами ст.ст. 49 і 84 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл (стягнення) відповідних судових витрат лише у разі їх обґрунтованості (доведеності) стороною спору. У випадку, коли витрати сторін не належать до судових витрат у розумінні ст. 44 ГПК України, відсутні підстави зазначати про їх розподіл (у тому числі про відмову у покладенні таких витрат на іншу сторону) в резолютивній частині рішення. Зазначена правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2011 року та постанові Вищого господарського суду України від 24.05.2011 року у справі № 14/027-10/16.

Судовий збір відповідно до ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог (у розмірі переплаченої суми).

При цьому, якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача (абз. 5 п.4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

З огляду на часткову відмову в задоволенні позовних вимог та враховуючи заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу після подання позову до суду, судовий збір частково покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»(09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Маяковського, буд. 2, код ЄДРПОУ 00372536) на користь Приватного підприємства «Эко-лайф»(64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Бугайченко, буд. 38, код ЄДРПОУ 33929363) 8 675 (вісім тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 20 коп. основного боргу та 1 493 (одну тисячу чотириста дев'яносто три) грн. 84 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В. М. Антонова

Повне рішення складено 20.12.2012 року