Рішення № 28587069, 04.01.2013, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 2505/2588/2012

провадження № 2/732/2/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2013 м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючої - судді Карпинської Н.М., при секретарі -Харитоновій Т.М., за участю позивача: ОСОБА_1, представника позивача - адвоката ОСОБА_2, відповідача: Хотівлянського сільського голови -Червяка Ю.М., третьої особи на боці відповідача -ОСОБА_4, представника третьої особи -ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хотівлянської сільради, Городнянського району, Чернігівської області, третя особа на боці відповідача -ОСОБА_4, про визнання незаконним і скасування рішення виконкому сільської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із заявою, в якій просить визнати незаконним і скасувати рішення виконкому Хотівлянської сільради, Городнянського району, Чернігівської області № 48 від 28.11.2007 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6, визнати за позивачем право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на те, що у 1972 році в с. Травневе секретарем Хотівлянської сільради був посвідчений договір у відповідності до якого позивачу відійшла «хата із чотирьох стін, вкрита соломою на кирпичному фундаменті, хлів розміром 4м х 8м, вкритий соломою». Вказаний правочин дію в часі на момент прийняття оспорюваного рішення виконкому Хотівлянської сільради від 28.11.2007 року не втратив, а тому рішення порушує його право власності, набуте під час посвідчення згаданого договору. Крім того, як правова підстава прийнятого рішення, вказані недіючі Закони та Постанови Пленуму Верховного Суду України, які не можуть бути основою оскаржуваного позивачем рішення. Часом, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, називають 05.09.2012 року (дату отримання відповіді на адвокатський запит про реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_6 та інформацію з архіву нотаріальних дій про посвідчення на ім'я позивача в 1972 році договору).

Представник відповідача -голова Хотівлянської сільради в судовому засіданні позов не визнав. В обґрунтування правомірності своїх дій в частині прийняття рішення про оформлення правовстановлюючих документів на ім'я ОСОБА_6 посилається на дані погосподарських книг, що на час існування колгоспного двору були основними обліковими та реєстраційними документами, у відповідності із якими ОСОБА_6 станом на 01.07.1990 року була головою та одноосібним членом колгоспного двору. Сам позивач на вказану дату та в подальшому у цьому господарстві не значився, своїх прав на майно не заявляв. Те що ОСОБА_6 за часів існування колгоспного двору була головою двору, та в подальшому після його ліквідації відкрито володіла домоволодінням (предметом позову) до самої своєї смерті, позивачу було відомо і раніше. Крім того представник відповідача вважає необґрунтованим твердження представника позивача, що про свої права позивач дізнався у 2012 році після отриманої позивачем відповіді з архіву нотаріальних дій. Представник відповідача вказує, що позивач спілкувався з батьком, а останній достовірно знав про вказаний договір.

Третя особа на боці відповідача ОСОБА_4 (син ОСОБА_6.) та представник третьої особи в судовому засідання вказали на те, що спірне домоволодіння та господарські приміщення з часу добровільного вибуття позивача з колгоспного двору значно покращені, а тому відсутні підстави для переведення на нього права власності на будинок в цілому. Просять в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши усі заявлені у справі докази, встановивши обставини, якими обґрунтовуються заявлені у справі позовні вимоги, характер та взаємовідносини сторін, визначившись щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, якими врегульовані ці правовідносини, суд прийшов до наступного.

Колгоспний двір за цивільним кодексом Української РСР (1963 року) визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Як суспільна група «колгоспний двір»існував до 15 квітня 1991 року, тобто до прийняття постанови Верховної Ради Української РСР № 885-XII, якою введений в дію Закон України «Про власність».

Відповідно до нормативно-правових актів, які були чинними на час існування колгоспного двору, зокрема, Технічних вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, такі книжки були основними документами по визначенню суспільної групи господарства. Суспільна група господарства встановлювалася в залежності від роду занять голови господарства (сім'ї).

З оглянутих у судовому засіданні книжок погосподарського обліку Хотівлянської сільради (а.с.99-101, 102-105) встановлено, що із 1953 року господарство НОМЕР_1 по Хотівлянській сільраді значиться як колгоспний двір, головою якого вказана колгоспниця ОСОБА_7. До членів вказаного колгоспного двору входив, в тому числі ОСОБА_8 (батько позивача, чоловік голови колгоспного двору). Із 1959 року у зв'язку з народженням серед членів колгоспного двору у вказаному господарстві згідно із даними погосподарської книги (а.с.106-109, 110-113) значиться ОСОБА_1 (позивач). У 1966 році головою вказаного колгоспного двору стає ОСОБА_8, у цьому ж році до вказаного господарства на правах дружини голови колгоспного двору прибула ОСОБА_6 (колгоспниця колгоспу «Більшовик»), з нею прибув її син -ОСОБА_4 (не колгоспник). У 1972 році із вказаного господарства вибув ОСОБА_8 Суспільна група господарства протягом вище згаданих років залишається незмінною і значиться як «колгоспний двір»(а.с.114-127).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 вибув до іншого колгоспного двору внаслідок припинення подружніх відносин із ОСОБА_6, залишивши їй свого сина ОСОБА_1 (а.с.80-82,147-149,156).

Судом досліджено у взаємозв'язку із встановленими обставинами у справі та поданими доказами договір між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 від 13 квітня 1972 року, посвідчений за реєстровим № 8 секретарем виконкому Хотівлянської сільради (а.с. 60-61), зареєстрований у журналі реєстрації нотаріальних дій по Хотівлянській сільраді за 1972 рік, архівна справа № 65. Із змісту вказаного договору встановлено: «ОСОБА_8, який вибуває із колгоспного двору, виділяється: 1 бичок, телевізор «Весна-5», жито-зерно вагою 70 кг, мисливська рушниця. Членам сім'ї, які залишаються в колгоспному дворі залишається слідуюче: ОСОБА_6 - трьохстінок із сіньми на кирпичному фундаменті, вкриті соломою; хлів дерев'яний розміром 4м х 5м, вкритий соломою; корова, порося, диван, ліжко, два стільці, столик під телевізор. ОСОБА_1 -хата з чотирьох стін, вкрита соломою на кирпичному фундаменті, хлів розміром 4м х 8м, вкритий соломою, ліжко, стіл».

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.6 Постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»від 22 грудня 1995 року N20, до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність»застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Згідно із нормою статті 123 ЦК УРСР 1963 року, чинною на час існування спірних правовідносин, частка члена колгоспного двору в майні двору визначалась при виході із складу двору або при поділі двору. Розмір частки члена двору встановлювався, виходячи із рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Із змісту статті 124 ЦК УРСР 1963 року випливало, що при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадився з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. Право вимагати виділу майна при виході із складу двору мали члени двору, які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років могли вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу вимагали їх батьки (опікуни, піклувальники).

Із змісту ст. 125 ЦК УРСР 1963 року випливало, що при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знову утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів.

З аналізу вказаних статтей вбачається, що виділ частки майна в натурі члену колгоспного двору, в тому числі й неповнолітньому, здійснювався під час його виходу із складу колгоспного двору, а поділ відбувався шляхом розділу майна між утвореними кількома новими дворами.

З досліджених даних погосподарських книг за 1972-1980 роки (а.с. 125-137) встановлено, що позивач з колгоспного двору (спірного домоволодіння) після посвідчення згаданого договору протягом вище вказаних років не вибув. ОСОБА_6 (голова двору) та ОСОБА_1 (прийомний син, член двору) спільно вели підсобне господарство та побут, покращували його стан та сприяли приросту, залишались єдиним сімейно-трудовим об'єднанням. Розділ двору та виділення згідно обумовлених за договором часток не сформовано, окремі особові рахунки у вказаному дворі не відкривались. Вказане випливає як з пояснень позивача, так і пояснень третьої особи. Встановлені обставини засвідчують, що єдність колгоспним двором в цілому втрачена не була, що відповідало положенням статті 120 ЦК УРСР 1963 року про сумісну власність членів двору.

У відповідності до ст. 41 ЦК УРСР , 1963 року угодами визнавались дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Доведено, що фактично за дослідженим договором припинились внаслідок виходу та виділу права та обов'язки ОСОБА_8 як члена колгоспного двору.

У відношенні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 цивільні права та обов'язки внаслідок фактичного збереження єдності колгоспного двору (а.с. 125-137) шляхом об'єднання часток, про які йдеться у договорі, регулювались ст. 120 ЦК УРСР (1963 року).

Посилання позивача та його представника на неспроможність захисту, збереження та відстоювання своїх прав на фактичний виділ обумовленої в договорі частки майна в натурі й відповідне її оформлення у встановленому законом порядку, оскільки у 1972 році йому виповнилось лише 12 років, суд відхиляє через те, що його інтереси у відповідності до ст. 14 Цивільного кодексу УРСР, представляв батько (законний представник), який не був позбавлений батьківських прав та не поривав зв'язків із сином, і якому достовірно було відомо як про укладений договір, так і про збереження цілісності (внутрішньої єдності) колгоспного двору, головою якого залишалась ОСОБА_6, а членом двору - ОСОБА_1 (а.с. 125-137).

Із досліджених у судовому засіданні книжок погосподарського обліку за 1980 рік (а.с.135-137) вбачається, що у 1980 році ОСОБА_1 вибув із колгоспного двору до лав Радянської армії. Із пояснень позивача, даних у судовому засіданні, встановлено, що після років служби в Радянській армії, він навчався в морському училищі, навідуючись до мачухи, а з 1986 року вибув на постійне місце проживання в м. Городня.

Шляхом опитування встановлено, що ОСОБА_6 не чинила перешкод у користуванні майном двору, а переїзд позивача в інший населений пункт до іншого будинку був не вимушеним, а добровільним.

З оглянутого в судовому засіданні паспорту серії НОМЕР_2 (а.с. 12-13) вбачається, що 26.02.1985 року Городнянським районним відділом УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2.

З цієї дати, не включаючи часу служби в армії та навчання, ОСОБА_1 припинив участь у веденні спільного господарства двору, протягом трьох років з часу свого вибуття, та в подальшому протягом трьох років від часу припинення існування колгоспного двору, позивач (колишній член двору) не заявив своєї вимоги про повернення (виділення) частки в майні колгоспного двору.

У відповідності до ст. 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в майні колгоспного двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Крім того згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п.6 Постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»від 22 грудня 1995 року N20, на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від питань землекористування.

Суд враховує й те, що в цей період позивач був повнолітнім, працездатним, ліквідація колгоспів, а отже і колгоспних дворів була загальновідомою, а тому він свідомо не використав таке своє право ні в період з 1985 року по 1988 рік включно, ні в період із 15.04.1991 року по 15.04.1994 рік включно.

Те, що колгоспний двір, про який йдеться в усіх вище згаданих досліджених під час судового розгляду книжках погосподарського обліку та в договорі, є одним і тим самим двором, учасниками не заперечується.

У відповідності до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, доказуванню не підлягають.

Розв'язуючи вимоги за обраним позивачем засобом захисту своїх прав в порядку, передбаченому статтею 393 ЦК України як власника за договором, крім вище перерахованих обставин, суд враховує й те, що із набранням чинності 01 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України, опублікованого в установленому законом порядку, тобто загальнодоступного для громадян, будь-яка фізична чи юридична особа може вважати себе власником об'єкта нерухомого майна, якщо її право власності на належну їй нерухомість зареєстровано в органах державної реєстрації, функцію яких виконують бюро технічної інвентаризації.

Встановленими у судовому засіданні обставинами спростовано, що про існування договору, який був би підставою для витребування частини майна колишнього колгоспного двору та підставою відповідної реєстрації речових прав, позивач дізнався тільки 05.09.2012 року. Такий висновок суд приймає, виходячи з наступного: Батько позивача, який достовірно знав про вказаний договір та не поривав зв'язку із сином, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.151) до введення в дію Закону України «Про власність», часу припинення існування колгоспних дворів. На час своєї смерті ОСОБА_8 проживав у господарстві АДРЕСА_3 (а.с.150-152). Адвокатський запит щодо прав на предмет позову був зроблений відносно домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1, в якому проживала мачуха позивача, яка за відсутності споріднення не могла бути його спадкодавцем. Тому суд приходить до висновку про те, що позивачу ще за часів життя батька (до 2005 року), а не з часу отримання інформації із компетентних установ, було достовірно відомо про договір, на який він посилається як на підставу своєї безумовної власності, право вимоги за позовом і об'єктивну підставу захисту цивільного інтересу. Саме у зв'язку з обізнаністю позивача із такими обставинами після укладення ним договору про правову допомогу, адвокатський запит було цілеспрямовано скеровано до відповідних інстанцій про витребування інформації у відношенні до майна, розташованого в АДРЕСА_1. З цих підстав суд відхиляє як неспроможні доводи позивача і його представника про те, що отримана 05.09.2012 року відповідь на адвокатський запит стала передумовою, тобто обставиною, з якою закон пов'язує виникнення суб'єктивного права на пред'явлення 27.09.2012 року до суду позову.

Встановлено, що ОСОБА_6 протягом 1980-1991 років, тобто до припинення із введенням в дію Закону України «Про власність»інституту майна колгоспного двору, не втратила право на його майно (а.с. 135-146). Із 1991 року по 2011 роки під час регулювання питань власності загальними нормами цивільного законодавства, ОСОБА_6 відкрито, достовірно для відповідача, в тому числі з його мовчазної згоди, володіла спірним домоволодінням в цілому.

З того часу відбувся приріст та покращення господарства. Із матеріалів інвентаризаційної справи № 34 на будинок АДРЕСА_1, встановлено, що об'єкт складається із: А-1 жилого будинку загальною площею 53,7 кв.м., жилою площею 24,1 кв.м., Б-1 сарай, В-1 погріб з люком, «1»ворота з хвірткою, «2»огорожа з проміжками. В експлікації та технічному описі конструктивних елементів будинку, не йдеться про хату «із чотирьох стін, вкриту соломою на кирпичному фундаменті»та хлів «розміром 4м х 8м, вкритий соломою»

ОСОБА_6 правомірно звернулась у виконком Хотівлянської сільради із заявою про оформлення правовстановлюючих документів на згадане майно.

Посилання представника позивача на безумовне скасування рішення сільської ради внаслідок зазначеної в ньому як правової підстави недіючих Законів та Постанов Пленуму Верховного Суду України, які не можуть бути покладені в основу оскаржуваного рішення, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вище перерахованими доказами встановлено, що позивач не є особою, якій належить право вимоги за обраним ним в позові способом захисту.

Керуючись ст. ст.10,11,209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст.121-124,126 ЦК УРСР, 1963 року, ст.ст.15,393 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Хотівлянської сільради, Городнянського району, Чернігівської області про визнання незаконним і скасування рішення виконкому сільської ради, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Н. М. Карпинська