Ухвала суду № 28574744, 04.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2012 р. м. Київ К-12391/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Совєтському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 у справі № 2а-3409/09/4/0170

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Вікторія"

до Державної податкової інспекції в Совєтському районі Автономної Республіки Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання недійсним акту, -

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство в судовому порядку оскаржило акт невиїзної перевірки від 22.12.2008 № 522/23-1/24025938 та податкові повідомлення-рішення від 12.01.2009 № 0000011301/0, № 0000022301/0, та від 16.02.2009 № 0000011301/1, № 0000022301/1, прийнятих за наслідками адміністративного оскарження, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 126 000,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 136 500,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань відповідно до спірних податкових повідомлень -рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті документальної перевірки від 22.12.2008 № 522/23-1/24025938, про порушення позивачем у період взаємовідносин з контрагентом (СПД ФО ОСОБА_4.) з 01.07.2006 по 31.07.2006, з 01.07.2007 по 31.07.2007, з 01.05.2008 по 31.05.2008 (період перевірки) пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) та статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Такий висновок податкового органу мотивовано, що контрагент позивача (СПД ФО ОСОБА_4.) - постачальник товарів (послуг), придбання яких стало підставою для формування податкового кредиту, втратив статус статусу платника податку на додану вартість, оскільки 17.03.2008 податковим органом було прийнято рішення про анулювання реєстрації такого платника податку. Висновок щодо порушення, яке полягає у завищенні валових витрат, обґрунтовано неправомірністю віднесення позивачем до валових витрат за тими ж операціями, що і суми податкового кредиту, нікчемністю правочинів внаслідок скасування державної реєстрації СПД ФО ОСОБА_4 рішенням господарського суду Запорізької області від 26.11.2007 з підстав реєстрації на підставну особу.

Вирішуючи спір, суди виходили із того, що контрагент позивача на момент укладення правочинів із останнім та на момент здійснення господарських операцій за такими правочинами мав належну правоздатність та був зареєстрован у якості платників податку на додану вартість.

Так, правила формування податкового кредиту визначені пунктами 7.4 -7.6 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

При цьому податковим законодавством України на момент виникнення спірних відносин було встановлено єдиний випадок, що обґрунтовує підставність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку. Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого зарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами відповідно до пп. 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства"господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, а норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами було досліджено усі податкові накладні, видані, СПД ФО ОСОБА_4, встановлено статус постачальника товару, придбання якого стало підставою для формування податкового кредиту та формування валових витрат, встановлено дотримання Товариством спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу. При цьому суди вірно зазначили, що акт перевірки не містить інформації щодо переліку документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового органу, і за якими саме операціями, відсутності яких стала підставою для висновків про завищення позивачем валових витрат.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятих податкових повідомлень на рішення господарського суду про скасування запису про державну реєстрацію - контрагента позивача.

Так, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства мало бути здійснення ліквідаційної процедури. Сам факт визнання у судовому порядку недійсним запису про державну реєстрацію не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На спростування доводів відповідача суди вірно зазначили, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача був включен до ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. А за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем необґрунтовано визначено податкові зобов'язання спірними податковими повідомленням -рішеннями.

Що ж стосується позовних вимог про визнання недійсним акта, то в цій частині спору провадженні у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч.1 cт 157 Кодексу адміністративного судочинства України. Адже акт перевірки податкового органу неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а відтак такий акт не підпадає під дію п. 1 ч. 2 cт. 17 цього Кодексу, якою передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Висновки акта перевірки не змінюються стану суб'єктивних прав особи, не породжують у неї додаткового обов'язку та не можуть безпосередньо заподіяти майнову чи іншу шкоду особі, а власне проведення перевірки є лише процедурою встановлення обставин, які необхідні для контролю за дотриманням суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Совєтському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 у справі № 2а-3409/09/4/0170 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним акта документальної невиїзної перевірки від 22.12.2008 № 522/23-1/24025938 скасувати із закриттям провадження в цій частині, в іншій частині - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко