"23" грудня 2008 р.
Справа № 31-28/113-07-2316
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського
суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Шевченко В.В.
Мирошниченко М.А.
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників:
Від
позивача: ОСОБА_2
Від
відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційні скарги суб'єкта
підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою
відповідальністю “Еверласт”
на рішення господарського суду Одеської
області
від 16.10.2008 року
у справі № 31-28/113-07-2316
за позовом: Товариства з обмеженою
відповідальністю “Еверласт”
до суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення 30 142 грн. 85 коп.
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2007 року ТОВ “Еверласт”
звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до суб'єкта
підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1про стягнення заборгованості
за договором оренди транспортного засобу з правом придбання від 30.08.2006р. в
сумі 12 206,30 грн., з яких 11 928,38 грн. сума основного боргу, 227,27 грн. -
втрати від інфляції, 50,65 грн. -3% річних, а також 318,3 грн. пені за
несвоєчасний розрахунок за зазначеним договором та 7 528 грн. суми витрат,
пов'язаних з оплатою правової допомоги та з укомплектуванням транспортного
засобу акумуляторами та запасним колесом.
У наступному позивач збільшив розмір
своїх позовних вимог і просив господарський суд стягнути з відповідача
матеріальні збитки, завдані псуванням орендованого майна в сумі 19704, 52 грн.,
а всього - 39757,12 грн.
Не погоджуючись з пред'явленим
позовом СПД ОСОБА_1 у травні 2007 року пред'явив зустрічний позов до ТОВ
"Еверласт" та з урахуванням доповнень просив визнати частково
недійсним договір оренди транспортного засобу з правом викупу від 30.08.2006р.,
визнати зазначений договір укладеним з певними умовами, а також зобов'язати ТОВ
"Еверласт" передати спірний автомобіль у його володіння та користування
на підставі договору найму-продажу від 30.08.2006р. у тому ж стані, в якому він
був вилучений 25.01.2007р. з автостоянки ТОВ "Інтер Авто".
Рішенням господарського суду Одеської
області від 18.07.2007р. первісний позов було задоволено частково, стягнуто з
СПД ОСОБА_1на користь ТОВ "Еверласт" 9 130 грн. основного боргу,
318,3 грн. пені, 227,27 грн. втрат від інфляції та 50, 65 грн. 3% річних, а в
решті частини позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено
повністю.
Постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 08.11.2007 року зазначене рішення в частині задоволення
первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову було
скасовано, відмовлено у задоволенні первісного позову про стягнення
матеріальних збитків у розмірі 24 232,52 грн., витрат пов'язаних з оплатою
правової допомоги у розмірі 3000 грн., витрат, пов'язаних з оплатою держмита у
розмірі 198,78 грн., зустрічний позов задоволено повністю, а в решті рішення господарського суду Одеської
області від 18.07.2007р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду
України від 07.02.2008 року постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 08.11.2007 року скасовано, рішення господарського суду Одеської
області від 18 липня 2007р. у справі за № 28/113-07-2316 в частині вирішення
первісного позову скасовано з передачею справи в цій частині на новий розгляд
до суду першої інстанції в іншому складі суду, а в частині вирішення
зустрічного позову -залишено без змін.
В процесі нового розгляду даної
справи ТОВ “Еверласт” неодноразово доповнювало та уточнювало свої позовні
вимоги і заявою від 15.07.2008 року просило господарський суд стягнути з
підприємця ОСОБА_1за договором оренди транспортного засобу з правом викупу від
30.08.2006р. суму матеріальних збитків у розмірі 10 496,38 грн., суму витрат
пов'язаних з оплатою послуг ПП “Тіглус” у розмірі 3000 грн., суму витрат
пов'язаних з усуненням пошкоджень, які
виникли внаслідок недбайливого ставлення відповідача до транспортного засобу у
розмірі 13918,47 грн., суму витрат пов'язаних з укомплектуванням транспортного
засобу двома акумуляторними батареями та колесом шина у розмірі 4528 грн., а
також суму судових витрат.
Останньою завою про уточнення
позовних вимог від 10.10.2008 року позивач повідомив господарський суд, що
він вважає за необхідне зменшити свої
позовні вимоги на суму 1800 грн. і виходячи з цього загальна сума матеріальної
шкоди завданої ТОВ “Еверласт” складає 30 142,85 грн.
Підприємець ОСОБА_1 заперечував проти позову
посилаючись на те, що вимагати стягнення з нього суми по викупу автомобіля за
період дії договору за умови повернення автомобіля у своє володіння позивач не
може. Що стосується заборгованості з орендної плати, то оплачена ним позивачеві
сума в розмірі 6000 грн., правова природа якої в платіжних документах не
визначена, цілком покриває його зобов'язання щодо сплати орендної плати. Вимога
про стягнення з нього 3000 грн. є безпідставною, оскільки позивачеві було відомо,
що транспортний засіб перебував на зберіганні у ТОВ “Інтер - авто” за адресою
його місцерозташування, тому що укладення договору на відстій транспорту з
останнім було однією з умов передачі автомобіля в оренду. Після отримання
автомобіля в оренду він за власні кошти придбав акумулятори для нього, отже
вони є його власністю і правових підстав для повернення позивачеві цих
акумуляторів, а тим більше на компенсацію витрат на придбання інших
акумуляторів не існує. Належних доказів того, що автомобіль був отриманий зі
стоянки ТОВ “Інтер - Авто” без запасного колеса позивачем не надано. Також будь
- які об'єктивні докази того, що на момент заволодіння позивачем спірним автомобілем у нього були пошкодження, окрім
відсутності акумуляторів, а також, що підтверджують факт проведення ремонту
спірного транспортного засобу на певну суму позивачем не надано.
За результатами нового розгляду
справи господарський суд Одеської області ухвалив рішення від 16.10.2008 року
(суддя - Лєсогоров В.М.), яким позов задовольнив частково, стягнув з підприємця
ОСОБА_1на користь ТОВ “Еверласт” 4 734 грн., а в іншій частині позову
відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог. Рішення мотивовано тим, що
оскільки відповідач неправомірно не повернув автомобіль позивачу, в зв'язку із
цим останній змушений був здійснити правомірні витрати на розшук автомобіля в
сумі 3 000 грн., яка відповідно до ст. 216 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК
України є збитками у вигляді додаткових витрат. У період знаходження автомобіля
у відповідача з нього зникли 2 акумулятори, що свідчить про спричинення
відповідачем позивачу збитків у вигляді вартості втрачених акумуляторів, ціна
яких складає 1 734 грн.
В апеляційній скарзі та доповненні до
неї ТОВ “Еверласт” вважаючи зазначене рішення необґрунтованим та незаконним
просить господарський суд апеляційної інстанції ухвалити нове рішення, яким
стягнути на свою користь з відповідача суму заборгованості за договором оренди
транспортного засобу з урахуванням пені, 3% річних, інфляції в розмірі 10
496,36 грн., суму збитків виниклих внаслідок зникнення запасного колеса в сумі
2 794 грн, суму збитків завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу в
розмірі 12 118,47, витрати зв'язані зі сплатою держмита, а в частині
задоволення вимог ТОВ “Еверласт” рішення господарського суду Одеської області
від 16.10.2008 року у справі залишити без змін.
В апеляційній скарзі підприємець
ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для
справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час
ухвалення оскаржуваного рішення просить його скасувати в частині задоволення
позовних вимог ТОВ “Еверласт” та відмовити в задоволенні вимог про стягнення
3000 грн. в якості збитків, понесених у зв'язку з розшуком автомобіля, та про
стягнення витрат на придбання акумуляторів в розмірі 1734 грн, а в іншій
частині залишити оскаржуване рішення без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ
“Еверласт” відповідач заперечує проти її задоволення вказуючи на незаконність
та необґрунтованість викладених у ній доводів.
Обговоривши доводи апеляційних скарг
та заперечення на них, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши
матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення,
колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ “Еверласт” задоволенню не
підлягає, а апеляційна скарга підприємця ОСОБА_1підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та
встановлено місцевим господарським судом, 30.08.2006 року між сторонами було
укладено договір оренди транспортного засобу з правом викупу, за яким позивач
передав відповідачеві у тимчасове оплатне користування сідельний тягач: IVEKO
модель 190-38, рік випуску 1993, державний номер НОМЕР_1, для використання у
комерційних цілях, строком на 18 місяців.
Умовами даного договору визначено, що
оціночна вартість автомобіля складає 54 795 грн, щомісячна орендна плата - 250
грн., щомісячний платіж за надання послуг з викупу - 3470 грн., вказані суми
повинні бути оплачені орендарем з 20, але не пізніше 25 числа поточного місяця
(ст. 5 договору).
Умовами п. 9.2 договору передбачено,
що у випадку прострочення орендарем визначених даним договором платежів в обумовлений п. 5.3 строк понад 5
днів орендодавець набуває права в односторонньому порядку розірвати цей договір
з наступним поверненням транспортного засобу без повернення орендареві раніше
сплачених за договором платежів.
На виконання умов договору зазначений в ньому транспортний засіб був
переданий орендареві від орендодавця за актом приймання - передачі від
01.09.2006 року в належному технічному стані.
За квитанціями № 2 від 03.10.2006р.
та № 6 від 31.10.2006р. відповідач сплатив позивачеві 6000 грн., не визначивши
правову природу вказаних платежів.
Листами від 01.11.2006р. та від
11.12.2006р. позивач повідомив відповідача про існування простроченої
заборгованості з оплати орендних платежів за договором оренди від 30.08.2006р.
та необхідність її погашення і своєчасної сплати орендних платежів у
наступному, а після невиконання останнім зазначених вимог листом № 92/1-12 від
26.12.2006р. повідомив відповідача про розірвання вказаного договору оренди
відповідно до п. 9.2 з 31.12.2006 року та виклав вимогу протягом 5 днів з
моменту одержання цього листа повернути предмет оренди і погасити
заборгованість з урахуванням нарахованих штрафних санкцій в розмірі 9 152,98
грн. Доказом надходження до відповідача
вказаного листа є повідомлення № 5590 відділення поштового зв'язку, яке було
вручено останньому особисто 30.12.2006 року.
Проте, відповідач залишив вказаний
лист без відповіді та задоволення і позивач 25.01.2007 року забрав свій
автомобіль з території ТОВ “Інтер - Авто”, де він знаходився на зберіганні, без
акумуляторів, що підтверджується розпискою від 25.01.2007р.
Касаційна інстанція погодилася з
висновками судів першої та апеляційної інстанції при попередньому розгляді
даної справи, що укладений між сторонами договір від 30.08.2006р. є змішаним і
містить в собі як елементи договору оренди, так і договору купівлі - продажу.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за
договором найму (оренди) наймодавець
передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на
певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за
користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за
договором купівлі-продажу одна сторона
(продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність
другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти
майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 694 ЦК України
договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням
платежу
За приписами ст. 695 ЦК України
договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з
розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з
умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри
платежів. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового
платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець
має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.
Відмовляючи у задоволенні позову в
частині стягнення суми матеріальних збитків у розмірі 10496,38 грн., що, як вбачається
із змісту уточненої позовної заяви та наведених в ній розрахунків, фактично є
нарахованою позивачем загальною сумою заборгованості відповідача по орендній
платі та платежам за надання послуги з викупу з урахуванням пені, втрат від
інфляції та 3% річних за термін дії договору з 01.09.2006 року по 25.01.2007
року, то господарський суд першої інстанції виходив із того, що всупереч ст.
799 ЦК України, згідно з якою договір найму транспортного засобу за участю
фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, укладений між сторонами у
справі договір від 30.08.2006р. нотаріально не посвідчений, а тому в силу ст.
ст. 215, 220 ЦК України є нікчемним, не створює юридичних наслідків, крім тих,
що пов'язані з його недійсністю, отже у сторін за вказаним договором не виникли
будь - які права і обов'язки щодо виконання умов договору і щодо
відповідальності за порушення умов договору.
Проте, з таким висновком суду
погодитися не можна.
Згідно ч. 2 ст. 799 ЦК України
договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає
нотаріальному посвідченню.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК
України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових
відносин у сфері господарювання.
Господарський кодекс України визначає
основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що
виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між
суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками
відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).
Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК
України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти
господарювання -учасники господарських відносин, які здійснюють господарську
діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав
та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми
зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні
особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні
та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші
юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому
законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які
здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як
підприємці.
В силу положень ст. 3 ГК України під
господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів
господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та
реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,
що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для
досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку,
є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Майнові та інші
відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому
здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами.
Стаття 4 ГК України розмежовує
відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є
предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що
регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що
особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються
саме Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 2 ЦК України
учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Стаття 24 ЦК України встановлює, що
фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває
цивільної правоздатності у момент її народження (ст. 25 ЦК України). Цивільна
дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та
керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення
людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших
організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних
державних органах тощо (ст. 30 ЦК України).
Згідно ст. 80 ЦК України юридичною
особою є організація, створена та зареєстрована у встановленому законом
порядку. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, виникають з
моменту її створення і припиняються з дня внесення до єдиного державного
реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК України). Юридична особа вважається
створеною з моменту її державної реєстрації. Дані державної реєстрації включаються
до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ст. 89
ЦК України).
Поряд з цим, Цивільний кодекс України
(ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької
діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на
підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку,
встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних
осіб-підприємців є відкритою.
Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин
визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької
діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу
юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
У господарських відносинах фізичні
особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні
особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до
єдиного державного реєстру.
Набуття ОСОБА_1 статусу суб'єкта
підприємницької діяльності (фізичної особи-підприємця) підтверджується копією
свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 03.06.1997р.
Частиною 2 ст. 128 ГК України
передбачено, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім
своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Відповідно до ст. 52 ЦК України
фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з
підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із
законом не може бути звернено стягнення.
Під час здійснення господарської
діяльності фізичні особи-підприємці, реалізують свою господарську компетенцію,
тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та
обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини,
набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської
діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої
Цивільним кодексом України та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3
ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу
поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є
підприємницькою.
Стаття 51 ЦК України передбачає, що
до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові
акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не
встановлено законом або не випливає із суті відносин.
На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК
України, норми параграфу 5 глави 30 ГК України не встановлюють вимог щодо
нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері
господарювання.
Положення ч. 2 ст. 799 ЦК України не
можуть бути застосовані у відношенні договору оренди від 30.08.2006р., оскільки
правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди
транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не
вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.
За загальним правилом (ст. 209 ЦК
України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному
посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На
вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути
нотаріально посвідчений.
Відтак, договір оренди від
30.08.2006р. не потребував обов'язкового нотаріального посвідчення.
Як встановлено судом апеляційної
інстанції, позивач скористався своїм правом, передбаченим п. 9.2 договору, на
дострокове розірвання зазначеного договору з 31.12.2006 року, що
підтверджується листом № 9/1-12 від 26.12.2006р.
Отже, відповідно до вимог ч. 1 ст.
762 та ч. 2 ст. 695 ЦК України позивач має право вимагати від відповідача
сплати заборгованості по орендній платі за користування автомобілем за період з
01.09.2006 року по 31.12.2006 року та повернення проданого товару, а не
прострочених платежів за викуп автомобіля.
Згідно з умовами п. 5.2.1 договору
щомісячний орендний платіж становить 250 грн. Отже, за період з 01.09.2006 року
по 31.12.2006 року відповідач повинен був сплатити позивачеві 1000 грн.
орендної плати. З 25.01.2007 року автомобіль знаходиться у позивача, що ним не
заперечується. За таких обставин, правові підстави для нарахування
відповідачеві заборгованості по платежам за викуп автомобіля відсутні. Загальна
сума сплачених відповідачем грошових коштів позивачеві в розмірі 6000 грн.
перекриває зазначену заборгованість по орендній платі навіть з урахуванням
втрат від інфляції та процентів річних.
Нарахування пені за прострочення
виконання грошового зобов'язання умовами договору від 30.08.2006р. не
передбачено.
Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України
правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Таким чином, позовні вимоги в частині
стягнення з відповідача 10 496,38 грн. є необґрунтованими та задоволенню не
підлягають.
Також необґрунтованими є вимоги про
стягнення з відповідача витрат в сумі 3000 грн. пов'язаних із розшуком
автомобіля, сплачених позивачем ПП “Тіглус” за квитанцією до прибуткового
касового ордеру № 18/1 від 25.01.2007р., оскільки такі витрати не мають
обов'язкового характеру.
Позивач не позбавлений був права
звернутися до господарського суду з віндикаційним позовом до відповідача в
порядку ст. 387 ЦК України про витребування свого майна , у даному випадку
автомобіля, з чужого незаконного володіння. Окрім того, статтею 5 Закону
України “Про оперативно - розшукову діяльність” визначені оперативні
підрозділи, які здійснюють оперативно - розшукову діяльність, та встановлено,
що проведення оперативно - розшукової діяльності громадськими, приватними
організаціями та особами забороняється. Протилежний висновок місцевого господарського
суду про те, що позивач змушений був здійснити правомірні витрати на розшук
автомобіля в сумі 3000 грн., яка є збитками у вигляді додаткових витрат, не
ґрунтується на законі та є помилковим.
Окрім того, для застосування такої
міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів
складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)
причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих
елементів цивільна відповідальність не настає.
Проте, із змісту позовної заяви та
доповнень до неї не вбачається, що позивачем наводилися доводи щодо наявності
усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях (чи бездії) відповідача,
а із змісту судового рішення не вбачається, що судом ці доводи перевірялися та
робилися відповідні висновки.
Колегія суддів погоджується із
висновком господарського суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем
понесення витрат у розмірі 13 918,47 грн., пов'язаних з усуненням пошкоджень,
які виникли внаслідок недбайливого ставлення відповідача до транспортного
засобу.
Наданий позивачем в обгрунтування
своїх вимог акт огляду транспортного засобу від 25.01.2007р., у якому відображені
пошкодження орендованого автомобіля, правомірно відхилений судом як неналежний
доказ у справі, оскільки складений односторонньо зацікавленими особами -
працівниками позивача.
Належних доказів, які б
підтверджували те, що на момент отримання позивачем автомобіля на території ТОВ
“Інтер - Авто” 25.01.2007 року в нього були наявні перелічені у вищезгаданому
акті пошкодження, а також, що ці пошкодження виникли у період знаходження
автомобіля в оренді у відповідача, а також належних доказів підтверджуючих факт
проведення ремонту саме спірного автомобіля на зазначену у позові суму
позивачем до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.
Надані позивачем на підтвердження
пред'явлених вимог договір довгострокового постачання № 38 від 06.05.2004р.,
договори поставки від 07.12.2006р., від 12.01.2007р, від 01.01.2007р., договір
купівлі - продажу № 3 від 01.01.2007р., а також накладні на отримання запчастин
та супутніх товарів для вантажних автомобілів, платіжні документи щодо їх оплати,
правомірно не були прийняті господарським судом першої інстанції до уваги,
вантажних автомобілів, платіжні документи щодо їх оплати, правомірно не були
прийняті господарським судом першої інстанції до уваги, оскільки вказані
документи не підтверджують придбання запчастин та товарів для усунення
пошкоджень саме того автомобіля, що знаходився в оренді у відповідача.
Наявна у справі копія розписки від
25.01.2007 року свідчить про те, що орендований відповідачем автомобіль був
отриманий позивачем на території ТОВ "Інтер - Авто" без акумуляторів,
що власне не заперечував і відповідач в судовому засіданні апеляційної
інстанції. На придбання двох акумуляторів для відновлення належного технічного
стану автомобіля позивач витратив 1734 грн., що підтверджується копією
видаткової накладної № А-40000234 від 10.02.2007р.
Статтею 779 ЦК України встановлено,
що наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі
неможливості відновлення речі наимодавець має право вимагати відшкодування
завданих йому збитків.
Отже, зазначена сума грошових коштів
витрачених на придбання двох акумуляторів є збитками позивача, які повинні бути
йому відшкодовані відповідачем.
Колегія суддів погоджується з
висновком місцевого господарського суду про те, що в частині стягнення вартості
шини з диском в сумі 2 794 грн. позов задоволенню не підлягає у зв'язку з
недоведеністю. Належних доказів, які б підтверджували, що автомобіль рув
переданий позивачем в оренду відповідачеві разом з запасним колесом, а забраний
з території ТОВ Інтер - Авто" без нього, позивачем до суду не подано і
таких доказів у справі не міститься.
З урахуванням наведеного колегія
суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду з підстав
неправильного застосування норм матеріального права підлягає скасуванню в
частині стягнення з відповідача витрат пов'язаних із розшуком автомобіля в сумі
3000 грн., а в решті частини має бути залишено без змін.
Викладені в апеляційній скарзі відповідача
доводи про те, що на момент укладення договору оренди з правом викупу та
складання акта приймання -передачі автомобіля від 01.09.2006р. автомобіль вже
був укомплектований його власними акумуляторами об'єктивними доказами не
підтверджені, а тому не приймаються до уваги.
Колегія суддів вважає правильними
доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі, стосовно відсутності
правових підстав вважати договір від 30.08.2006р., що був укладений сторонами,
нікчемним. Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки не
спростовують висновків суду та з урахуванням всіх обставин даної справи,
встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність
вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК
України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню пропорційно
розміру задоволених вимог витрати зі сплати державного мита в сумі 17 грн. 25
коп. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі
6 грн. До Державного бюджету України з позивача підлягає стягненню 118 грн. 90
коп. державного мита за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог. За
рахунок позивача відповідачеві підлягають відшкодуванню пропорційно розміру
задоволених вимог витрати зі сплати державного мита в сумі 18 грн. 87 коп. за подання апеляційної
скарги.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105, 122 ГПК України,
колегія суддів -,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу суб'єкта
підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ТОВ “Еверласт”
залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської
області від 16.10.2008 року у справі № 31-28/113-07-2316 скасувати частково,
стягнення за ним припинити, викласти його резолютивну частину в наступній
редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код
НОМЕР_2) на користь ТОВ “Еверласт” (м. Одеса, вул. Локомотивна, 24 “В”, код
32224487) 1740 грн. збитків та 23 грн. 25 коп. судових витрат.
В решті частини позову відмовити.
Стягнути з ТОВ “Еверласт” (м. Одеса,
вул. Локомотивна, 24 “В”, код 32224487) до Державного бюджету України (р/р 31114095700008, код бюджетної
класифікації № 22090200, символ звітності банку 095, одержувач ГУДКУ в Одеській
області, МФО 828011, код ЕДРПОУ 23213460) через Відділ державної виконавчої
служби Приморського району м. Одеси державне мито в сумі 118 грн. 90 коп.
Стягнути з ТОВ “Еверласт” (м. Одеса,
вул. Локомотивна, 24 “В”, код 32224487) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код
НОМЕР_2) витрати зі сплати державного
мита в сумі 18 грн. 87 коп. за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Одеської
області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня
її прийняття і може бути оскаржена у
касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Бєляновський В.В.
Судді Мирошниченко М.А.
Шевченко В.В.
Часті запитання
Який тип судового документу № 2856486 ?
Документ № 2856486 це Постанова
Яка дата ухвалення судового документу № 2856486 ?
Дата ухвалення - 23.12.2008
Яка форма судочинства по судовому документу № 2856486 ?
Форма судочинства - Господарське
Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?
Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись
в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту.
Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.
В якому cуді було засідання по документу № 2856486 ?
У чому перевага платних тарифів?
У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22.
Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.
Інформація про судове рішення № 2856486, Одеський апеляційний господарський суд
Судове рішення № 2856486, Одеський апеляційний господарський суд було прийнято 23.12.2008.
Форма судочинства - Господарське,
форма рішення - Постанова.
На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Судове рішення № 2856486 відноситься до справи № 31-28/113-07-2316
Це рішення відноситься до справи № 31-28/113-07-2316. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:
Наша платформа забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.
Зареєструйтеся та перегляньте
більше інформації про
юридичну особу!
