Постанова № 28558259, 08.01.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

08 січня 2013 р. Справа № 2а/0270/5338/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Панченка Т.Д.

представників позивача: Бровченка Б.В., Гонтара В.А.

представників відповідача: Лабунець Ю.В., Пенської О.Ю., Яворовенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Скайтек"

до: Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайтек» (ТОВ «Скайтек», товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0001482330/0 та № 0001492330/0, від 18.11.2008 року.

За даним позовом ухвалою суду від 1.12.2008 року відкрито провадження у справі № 2-а-13608/08, за результатом розгляду якої Вінницьким окружним адміністративним судом 22 січня 2009 року прийнято рішення, залишене без змін судом апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції виніс ухвалу, якою останні скасував та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено чи для визначення звичайної ціни використовувалась інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, не досліджено чи умови таких договорів є співставними. Одночасно своїм рішенням суд касаційної інстанції замінив Державну податкову інспекцію у м. Вінниці її процесуальним правонаступником Вінницькою об'єднаю державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби.

Зважаючи на викладене справу прийнято до провадження судом першої інстанції, присвоєно номер 2а/0270/5338/12 та призначено її до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позові. Зокрема зазначив, що податковим органом проведено виїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатом якої складено акт № 2782/2330/20094747 від 18.11.2008 року та в подальшому прийняті податкові повідомлення -рішення: № 0001482330/0, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43572 грн. та № 0001492330/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 509371 грн. На думку позивача, вказані рішення є протиправними з наступних підстав.

Так, підставою донарахування податку на додану вартість, стало те, що товариство при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість не вірно визначало звичайну ціну отриманого товару, і, відповідно, занижувало податкові зобов'язання. В зв'язку з чим податковий орган, на підставі п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", самостійно перерахував ціну товару, встановлену митницею при перетині митного кордону і встановив її як звичайну до товару - транспортні засоби. Проте, вказана норма не дає права органам державної податкової служби здійснювати такий перерахунок та визначати звичайну ціну товару. Позивач вважає, що ним вірно розраховано звичайну вартість товару, яка дорівнює визначеній митній вартості, як то передбачає п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість". Крім того, відповідач невірно трактує названу норму Закону України "Про податок на додану вартість" з огляду на те, що п.4.3 ст.4 останнього чітко визначено, що базою оподаткування операцій з поставки товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податків є договірна вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації, з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження та інших платежів, пов'язаних з імпортом товару. Тому, митна вартість складається із всіх доданих до неї платежів. Саме ця вартість і є остаточною, оскільки визначається митним органом на підставі діючого митного законодавства. Натомість, ДПІ у м. Вінниці самостійно визначила підприємству базу оподаткування податком на додану вартість імпортованих товарів додавши до митної вартості витрати, що пов'язані з реалізацією та придбанням товарів, що є неприпустимим.

За таких обставин, позивач просить визнати нечинними податкові - повідомлення рішення.

В свою чергу, представники податкового органу позов не визнали, просили відмовити в його задоволені, посилаючись на правомірність прийнятих рішень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

З 5.11.2008 р. по 18.11.2008 р. відповідно до наказу ДПІ у м. Вінниці № 1954/23п від 5.11.2008 р. та на підставі направлення № 1311/23 від 5.11.08 р., податковим інспектором ДПІ у м. Вінниці проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Скайтек» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 40897 грн. за квітень, 63583 грн. за травень, 150477 грн. за червень 2008 р., 68636 грн. за липень 2008 р., 253977 грн. за серпень 2008 р., 271981 грн. за вересень 2008 р. на рахунок платника у банку, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 1.03.2008 р. по 1.10.2008 р., за наслідком якої складено акт № 2782/2330/20097747 від 18.11.2008 р.

З висновків акту вбачається, що перевіркою встановлено завищення товариством заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 509371 грн. та занижено рядок 27 «сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду» в податковій декларації з ПДВ за лютий 2008 року на 29048 грн., чим порушено п.4.1 ст.4, пп.7.7. п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Обґрунтовуючи таку позицію податковий орган вказав, що дане порушення виникло внаслідок того, що платником при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановлену на основі усної домовленості з покупцем, не врахувавши при цьому зміни до п. 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якими доповнено вказану норму абзацом: «У разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами)».

Податковий орган при визначені бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосував звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого мита та митного збору.

За наслідком проведеної перевірки та складеного акту податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001492330/0 від 18.11.2008 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 509371 грн. та № 0001482330/0 від 18.11.2008 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем на 29048 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14524 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "Скайтек"ЛТД" при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість операцій з поставки вживаних автотранспортних засобів використано вартість поставки автотранспортних засобів, встановленої на основі усної домовленості з покупцем. При цьому, при розмитненні товарів позивачем сплачено платежі з податку на додану вартість виходячи з митної вартості зазначеної ВМД з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, як зазначено в актах перевірки, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України. Також при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пунктом 13 Указу Президента "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв. Податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Більш того, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду від 18.1012 року, судом витребовувалась у податкового органу інформація про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Однак такої інформації суду також не надано, оскільки таке питання інспектором не досліджувалось.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, проводячи перевірку правильності визначення бази оподаткування, податковий орган мав враховувати рівень звичайних цін на товари (послуги), що поставляються, і в разі встановлення факту заниження позивачем договірних цін порівняно з рівнем звичайних цін більше, ніж на 20 відсотків, повинен був базу оподаткування в таких операціях визначити за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на підставі якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні ціни при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, а використав митну вартість, що містилась у вантажно - митних деклараціях позивача. Позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Виходячи з наведеного, митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування операцій з їх подальшої поставки на митній території України. За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не застосував порядку визначення рівня звичайної ціни, як це визначено пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме, не вжив заходів, передбачених даною нормою, не отримав від уповноважених органів інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при визначенні зобов'язань з податку на додану вартість і визначенні бази оподаткування, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 6.09.2012 року у справі №К/9991/5145/11.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи суд приходить до висновку, що позивачем не завищено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у період зазначений у акті та рішеннях та не занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Однак, при зверненні з даним позовом до суду позивач невірно вибрав спосіб захисту свого права ставлячи питання про визнання «нечинними» податкові повідомлення-рішення

Такий спосіб захисту як вимога про визнання дій, рішень нечинними, який випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта -визнання його нечинним. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 8.12.2009 у справі за позовом ЗАТ транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" до ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

В зв'язку з чим, позовні вимоги про визнання рішень нечинними не можуть бути задоволеними.

Разом з тим, суд при вирішені даного спору застосовує положення частини другої статті 11 КАС України, згідно якої, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Враховуючи встановлені обставини суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати оскаржувані повідомлення рішення, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів позивача.

При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно частини 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судових засіданнях відповідач не довів правомірності своїх рішень.

Згідно частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Проте, оскаржувані рішення прийняті без урахування всіх зазначених вище критеріїв.

За сукупністю наведених обставин, оскаржувані рішення підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені позову відмовити.

Вийти за межі позовних вимог.

Скасувати податкове повідомлення рішення № 0001482330/0 від 18.11.2008 р.

Скасувати податкове повідомлення рішення № 0001492330/0 від 18.11.20008 р.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна