Постанова № 28550239, 21.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 грудня 2012 року № 2а-11369/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В. розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський комерційний банк" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 02.04.2012 № 0000132250 та від 27.06.2012 №0003962250.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

13.12.12 відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновків про наступне.

Відповідачем була проведена виїзна планова перевірка Київської філії Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою правильності визначення валових витрат встановлено завищення валових витрат в загальній сумі 6 520 357,0 грн., в т.ч. по періодах: 3 квартали 2008 року -59 326,00 грн., 2008 рік -151192,00 грн., 1 квартал 2009 року -40 300,00 грн., півріччя 2009 року -77 174,00 грн., 3 квартали 2009 року -168 616,00 грн., 2009 рік -253 910,00 грн., 1 квартал 2010 року - 64 718,00 грн., півріччя 2010 року -148 592,00 грн., 3 квартали 2010 року-210 611,00 грн., 2010 рік-486 295,0 грн., 1 квартал 2011 року -167 504,00 грн., 2 квартал 2011 року -2 132 993,00 грн., 2-3 квартали 2011 року -5 461 456,00 грн.

Відповідачем зазначено, що в ході перевірки Київською філією Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" не надано жодних первинних документів, що підтверджують витрати від торгівлі та переоцінки іноземної валюти. При проведенні перевірки не виявлено розрахункових, платіжних та інших документів, що підтверджують витрати від торгівлі та переоцінки іноземної валюти.

Отже, Київською філією Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" безпідставно завищено витрати від торгівлі та переоцінки іноземної валюти за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2011 р. в загальній сумі 4 654 488,00 грн.

Перевіркою встановлено, що між Київською філією Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" та ТОВ "Coic" було укладено кредитний договір № 1/ю-11 від 30.09.2011 р., за яким банк відкрив контрагенту відновлювальну відкличну кредитну лінію у розмірі 7 500 000 (сім мільйонів п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, а останній зобов'язаний повернути кредит банку та сплачувати проценти за користування кредитом на умовах договору.

Відповідач вважає зазначений договір таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, суперечить інтересам держави та суспільства, отже є нікчемним, тому дійшов висновку, що Київською філією Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" завищено витрати на формування страхового резерву у 2-3 кварталах 2011 року в загальній сумі 1 296 568,0 грн., в т.ч. по періодах: 2-3 кв. 2011 року - 1 296 568,00 грн.

Перевіркою правильності віднесення суми витрат зі страхування (крім витрат з довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення) до складу валових витрат встановлено завищення валових витрат у сумі 51 281,0 грн., в тому числі поквартально: 4 квартал 2009 року -17 464,0 грн.; 4 квартал 2010 року -33 817,0 грн.

Так, між КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" та ЗАТ "СК "Союз" були укладені договори добровільного страхування майна підприємства від 25.12.2009 № 09/12/25-03 ИМ та від 27.12.2010 №10/12/27-06 ИМ, за якими контрагент здійснив страхування майнових інтересів КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк", пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Оплата страхових платежів здійснена відповідно до платіжного доручення №3 від 30.12.2009 та № 1 від 29.12.2010.

Між КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" та ЗАТ "СК "Дніпро-Поліс" було укладено договір добровільного страхування кредитів від №10/11/20-01/КР від 30.11.2010, за якими контрагент здійснив страхування майнових інтересів КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк", пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням грошовими коштами (кредитом та/або відсотками за кредитним договором). Оплата страхового платежу здійснена відповідно до платіжного доручення №15 від 30.11.2010.

В той же час, перевіркою було встановлено, що ЗАТ "СК "Союз" та ЗАТ "СК "Дніпро-Поліс" визнані банкрутами та ліквідовані.

Зазначене дало відповідачу підстави вважати, що договори добровільного страхування майна (кредитів), укладені КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" та контрагентами ЗАТ "СК "Союз", ЗАТ "СК "Дніпро-Поліс", укладені з порушенням вимог чинного законодавства, суперечить інтересам держави та суспільства, отже є нікчемним, тому дійшов висновку, що КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" завищено витрати зі страхування на загальну суму 51 281,0 гри., в т.ч. по періодах: 2009 рік - 17 464,0 грн.; 2010 рік -33 817,0 грн.

Проведеною правильності віднесення інших витрат (рекламних заходів, витрати по оренді та інші) до складу валових витрат встановлено завищення валових витрат всього у сумі 518 020,0 грн.

Так, між КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" та ОСОБА_2 укладено договір №01/06 від 21.06.2010 прo надання інформаційно-консультаційних послуг, за яким КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" доручав, а контрагент зобов'язувався надати замовнику спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію), а саме: безпека банку як організації; безпека працівників банку; безпека банківських операцій, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти у та оплатити її. Оплата послуг здійснюється замовником у формі оплати шляхом перерахування корпів на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі Акту виконаних робіт, підписаного сторонами.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору та включення відповідних витрат на оплату послуг до складу валових витрат підприємства, сторонами був підписаний акт прийому-передачі наданих послуг б/н від 30.06.2010 загальною вартістю 23 500,0 грн.

В той же час, відповідач дійшов висновку, що до перевірки не надано доказових документів щодо фактичного надання послуг, в зв'язку з чим немає можливості підтвердити той факт, що виплату було проведено як компенсацію за фактично надані послуги. А також про те, що договір укладений сторонами з порушенням вимог чинного законодавства, отже є нікчемним. Таким чином, КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" завищено витрати від іншої діяльності на загальну суму 23 500,0 грн.

Крім того, в ході перевірки також встановлено, що між ТОВ "Тандем Люкс" та ЗАТ "Фінансовий Союз Банк" укладено договір оренди приміщення н від 11.01.2006, за яким ТОВ "Тандем Люкс" передає ЗАТ "Фінансовий Союз Банк" у тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення №55, №56 (в літ. А), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 51, загальною площею 354,90 кв.м. для розміщення офісу банку, а останній, в свою чергу, сплачує щомісячну орендну плату.

З моменту створення КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" зобов'язання за зазначеним договором оренди перейшли відповідно до зазначеного підприємства.

Згідно наданих до перевірки первинних документів, а саме: актів прийому-передачі, меморіальних ордерів та оборотно-сальдової відомості по рахунку 7395 «Витрати на оперативний лізинг (оренду)»КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" віднесено до складу витрат витрати по оренді приміщення згідно підписаного юридичною особою договору оренди приміщення від 11.01.2006 в загальній сумі 494520,0 грн.

В той же час, відповідач дійшов висновку, що КФ ПАТ "Єкатеринославський Комерційний Банк" завищено витрати від іншої діяльності на загальну суму 4945820,0 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 13.03.2012 №24/2201/34655488, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.5.1., пп.5.3.9. п.5.3., пп.5.4.6. п.5.4. ст.5, пп.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.159.2.1 п.159.2 ст.159, пп.153.1.4 п.153.1 ст.153, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого Київською філією Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" завищено валові витрати на загальну суму 6 520 357,0 грн., а саме: завищено витрати від іншої діяльності за період з 01.07.2008р. по 30.09.2011р. на загальну суму 518 020,0 грн., завищено витрати зі страхування за 2009-2010 роки на загальну суму 51281,0 грн., та завищено витрати на формування страхового резерву у 2-3 кварталах 2011 року в загальній сумі 1296568,0 грн., завищено витрати від торгівлі та переоцінки іноземної валюти за період з 01.07.2008р. по 30.09.2011р. в загальній сумі 4 654 488,0 грн., .в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1 520 861,0 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 02.04.2012 № 0000132250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1483063,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46264,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, було оскаржене позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві.

Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 18.06.2012 №3632/10/12-114, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було скасоване в частині основного платежу у розмірі 298210,64 грн., в іншій частині -залишає без змін.

На підставі акта перевірки позивача та Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги, відповідачем було винесено друге податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 27.06.2012 № 0003962250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 184 852,0 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46 264,0 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, було оскаржене позивачем в адміністративному порядку до ДПС України.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарг від 23.07.2012 №13030/6/10-2115, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга -без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України у разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішенням Спостережної ради Закритого акціонерного товариства "Фінансовий Союз Банк" (протокол від 15.08.2005 року), правонаступником якого на даний час є позивач, створено Київську філію Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" (КФ ПАТ "ЄКБ").

Згідно положення про КФ ПАТ "ЄКБ" метою її створення є здійснення банківської діяльності та інших операцій у відповідності з чинним законодавством України на території відповідного регіону місцезнаходження філії. Філія -відокремлений структурний підрозділ Банку, що не має статусу юридичної особи, має власний кореспондентський рахунок, свій окремий баланс, здійснює свою діяльність на принципах самофінансування, самостійної фінансової діяльності у відповідності з метою єдиної фінансової політики Банку та в межах повноважень, наданих Банком.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між КФ ПАТ "ЄКБ" та відповідними контрагентами (сторонами відповідних договорів) не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, посадові особи сторін правочинів з цього приводу навіть не опитувались, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини укладені з порушенням вимог чинного законодавства, суперечать інтересам держави та суспільства, отже є нікчемним, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Крім того, суд звертає увагу на роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»в якому зазначено, що якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною віл імені юридичної особи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.2.4, пп.5.2.8., п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат, крім іншого, також включаються наступні витрати: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього Закону.

Згідно пп.5.4.6. п.5.4. ст.5 зазначеного закону, до складу валових витрат також включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до пп.5.5.1. п.5.5. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування

здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.1.18.1 п.1.18 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Оподаткування операцій оперативного лізингу (оренди) здійснюється у порядку, визначеному пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 зазначеного Закону, а саме: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Для включення до валових витрат орендаря вартості будь-яких витрат, пов'язаних із використанням об'єкта, оренди, потрібно щоб такі витрати були: пов'язані з господарською діяльністю платника податку на прибуток; підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, згідно роз'яснень ДПА України, наданих у листі від 05.01.2000 р. № 34/6/15-1116, витрати, понесені платником податку у зв'язку з орендою нежитлового приміщення, включаються таким платником до складу валових витрат за умови наявності відповідних підтверджуючих документів, виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни.

Аналогічні положення закріплені у ст.ст.14,138-139,153,198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом були вивчені первинні документи по викладеним вище операціям відокремленого підрозділу позивача з відповідними контрагентами, які свідчать про виконання та отримання відокремлених підрозділом позивача відповідних послуг, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини відокремленого підрозділу позивача з контрагентами, були оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували його позицію та доводи у даному спорі.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський комерційний банк" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 02.04.2012 № 0000132250 та від 27.06.2012 №0003962250.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов