Постанова № 28549554, 10.01.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

10.01.13 Справа № 5015/5801/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т.Б.,

Костів Т.С.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача з'явився,

від відповідача не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» №1412/12-11-б/б від 14.12.2012р., м.Київ

на ухвалу господарського суду Львівської області від 26.11.2012 року, суддя Король М.Р.

про відстрочку виконання рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2011 року.

в справі за №5015/5801/11

за позовом: публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», м.Київ

до відповідача: публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», с.Сілець Сокальського району Львівської області

про стягнення 7 217 865,99 грн.,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Львівської області від 26.11.2012р. задоволено заяву ПАТ «Львівська вугільна компанія» та відстрочено виконання рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2011р. у справі № 5015/5801/11 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ВАТ «Львівська вугільна компанія» про стягнення заборгованості в сумі 7 217 865,99 грн. до 01.10.2013 р.: суми відсотків за користування кредитом - 7 016 952,74 грн., пені - 200 913,25 грн.; а також - державного мита у розмірі 25 500 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.- (на виконання якого видано наказ суду від 10.01.2012р.). Ухвала суду мотивована тим, що підтвердженням важкого фінансового становища відповідача є показники звіту про фінансові результати за 2011 р. та за 1 квартал 2012 р. Окрім того, державна частка в статутному капіталі ПАТ «Львівська вугільна компанія» становить 37,578%, що унеможливлює застосування інших, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», способів виконання судового рішення.

В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить ухвалу місцевого суду скасувати і припинити провадження у справі стосовно відстрочки виконання рішення, оскільки ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що суд порушив вимоги п.2 ст.80 ГПК України.

Скаржник зазначає, що 27.10.2012 року Вищим господарським судом України було прийнято постанову, якою скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 31.07.2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 року та відмовлено ПАТ «Львівська вугільна компанія» у задоволенні заяви про надання відстрочки виконання рішення у даній справі.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована недостовірними обставинами справи з посиланням на факти, які не відповідають дійсності, крім того місцевий господарський суд не зазначив, в чому полягає винятковість необхідності надання відстрочки виконання рішення. Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» передбачено погашення заборгованості перед відповідачем у строк до 01.01.2013 року, а місцевим господарським судом надана відповідачеві відстрочка терміном до 01.10.2013 року без будь-яких обґрунтувань.

В судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому суд розцінює його неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення позивача, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання рішення при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім цього, повинні враховуватись інтереси сторін, їх матеріальний стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

Як вбачається із змісту заяви про відстрочку виконання рішення у даній справі заявник посилається на те, що у товариства фактично відсутня можливість отримання (стягнення) коштів зі своїх боржників, що перешкоджає виконанню грошових зобов'язань перед ПАТ "Альфа-Банк". Відсутні кошти і на виплату працівникам товариства їх заробітної плати, а також на сплату податків та інших обов'язкових платежів.

Як вбачається із матеріалів справи, з 2008 року відповідач не здійснив жодного платежу на погашення заборгованості. Окрім того, відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" способів виконання рішення суду.

Задовольняючи заяву відповідача про надання відстрочки виконання рішення, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки державна частка в статутному капіталі ПАТ «Львівська вугільна компанія» становить 37,578%, то відповідно до ст.1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» передбачено введення мораторію на застосування примусової реалізації майна, а отже, ця обставина унеможливлює застосування інших, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» способів виконання судового рішення.

Суд не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Статтею 1 цього Закону встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику в зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

За змістом статті 2 вказаного Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства.

Відповідно до ст. 96 ЦК України, юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку стосовно того, що не існує інших способів виконання судового рішення передбачених ЗУ «Про виконавче провадження».

Окрім того, заявник поклилається на те, що у товариства внаслідок дії Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» виконавче провадження у відношенні підприємств вугільної галузі зупинено і боржник по цій справі не може отримати свої кошти, щоб розрахуватися з своїми кредиторами. Однак згідно з п.3.4 вказаного Закону процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 1 січня 2013 року. Відтак, у відповідача з'являться кошти для погашення заборгованості перед своїми кредиторами, в тому числі і перед позивачем у справі. З іншого боку, це свідчить про відсутність виняткових обставин, що унеможливлюють виконання рішення господарського суду про стягнення грошових коштів.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність доказів того, що відповідач не може виконати рішення суду у встановлений строк, та про наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не знаходиться у відповідності з наявними у матеріалах справи доказами.

Стосовно вимоги скаржника про припинення провадження у справі, то суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги, оскільки господарським законодавством України не заборонене повторне звернення заявника з заявою про відстрочку виконання рішення суду.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути 536,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» №1412/12-11-б/б від 14.12.2012 року задоволити частково.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 26.11.2012 року в справі №5015/5801/12 скасувати.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», 80086, с.Сілець Сокальського району Львівської області (ідентифікаційний код 35879807) на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», 01001, м.Київ, вул..Десятинна 4/6 (ідентифікаційний код 37395003) 536,50 (п'ятсот тридцять шість гривень пятдесят копійок) грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Т.С. Костів

Повний текст постанови виготовлено 11.01.2013р.