Ухвала суду № 28534881, 28.11.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2012 р.Справа № 2-а/1570/5854/11

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Гончарук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонум-Інітіум»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

01.08.2011 року ТОВ «Бонум-Інітіум»звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Приморському районі м.Одеси про скасування податкових повідомлень -рішень від 21.02.2011 року №0001292310/0 та №0001302310/0.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що зроблені податковим органом в акті перевірки від 04.02.2011р. висновки про порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі яких були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими, безпідставними та зробленими без врахування усіх первинних документів, які надавалися перевіряючим під час проведення перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2011 року адміністративний позов ТОВ «Бонум-Інітіум»у формі ТОВ задоволено в повному обсязі. Скасовані податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 21.02.2011 року №0001292310/0 та №0001302310/0.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Приморському районі м.Одеси 26.12.2011 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2011 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «Бонум-Інітіум»відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

На підставі направлень №001972/1763 від 26.11.2010 року, №002155/1950 від 24.12.2010 року виданих ДПІ у Приморському районі міста Одеси, згідно ч.1 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно плану-графіку проведення планових виїзних перевірок проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Бонум-Інітіум»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18.12.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 18.12.2008 року по 30.09.2010 року.

За наслідками вказаної перевірки складено акт №209/23-3/36289841 від 04.02.2011 року, відповідно до висновків якого, встановлено наступні порушення:

- п.1.32 ст.1, п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.5.1, п.5.9, ст.5 п.п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі 2478806 грн., занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 371881 грн., а саме: за 1 квартал 2010 року 167287 грн., за півріччя 2010 року 268666 грн., за 3 квартали 2010 року 371881 грн.;

- п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2 , п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду рядок 26 Декларації за березень 2010 року на суму 396758 грн. та занижено суму податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 161493 грн., у т.ч. у червні 2010 року на суму 161493 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки уповноваженою особою ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001292310/0 від 21.02.2011р., згідно якого, позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем 161493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 40373 грн. та податкове повідомлення-рішення №0001302310/0 від 21.02.2011р., згідно з яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 371 881 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 92 970 грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки факти реальності взаємовідносин між ТОВ «Бонум-Інітіум»та його контрагентами відповідачем фактично не заперечувалися та належним чином підтверджені документально, а оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з тим, що вони винесені на підставі необґрунтованих висновків та невірному трактуванні норм податкового законодавства.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Частина 2 ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-XII від 04.12.1990 року (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, серед іншого, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім НБУ та його установ.

Згідно ст.11-1 Закону №509-XII, плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що про проведення планової виїзної перевірки ТОВ «Бонум-Інітіум»було проінформовано письмовим повідомленням №754/10/23-1 від 12.11.2010 року.

Так, стосовно позовних вимог про скасування податкового повідомлення рішення №0001302310/0 від 21.02.2011р., яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання, з податку на прибуток за основним платежем 371 881 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 92 970 грн., судовою колегією встановлено, що відповідачем не підтверджено правомірність нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 року, «валовим доходом»- є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами та згідно п.п.4.1.1 зазначеної статті, валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України 334/94-ВР, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 зазначеної статті встановлено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат і будь-які витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з приписами п.5.9 ст.5 Закону України №334/94-ВР, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Як видно з матеріалів справи, в спірному акті перевірки перевіряючими зроблено висновок про невідповідність даних податкового обліку даним бухгалтерського обліку, що призвело до заниження показника скоригованого валового доходу та зазначено, що позивачем не надано до перевірки жодних первинних документів, підтверджуючих напрямок використання товару, що відображено проводками Дт 281 Кт 631, Дт 902 Кт 281 у господарській діяльності підприємства.

Разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не погоджується з висновками податкового органу стосовно того, що на підприємстві відсутні відповідні первинні облікові документи, на підставі яких заповнюються регістри бухгалтерського обліку (книги, відомості, журнали тощо), призначені для хронологічного, систематичного накопичення, групування та узагальнення інформації по господарських операціях, з огляду на наступне.

Так, як видно з матеріалів справи, в судовому засіданні суду 1-ї інстанції представник відповідача зазначив, що відповідно п.85.8 ст.85 ПК України, листом вих. №2387/10/23-3 від 21.01.2011 року ТОВ «Бонум-Інітіум»було запропоновано надати письмові пояснення та завірені копії документів щодо використання товару у господарській діяльності, однак в отриманні цього листа було відмовлено. Але, разом з тим, відповідачем не зазначено, ким саме та коли було відмовлено в отриманні даного листа та не надано до судів обох інстанцій належних доказів його направлення та отримання позивачем, що фактично свідчить про безпідставність зазначених тверджень відповідача.

Окрім того, судом 2-ї інстанції встановлено, що під час перевірки було складено узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки ТОВ «Бонум-Інітіум»за період з 18.12.2008 року по 30.09.2010 року (додаток №4 до акту перевірки), при чому, даний перелік було підписано посадовими особами ДПІ у Приморському районі міста Одеси.

З вказаного вище переліку вбачається, що під час перевірки були досліджені первинні документи підприємства, які підтверджують валові доходи та витрати, амортизаційні відрахування, податкові зобов'язання по ПДВ, податковий кредит по ПДВ, дотримання вимог касової дисципліни та нарахування інших податкових зобов'язань.

Так, як видно з матеріалів справи, позивачем на підтвердження використання товарів у господарській діяльності надано до суду довіреності, з яких вбачається, що посадовими особами ТОВ «Бонум-Інітіум»отримано товари, а саме: по довіреності №842346 від 21.06.2010 року; №719045 від 26.07.2010 року; №719049 від 23.08.2010 року; №842334 від 18.05.2010 року; №719050 від 09.02.2010 року; №059216 від 05.02.2010 року; №844326 від 08.02.2010 року; №404864 від 04.03.2010 року; №404801 від 12.02.2010 року; №719048 від 24.05.2010 року; від 06.07.2010 року; №2 від 03.03.2010 року; №1 від 23.02.2010 року; №41/3 від 02.03.2010 року, податкові та видаткові накладні про відпуск товарів наступним підприємствам: ТОВ «Дом-Інвест», ПП «Сенсус», ПП «Логістік Транс», виписки по банківським рахункам, договори купівлі-продажу цінних паперів та надання зворотної фінансової допомоги та перерахування коштів повіреним на придбання товарів (матеріалів) по договорам доручення.

Отже, дослідивши надані позивачем документальні докази, судова колегія приходить до висновку, що вищезазначені документи підтверджують факт виконання господарських операцій, тобто є первинними, у зв'язку з чим, висновки податкового органу щодо заниження підприємством скоригованого валового доходу є неспроможними та не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, суд 2-ї інстанції вважає за необхідне зазначити, що вказуючи в акті перевірки про наявність заниження задекларованих ТОВ «Бонум-Інітіум»показників у рядку 01.2 декларацій «приріст балансової вартості запасів»на суму 2660230 грн., податковий орган конкретно не зазначив на підставі яких саме первинних документів був зроблений такий висновок та встановити фактично вказану суму взагалі не можливо, в той час як за кожним відображеним в акті фактом порушення законодавства необхідно, зокрема, у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо виявлених порушень.

До того ж, в спірному акті перевірки перевіряючими зроблено висновок про те, що позивачем нібито безпідставно включено до складу валових витрат відсотки по кредитним договорам: №46/12/09 від 08.12.2009 року та додаткової угоди до нього №б\н від 08.12.2010 року; №65/07/10 від 08.07.2010 року та додаткової угоди до нього №1 від 30.07.2010 року, укладеним з АКБ «Фінбанк», оскільки перевіркою встановлено, що протягом перевіряємого періоду доходу від діяльності, на яку було витрачено кредитні кошти, підприємством не отримувалось і таким чином нараховані відсотки не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Разом з тим, відповідно до вимог пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Так, невід'ємною ознакою наявності підстав для віднесення процентів, виплачених за кредитними договорами, до складу валових витрат є використання кредитних коштів для здійснення господарської діяльності.

У частині 1 ст.3 ГК господарську діяльність визначено як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Аналіз наведених положень дозволяє виділити такі обов'язкові ознаки господарської діяльності: її провадять суб'єкти господарювання; ця діяльність здійснюється у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Судом апеляційної інстанції по справі встановлено, що підприємство позивача отримало кредит для здійснення своєї господарської діяльності, що, в свою чергу, підтверджується наданими до перевірки та наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу цінних паперів та надання зворотної фінансової допомоги, а також перерахування коштів повіреним на придбання товарів (матеріалів) по договорам доручення, первинними та розрахунковими документами.

Окрім того, судами обох інстанцій встановлено, що договір підписано ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої директором ОСОБА_1, а тому, відповідно, твердження податкового органу стосовно того, що укладений кредитний договір №65/07/10 від 08.07.2010 року містить ознаки нікчемності є необґрунтованими та нічим не підтвердженими.

Досліджуючи ж правомірність прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення №0001292310/0 від 21.02.2011р., яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 161493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 40373 грн., судова колегія приходить до наступних висновків.

Так, спірною перевіркою встановлено, що в порушення п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ «Бонум-Інітіум»виступаючи продавцем товарів, невірно визначено залишки товарів за рахунками бухгалтерського обліку №281 на відповідні звітні дані, а також не підтверджено витрачання списаних матеріалів, пов'язане саме з господарською діяльністю на суму 396758 грн., позивачем не скориговано податковий кредит, який виник в період придбання вищезазначених матеріалів, які не були використані в господарській діяльності підприємства, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 396758 грн.

Відповідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Так, судами обох інстанцій уважно досліджувались первинні документи, які свідчать про використання отриманих позивачем товарів у господарській діяльності підприємства, оскільки підприємство здійснює діяльність з торгівлі товарами, з яких, в свою чергу, встановлено, що отримані підприємством товари в подальшому були ним реалізовані своїм контрагентам, які їх власним транспортом вивезли зі складу позивача та, відповідно, позивачем, в даному випадку, отримано прибуток.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 п.7.2 ст.7 цього ж Закону встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у 2 (двох) примірниках. При цьому, оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі. коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

А згідно вимог п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої НБУ для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Так, слід зазначити, що в матеріалах справи наявні усі отримані позивачем згідно договорів податкові накладні, які, в свою чергу, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту позивачем.

Таким чином, встановлені відповідачем порушення з боку позивача вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість»є недоведеними та такими, що повністю спростовуються викладеними вище обставинами та наданими позивачем доказами.

Проте, відповідач - ДПІ у Приморському районі міста Одеси, заперечуючи проти адміністративного позову, в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України, не надав суду відповідні належні докази в підтвердження правомірності та обґрунтованості винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень від 21.02.2011р. №0001292310/0 та №0001302310/0.

Отже, проаналізувавши діюче законодавство та приймаючи до уваги конкретні обставини справи та надані сторонами докази, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що викладені в акті перевірки висновки податкового органу не є достатньо обґрунтованими, чіткими та доведеними, та, відповідно, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами обох інстанцій, а тому, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави вважати ухвалені на підставі акту перевірки оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

до того ж, згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати ні за дії (чи бездіяльність) своїх безпосередніх контрагентів, ні за дії 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

До того ж, ще слід вказати, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку не було в повному обсязі зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Таким чином, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду -без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко