Постанова № 28532700, 20.12.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2012 року № 2а-7364/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Чернявської О.Д.

представника позивача Хрящевського Р.Й.

представника відповідача Хомик К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій»до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000182200, № 0000192200 від 03 серпня 2012 року,-

встановив :

Товариство з додатковою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій»(далі -ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби (далі -ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2012 р. № 0000182200, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 830 705,00 грн. (558 430,00 грн. за основним платежем та 272 275,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) та податкове повідомлення-рішення від 3 серпня 2012 р. № 0000192200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість за березень 2012 року у розмірі 1 067,0 грн.

Обгрунтовуючи свою позицію позивач зсилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки правомірність формування позивачем валових витрат, правильність визначення ним валових доходів та право позивача на податковий кредит підтверджуються усіма необхідними первинними документами Висновки відповідача стосовно недійсності правочинів з контрагентами позивача ТзОВ «ТБК Металбудсервіс», ПП «Технострім», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс», ТзОВ «Константа-Д»є необґрунтованими та не підтверджені доказами, збитковість деяких господарських операцій в результаті взаємовідносини позивача з ТзОВ «Основа»та ВАТ «Подільський цемент»не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Крім того, у позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, та письмових поясненнях. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, суть яких зводиться до наступного. Під час проведення перевірки встановлено заниження валових доходів у 2010 році за рахунок невірного відображення приросту запасів на повну вартість виконаних ТзОВ «Екран»робіт оцинкування металевих виробів (решіток) у сумі 1 211 470,00 грн., в тому числі у ІІІ кварталі 2010 року у сумі 607 358,00 грн., у ІV кварталі 2010 року у сумі 604 112,00 грн. та безпідставно включено до складу валових витрат 368 429,0 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2010 року -341 729,0 грн., за ІV квартал 2010 року -26 700,00 грн., пов'язані із виготовленням металоконструкцій на замовлення ТОВ «Основа»та ВАТ «Подільський цемент»у 2010 році, оскільки вони не принесли економічної ефективності для підприємства. Також, відповідно до заперечень відповідача, позивачем не підтверджено первинними документами проведення поставки товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг ТзОВ «ТБК Металбудсервіс», ПП «Технострім», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс», ТзОВ «Константа-Д»для господарської діяльності позивача, не доведена реальність операцій з вказаними контрагентами, зазначені контрагенти відображені в податковій звітності позивача без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Угоди, укладені між ними, є такими, що не спричинили реального здійснення господарських операцій, а тому, при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із вказаними контрагентами. Відтак, позивач зайво відніс до складу валових витрат вартість ТМЦ, отриманих від ТОВ «ТБК Металбудсервіс», на суму 346 238,00 грн. за І квартал 2012 року, вартість наданих ПП „Технострім" послуг в сумі 5333,00 грн. у ІV кварталі 2011 року, отриманого від ТзОВ „Транс Агентство Сервіс" у ІІ кварталі 2011 року товару на суму 45852,35 грн., отриманих від ТОВ „Константа Д" у ІV кварталі 2011 року послуг на суму 9166,67 грн. Крім цього, у зв'язку з тим, що взаємовідносини позивача з ПП „Технострім" у ІV кварталі 2011 року мають характер нікчемних, мало місце завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ПП «Технострім»за грудень 2011 року в сумі 1066,67 грн. На думку відповідача прийняті податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими і підстав для їх скасування немає. Просив у задоволенні позову відмовити повністю

Заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, якими такі обґрунтовуються, суд встановив наступні фактичні обставини справи:

У період з 22.05.2012 року по 15.06.2012 року ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС проведена планова виїзна перевірка ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року

Перевіркою встановлено порушення:

- п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2011 року в сумі 1066,67 грн., в результаті чого завищено значення рядка 24 декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року (останній звітний період перевіреного періоду) на 1067,0 грн.;

- п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п. 149.1 ст. 149, п.п. 14.1.56 ст. 14, п. 135.1. ст. 135, п. 14.1.11 ст. 14, п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 558 430,0 грн., у тому числі у ІІІ кварталі 2010 року в сумі 237 272,0 грн., у ІV кварталі 2010 року в сумі 157 703,0 грн., у ІІ кварталі 2011 року в сумі 10 546,0 грн., у ІV кварталі 2011 року в сумі 3335,0 грн., у І кварталі 2012 року в сумі 149 574,0 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 20.07.2012 року № 934/2200/01267395 «Про результати планової виїзної перевірки ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року (надалі -Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки, ДПІ у м. Червонограді Львівської області ДПС винесені податкові повідомлення-рішення:

- 03.08.2012 року № 0000182200, згідно якого ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій»визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 830 705,00 грн., в т.ч.: 558 430,00 грн. -основний платіж; 272 275,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції;

- 03.08.2012 року № 0000192200, згідно якого ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій»зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість за березень 2012 року у розмірі 1067,0 грн.

При вирішенні спірних відносин суд виходив з наступного.

У відповідності до припису статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно, Конституцією України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Нормою статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97р. №283/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону, валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно п. 4.1.6 п.4.1 ст. 4 цього ж Закону, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі але не виключно, у вигляді суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів, або осіб, які згідно з законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена п. 7.2. ст. 7 або ст. 10 цього Закону. У разі якщо в майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

Аналогічні положення щодо оподаткування прибутку підприємств містяться в Податковому кодексі України від 02.12.2010р. №2755-VІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі ПКУ).

Згідно п.п. 133.1.1. п.133.1 ст. 133 ПКУ, платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарювання -юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно п.п. 134.1.1. п.134.1. ст. 134 ПКУ об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Нормою статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Положеннями п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пункті 138.1.1. Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статтей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У відповідності до п.139.9 ст. 139 Податкового Кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Положенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст.9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 Податкового Кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст..198 Податкового Кодексу України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених п.п.196.1.7 п.196.1 ст.196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст.198 Податкового Кодексу України).

Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ Податкового Кодексу України.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст.201 Податкового Кодексу України). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

З огляду на викладене, і відповідно до ст.61 Конституції України виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі -запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення перетворення, зберігання яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом за винятком тих, що отримані безкоштовно.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, законодавець визначив обов'язок платника податків вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості незавершеного виробництва та залишків готової продукції лише в частині вартості запасів, визначених Законом, а саме: сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, використаних на їх виробництво. Витрати, пов'язані з виробництвом (перетворенням, зберіганням) запасів, у тому числі витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, тощо, у податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості незавершеного виробництва та залишків готової продукції не враховується.

Суть поняття матеріальної складової з метою застосування п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»полягає у тому, що придбані запаси, які вже потрапили на баланс підприємства, нікуди не зникають і не втрачають своєї «матеріальності»доти, доки не буде продано продукцію, виготовлену з цих запасів. Аж до моменту продажу виготовленої продукції матеріальні запаси все ще існують або власне як виробничі запаси, або у складі незавершеного виробництва чи готової продукції на складі.

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»матеріальний актив - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

В свою чергу, відповідно до п 1.2. цієї ст. нематеріальний актив -об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

При цьому, відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 згаданого Закону, під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Закон не містить визначення поняття «оборотні активи», однак п. 1.43 ст. 1 Закону визначено, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

В п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»(Форма № 1), затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим Мін'юстом України 21.06.1999 за № 396/3689, наведено визначення терміну «оборотні активи», а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

З аналізу наведених положень законодавства України випливає, що під запасами в абзаці 1 п. 5.9 ст. 5 Закону розуміються матеріальні предмети (майно), але в жодному разі не роботи та послуги. Крім того, такі запаси мають належати платнику податків та перебувати у нього на балансі.

Досліджуючи вказані обставини та положення чинного законодавства, по переконанню суду, відповідачем також не враховано, що п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»регламентує податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, з метою визначення яких застосовується Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999р. № 246 (надалі -"П(С)БО 9").

Згідно п. 4 П(С)БО 9 запасами є активи які утримуються для подальшого продажу чи споживання або перебувають у процесі виробництва. Відповідно до п. 6 П(С)БО 9 запаси включають незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів, а незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.

Згідно п. 8 П(С)БО 9 придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Пунктом 10 П(С)БУ 9 встановлено, що первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їх виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору № 04/10 від 12.01.2010 року, ТзОВ «Екран», на замовлення позивача, здійснює гаряче цинкування наданих позивачем металевих виробів.

Таким чином, цинкове покриття металу, здійснене на замовлення позивача не може бути самостійним товаром (активом), об'єктом права власності, рухомою чи нерухомою річчю, оскільки його неможливо відділити від виробу, передати згідно договору купівлі-продажу чи іншим способом відчужити, а тому, висновок відповідача про відображення повної вартості виконаних ТзОВ «Екран»робіт оцинкування металевих виробів у розрахунку приросту запасів позивача є безпідставним та необґрунтованим.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом зроблено висновки, що правочини вчинені позивачем з ТзОВ ТБК «Металбудсервіс», ПП «Технострім», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс», ТзОВ «Константа-Д»не мали реального товарного характеру, тому ці операції слід вважати безтоварними.

У зв'язку із завищенням валових витрат, було відповідно занижено податок на прибуток. Аналогічно в Акті вмотивовано незаконність включення платником податку відповідних до сум до складу податкового кредиту - з посиланнями на нікчемність тих же угод, обґрунтованими тими ж доводами.

З такими висновками податкового органу суд не може погодитися, виходячи з наступного.

При проведенні та оформленні результатів перевірки позивача як платника податку відповідачем було допущено порушення "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року (далі - Порядок №984)

У відповідності до п. 6 Порядку № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п. 5.2 Порядку № 984, У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Згідно змісту Акту, наведені вимоги Порядку № 984 не виконані, відповідачем не проведено та не наведено в Акті належного аналізу первинних документів.

Незважаючи на те, що жодним нормативним актом в Україні не передбачено права податкового органу при проведенні перевірок платників податків з питань оподаткування посилатися на докази кримінального судочинства, особливо до закінчення досудового слідства на час, коли існує законодавча заборона розголошення даних досудового слідства, відповідач у даному разі, використав неналежні докази, припустившись порушення Порядку № 984.

При цьому, стверджуючи про нікчемність укладених правочинів з посиланням на обставини, викладені вище, податковий орган не перевірив у належний спосіб дійсність відповідних фінансово-господарських операцій.

Разом з тим, суд зауважує, що доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Судом, у свою чергу, встановлені фактичні обставини фінансово-господарських операцій між ТДВ «Червоноградський завод металоконструкцій»ТзОВ ТБК «Металбудсервіс», ПП «Технострім», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс», ТзОВ «Константа-Д», які полягали у поставці останніми товарів платнику та наданні йому послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбавав у ТзОВ «ТБК «Металбудсервіс», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс»необхідний для здійснення його господарської діяльності метал різних марок та видів, який надалі був використаний при виконанні договорів з іншими контрагентами. В свою чергу, ПП «Технострім»та ТзОВ «Константа-Д»надавалися транспортно-експедиційні послуги.

При укладенні право чинів позивачем було перевірено обсяг правоздатності підприємств, вони були включені до ЄДР та реєстру платників ПДВ, надали відповідні документи. Сумнівів щодо відношення осіб, з якими укладалися відповідні угоди до діяльності цих підприємств він не мав і підстав сумніватися в їх добросовісності не було.

Сторони за вказаним правочинами в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, здійснили поставку товарів належної якості та кількості в обумовлені строки замовнику (покупцю) чи надали відповідні послуги, сторони один до одного претензій не мають, а отже угоди між ними укладені та виконані у встановленому законом порядку.

Факт дійсності виконання угод із вказаними контрагентами та використання отриманого товару в господарській діяльності позивач підтвердив рядом документів: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, факт оплати товару та наданих послуг підтверджено відповідними платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

При цьому, сам податковий орган підтверджує в Акті наявність належного обліку операцій у бухгалтерському обліку платника податку та представник відповідача не заперечив підтвердження платником податку господарських операцій первинною фінансово-господарською документацією.

Долученими до матеріалів справи первинними документами підтверджується реальне здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ТзОВ «ТБК «Металбудсервіс», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс»товарно-матеріальних цінностей, які у подальшому були використані в господарській діяльності позивача для виробництва металевих конструкцій та надання ПП «Технострім»та ТзОВ «Константа-Д»транспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" від 15 травня 2003 р. № 755-IV , установлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

На момент вчинення правочинів, контрагенти позивача - ТзОВ ТБК «Металбудсервіс», ПП «Технострім», ТзОВ «Транс Агентство Сервіс», ТзОВ «Константа-Д» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за порушення законодавства (якщо такі мали місце) контрагентами.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на наведене вище, аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарських операцій, та й сам висновок про нікчемність правочинів, є безпідставними, і не доводять правомірності збільшення позивачу у зв'язку з цим суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Відповідно до п..1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з підпунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки, при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

П.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не ставить питання про відсутність підтвердження понесених позивачем витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, суд не погоджується з висновком відповідача про порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при відображенні в податковому обліку платника податків операцій, пов'язаних з виконанням договорів, укладених з ТОВ «Основа»та ВАТ «Подільський цемент»у 2010 році.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валового доходу платників податку на прибуток, крім іншого, включається вартість товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих, платнику податку у звітному періоді. При цьому такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично понесено витрати відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 4.1.6 п. 4.1 статті 4 Закону № 283/97-ВР передбачено, що валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Відповідно до ч. 1 ст. 609 Цивільного кодексу України - зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Судом встановлено, що 06.01.2011 року була проведена Державна реєстрація припинення юридичної особи Приватного підприємства «ТД «Металург», у зв'язку з визнанням його банкрутом.

Як зазначено в акті перевірки у позивача обліковувалася кредиторська заборгованість перед ПП ТД «Металург»в сумі 58 191,60 грн. за поставлені у 2009 році ТМЦ.

Отже, суд приходить до висновку, що в спірних правовідносинах має місце отримання позивачем безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) від ТД «Металург», що є підставою для включення їх вартості в сумі 58 191,60 грн. до складу валового доходу підприємства у періоді виникнення наведених вище підстав, тобто -у І кварталі 2011 року.

Проте, згідно поданої платником податкової декларації, у І кварталі 2011 року об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств мав від'ємне значення, а саме: - 493973 грн., що виключає збільшення зобов'язання з податку на прибуток підприємств у І кварталі 2011 року.

Таким чином, суд не може погодитися з позицією податкового органу щодо збільшення податкового зобов'язання позивача з податку на прибуток за І квартал 2012 року.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і а об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 98, 159-160 Кодексу адміністративного судочиснтва України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення року № 0000182200, № 0000192200 від 03 серпня 2012, винесені Державною податковою інспекцією у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградський завод металоконструкцій»сплачений судовий збір в розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 25.12.2012 року.

Суддя Мричко Н.І.