Рішення № 28523362, 04.10.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2012 р. Справа № 5004/887/12

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління"

до Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України"

про стягнення 78078 грн. 38 коп.

та за зустрічним позовом Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України"

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління"

про визнання кредитного договору №2460 від 28.02.2001р. недійсним

Суддя Слупко В.Л.

Представники сторін:

від ПАТ "Приватбанк": Плеханов О.М., довір. від 18.10.11р. №2418-О

від Волинського обласного ДП ДАК "Хліб України": Шевчук В.Г., довір. №21 від 30.08.11р.

Суть спору: В лютому 2007 року до господарського суду Волинської області звернулось Волинське головне регіональне управління від імені ЗАТ КБ "Приватбанк" (з 17.07.2009р. змінено назву на ПАТ КБ "Приватбанк" - а.с. 148 т.1) про стягнення з Волинського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" 78078грн.38коп. заборгованості за банківськими відсотками по кредитному договору №2460 від 28.02.2001р. нарахованими за період з 11.03.05р. по 31.01.2007р. із врахуванням додаткових угод від 06.04.2001р., від 27.11.2001р., від 05.02.2002р., від 17.05.2002р., від 11.03.2005р., згідно яких відсоткові ставки банку змінювались як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення.

Відповідач позов Банку не визнавав, посилаючись на те, що відповідно до довідки Державної виконавчої служби від 25.11.2005 року №185 залишок боргу по виконанню наказу господарського суду Волинської області №4/119-1 від 07.09.2002 року станом на 28.03.2005 року становить 775 838,78 грн., в той час, коли згідно розрахунку позивача борг по кредиту за станом на 11.03.2005 року становить 996 169,78 грн. Також вказував, що аудиторським висновком від 03.11.2008р. підтверджено, що після прийняття рішення господарським судом Волинської області від 28.08.2002р. по спірному кредитному договору Волинським обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" в період до 01.11.2008р. було сплачено Банку 1 073 600грн. Крім того, державою частково компенсовано Банку ставки за кредитним договором від 28.02.2001р., та по даних бухгалтерського обліку дочірнього підприємства відсутня заборгованість по банківських відсотках.

Разом з тим, 27.01.2012р. Волинським обласним дочірнім підприємством державної акціонерної компанії "Хліб України" подано зустрічну позовну заяву, зареєстровану канцелярією суду за вх. № 01-32/65/12 про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним.

В обґрунтування зустрічної позовної вимоги заявник посилається на те, що згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі №1-77/2010 р. встановлено нецільове використання пільгового кредиту та укладення кредитного договору на підставі підроблених документів генеральним директором ВОДП ДАК "Хліб України" Жгутовим В.Ф. Зокрема, зазначено, що сторони фактично, вчиняючи кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р., мали на увазі погашення наданими кредитними коштами прострочених платежів за кредитним договором № 2181 від 08.08.2000 р., строк якого закінчувався 27.02.2001 р., а не придбання зерна, як це передбачено п.1.2. пільгового кредитного договору № 2460. Таким чином, сторони протиправно уклали кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. тому, що він фактично не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, а тому не відповідає вимогам ст.203 ЦК України, в зв'язку з чим має бути визнаним недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

ПАТ КБ "Приватбанк" зустрічний позов вважає безпідставним, посилаючись на те, що оспорюваний ВОДП ДАК "Хліб України" кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства, в т.ч. ст.203 ЦК України, сторони виконували умови договору, а умисел та підроблення документів зі сторони генерального директора ВОДП ДАК "Хліб України", що встановлено вироком Луцького міськрайонного суду не є підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки Банк повністю виконав свої зобов'язання за оспорюваним договором, надавши позивачу за зустрічним позовом кредитні кошти в сумі 1495000грн.

В зв'язку з невизнанням відповідачем за первісним позовом заявлених Банком до стягнення відсотків в сумі 78078грн.38коп., нарахованих за період з 11.03.2005р. по 31.01.2007р. ухвалою суду від 09.08.2012р. було зобов'язано Банк надати суду обгрутований розрахунок заявлених до стягнення банківських відсотків з врахуванням всіх додаткових до кредитного договору угод, платіжних доручень про погашення відповідачем кредитних коштів та погашення Державою відсотків по пільговому кредиту. Крім того, вказаною ухвалою суду було зобов'язати сторони провести звірку розрахунків по погашенню кредиту, для чого зобов'язати Банк направити до відповідача компетентного представника у попередньо узгоджений час, акт звірки та всі документи в підтвердження заявленої до стягнення суми Банку подати суду до 05.09.2012р.

В зв'язку з невиконанням Банком ухвали суду за клопотанням представника Банку в судовому засіданні 10.09.2012р. було оголошено перерву до 04.10.2012р. та продовжено розгляд справи на 15 днів - до 04.10.2012р.

04.10.2012р. Банком подано заяву про уточнення позовних вимог від 04.10.2012р., в якій Банк визнав, що "за вказаний в позовній заяві період часу боржником було погашено нараховані відсотки". До заяви Банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №2460 від 28.02.2001р. із якого вбачається, що на момент заявлення Банком позову (лютий 2007р.) у ВОДП ДАК "Хліб України" не існувало заборгованості за відсотками за період з 11.03.2005р. по 31.01.2007р. Разом з тим, в заяві від 04.10.2012р. Банк просить стягнути з ВОДК ДАК "Хліб України" заборгованість за відсотками за період з 04.12.2009р. по 13.09.2012р. в сумі 74960грн.15коп. Подану 04.10.2012р. заяву Банк та його представник розцінюють як збільшення позовних вимог, які позивач вправі заявляти відповідно до ст. 22 ГПК України до прийняття рішення у справі.

Проте суд не погоджується з позицією Банку про те, що подана ним заява є збільшенням позовних вимог, оскільки заявлення Банком вимог про стягнення банківських відсотків за наступний період є по своїй суті одночасною зміною як предмету позову так і його підстав заявлення.

Статтею 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі змінити предмет або підставу позову до початку розгляду господарським судом справи по суті. Таке право позивач може реалізувати шляхом подання до суду першої інстанції письмової заяви, яка за формою та змістом має узгоджуватись із ст.54 ГПК України з поданими до неї документами.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи судові засідання при новому розгляді судом проводились 09.08.2012р. та 10.09.2012р., що підтверджується протоколами судових засідань.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові №18 від 26.12.2011р. зазначив, що у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

З огляду на вищевикладене суд відмовляє Банку в розгляді заяви від 04.10.2012р. "про уточнення позовних вимог".

Позивачем за зустрічним позовом 10.09.2012р. подано суду "Пояснення до зустрічної позовної заяви", в якому останній заявив про додаткові підстави визнання недійсним кредитного договору, а саме:

- генеральний директор Жгутов В.Ф. на момент підписання кредитного договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності , тому що голова правління ДАК "Хліб України" не наділяв генерального директора ВОДП ДАК "Хліб України" Жгутова В.Ф. правом підпису кредитного договору на суму 1495000грн. на підставі підроблених документів та неправдивих відомостей. Відповідно до п.6.5 Статуту підприємства генеральний директор ВОДП ДАК "Хліб України" на момент підписання кредитного договору мав право укладати договори на суму не більше 1000000грн. Пунктом 6.4 Статуту передбачено, що довгострокові фінансові вкладення відносяться до компетенції голови правління ДАК "Хліб України";

- при укладенні кредитного договору №2460 було порушено вимогу щодо додержання встановленої форми угоди, а саме про нотаріальне засвідчення кредитного договору №2460 від 28.02.2001р. Банк до обласної державної адміністрації для оформлення заявки на отримання державної компенсації подав документи, в тому числі нотаріально не засвідчений кредитний договір №2460 від 28.02.2001р. При цьому заявник не зазначив, вимогу якого закону порушено.

Представник Банку просить відмовити ВОДП ДАК "Хліб України" в розгляді заявлених ним додаткових підстав визнання недійсним кредитного договору, оскільки ст.22 ГПК України не передбачено заявлення додаткових підстав предмету договору. Крім того, така заява подана після початку розгляду справи по суті без підтверджуючих доказів.

З огляду на наведені вище приписи ст.22 ГПК України щодо прав позивача суд також відмовляє ВОДП ДОК "Хліб України" в розгляді заявлених ним 10.09.2012р. додаткових підстав визнання кредитного договору недійсним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами із зазначених у них підстав задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

1. За первісним позовом Банк просив стягнути з ВОДП ДАК "Хліб України" 78078грн.38коп. несплачених останнім відсотків за користування кредитними коштами за період 11.03.2005р. по 31.01.2007р., наданих йому згідно кредитного договору №2460 від 28.02.2001р.

В поданій до суду заяві від 04.10.2012р. Банк визнав, що відсотки за кредитним договором у вказаному в позові періоді відповідачем були сплачені. Представник Банку в судовому засіданні наданим до заяви розрахунком заборгованості підтвердив, що на момент заявлення позову у відповідача не існувало заборгованості за банківськими відсотками, відповідно позовні вимоги про їх стягнення були заявлені помилково.

Враховуючи наведене суд відмовляє Банку в задоволенні первісного позову із-за його безпідставності та бездоказовості.

2. За зустрічним позовом ВОДП ДАК "Хліб України" про визнання недійсним кредитного договору №2460 від 28.02.2001р. із вказаних у позовній заяві підстав, суд зазначає слідуюче:

За змістом ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зустрічна позовна заява ВОДП ДАК "Хліб України" обґрунтована тим, що спірний Кредитний договір був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, а тому не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Статтею 234 ЦК України регламентовано, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим договором, є фіктивним, а тому визнається судом недійсним.

Верховний Суд України в постанові №9 від 06.11.2009р. зазначив, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину, а сторони укладаючи такий договір знають заздалегідь, що договір не буде виконаний. При цьому Верховний Суд України роз'яснив, якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша намагалась досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Як встановлено матеріалами господарської справи №4/119-50 та вироком Луцького міськрайонного суду у кримінальній справі №1-77/2010 від 18.11.2010р.на виконання умов кредитного договору №2460 від 28.02.2001р. Банк надав ВОДП ДАК "Хліб України" кредитні кошти в сумі 1495000грн. На виконання умов вказаного кредитного договору ВОДП ДАК "Хліб України" сплачувало Банку відсотки за користування кредитними коштами та погашало платежі за кредитом, що стверджується ВОДП ДАК "Хліб України" у відзиві на первісний позов та наданих ним доказах про погашення отриманих кредитних коштів Банку.

Враховуючи, що обома сторонами вчинялися дії на виконання умов кредитного договору №2460 у суду відсутні підстави вважати такий договір фіктивним та вчиненим без наміру створення правових наслідків.

Посилання ВОДП ДАК "Хліб України" на те, що оспорюваний кредитний договір був укладений на підставі підроблених службовими особами ВОДП ДАК "Хліб України" документів та нецільове використання підприємством кредитних коштів, а саме на погашення попереднього кредиту, а не на закупівлю зерна також не є правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним з огляду на наступне.

Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Верховний Суд України в узагальненні судової практики вирішення спорів про визнання недійсними договорів зазначив, що ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Вироком Луцького міськрайонного суду №1-18.11.2010 визнано умисел та обман не зі сторони посадових осіб Банку, а саме зі сторони посадових осіб позичальника - позивача за зустрічним позовом, що не тягне за собою правові наслідки, передбачені ст.230 ЦК України у вигляді визнання недійсним договору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. В задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" до Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" про стягнення 78078 грн. 38 коп. відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Волинське головне регіональне управління" про визнання кредитного договору №2460 від 28.02.2001р. недійсним відмовити.

Повне рішення складено 10.10.2012р.

Суддя В.Л.Слупко