Постанова № 28516239, 22.03.2012, Володимирецький районний суд Рівненської області

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1702/10404/11

Номер рядка звіту 100

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2012 р.

Володимирецький районний суд Рівненської області, під головуванням судді Котик Л.О., за участю секретаря Соловей Г.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області про захист прав та зобов'язання вчинити певні дії, Ї

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що постійно проживає на території радіоактивного забруднення і має право на отримання грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірах, встановлених ст. 37 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, розмір цієї допомоги, що виплачується позивачу управлінням праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області не відповідає вимогам Закону. Відповідач відмовив у перерахунку і виплаті цієї допомоги в розмірах, визначених Законом, тому просив визнати за ним право на отримання вищевказаної грошової допомоги у встановленому Законом розмірі і зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області здійснити нарахування і виплату цієї допомоги у встановленому Законом розмірі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, у визначений судом строк письмових заперечень проти позову та повідомлення про причини неприбуття до суду не надав.

Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.41, ч.4 ст.122, ч.4 ст.128 КАС України суд вирішив судовий розгляд справи проводити у відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги , оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований та постійно проживає (на час спірних правовідносин) в с. Сопачів Володимирецького району Рівненської області, що підтверджується печаткою в паспорті про реєстрацію та довідкою сільської ради. Даний населений пункт віднесено до зони гарантованого добровільного відселення у відповідності до статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Постанови КМ УРСР № 106 від 23 липня 1991 р. (із змінами внесеними постановами КМУ № 759 від 27.08.2008 р. та № 914 від 16.10.2008 р.) "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР" «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач знаходиться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області і отримує щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу - є обов'язком держави.

Чорнобильська катастрофа - є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. k) п.1 ст. 1 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року, до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (Закон України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року).

Згідно п. 1 статті ІV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду «є абсолютною».

Стаття VI Конвенції передбачає, що всі питання пов'язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі Закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 03 грудня 1997 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням України до Віденської конвенції» № 684/97-ВР, який вніс зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 08.02.1995 р. Так згідно ст. 72 цього Закону відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку).

Стаття V (B) Конвенції зобов'язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди. В відношенні Чорнобильської катастрофи, абсолютну відповідальність за ядерну шкоду завдану цим ядерним інцидентом, стаття 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» кореспондує до відповідного законодавства України.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ., який з 06 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, та зобов'язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі.

Одією із складових частин відшкодування державою ядерної шкоди є встановлення компенсації громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, і яка повинна виплачуватись із Державного бюджета України, в розмірах не менших, ніж встановлені Законом.

Розмір цієї компенсації встановлено частиною 1 статті 37 (чинній на час спірних правовідносин) Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" -«громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати».

При цьому, у відповідності до частини 1 статті 67 (чинній на час спірних правовідносин) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Крім того, як вбачається зі статті 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

До статті 37 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вносились зміни щодо розміру та порядку виплати грошової допомоги на підставі Законів України "Про державний бюджет на 2007 рік" та "Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Конституційний Суд України неодноразово розглядав справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України. ( рішення Конституційного Суду України: від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008, від 30 листопада 2010 року N 22-рп/2010 ).

Ухвалюючи Рішення від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет.

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) в своїй правовій позиції зазначив:

«Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших Законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено Законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України" (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів (абзац перший пункту 5.4 мотивувальної частини).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина (абзац другий пункту 5.4 мотивувальної частини).

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України). (абзац перший пункту 7.1. мотивувальної частини)».

Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року зміни до статті 37 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з 22.05.2008 року відновлено в повному обсязі дію статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, яка діяла до внесення змін.

Відповідно до пункту 6 резолютивної частини цих рішень, рішення Конституційного Суду України у цих справах має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Законів України, визнаних неконституційними.

Роз'ясненням Верховного Суду України від 03 липня 2008 року № 21-5/2008 зазначалось, що рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та викладе ні в них правові позиції є обов'язковими для суддів, під час розгляду ними справ.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

22 грудня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік". Вказаний закон набрав чинності з 01 січня 2012 року.

Закон України № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" на час судового розгляду не визнавася неконституційними і є чинним.

Як вбачається з частини 3 Прикінцевих положень цього Закону, в 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Із аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Однак, на момент набрання чинності Закону України № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" і на день винесення судового рішення, Кабінетом Міністрів України не встановлено нового порядку та розміру виплат цій категорії громадян, згідно статтей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік.

Відтак, механізм реалізації приписів частини 3 Прикінцевих положень Закону України № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік", стосовно дії статтей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік , на день винесення судового рішення - є неврегульованим.

Отже, до прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, прийнятого на виконання вимог частини 3 Прикінцевих положень Закону України № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" і набрання ним чинності, стосовно дії статтей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік - застосуванню підлягають норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 48 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що узгоджується з правовими позиціями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України (роз'яснення від 22.07.2011 року № 1091/11/13-11, від 06.09.2011 року № 1080/0/4-11 та № 1400/1/6/13-11, постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 19.12.2011 року № 8).

Відповідно до ст. 8 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду - як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо Законом України, який (є чинним на час спірних правовідносин) передбачено виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів. Першого - Закону України, якими встановлені відповідні доплати та пільги з Державного бюджету України і який є діючим на час спірних правовідносин, та Другого -Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, (яким встановлено інше (додаткове) правовове регулювання відносин, які передбачені Першим Законом України), де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Отже, право позивача на отримання компенсації за проживання на території радіоактивного заброднення, в розмірі, встановленому частиною 1 статті 37 (яка є чинною на час спірних правовідносин) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Статті 21 та 22 Конституції України гарантують людині, що її права і свободи, будучі невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, ці закони, зміни до законів, не розповсюджуються на вже існуючі права і свободи людини, якщо вони звужують зміст та обсяг цих прав і свобод.

З 12 липня 1996 року, часу коли Україна ратифікувала «Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду», право на компенсацію за проживання на території радіоактивного забруднення - набуло «абсолютного характеру».

У відповідності до статті 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Норми Конституції України, норми «Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» (ратифікована Законом України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року) та норми «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) - є нормами прямої дії.

При цьому, згідно статті 9 Конституції України - чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України - є частиною національного законодавства України.

У відповідності до ст. 9 КАС України суд вирішує справи керуючись принципом законності, відповідно до якого здійснює судочинство відповідно до Конституції України та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та інших нормативно-правових актів, які прийняті відповідним органом на підставі у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 129 Конституції України - судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону.

Отже, за конституційними нормами та виходячи із загальних засад пріоритетності Законів над підзаконними нормативно-правовими актами, враховуючи норми міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру компенсації за проживання на території радіоактивного забруднення, а саме, щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, застосуванню підлягають саме частина 1 статті 37 та частина 1 статті 67 (в редакції до 01.01.2008 року, які є чинними на час спірних правовідносин) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова КМУ № 836 від 26.07.1996 р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка є підзаконним нормативно-правовим актом і застосування її норм щодо регулювання розмірів вищевказаної допомоги особам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення - є протиправним, оскільки суперечать Закону і істотно звужує обсяг встановлених Законом прав, а тому на підставі статті 9 КАС України застосуванню не підлягає.

На підставі викладеного, враховуючи норму статті 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в якій зазначено, що - «дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону» і виходячи з того, що до частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 22 травня 2008 року і на день винесення судового рішення зміни не вносились і її положення є чинними на термін спірних правовідносин, враховуючи правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого адміністративного суду України (роз'яснення від 22.07.2011 року № 1091/11/13-11, від 06.09.2011 року № 1080/0/4-11 та № 1400/1/6/13-11, постанова Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 19.12.2011 року № 8), суд вбачає правові підстави для задоволення позовні вимог, в межах строку позовної давності, встановленого частиною 2 статті 99 КАС України, тобто з 01 травня 2011 року по 22 березня 2012 року включно.

Одночасно судом встановлено, що зі спливом вказаного терміну право позивача на отримання компенсації за проживання на території радіоактивного забруднення, передбаченого вищевказаним Законом не зникає, а продовжує існувати.

У відповідності до пп.2) п.4 "Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20.09.2005 року, даний вид допомоги виплачується центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам.

Враховуючи, що позивач знаходиться на обліку і отримує щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в управлінні праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області - управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області є належним відповідачем по даній справі.

Зважаючи на те, що право позивача на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, в розмірах, встановлених Законом, порушується посадовими особами відповідача, у відповідності до частини 2 статті 162 КАС України, суд вважає за необхідне для гарантування дотримання і захисту прав позивача у сфері його соціального захисту винести постанову про визнання оспорюваного права.

Керуючись ст..ст. 3, 8, 9, 16, 19, 21, 22, 50 Конституції України, ст..ст. 1, 2, 13, 37, 67, 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", правовими позиціями Конституційного Суду України, нормами Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, судовою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах "Кечко проти України", "Бурдов проти Росії", Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), ст..ст. 2, 7-9, 18, 41, 99, 158 -163, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати право ОСОБА_1 на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірах, встановлених частиною 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області, здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячої грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відповідності до вимог частини 1 статті 37, частини 1 статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як громадянину, який проживає на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати встановленої чинним законодавством України на час нарахування, починаючи з 01 травня 2011 року по 22 березня 2012 року включно, з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати та фактично здійснених виплат.

У відповідності до підпункту 1) частини 1 статті 256 КАС України постанову суду у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання постанови.

Постанова суду, крім випадків її апеляційного оскарження, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляції. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: Котик Л.О.