Постанова № 28496694, 08.01.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2013 р. Справа№ 5011-37/12077-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Пешков О. О. - представник за довіреністю № 9 від 02.01.2013

від відповідача: Губенко І. В. - представник за довіреністю № 2 від 01.01.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»

на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2012

у справі № 5011-37/12077-2012 (суддя Гавриловська І. О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»

про стягнення 4 343,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 4 343,77 грн., яке позивачем як страховою організацією виплачено за збитки, завдані пошкодженням автомобіля «Шкода», державний номерний знак АА 9521 НС, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ілта», внаслідок ДПТ, що сталася з вини Куліченко Володимира Володимировича - власника автомобіля «ЗІЛ 433362», державний номерний знак 52932 ЕВ, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2012, повний текст якого підписаний 09.11.2012, у справі № 5011-37/12077-2012 у позові відмовлено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру збитків, завданих спірному автомобілю, оскільки в порушення ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» позивачем не було проведено оцінку майна, яка є обов'язковою для визначення збитків або розміру відшкодування.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що:

- відповідно до п. 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

- факт виконання позивачем зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування не доведений, оскільки як на доказ виплати позивачем страхового відшкодування він послався на угоду про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 31.08.2009, проте надана позивачем як додаток № 1 до зазначеної угоди копія документу під назвою «приложение 1» складена російською мовою, без зазначення, до якого документу він є додатком та якими посадовими особами він підписаний, оскільки особи, що його підписували, є відмінними від тих, хто підписував угоду про проведення заліку взаємних однорідних вимог, а отже, не може бути належним доказом виконання позивачем зобов'язання про виплату спірного страхового відшкодування. Також позивач не надав господарському суду належних доказів, що засвідчують проведення заліку однорідних вимог між страховиком та страхувальником за бухгалтерським обліком страхової компанії;

- представник позивача не зміг пояснити, на якій підставі було прийнято рішення виплатити страхове відшкодування страхувальнику - ТОВ «Ілта», зокрема, на його рахунок, тоді як вигодонабувачем за спірним договором визначено АТ «Індустріально-експортний банк», а страхувальником не надано згоди банку на проведення такої виплати;

- страхувальником не надано доказів понесення ним витрат - перерахування ним на банківський рахунок ТОВ «Автоцентр Донецьк» грошових коштів за ремонтні роботи щодо пошкодженого автомобілю, а також доказів виконання цих робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Донецьк»;

- позивачем не надано господарському суду доказів проведення ремонтно-відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля, а також не пояснено відмінність у зазначенні моделі пошкодженого автомобіля відповідно до постанови Кубишевського районного суду м. Донецька від 15.07.2009 у справі № 3-1731/09 (автомобіль «Шкода Фабіа»), у страховому акті від 31.08.2009 та акті огляду автомобіля, у документі під назвою «приложение № 1» (автомобіль «Шкода Румстер»).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що спірне рішення прийнято з порушення норм процесуального права з огляду на наступні обставини:

- суд в рішення стверджує про те, що витребував у позивача додатки до договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів, що не відповідає дійсності, оскільки суд 24.10.2012 витребував у позивача додатки до угоди про проведення заліку взаємних однорідних вимог та документів, які підтверджують повноваження підписантів такої угоди, в той час як питання про надання додатків до договору страхування на ставилось ані відповідачем ані судом;

- в судовому засіданні 31.10.2012 представник позивача просив відкласти розгляд справи для надання йому більшого проміжку часу, оскільки оригінал угоди про проведення заліку взаємних однорідних вимог та додатки до неї у позивача не збереглись і тому зазначені документи позивач запросив у іншої сторони - ТОВ «Ілта», при цьому суд задовольнив прохання представника позивача та відклав розгляд справи до 05.11.2012, проте в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції стверджує про те, що представник позивача в судовому засіданні 31.10.2012 повідомив, що надати витребувані документи не в змозі;

- в судове засіданні 05.11.2012 представник позивача запізнився, і судом було зафіксовано неявку позивача, проте, з огляду на обставини, що склалися, суд першої інстанції не мав права ухвалювати рішення, а міг лише або відкласти розгляд справи або залишити позов без розгляду;

- в оскаржуваному рішенні суд описує обставини, які взагалі не мали місця (вказані нижче питання не ставились судом на жодному із засідань, де був присутній представник позивача), зокрема, суд стверджує, що представник позивача не зміг пояснити, на якій підставі страхове відшкодування було виплачено страхувальнику, а не вигодонабувачу, також не зміг пояснити відмінність у назві моделі пошкодженого автомобіля, що зазначена в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності, та у документах позивача (страховму акті, акті огляду та додатку до угоди), та не надав доказів виконання ремонтних робіт ТОВ «Автоцентр Донецьк».

Крім того, позивач зазначив, що при прийнятті оспорюваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме:

- судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що п. 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» набув чинності 19.09.2011, а отже, не може бути застосований до відносин, що виникли раніше, оскільки ДТП (а отже і обов'язок відповідача по відшкодуванню шкоди) мала місце у червні 2009 року, а звернення позивача до відповідач з заявою про виплату спірного страхового відшкодування мало місце у 2010 році;

- суд неправильно тлумачить положення п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки як Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», так і будь-який інший закон не містить ніяких вказівок щодо обов'язкового проведення незалежної оцінки майна для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2012 у справі № 5011-37/12077-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

16.04.2009 ВАТ «Страхова компанія «Нова» (відповідно до Статуту перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова») як Страховик та ТОВ «Ілта» як Страхувальник уклали договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 1923 (далі Договір) (а.с. 15-23), предметом якого є страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією транспортних засобів, визначених в Додатку № 2 до Договору 1.

16.04.2009 позивач та ТОВ «Ілта» уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою визначили, що вигодонабувач щодо застрахованого майна, зазначеного у додатку № 2 до Договору, є АТ «Індустріально-експортний банк».

Позивачем до позовної заяви додано засвідчену копію Додатку № 2 до Договору (а.с. 26-27), яким сторонами погоджено перелік автотранспортних засобів, ризики, пов'язані з експлуатацією яких, є предметом Договору, і зокрема, в п. 4 вказаного Додатку зазначено автотранспортний засіб - автомобіль державний номерний знак АА 9521 НС.

Враховуючи, що внаслідок поганого виконання вказаної копії (нечіткість тексту), з її змісту неможливо встановити, на який строк зазначений додаток укладався, ухвалою від 24.10.2012 (а.с. 150-151) суд першої інстанції витребував у позивача, серед іншого, і оригінал (для огляду) та належним чином засвідчену копію (для залучення до матеріалів справи) додатку №2 до Договору та відклав розгляд справи на 31.10.2012.

Зі змісту протоколу судового засіданні від 31.10.2012 (а.с. 153) слідує, що представник позивача повідомив суд про те, що надати оригінал додатку №2 до Договору не може, оскільки всі оригінали знаходяться в архіві і йому необхідний час для надання вказаних документів, з огляду на що в судовому засіданні 31.10.2012 судом оголошено перерву до 05.11.2012.

В судове засідання 05.11.2012 позивач представників не направив, про причини неявки суду не повідомив, вимоги ухвали суду від 24.10.2012 в частині надання оригіналу (для огляду) та належним чином засвідченої копії (для залучення до матеріалів справи) додатку №2 до Договору на виконав, про причини невиконання зазначених вимог суду не повідомив.

Зазначене спростовує твердження позивача про порушення судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм процесуального права.

Отже, в матеріалах справи відсутня належна копія додатку №2 до Договору, зі змісту якої можна було б встановити як марку автомобіля, державний номерний знак АА 9521 НС, так і строк, на який страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією зазначеного транспортного засобу, застраховано позивачем.

22.06.2009 о 08 год.30 хв. по вул. Домостроітелей буд. 1 на території бази «Кока-кола» в Київському районі м. Донецька сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Шкода Фабія», державний номерний знак АА 9251 НС (далі Автомобіль), під керуванням Слободяника Євгена Олександровича та автомобіля «ЗІЛ 433362», державний номерний знак 52932ЕВ (далі Автомобіль 1), під керуванням Куліченка Володимира Володимировича

В результаті ДТП було пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом (остаточним) № 3127 від 31.08.2009 (а.с. 35-36), до виплати в якості страхового відшкодування призначено 4 343,77 грн.

Зі змісту вказаного акту слідує, що вартість матеріального збитку визначена позивачем на підставі рахунку-фактури ТОВ «Автоцентр Донецьк» № ДС-007874 від 23.06.2009 на суму 8 152,17 грн. (копію якого долучено до матеріалів справи (а.с. 41), яку зменшено на встановлену Договором франшизу (3 808,40 грн.) (8 152,17- 3 808,40=4 343,77).

Заявою від 15.08.2009 (а.с. 34) ТОВ «Ілта» просило позивача виплатити страхове відшкодування шляхом оплати рахунку-фактури № ДС-007874 від 23.06.2009, за яким отримувачем є ТОВ «Ілта».

На підтвердження, того, що виплата страхового відшкодування мала місце, позивач послався на те, що 31.08.2009 позивачем та ТОВ «Ілта» укладено угоду про проведення заліку взаємних однорідних вимог (а.с. 55), якою сторони погодили, що станом на 31.08.2009:

- заборгованість позивача перед ТОВ «Ілта» щодо виплати страхового відшкодування за страховими випадками, згідно з Додатком № 1 до даної угоди, становить 455 783,82 грн.;

- заборгованість ТОВ «Ілта» перед позивачем за договорами (полісами) за період страхування відповідно до строків оплати згідно Додатків № 2, 3 до даної угоди по сплаті страхових премій становить 1 052 017,08 грн.

- на підставі ст. 601 ЦК України сторони проводять залік вказаних вище взаємних однорідних вимог на суму 455 783,82 грн.

Позивач стверджує, що згідно з вказаною угодою, серед інших, проведено і взаємозалік спірного страхового відшкодування в сумі 4 343,77 грн.

На підтвердження цього факту позивач долучив до матеріалів справи копію документу під назвою «приложение 1» (оригінал досліджувався судом першої інстанції), в якому, серед інших зазначено і про автомобіль «Шкода Румстер», державний номерний знак АА 9521 НС, лізінгоотримувач КокаКола, дата ДТП 22.06.2009, сума виплати 4 343,77 грн., внаслідок чого він набув права звернення до відповідача за відшкодуванням в зазначеному розмірі.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування» (в редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування), до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Винуватцем вказаної дорожньо-транспортної пригоди визнаний Куліченко В. В., що підтверджується постановою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 15.07.2009 у справі № 3-1731/09 (а.с. 37.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наданої відповідачем копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5334481 (а.с. 71) слідує, що станом на 22.06.2009 (дата вчинення ДТП) цивільно-правова відповідальність Куліченка В. В. як власника Автомобіля 1 була застрахована відповідачем.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 37 Закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

При цьому, посилання позивача на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що п. 37.1.4 статті 37 Закону набув чинності 19.09.2011, а отже, не може бути застосований до відносин, що виникли раніше, оскільки ДТП (а отже і обов'язок відповідача по відшкодуванню шкоди) мала місце у червні 2009 року, а звернення позивача до відповідач з заявою про виплату спірного страхового відшкодування мало місце у 2010 році, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки спір сторін, що є предметом розгляду у цій справі, має вирішуватись згідно з законодавством, яке діяло на дату відшкодування позивачем збитків своєму Страхувальнику,якою позивач вважає 31.08.2009, дату проведення вищезгаданого взаємозаліку. Таку правову позицію висловив Верховний суд України в постанові від 27.03.2012 у справі № 58/168 за позовом ПАТ «УСК «Гарант-Авто» до приватного акціонерного товариства «Просто-страхування».

До того ж, в оспореному рішення суд першої інстанції виходив з норми п. 37.4 статті 37 Закону, а тому, той факт, що, починаючи з 19.09.2011, в Законі міститься п. 37.1.4 із своїм змістом, не має для вирішення спору сторін ніякого значення.

При цьому, колегія суддів враховує, що редакція п. 37.4 ст. 37 Закону є однаковою як на дату ДТП, так і на дату погашення позивачем збитків свого Страхувальника.

Таким чином, особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки, відповідно до положень Закону, у межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/5334481, є саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності власника Автомобіля 1 - Куліченко В. В.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з полісом № ВС/5334481, ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, дорівнює 25 500 грн., франшиза - 510 грн.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Статтею 34 Закону встановлено, що страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (п. 34.1); Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (п. 34.2).

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до п. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Отже, приписами чинного законодавства встановлено обов'язковість проведення оцінки майна для визначення розміру збитків саме суб'єктами оціночної діяльності, а відтак, належним підтвердженням розміру шкоди є Звіт про оцінку майна (шкоди), який складено уповноваженим суб'єктом оціночної діяльності (аварійним комісаром, експертом) щодо пошкоджень які Автомобіль зазнав внаслідок спірної ДТП.

На підтвердження розміру завданих збитків позивач посилається на рахункок-фактуру ТОВ «Автоцентр Донецьк» № ДС-007874 від 23.06.2009 на суму 8 152,17 грн., проте в матеріалах справи відсутні докази того, що у штаті ТОВ «Автоцентр Донецьк» є аварійні комісари чи експерти або того, що вказана юридична особа є суб'єктом оціночної діяльності.

Крім того, вказаний рахунок-фактура не може бути належним доказом, який би встановив вартість матеріального збитку в розумінні вказаних норм закону, оскільки, по-перше, зазначений документ є лише розцінками окремо взятого суб'єкта господарювання, а саме ТОВ «Автоцентр Донецьк», а по-друге, зі змісту вказаного документу не слідує, що проведення визначених у ньому робіт стало наслідком саме спірного ДТП.

За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача коштів в сумі 4 343,77 грн.

Позивачем не доведено, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мали місце порушення норма матеріального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2012 у справі № 5011-37/12077-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова».

Водночас слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 4 343,77 грн.

Рішенням від 05.11.2012 у справі № 5011-37/12077-2012 у позові відмовлено повністю.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене повністю, за що, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», він мав сплатити судовий збір в розмірі 804,75 грн.

Позивачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 838,50 грн. (платіжне доручення № 7986 від 20.11.2012), що на 33,75 грн. більше за встановлений законодавством розмір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається судом в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, судовий збір в сумі 33,75 грн. (838,5-804,75) підлягає поверненню заявникові.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» на рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2012 у справі №5011-37/12077-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2012 у справі №5011-37/12077-2012 залишити без змін.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Нова» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, ідентифікаційний код 31241449) судовий збір в сумі 33 (тридцять три) грн. 75 коп., перехований платіжним дорученням № 7986 від 20.11.2012, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

4. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №5011-37/12077-2012 .

Повний текст постанови складено: 09.01.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.