Постанова № 28474291, 09.10.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2012 р. Справа № 2а/0470/11596/11 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2011 року № 0000592305/7340, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2011 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2011 року № 0000592305/7340.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведеної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ - 31158199) відповідачем було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 року № 0000592305/7340, з урахуванням рішень Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та Державної податкової адміністрації України. Позивач вважає, що відповідачем було порушено по-перше порядок проведення документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» та в ході перевірки були зроблені хибні висновки щодо нікчемності укладеного правочину між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДТЕХНОЛОГІЯ» від 09.07.2010 року № 61-10.

Тому, просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 31.03.2011 року № 0000592305/7340.

У судове засідання сторони не з'явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Від представника позивача та відповідача надійшли письмові клопотання про розгляд справи без їх участі.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 122 КАС України, суд ухвалив слухати справу в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити даний адміністративний позов повністю.

Судом встановлено, що у період з 17.02.2011 року по 04.03.2011 року Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ - 31158199) (далі - ТОВ «ЮМ ПЛЮС») щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДТЕХНОЛОГІЯ» (код ЄДРПОУ - 32495881) (далі - ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ») за серпень 2010 року.

Так, відповідно даних Акту перевірки від 04.03.2011 року за № 633/23-307/31158199, складеного за результатами документальної невиїзної перевірки, вказану перевірку позивача було проведено з урахуванням матеріалів документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» з питання дотримання вимог податкового законодавства за відповідні періоди 2010 року - акт Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 24.01.2011 року № 72/232/32495881, з відома директора та головного бухгалтера ТОВ «ЮМ ПЛЮС».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було надіслано на адресу ТОВ «ЮМ ПЛЮС» лист від 08.02.2011 року за № 2951/10/13-316 про те, що на підставі листа Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 3244/7/23-2 від 26.01.2011 року про результати документальної перевірки ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ», позивачем було надано документальне підтвердження взаємовідносин з ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» за серпень 2010 року, у зв'язку із чим відповідачем з 08.02.2011 року вирішено розпочато проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЮМ ПЛЮС» з ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» за серпень 2010 року. Та запрошено позивача відповідно до пп. 20.1.1 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України з'явитись 15.02.2011 року до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська для отримання, ознайомлення та підписання акту про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЮМ ПЛЮС» з питань взаємовідносин з ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» за серпень 2010 року.

Також на адресу позивача було направлено повідомлення № 3806 від 17.02.2011 року про необхідність прибуття для ознайомлення та підписання акту документальної невиїзної перевірки від 04.03.2011 року 633/23-307/31158199, яке було отримано останнім.

Відповідно до вимог ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Як вбачається з даних відповідного Акту перевірки, відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку позивача, зокрема, на підставі п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, суд вважає за необхідне роз'яснити, що у період з 17.02.2011 року по 04.03.2011 року Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська була проведена документальна невиїзна перевірка відповідно до вимог п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України. Та відповідне рішення про проведення документальної невиїзної перевірки, викладене в листі від 08.02.2011 року, було складено відповідачем та направлено на адресу позивача. Отже, твердження позивача щодо проведення відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та необхідності надіслання на його адресу у зв'язку із цим наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є хибними.

Як зазначив позивач, 16.03.2011 року ТОВ «ЮМ ПЛЮС» отримало Акт документальної невиїзної перевірки Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 04.03.2011 року за № 633/23-307/31158199. Проте, відмовилось підписувати його та надало свої заперечення вих. Від 22.03.2011 року № 37. Так, 04.04.2011 року відповідач надав відповідь на заперечення, відповідно до яких зазначений Акт перевірки було залишено без змін.

Відповідно даних Акту перевірки за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки відповідачем були встановлені наступні порушення ТОВ «ЮМ ПЛЮС» вимог чинного законодавства, а саме:

- порушено ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228, 901, 902 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними за правочином, вчиненим ТОВ «ЮМ ПЛЮС» з ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ»;

- в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від03.04.1997 року, ТОВ «ЮМ ПЛЮС» - завищено податковий кредит на загальну суму 10 844, 40 грн., а саме: у декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 10 844, 40 грн.

На підставі даних Акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 року за № 0000592305/7340, відповідно до якого позивачу було нараховане податкове зобов'язання за основним платежем у розмірі - 10 844, 40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 711, 10 грн. та додано розрахунок штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість, копії яких є наявними в матеріалах справи.

ТОВ «ЮМ ПЛЮС», отримавши 08.04.2011 року вказане податкове повідомлення-рішення, оскаржило останнє до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та до Державної податкової адміністрації України. Рішеннями останніх вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Щодо висновків, викладених в Акті проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «ЮМ ПЛЮС» від 04.03.2011 року, то суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 09.07.2010 року між ТОВ «ЮМ ПЛЮС» та ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» було укладено договір № 61-10, відповідно до умов якого ТОВ «ЮМ ПЛЮС» доручає, а ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» приймає на себе виконання ремонтно-будівельних робіт офісу, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дмитра Кедріна, с. 3, відповідно до Локального кошторису, відповідно Додатку до Договірної ціни № 1.1. Копія вказаного договору є наявною в матеріалах справи.

В ході перевірки відповідачем було встановлено, що договір № 61-10 від 09.07.2010 року, укладений між ТОВ «ЮМ ПЛЮС» та ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ», є нікчемним, чим порушено ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228, 901, 902 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними за даним правочином.

Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що у ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробнича база, складські приміщення, що унеможливлює здійснення останнім господарської діяльності. Отже, за твердженнями відповідача ТОВ «ЮМ ПЛЮС» не доведено факт фактичного отримання послуг від ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» та правомірність включення до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 10 844, 40 грн.

Суд зазначає, що згідно із вимогами п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно вимог п. 2 ст. 3 вищевказаного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Відповідно до вимог вищевказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Так, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» у серпні 2010 року виконало на користь ТОВ «ЮМ ПЛЮС» ремонтно-будівельні роботи офісу, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дмитра Кедріна, с. 3, що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за серпень 2010 року, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року та податковою накладною ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» № 2023108 від 31.08.2010 року, копії яких є наявними в матеріалах справи. Також, на момент виконання умов спірного договору між ТОВ «ЮМ ПЛЮС» та ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» не було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, тому податкова накладна ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» № 2023108 від 31.08.2010 року - є цілком дійсною.

На підставі вищевказаних первинних документів позивачем було включено суму податкового кредиту у розмірі 10 844, 40 грн. до податкової декларації за серпень 2010 року.

Так, згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Як вже зазначалось вище відповідачем було зроблено в акті перевірки висновок про нікчемність проведеного правочину ТОВ «ЮМ ПЛЮС» та ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ».

Так, згідно п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину. Так правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Разом з тим висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного кодексу України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Крім того, у відповідності до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Суд вважає за необхідне вказати, що зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Отже, висновок відповідача щодо нікчемності укладеного між ТОВ «ЮМ ПЛЮС» та ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ» правочину, який не був спрямований на реальне настання юридичних наслідків, є таким, що суперечить дійсності. Та висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту у розмірі 10 844, 40 грн. є протиправним. А тому, й віднесення суми податку на додану вартість у розмірі 10 844, 40 грн. до податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року є правомірним.

Також, позивач надав суду додаткові пояснення, відповідно до яких зазначив, що у зв'язку із усною інформацією відповідача щодо наявності підозри з приводу легальності і законності ведення господарської діяльності ТОВ «БУДТЕХНОЛОГІЯ», вирішив призупинити розрахунок з останнім. Адже, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на момент виникнення правовідносин між сторонами) не встановлено обов'язковість розрахунку із контрагентами за договором задля включення суми податкового кредиту до податкової декларації.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 31.03.2011 року № 0000592305/7340.

Таким чином, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2011 року № 0000592305/7340 - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 31.03.2011 року № 0000592305/7340.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Суддя А. Ю. Рищенко