Постанова № 28465418, 28.05.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

28 травня 2012 року Справа № 2а/2370/1394/2012

16 год. 55 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Бабич А.М.,

при секретарі -Гришанові Д.Є.,

за участю:

представника позивача -Барського К.М. (довіреність від 08.05.2012),

представника відповідача -Різника В.С. (довіреність від 19.03.2012 № 180/10-051),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Регіон»до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000862301,

ВСТАНОВИВ:

26.04.2012 до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулося ТОВ «Торгово Промислова Компанія «Регіон», в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 10 квітня 2012 року № 0000862301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 125901,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовувєав відсутністю повноважень податкового органу самостійно визнавати нікчемними договори, невідповідністю висновків акту перевірки, за наслідками якого прийнято оскаржуване рішення, фактичним обставинам справи. Реальність операцій з контрагентами позивач обгрунтовуєвав наявними копіями договорів купівлі-продажу та надання послуг, копіями видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, а також актів приймання-передачі.

Відповідач проти позову заперечував на тій підставі, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідно до вимог діючого законодавства на підставі акту перевірки, в якому описано виявлені порушення, що стосуються необгрунтованості формування валових витрат у зв'язку з безтоварністю операцій, що підтверджується встановлено відсутністюсть товаро-транспортнихих накладнихих та подорожнихх листівів, сертифікатівів якості прийнятого товару, а також фактами відсутності за місцезнаходженням контрагентів позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є юридичою особою та зареєстрований як платник ПДВ 18.04.2005, що підтверджується (свідоцтвом № 32392868).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підставі наказу Катеринопільської ОДПІ Черкаської області від 16.03.2012 було проведеноів невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ "ТПК "Регіон" щодо правомірності формування податкового кредиту у взаємоправовідносинах позивача із контрагентами щодо дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня травня 200411 року пдо 301 січвересня 2005 2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 1826.053.200512 N№ 128/232-017/33435619-129ДСК/14312329 (далі по тексту - Акт).

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, вимог статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 405 від 30.03.2004 (далі - Порядок), та підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97 "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон України N 283/97-ВР від 22.05.97), що виразилося у несплаті позивачем до бюджету суми дивідендів у розмірі 381,2 тис. грн. ст.ст.138, 139 та 198 Податкового кодексу України (далі - ПКУкраїни), та зроблено висновок про неправомірне формування валових витрат і, як наслідок, заниженоня податкоу на прибуток на суму 125901,00 грн., а також завищення суми податкового кредиту у сумі 109478,90 грн. Порушення стосувалися виявлених ознак безтоварності операцій позивача у травні-червні 2011 року та вересні 2011 року за наступними угодами:

- з ТОВ «МАРАДОР»договір купівлі-продажу розпалювачів твердого палива місткістю 0,25л ; 0,5л; 0,9л; 1,0 л. - від 24.02.2011 №24/002-КП (далі -За наслідками апеляційного оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.05.2005 N 0003242301/0 податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.11.2005 N 0003242301/3, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "частина прибутку господарських організацій, що вилучається до бюджету" у розмірі 381200 грн.

Крім того, на підставі Акта податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.11.2005 N 0007512301/0, яким визначено позивачу суму штрафних санкцій за платежем "частина прибутку господарських організацій, що вилучається до бюджету" у розмірі 352240 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач нарахував та сплатив 15 % прибутку до фонду Державного бюджету України по результатам фінансово-господарської діяльності за 2004 рік наростаючим підсумком, а не по результатам щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році як вважає відповідач.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, зазначили, що частина прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності позивача у 2004 році повинна сплачуватися до загального фонду Державного бюджету України за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, тобто за результатами діяльності кожного кварталу 2004 року. В зв'язку з чим, суди дійшли висновку, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання - частини прибутку (доходу), що вилучається до загального фонду Державного бюджету України в розмірі 381200 грн. є правомірним.

Проте колегія суддів вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним з огляду на наступне.

договір №24/002-КП);

- з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ОНІКС»договір купівлі-продажу вугіля «Екстра Фрукт»від 15.03.2011 №07/03-КП (далі -договір №07/03-КП);

- з ТОВ «СНАЙПЕР МЕДІА»договір на виготовлення та установку зовнішньої реклами від 12.05.2011 №1505/01 (далі -договір №1505/01), а також від 27.07.2011 № 2709/01 (далі -договір № 2709/01);

- з ТОВ «Зодчій ЛТД»купівля-продаж брикету деревновугільного за рахунком-фактурою від 12.09.2011 №129.

Відповідач підписав вказаний Акт без заперечень.

На підставі Акта податковим органом було прийнято податковеі повідомлення-рішення, у т.ч. оскаржуване - від 120.054.200512 №N 00008623013242301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "частина прибутку господарських організацій, що вилучається до бюджетуподатком на прибуток " у розмірі 381200 125901,00 грн.

Позивач в адміністративному порядку рішення податкового органу не оскаржував.

ПриДля вирішення справи суд виходив з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до п.2.3 договору №24/002-КП розрахунок за фактично переданий товар покупець проводить протягом 70 календарних днів з дати передачі товару. Датою передачі вважається дата, зазначена в накладній на відпуск товарно-матеріальних цінностей. Розрахунки допускаються як у безготівковій формі, так і простим векселем (п.2.4 Договору).

З видаткових накладних №127 від 01.06.2011 та №434 від 04.05.2011, наданих позивачем на підтвердження отримання товару, судом встановлено, що відпускалися розпалювачі твердого палива різної місткості, водночас ці накладні не містять посилань на конкретний вид договору чи реквізитів рахунку-фактури, відповідно до яких виконувалися зобов'язання з поставки товару. Загальна ціна договору як умова -відсутня. Оплата за товар згідно з вказаними накладними здійснена частково, що підтверджується копіями виписок банку, в. Водночас копію акту приймання-передачі простого векселя за договором №24/002-КП суд не взяв до уваги як доказ повної сплати за вищевказаним зобов'язанням, оскільки у ньому відсутні ідентифікуючі дані щодо часу та виду отриманого товару, що сплачується в такий спосіб.

Аналогічні суперечності суд встановив і відносно поставок вугілля за договором №07/03-КП відповідно до рахунку-фактури №061005 від 10.06.2011 і видаткової накладної №061001, рахунку-фактури № 051206 від 12.05.2011 і видаткової накладної № 051208. Датою передачі товару згідно з п.2.3 договору є відповідно 10.06.2011 та 12.05.2011, а передача векселя як розрахунок за отриманий товар відповідно до акту приймання-передачі векселів від 22.02.2012 не містить даних, щодо якого виконаного зобов'язання погашається заборгованість у такій формі. Суд звернув увагу також на відсутність даних у видаткових накладних про договір чи рахунок-фактуру, за якими видається товар. Водночас вищевказані рахунки-фактури містять посилання на п.1 ст.181 Господарського кодексу про те, що саме вони є вявомвиявом спрощеного порядку укладання письмової форми договору, що за наявності договору №07/03-КП також унеможливлює встановлення відповідно до яких умов отримувався товар.

Отримання вугілля від ТОВ «Зодчій ЛТД»позивачем відбувалося за видатковою накладною №129 від 12.09.2011 згідно з рахунком-фактурою від 12.09.2011 №129 на суму 61560,00 грн. Суд взяв до уваги той факт, що на момент проведення перевірки та на час прийняття рішення податковим органом Пписьмовийого договіору на вказаний товар був відсутній. позивач як на момент перевірки, так і в судове засідання не надав, що унеможливлює встановлення умов, за якими повинно було відбуватися зобов'язання. Судом встановлено, що товар було оплачено лише 08.02.2012 Рахунок-фактура та видаткова накладна не може вважатися письмовою формою договору у зв'язку з тим, що підтверджують не погоджені істотні умови, а лише відповідно пропозицію ціни та дату отримання товару. Оплата цього товару на час отриманих видаткових накладних не здійснювалася, а була проведена 08.02.2012 перед початком податкової перевірки. Таким чином правовідносини щодо приймання-передачі товару охоплювалися поняттям товарного кредиту. Відповідно до абзацу ч.1ст. 695 Цивільного кодексу України істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Відсутність істотних умов є підтвердженням відсутності укладеного договору, а отже обгрунтовує відсутність права позивача на формування валових витрат., що підтверджується копією виписки з банку за 08.02.2012.

Враховуючи об'єми товару за отриманими видатковими накладними, а також положенняВідповідно до розділів 4 договору №24/002-КП та п.4.3 договору №07/03-КП приймання товару здійснювалося на складі покупця (позивача) за якістю -згідно з сертифікатами якості на товар відповідно до вимог інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу Ради Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6, та інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу Ради Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7,. суд не взяв до уваги пояснення представника позивача про відсутність ведення книги реєстрації виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, списання відповідно до накладних на реалізацію, та необов'язковість товарно-транспортних накладних, виходячи з наступного.

На підтвердження отриманого товару продавець був зобов'язаний надати покупцю сертифікати якості (відповідності), однак позивач не надав ні під час перевірки податковим органом, ні суду такі докази, що є підтвердженням факту відсутності реального здійснення операцій.

Законом України від 17.05.2001 № 2406-ІІІ "Про підтвердження відповідності" із змінами та доповненнями визначено:

декларування відповідності - процедура, за допомогою якої виробник або уповноважена ним особа (далі - виробник) під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам;

підтвердження відповідності - видача документа (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог;

сертифікація - процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу встановленим законодавством вимогам;

сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Відповідно ст. 13 вищевказаного Закону - виробник зобов'язаний: надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція; надавати постачальнику інформацію про декларування відповідності, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції, шляхом зазначення реєстраційних номерів декларації про відповідність у документах, згідно з якими передається відповідна продукція.

Постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції.

Отже, позивачем не надано інформацію та документального підтвердження виконання виробником вимог ст. 13 ЗУ "Про підтвердження відповідності", відповідно до якої виробник зобов'язаний: надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція; надавати постачальнику інформацію про декларування відповідності, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції, шляхом зазначення реєстраційних номерів декларації про відповідність у документах, згідно з якими передається відповідна продукція.

Судом встановлено, що на копіях видаткових накладних відсутнє розшифрування посади, прізвища та ініціали особи, яка приймала товар, а також дані генеральної довіреності особи, уповноваженої прийняти товар, містять пропуски щодо дати та номеру, а чорною ручкою на копії дописано прізвище ОСОБА_4.

Ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі -Закон України № 996-XIV) встановлює, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Ст.9 Закону України № 996-XIV передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Обов'язковими реквізитами первинних документів є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15 вищевказаного Порядку)

Відповідно до ч.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 9 ч.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи об'єми товару за видатковими накладними, у т.ч. які приймала 1 особа - ОСОБА_4 відповідно до довіреності (а не генеральної довіреності, як зазначено у видаткових накладних) від 20.02.2011, підтвердженням безтоварності вищевказаних операцій є відсутність ведення книги реєстрації виданих довіреностей на отримання/видачу товарно-матеріальних цінностей, відсутність доказів про облік отриманих товарів на складі.

Пояснення позивача про відсутність обов'язку складання товарно-транспортних накладних на товар суд вважає не обгрунтованим та фактом що додатково свідчить про безтоварність операцій, виходячи з наступного.

Відповідно до видаткових накладних на отриманий товар позивач купував у продавців вугілля деревне, вугільні брикети та розпалювачі твердого палива. Суд звернув увагу на те, що такий товар має хімічні особливості та належить до категорії небезпечних вантажів.

Правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом визначені

Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів»від 6 квітня 2000 року № 1644-III (далі -Закон України № 1644-III).

Ст.1 Закону України № 1644-III передбачає визначення, що небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Для перевезення такого виду товарів ст.6 Закону України № 1644-III передбачає стандартизацію. Відповідно до Сст. 20 цього Закону передбачає, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97 дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 N 1344-IV було встановлено, що державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку відрахування частини прибутку (доходу) провадяться державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями у розмірі 15 відсотків прибутку (доходу), що залишається в їх розпорядженні, розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" визначено вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Згідно із підпунктом третім пункту один статті 14 вказаного Закону до загальнодержавних належить податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Таким чином, порядок нарахування дивідендів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами визначений в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", який є спеціальним законом з оподаткування по зазначеному платежу.

Крім того, відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати.

Згідно даних про фінансові результати підприємства за I - II квартали 2004 року, за I півріччя 2004 року та за 9 місяців 2004 року Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс "Фотоприлад" мало збитки від звичайної діяльності і лише у III та IV кварталах 2004 року діяльність підприємства стала прибутковою. В зв'язку з чим, позивач, розраховуючи суму прибутку (із застосуванням правил бухгалтерського обліку та врахуванням даних щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році), з якого здійснюється виплата дивідендів, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для нарахування та сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток (частини прибутку (доходу), що вилучається до загального фонду Державного бюджету України) за I та II квартали 2004 роки, з підстав збитковості звичайної діяльності підприємства у цих періодах.

Що ж стосується приписів підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97, яким передбачено виплату дивідендів власнику корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, то суд зазначає наступне.

Ст. 9 Закону України № 1644-III встановлює правао одержувача небезпечних вантажів на своєчасне одержання небезпечних вантажів разом з документами на них; на відшкодування збитків за втрату, пошкодження, затримку перевезення небезпечного вантажу. Відночас абзац 5 ч.2 ст. 9 зобов'язує одержувача небезпечних вантажів здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.Як вбачається з матеріалів справи, на балансі підприємства станом на 31.09.2004 та на 31.12.2004 інших власних джерел для виплати дивідендів не було, а відтак і підстави застосовувати положення підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97 теж були відсутні.

Виходячи з аналізу вище викладених норм та враховуючи результати фінансової діяльності підприємства у 2004 році, суд дійшов висновкуколегія суддів вважає, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання - частини прибутку (доходу), що вилучається до загального фонду Державного бюджету України в розмірі 381200 грн. було неправомірним.

Відповідно до п.26 ч.1 ст. 7 Закону України «Про страхування»від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР в Україні страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів є обов'язковим видом страхування.

Порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки перевезень небезпечних вантажів автомобільними дорогами на всій території України, що є обов'язковими для виконання всіма українськими перевізниками, встановлені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 року № 1040/9639) (далі -Правила).

Згідно з п.1.3. Правил небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Забороняється розвантажувати небезпечний вантаж, якщо були виявлені недоліки, які можуть негативно вплинути на безпеку розвантаження. Контроль має здійснюватись вантажоодержувачем. (п.11.3 Правил).

Таким чином, законодавством передбачено обов'язкову наявність документиів про транспортування товару який є небезпечним вантажем, страхування відповідальності, підтвердження сертифікатами відповідності тощо, які одночасно з іншими є доказами отримання такого товару. Відсутність у позивача таких документів на товар, який має небезпечні властивості, свідчить про те, що товар не перевозився, не передавався покупцю. Наявність лише копій видаткових накладних, актів приймання послуг і договорів не є обов'язковою ознакою реальності здійснених операцій.

Крім того, підтвердженням безтоварності операцій є той факт, що за наявності складу згідно з договором оренди приміщення, позивач не спростував висновки Акту перевірки щодо відсутності необхідних потужностей щодо прийняття товару, не надав доказів наявності потужностей для зважування товару на складі, трудових ресурсів на перевірку кількості прийнятого товару. Пояснення позивача про відсутність книги виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей на підприємстві та наявність такої довіреності у однієї лише особи -засновника при поставках товару в об'ємах, зазначених у накладних на товар, у т.ч. при відпуску вугілля насипом та складування у тому ж приміщенні, що і розпалювачів твердого палива, які можуть вступити в реакцію одне з одним, також є додатковим доказом нереальності таких операцій.

Видаткові нНакладні на реалізацію товару, надані позивачем на підтвердження реалізаціїзбуту саме придбаного у вищевказаних продавців, не містять іденифікуючих ознак, і враховуючи наявність поставок того ж товару іншими постачальниками та наявність складських приміщень у позивача, встановлення реалізації саме придбаного у відповідних постачальників не є можливим. а також те, що не зважаючи на пПояснення преставника позивача про те, що отримане насипом вугілля було списане, а реалізоване після пакетування, не було підтверджено жодними доказамиводночас доказів підтвердження списання таких товарно-матеріальних цінностей позивач не надав. Відсутність обліку товарно-матеріальних цінностей в даних складу підприємства є додатковим підтвердженням того, що операції фактично не відбувалися.

Судом також встановлено, що безтоварними операціями податковий орган визнав операції з надання послуг реклами за наступними договорами з ТОВ «СНАЙПЕР МЕДІА»: договір на виготовлення та встановлення зовнішньої реклами від 12.05.2011 №1505/01 (далі -договір №1505/01) та від 27.07.2011 №2709/01 (далі -договір №2709/01).

На підтвердження виконання договорів №1505/01 та №2709/01 позивач надав акти прийому-здачі робіт та послуг, з яких суд встановив, що містом надання послуг є Київ, види послуг не конкретизовані, не вказано точну адресу виконаних послуг (місць встановлення бігбордів). Позивач не надав доказів щодо реклами саме товарів замовника. Відповідно до умов п.3.2 договорів №1505/01 та №2709/01 рекламіст зобов'язаний надати рекламодавцю для спостереження за ходом виконання робіт копію затвердженого ескізу зі зразком фарб та інших необхідних матеріалів. Позивач на підтвердження такого виду робіт (послуг) вищевказаних доказів суду не надав.

Відповідно до підп. «г»п.3 ч.10 ст.138 Податкового кодексу України при обчисленні об'єкта оподаткування враховуються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів. Не надавши доказів надання послуг реклами саме своїх товарів чи своєї господарської діяльності позивач не надав доказів правоміріності віднесення на витрати рекламних послуг, не спростував висновків акту перевірки податкового органу.

Крім того, відповідно до актів звірок ТОВ «СНАЙПЕР МЕДІА», ТОВ "Зодчій ЛТД" не знаходяться за своїм місцезнаходженням.

Предметом позову визначено оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, а не дій щодо перевірки. Позивач не спростував висновки акту перевірки, підписаного без заперечень, відповідно до якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не обгрунтував правомірність формування валових витрат за вищевказаними договорами, не надав суду доказів, які б свідчили про порушення відповідачем норм чинного законодавства України та доказів на обґрунтованість позову. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позовні вимоги про скасування рішення є безпідставнимискасування постанови господарського суду Черкаської області від 03.03.2006 та ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.07.2006 в частині відмови у позові з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 158-163, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово промислова компанія "Регіон" до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2012 №0000862301 про нарахування податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 125901,00 грн. -відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі у порядку, передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Копії постанови направити сторонам.

Суддя А.М. Бабич