Постанова № 28465371, 08.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 січня 2013 р. № 2-а- 13081/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТФРАНС" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ТОВ "СВІТФРАНС" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 13.04.2012 року № 0003752305, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Старостіна О.Ю. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Сосонний В.Т. проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу було визначене відповідне податкове зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ "СВІТФРАНС" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків з ТОВ "Промтехноопт" за період 01.10.2011 р. по 30.11.2011 р., їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої 30.03.2012 р. було складено акт перевірки №714/2305/37191027, де були зафіксовані порушення вимог Податкового кодексу України а саме:

- 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку податкового органу, позивачем було завищено податковий кредит за жовтень та листопад 2011 р. на суму 17957,47 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.04.2012 року № 0003752305 на загальну суму податкового зобов'язання за платежем: ПДВ - 26937,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, в мотивувальній частині вказаного вище акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Промтехноопт" на підставі укладених відповідних договорів.

В ході проведення перевірки ДПІ у Жовтневому районі м Харкова ТОВ "Промтехноопт", на акт від 14.12.2011 р. № 324/23-03--05/37092055 якої маються посилання відповідача, було встановлено, що ТОВ "Промтехноопт" не знаходиться за юридичною адресою, у зазначеного контрагента позивача немає необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, на думку податкового органу, правочини укладені від його імені не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до "вигодонабувача" та суперечать інтересам держави та суспільства, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, де передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При судовому розгляді встановлено, що укладені позивачем правочини із зазначеним контрагентом є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання позивачем умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи додатковими угодами, товаро-транспортними накладними, специфікаціями, реєстрами документального проведення грошових операцій через банківську установу, видатковими накладними, податковими накладними, до складення яких зауважень під час проведення перевірок відповідач не мав.

Отже, про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

А від так, враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на акт перевірки, складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, стосовно контрагента позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Також, в акті перевірки зазначено, що контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою, що стало підставою для висновків податкового органу щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства, з чим суд не погоджується з огляду на наступне.

Так, належним доказом останнього в розумінні положень ст. 70 КАС є дані про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України.

А, як вбачається, з довідки ЄДРПОУ, то контрагент позивача знаходиться за юридичною адресою і зворотнє відповідачем не доведено.

При таких обставинах, у суду не має підстав піддавати сумніву зазначений факт.

Також, суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент позивача не виконав своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати певним контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого позивачем неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентом - з другої сторони, недійсними.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому оскаржуване рішення є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 13.04.2012 року № 0003752305, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТФРАНС".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 08.01.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.