Рішення № 28452140, 03.01.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.01.13 Справа № 3пд/5014/2681/2012.

За позовом Публічного акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій», м. Лисичанськ Луганської області

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

про визнання договору недійсним

суддя - Секірський А.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - Овчаренко Д.А., юрисконсульт, довіреність № 3565 від 29.12.2012;

від відповідача - не прибув,

в с т а н о в и в:

Суть спору: 25.10.2012 ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» (далі - Позивач) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (далі - Відповідач) про визнання договору № 1120658/ОГЕ від 29.09.2011 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 29.09.2011 між сторонами було укладено договір купівлі - продажу природного газу № 1120658/ОГЕ. Від імені ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» договір був підписаний головою правління, що діє на підставі статуту товариства. Загальна ціна договору на момент його підписання складає 196 330 658,00 грн. Відповідно до п. 14.11 Статуту позивача Голова правління товариства має такі права та повноваження, зокрема приймати рішення про укладання правочинів на суму, що не перевищує 1 500 000,00 грн. Укладання правочинів на суму, яка перевищує зазначений розмір, потребує отримання згоди Наглядової ради товариства. Відповідно до п. 12.1 Статуту товариства вищим органом товариства є Загальні збори акціонерів товариства. До виключної компетенції Загальних зборів товариства, відповідно до законодавства та статуту, належить серед іншого прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності. За показниками фінансово-господарської діяльності за 2010 рік вартість чистих активів позивача склала 635 929 000,00 грн. Тобто, для укладення договору на суму 196 330 658,00 грн. необхідна згода Загальних зборів акціонерів товариства, оскільки сума договору перевищує 25 відсотків вартості чистих активів товариства.

На думку позивача, оскільки на момент підписання договору № 1120658/ОГЕ від 29.09.2011 згода на його укладання Загальними зборами не надана то договір підписаний головою правління з перевищенням повноважень та є недійсним.

Ухвалою від 22.11.2012 з числа відповідачів за даним позовом виключено Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» як неналежного відповідача (а.с.53-54).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Крім того, у судовому засіданні 03.01.2013 представник позивача пояснив суду, що укладення договору, визнання недійсним якого є предметом позову, було погоджено протоколом загальних зборів акціонерів від 24.04.2012, проте надати відповідні документи немає можливості.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 14.12.2012 № б/н. Зокрема, зазначив, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження. На момент підписання договору компанія, як сторона зазначеного договору, не була повідомлена позивачем про відсутність повноважень у голови правління ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій». До того ж, слід зазначити, що внутрішній порядок укладання договорів і повноважень членів правління позивача для компанії, як сторони договору, не має значення. Голова правління діяв від імені товариства.

Крім того, позивач своїми діями, а саме підписанням актів приймання-передачі газу, за якими відповідач передав, а позивач прийняв природний газ та частково сплатив вартість газу на рахунок компанії, позивач підтвердив наявність повноважень голови правління позивача за оспорюваним договором.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив такі фактичні обставини.

29.09.2011 між сторонами було укладено договір купівлі - продажу природного газу № 1120658/ОГЕ (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (Відповідач) зобов'язується передати у власність Покупцю (Позивач) у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія «Нафтобаз України», далі - газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. На підставі п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем (а.с. 20-22).

Відповідно до п. 11.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Відповідач належним чином виконав умови даного договору, поставив позивачу за договором від 29.09.2011 № 1120658/ОГЕ природний газ, а саме:

- за жовтень (з 1 по 10 жовтня) 2011 року - 1058,549 тис. куб. м. на суму 4 715 060,94 грн., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.10.2011 (а.с.23), підписаним сторонами;

- за жовтень (з 11 по 31 жовтня) 2011 року - 2336,337 тис. куб. м. на суму 8 794 766,83 грн., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.10.2011 (а.с.27), підписаним сторонами;

- за листопад 2011 року - 3466,387 тис. куб. м. на суму 13 048 659,24 грн., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 27.12.2011 (а.с.24), підписаним сторонами;

- за грудень 2011 року - 3248,627 тис. куб. м. на суму 12 228 936,56 грн., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.01.2012 (а.с.25), підписаним сторонами;

- за січень 2012 року - 3164,985 тис. куб. м. на суму 12 334 896,03 грн., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 31.01.2012 (а.с.26), підписаним сторонами.

Крім того, позивач належним чином оплачував природний газ, наданий за спірним договором, що підтверджується, зокрема, платіжними дорученнями № 1018904 від 04.10.2011 на суму 1 800 000,00 грн., № 1019212 від 12.10.2011 на суму 700000,00 грн., № 1019232 від 13.10.2011 на суму 1 000 000,00 грн., № 1019350 від 19.10.2011 на суму 500 000,00 грн., № 1019571 від 26.10.2011 на суму 2000000,00 грн., № 1019630 від 27.10.2011 на суму 3000000,00 грн., № 1020098 від 14.11.2011 на суму 1000000,00 грн., № 1020117 від 15.11.2011 на суму 2000000,00 грн., № 1020275 від 18.11.2011 на суму 1009827,77 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення зобов'язань за договором.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні у повному обсязі з таких підстав.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст вказаної норми дозволяє зробити висновок про те, що для визнання правочину недійсним має значення недодержання сторонами вимог ЦК України в момент його вчинення, а не протягом його виконання.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, для визнання спірного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права або охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. 215, ч. 2 ст. 203 ЦК України, під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише обставини наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, що вчинила спірний правочин, з боку відповідача.

Відповідно до п. 14.11 Статуту позивача, Голова правління товариства має такі права та повноваження, зокрема - приймати рішення про укладання правочинів на суму, що не перевищує 1 500 000,00 грн. Укладання правочинів на суму, яка перевищує зазначений розмір, потребує отримання згоди Наглядової ради товариства.

Згідно п. 13.1 Статуту, наглядова рада є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом, положенням про наглядову раду та законодавством України, контролює та регулює діяльність правління товариства, зокрема на підставі п. 13.2.18 Статуту приймає рішення про вчинення значних правочинів. У контексті даного пункту правочин вважається значним, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

На підставі п. 12.1 Статуту, вищим органом товариства є Загальні збори акціонерів товариства. До виключної компетенції Загальних зборів товариства, відповідно до законодавства та статуту, належить серед іншого прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності.

Доводи позивача про те, що на момент підписання спірного договору згода на його укладення Загальними зборами не надана, що є, на його думкою, підставою для визнання правочину недійсним, спростовується Протоколом № 21 Загальних зборів акціонерів ПАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» (ЄДРПОУ 31380846), яким, зокрема, прийнято рішення про укладення (погодження укладання) з НАК «Нафтогаз України» договору № 1120658/ОГЕ від 29.09.2011 на постачання 48 411 тис.куб.м. природного газу на суму 198 551,4 тис. грн. (орієнтовно).

Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем не доведено за допомогою належних і допустимих доказів наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, а обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається позивач, в контексті ст. 207 Господарського кодексу України, не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді недійсності укладеного між сторонами договору.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, проте, разом з тим, частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968 (68/151/ЄЕС).

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України та пункту 9.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, робить її дійсною з моменту укладання. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Тобто, вчинивши ряд зазначених у наведених законодавчих нормах дій, позивач фактично схвалив правочин, недійсність якого є предметом розгляду у даній справі.

Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд встановив, що позивачем не доведено недійсності спірного договору, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 04.01.2013.

Суддя А.В. Секірський