Ухвала суду № 283882, 14.09.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

14.09.06 Справа № А-7/141

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2006р. Справа № А-7/141

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Галушко Н.А.

Процика Т.С.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську, м.Івано-Франківськ № 10-418/28615 від 09.08.2002р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2002р.

у справі № А-7/141

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Боніал», м.Івано-Франківськ

до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську, м.Івано-Франківськ

про визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. про застосування та стягнення фінансових санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов`язкових платежів) та пені за порушення законодавства про оподаткування в загальній сумі 179770,75 грн.

за зустрічним позовом Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську, м.Івано-Франківськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Боніал», м.Івано-Франківськ

до Приватного підприємства „Рілкен”, м.Київ

про визнання недійсними і неукладеними договорів № 04/08 від 04.08.2000р. та № 1/1 від 05.01.2001р. про надання послуг по підготовці нафти між ТзОВ „ТД „Боніал” та ПП „Рілкен”

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом на відповідача 1 за зустрічним позовом: Хоптій М.В. –представник, Солощенко Б.В. –директор.

від відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом: Ємець А.В. –старший державний податковий інспектор.

від відповідача 2 за зустрічним позовом: не з”явився.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2002р. у справі № А-7/141 задоволено первісний позов ТзОВ “Боніал”, м.Івано-Франківськ до ДПІ у м.Івано-Франківську про визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. про застосування та стягнення фінансових санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов`язкових платежів) та пені за порушення законодавства про оподаткування в загальній сумі 179770,75 грн. та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ДПІ у м.Івано-Франківську до ТзОВ “Боніал”, м.Івано-Франківськ про визнання неукладеними і недійсними договорів № 04/08 від 04.08.2000р. та № 1/1 від 05.01.2001р. про надання послуг по підготовці нафти між ТзОВ „ТД „Боніал” та ПП „Рілкен” на підставі ст.48,49,57 ЦК УРСР.

Суд дійшов висновку про неправомірність дій податкового органу щодо донарахування податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування відповідних санкцій виходячи з того, що позивач за первісним позовом мав достатні підстави для віднесення витрат до валових витрат, оскільки договори про підготовку нафти укладено в належній формі, у ПП “Рілкен” було свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ, поставка і переробка сирої нафти здійснювалась по актах прийому-передачі та виконаних робіт, з орендою резервуарів для зберігання. При відмові у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що податковий орган не довів обставин недійсності спірних договорів.

Скаржник –ДПІ у м.Івано-Франківську, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом, з рішенням суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить його скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст.43,84 ГПК України. Зокрема, на думку скаржника, при розгляді справи судом всупереч ст.43 та ч.2 ст.84 ГПК України не дано оцінки і взагалі не взято до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи, який має важливе значення для вирішення справи, всупереч п.3 ст.84 ГПК України рішення суду першої інстанції не містить жодної посилки на норми податкового законодавства.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2002р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 29.10.2002р.

У зв`язку з винесенням постанови від 01.03.2002р. про порушення кримінальної справи по факту умисного ухилення посадовими особами ТзОВ “Торговий дім “Боніал” в 2000-2001 рр. від сплати обов`язкових платежів в особливо великих розмірах на суму 126,4 тис.грн. за ч.3 ст.212-2 КК України, та з огляду на те, що вивчення та дослідження документів, а також дій посадових осіб ТзОВ “Торговий дім “Боніал” на наявність або відсутність в їх діях ознак злочину можливе лише в порядку розслідування кримінальної справи, ухвалою апеляційного господарського суду від 29.10.2002р. провадження у справі було зупинено до вирішення кримінальної справи по суті.

На підставі клопотання відповідача, у зв”язку з усуненням обставини, що слугувала підставою для зупинення провадження у справі № А-7/141, а саме винесенням Івано-Франківським міським судом вироку від 14.11.2005р. № 1-72 у кримінальній справі про обвинувачення посадових осіб ТзОВ „Торговий дім „Боніал” Солощенка Б.В. та Бочкова С.В. у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України, ухвалою апеляційного господарського суду від 21.08.2006р. провадження у справі поновлено та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 21.08.2006р.

Відповідно до приписів п.п.6,7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається за правилами КАС України в порядку адміністративного судочинства .

Представник скаржника у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Представники позивача за первісним позовом та відповідача 1 за зустрічним позовом, у письмовому поясненні по суті позовних вимог та в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили частково, вказавши, що спірне рішення ДПІ у м.Івано-Франківську № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. підлягає визнанню недійсним лише в частині донарахування податків та застосування штрафних санкцій по господарській операції з ТзОВ „Будтранс”, а тому сума нарахованих податкових зобов”язань повинна становити: з податку на прибуток - 48700 грн., з податку на додану вартість –42148,9 грн., застосованих штрафних санкцій –13407,5 грн. (всього 104256,4 грн.)

Відповідач 2 за зустрічним позовом письмового заперечення на апеляційну скаргу не подав, уповноваженого представника у судове засідання не скерував.

Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2 за зустрічним позовом.

Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу слід задоволити частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, проведеною ДПА у Івано-Франківській області документальною перевіркою з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ „ТД Боніал” за період 01.05.2000р. по 01.10.2001р. було виявлено порушення вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", про що складно акт від 05.02.2002р. На підставі вказаного акту ДПІ у м.Івано-Франківську спірним рішенням від 15.02.2002р. № 213-26-2-30610595/5721 донараховано податку на додану вартість в сумі 59342 грн. та податку на прибуток в сумі 67100 грн. і на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” застосовано до ТзОВ „ТД Боніал” штрафні санкції по податку на додану вартість в сумі 8113,75 грн. та по податку на прибуток в сумі 45215 грн.

Як зафіксовано у акті перевірки та вбачається з наявних у справі доказів, ТзОВ "ТД Боніал" було укладено договори № 04/08 від 04.08.2000р. та № 01/01 від 05.01.2001р. з ПП "Рілкен", м.Київ про надання послуг по підготовці нафти та № 03/04-1 від 03.04.2001р. з ТзОВ „Будтранс”, м.Київ на проведення соляно-кислотної обробки пласта свердловини № 7 Росільна.

Відповідно до умов договорів № 04/08 від 04.08.2000р. та № 01/01 від 05.01.2001р. „Замовник” зобов”язується поставити нафту „Виконавцю”, оформити актом за підписом двох сторін, переробити нафту сиру в трьохденний термін з моменту передачі для переробки. Товар поставляється „Виконавцю” каліброваними бензовозами. Вартість послуг визначається кошторисом згідно з Додатком № 1, який є невід”ємною частиною договору. В кошторис повинна бути включена вартість хімічних реагентів, вартість залучення і використання унікального обладнання та суто вартість робіт по наданню послуг „Виконавцем” „Замовнику”.

У матеріалах справи відсутні та позивачем за первісним позовом не надані для дослідження в судове засідання, як і під час проведення документальної перевірки, про що стверджує відповідач за первісним позовом та не спростував позивач, кошториси на вартість послуг по переробці нафти згідно з договорами № 04/08 від 04.08.2000р. та № 01/01 від 05.01.2001р., первинні бухгалтерські документи, зокрема накладні, товарно-транспортні накладні на відправку нафти на ПП „Рілкен”, отримання підготовленої нафти з ПП „Рілкен” на ТзОВ „ТД Боніал”, які б свідчили про наявність фактів відвантаження чи отримання нафти. В наявності лише податкові накладні, акти прийому-передачі сирої нафти та акти виконаних робіт, на підставі яких позивачем за первісним позовом (відповідачем 1 за зустрічним позовом) сформовано валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з ПП „Рілкен”.

Як зафіксовано у акті перевірки, матеріалами зустрічної перевірки встановлено, що ПП „Рілкен” зареєстровано в РДА Печерського району м.Києва 11.02.2002р. Згідно з реєстраційними документами засновником ПП „Рілкен”, його директором та головним бухгалтером є Саєнко Віктор Миколайович, житель м.Києва, вул.Бажова 2/31. З пояснення гр.Саєнка В.М. встановлено, що останній не є ні засновником, ні директором ПП „Рілкен” і ніякого відношення до даного підприємства не має. Відповідно до листа ГУ МВС України в м.Києві від 22.01.2002р. № 9/1-685 встановлено, що відділом дозвільної системи УАСМ ГУ МВС України в м.Києві дозвіл на виготовлення печатки ПП „Рілкен” не видавався. Як платник ПДВ ПП „Рілкен” зареєстроване 15.02.2000р., номер свідоцтва 37535090, за юридичною адресою підприємство не знаходиться, фактична адреса відсутня. За неподання звітності за листопад 2000р. розпорядженням ДПІ від 10.01.2001р. припинено рух грошових коштів на розрахунковому рахунку в КБ „Фермерський земельний банк” МФО 322432.

Щодо розрахункового рахунку платника, то в договорах № 04/08 від 04.08.2000р. та № 01/01 від 05.01.2001р. вказано наступні його реквізити: р/р 26009020280 в КБ «Фермерський земельний акціонерний банк»МФО 322432. При цьому заява на відкриття рахунку, повідомлення про відкриття даного рахунку, а також договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування між ПП „Рілкен” та Фермерським Земельним акціонерним банком датовані 26.09.2000р., що ставить під сумнів факт укладення договору № 04/08 саме 04.08.2000р.

У п.3.1 розділу 3 „Вартість робіт та порядок розрахунків” договорів № 04/08 та № 01/01 вказано, що вартість надання послуг „Виконавцем” „Замовнику” визначається кошторисом „Виконавця” згідно з Додатком № 1, погодженого з „Замовником”, в який включена вартість хімічних реагентів, вартість залучення і використання унікального обладнання та суто вартість робіт по наданню послуг „Виконавцем” „Замовнику”. „Замовник” проводить розрахунок з „Виконавцем” за кожну тону виготовленої нафти сирої по ціні за тону згідно з кошторисом (п.3.3).

Згідно з ст.332 ЦК УРСР, чинного на момент здійснення спірних правовідносин, за договором підряду підрядник зобов"язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов”язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст.334 ЦК УРСР на виконання робіт, передбачених договором підряду складається кошторис.

Істотними для договору підряду є умови, зокрема щодо його предмету, ціни, строку виконання робіт. Кошторис згідно з Договором мав би оформлятись Додатком № 1, який відповідно до п.3.2 Договору є невід"ємною частиною спірного Договору. Обов'язок розробляння кошторису покладено на виконавця. Проте такий кошторис відсутній, тобто між сторонами не досягнуто згоди щодо ціни та кількості виконаних робіт.

Наявність кошторису є істотною умовою договору підряду, оскільки її необхідність визнана законом.

Статтею 153 ЦК УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Відповідно до ст.44 ЦК УРСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 1399 від 05.07.2002р. підписи на договорах від імені Саєнка М.В. в графі „Директор” ПП „Рілкен” вчинені Солощенко Л.П., яка не є посадовою особою ПП „Рілкен”.

Таким чином, договори № 04/08 від 04.08.2000р. та № 1/1 від 05.01.2001р. про надання послуг по підготовці нафти між ТзОВ „ТД „Боніал” та ПП „Рілкен” не відповідають вимогам ст.ст.44, 153, 334 ЦК УРСР, а тому відповідно до ст.48 ЦК УРСР є недійсними.

Вказане свідчить про неправомірність висновку суду першої інстанції щодо недоведеності обставин недійсності спірних договорів.

Більше того, відповідно до ст.49 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідно до п.11 Роз‘яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням угод недійсними" дія ст.49 ЦК УРСР поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу, до яких, зокрема, належать угоди спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування. Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст.49 ЦК УРСР є її укладання з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Умисел фізичної особи може бути доведено рішенням суду або доказами про вчинення нею дій скерованих на досягнення мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, вироком Івано-Франківського міського суду від 14.11.2005р. у справі № 1-72 за 2005 рік, який набрав законної сили, встановлено, що службові особи ТзОВ „ТД „Боніал”, вчинили умисне ухилення від сплати податків за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів коштів в особливо великих розмірах, а також вчинили службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складання і видачу завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки.

З наведеного випливає, що посадові особи відповідача 1 за зустрічним позовом при підписанні спірних договорів № 04/08 від 04.08.2000р. та № 1/1 від 05.01.2001р. про надання послуг по підготовці нафти між ТзОВ „ТД „Боніал” та ПП „Рілкен” мали умисел та мету здійснити незаконну фінансово-господарську діяльність завідомо для них противну інтересам держави та суспільства. А тому відповідно до ст.49 ЦК УРСР такі договори визнаються недійсними.

За таких обставин, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсними договорів № 04/08 від 04.08.2000р. та № 1/1 від 05.01.2001р. про надання послуг по підготовці нафти між ТзОВ „ТД „Боніал” та ПП „Рілкен” підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову –скасуванню, як незаконне та необґрунтоване.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом.

Щодо застосування правових наслідків визнання угод недійсними, то апеляційний господарський суд вважає, що підстави для застосування наслідків відсутні в зв'язку з втратою чинності на момент апеляційного розгляду справи Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р.

Відповідно до п.9.1, п.9.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухобліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов”язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Як вбачається з висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1399 від 05.07.2002р. податкові накладні, акти прийому-передачі сирої нафти та акти виконаних робіт, на підставі яких позивачем за первісним позовом (відповідачем 1 за зустрічним позовом) сформовано валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з ПП „Рілкен”, підписані особами, які не брали участі у здійсненні таких господарських операцій та не мали на їх здійснення повноважень.

Крім того, податкові накладні складені з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Виходячи з наведеного в сукупності та того, що позивачем за первісним позовом не надані для дослідження в судове засідання, як і під час проведення документальної перевірки, в силу їх відсутності, кошториси на вартість послуг по переробці нафти згідно з договорами № 04/08 від 04.08.2000р. та № 01/01 від 05.01.2001р. та первинні документи, зокрема накладні, товарно-транспортні накладні на відправку нафти на ПП „Рілкен”, отримання підготовленої нафти з ПП „Рілкен” на ТзОВ „ТД Боніал”, які б свідчили про наявність фактів відвантаження чи отримання нафти, підстави для включення до складу валових витрат 162,3 тис.грн. та податкового кредиту 42,15 тис.грн. вартості витрат, в тому числі по сплаті ПДВ, по господарських операціях з ПП „Рілкен” у ТзОВ „ТД „Боніал” відсутні. Вказане свідчить про правомірність спірного рішення ДПІ у м.Івано-Франківську № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 48700 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 12175 грн., нарахування податку на додану вартість в сумі 42148,90 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 8113,75 грн. по господарських операціях з ПП „Рілкен” та є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду щодо задоволення первісного позову про визнання недійсним спірного рішення у вказаній частині.

У даному випадку при дослідженні правомірності обрахування розміру сум застосованих штрафних санкцій по податку на прибуток та податку на додану вартість апеляційний господарський суд виходив з приписів ст.11 Закону України „Про систему оподаткування”, відповідно до якої фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій, та пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у редакції чинній на день завершення перевірки у спірному випадку (акт перевірки від 05.02.2002р.), відповідно до якого - у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо суми застосованих спірним рішенням штрафних санкцій по ПДВ, то апеляційний господарський суд не вбачає за можливе збільшити її розмір, привівши її таким чином у відповідність з порядком нарахування, встановленим пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки не є органом уповноваженим Законом на накладання штрафних санкцій.

Як зафіксовано у акті перевірки та вбачається з наявних у справі доказів, 03.04.2001р. між ТзОВ „ТД Боніал” і ТзОВ „Будтранс” було укладено угоду № 03/04-1 на проведення соляно-кислотної обробки пласта свердловини № 7 Росільна. Вартість послуг за договором становить 103158,60 грн., в тому числі ПДВ 17193,10 грн. Згідно з актом про виконання соляно-кислотної обробки пласта на свердловині № 7 Розсільна від 27.04.2006р. вартість послуг без ПДВ становить 85965,50 грн., яку податковим органом знято зі складу валових витрат ТзОВ „ТД Боніал” у ІІкв.2001р. Сума ПДВ 17193,1 грн. за податковою накладною № 000380 від 27.04.2001р., виписаною ТзОВ „Будтранс” для ТзОВ „ТД Боніал”, виключена податковим органом зі складу податкового кредиту.

Як ствердив позивач за первісним позовом, фактичного виконання робіт по угоді № 03/04-1 від 03.04.2001р. не відбулось через їхню недоцільність, угода № 03/04-1 між сторонами була розірвана, акт виконаних робіт від 27.04.2001р. по соляно-кислотній обробці свердловини № 7 Росільна анульовано протоколом від 03.05.2001р., ТзОВ „ТД Боніал” повернуто передані ТзОВ „Будтранс” товарно-матеріальні цінності, які знаходились на його збереженні. У зв”язку з цим позивачем за первісним позовом було подано уточнюючу Декларацію про прибуток за ІІкв.2001р. та Декларацію про ПДВ за квітень 2001р., згідно з якими проведено коригування відповідно витрат на суму 85965 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму 17193,10 грн. в сторону зменшення, що не враховано відповідачем за первісним позовом при нарахуванні податку на прибуток в сумі 18400 грн. та податку на додану вартість в сумі 17193,1 грн. по господарській операції з ТзОВ „Будтранс”.

Таким чином, спірне рішення ДПІ у м.Івано-Франківську № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. підлягає визнанню недійсним (нечинним) в частині нарахування податку на прибуток в сумі 18400 грн. та податку на додану вартість в сумі 17193,1 грн., а також, виходячи з встановленого пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” порядку нарахування фінансових санкцій, у редакції чинній на день завершення перевірки у спірному випадку (акт перевірки від 05.02.2002р.), в частині застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 33040 грн., що свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову у вказаній частині.

З огляду на викладене в сукупності, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду –скасуванню в частині задоволення первісного позову про визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 48700 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 12175 грн., нарахування податку на додану вартість в сумі 42148,90 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 8113,75 грн. та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права та при невідповідності висновків, викладених у ньому, фактичним обставинам справи. В решті первісних позовних вимог –щодо визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 18400 грн. та податку на додану вартість в сумі 17193,1 грн., застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 33040 грн. –рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.195, 196, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний Господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2002р. у справі № А-7/141 скасувати в частині задоволення первісного позову про визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 48700 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 12175 грн., нарахування податку на додану вартість в сумі 42148,90 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 8113,75 грн. та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Первісний позов задоволити частково.

У задоволенні первісного позову про визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 48700 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 12175 грн., нарахування податку на додану вартість в сумі 42148,90 грн. та застосованих штрафних санкцій в сумі 8113,75 грн. –відмовити.

Зустрічний позов задоволити.

Визнати недійсними договори № 04/08 від 04.08.2000р. та № 1/1 від 05.01.2001р. про надання послуг по підготовці нафти між ТзОВ „ТД „Боніал” та ПП „Рілкен”.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2002р. у справі № А-7/141 в частині задоволення первісного позову про визнання недійсним рішення № 213/26-130610595/5721 від 15.02.2001р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 18400 грн. та податку на додану вартість в сумі 17193,1 грн., застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 33040 грн. –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Процик Т.С.

Суддя Галушко Н.А.