Рішення № 28363385, 25.12.2012, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

423/1869/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2012 р. Магдалинівський районний суд у складі головуючого судді Соловйова М.І., при секретарі Горбаченко Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"/ до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_5 та служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації, про звернення стягнення та справу за зустрічним позовом /в новій редакції/ ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"/, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_5 та служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору про іпотечний кредит № DNMOGI0000003365 від 12 лютого 2008р. та договору іпотеки від 12 лютого 2008р.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2012р. до суду надійшла позовна заява ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_5 про звернення стягнення. Посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_5, останній отримав кредит в розмірі 63000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11 лютого 2023р. Укладаючи іпотечний кредит, сторони дійшли згоди щодо укладення договору на зазначених у ньому умов, а відтак, з власної ініціативи на момент отримання коштів сторони визначили для себе правила подальшої поведінки. З причини порушень зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором станом на 23 серпня 2011р. має заборгованість 204961 грн., яка складається з наступного: 61692 грн. 96 коп. борг по кредиту; 49010 грн. 16 коп. борг по процентам за користування кредитом; 30968 грн. 87 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн. штраф фіксована частина; 1861 грн. штраф процента складова. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 12 лютого 2008р. уклали договір іпотеки. Відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно: квартиру загальною площею 60,68 кв.м., розташовану АДРЕСА_1, яка належить їм: подружжю та доньці. На порушення вимог закону та умов договору, ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконує, тому вимушено звернулися до суду на підставі ст. ст. 12, 33, 38-40 Закону України "Про іпотеку", з вимогою винести рішення, яким звернути стягнення на нерухоме майно квартиру, яка належить відповідачам.

В жовтні 2012р. ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом /в новій редакції/ про визнання недійсним договору про іпотечний кредит № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. та договору іпотеки від 12 лютого 2008р. Посилаючись на те, що її колишній чоловік ОСОБА_5 разом з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" 12 лютого 2008р. уклали кредитний договір у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 63000 грн. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та вона разом з батьками, уклали договір іпотеки, згідно з яким надали в іпотеку своє нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру, загальною площею 60,68 кв.м.,розташовану АДРЕСА_1 яка належить їм на праві спільної власності. На час укладення договору про іпотечний кредит, в квартирі крім власників, проживав її неповнолітній син ОСОБА_6 2005р. народження. Наявність неповнолітньої дитини, зобов'язує сторони по договору про іпотечний кредит та по іпотечному договору, отримати згоду органів опіки та піклування про їх укладення. Крім порушення законодавства про права дитини, договори суперечать Закону України "Про захист прав споживачів" не тільки на стадії про надання кредиту під час укладення, а також і виконання такого договору. Не надавши достовірної інформації щодо яких змін у коньюктурі ринку стосується факт підвищення відсоткової ставки, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" безпідставно підвищив відсоткову ставку за кредитом до 30%. Вказане у сукупності стверджує про порушення банком закону при укладенні угод, тому звернулася до суду з проханням визнати недійсним договори про іпотечний кредит № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. та договір іпотеки від 12 лютого 2008р.

Ухвалою суду від 10 вересня 2012р. /а. с. 67/ клопотання ОСОБА_2 та її представника задоволено. До участі у справі залучена служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

Представник ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" свій позов підтримала. Прохає їх позов задовольнити, а в позові ОСОБА_2 - відмовити.

ОСОБА_2, в свою чергу разом зі своїм представником, позов про визнання договорів недійсними підтримали, прохають його задовольнити, відмовивши в позові ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким повідомлено про день слухання справа, в судове засідання не з'явилися, не повідомивши про причини своєї неявки. На а. с. 76, 75, відповідно є особисті листи з проханням розглядати цивільну справу у їх відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_5 до суду не з'явився, не повідомивши про причини своєї неявки. В своєму клопотанні /а. с. 92/, письмово прохає справу розглянути у його відсутність.

Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації, в судове засідання не з'явилася. В листі /а. с. 109/ прохають справу розглянути у відсутності їх представника.

Вислухав пояснення представника банку, ОСОБА_2 та її представника, дослідив докази справи, суд дійшов до висновку про необхідність розгляду справи по суті з винесенням судового рішення, з таких підстав.

На підставі ч. 1 ст. 20 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЦПК України, право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачам. Суд при цьому враховує, що сторони по справі рівні не тільки згідно ст. ст. 27, 31 ЦПК України, а також відповідно умов угод укладених між ними.

Національний Банк України 5 жовтня 2011р. видав ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВРИСТВУ КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ "ПРИВАТБАНК" (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") унесеному до державного реєстру банків 19 березня 1992р. за номером 92 на право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Банківську ліцензію за № 22 /а. с. 37/.

Із матеріалів цивільної справи /а. с. 54-63/ убачається, що сторони ще раніш мали намір вирішити спірне питання. В заяві від 22 вересня 2011р., коли на 22 серпня 2011р. ОСОБА_5 мав загальний борг 141671 грн. 99 коп., ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулися до суду з позовною заявою про звернення стягнення на будинок та земельну ділянку. 3 лютого 2012р. до суду надійшла позовна заява в новій редакції про стягнення на трикімнатну квартиру та виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Потім спочатку ОСОБА_2 10 квітня 2012р. самостійно, услід разом з батьками 4 травня 2012р. звернулися з заявою про визнання недійсними договору про іпотечний кредит та договору іпотеки. В судовому засіданні 11 травня 2012р. від сторін надійшли заяви про залишення позову та зустрічного позову без розгляду, тому суд виніс ухвалу про залишення позовів без розгляду.

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_5 12 лютого 2012р. уклали договір про іпотечний кредит № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. в розмірі 63000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11 лютого 2023р.

Укладаючи іпотечний кредит, сторони дійшли згоди щодо укладення договору на зазначених у ньому умов, а відтак, з власної ініціативи на момент отримання коштів сторони визначили для себе правила подальшої поведінки відповідно ст. 203 ЦК України, яка регламентує загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст вказаного правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи які вчинили правочин мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідали їх внутрішній волі. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ним. Батько неповнолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 вчиняв правочин, який не суперечив закону та її інтересам.

При таких обставинах правочин /договір про іпотечний кредит/ між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_5 від 12 лютого 2012р. є правомірним. Його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. Правочин між фізичною та юридичною особою вчинено в письмовій формі відповідно ст. ст. 207, 208 ЦК України.

З причини того, що подружжя ОСОБА_5, з червня 2009р. проживали окремо, за позовом дружини, 19 серпня 2009р. Магдалинівський районний суд виніс рішення, яким шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровськ актовий запис від 26 лютого 2005р. № 91 - розірвано.

ОСОБА_2 на 12 лютого 2008р. знаходилась з ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі та проживали разом. Як стверджує письмово ОСОБА_5 /а. с. 92/, він з колишньою дружиною та сином, сім'єю, з часу реєстрації шлюбу до моменту подання заяви про його розірвання, постійно мешкали в АДРЕСА_2 до червня 2009р. По угоді ОСОБА_5, ОСОБА_2 не є стороною. Крім цього вона на має ніяких повноважень на звернення до суду з позовом ро визнання договору про іпотечний кредит -недійсним.

При таких обставинах, в позові ОСОБА_2 про визнання договору про іпотечний кредит укладений ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_5 від 12 лютого 2012р., необхідно відмовити.

З причини порушень зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором станом на 23 серпня 2011р., останній має заборгованість 204961 грн., яка складається з наступного: 61692 грн. 96 коп. борг по кредиту; 49010 грн. 16 коп. борг по процентам за користування кредитом; 30968 грн. 87 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 250 грн. штраф фіксована частина; 1861 грн. штраф процента складова.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 12 лютого 2008р. уклали договір іпотеки. Подружжя ОСОБА_3 та їх донька ОСОБА_2 /відповідачі по справі та власники на підставі Свідоцтва про право власності на житло згідно розпорядження від 22 травня 1997р. № 9, зареєстроване в БТІ у реєстрову книгу за № 185-2, а. с. 147/ надали в іпотеку нерухоме майно: квартиру загальною площею 60,68 кв.м., розташовану АДРЕСА_1.

Закон України "Про іпотеку" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 38, ст. 313) із змінами, внесеними згідно із Законами, в розділі I загальні положення у ст. 1, визначив терміни наведені нижче, які вживаються в такому значенні: нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

При цьому (Аб. 2 ст. 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV (3201-15) від 15.12.2005) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.

Представник ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 12 лютого 2008р. уклали між собою іпотечний договір № DNMOG10000003365 /а. с. 18-23/.

Ст. 4, яка регламентує Державну реєстрацію іпотеки, стверджує, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає відповідно до закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникла відповідно до договору.

На виконання вимог закону, на підставі п. 2.2 іпотечного договору, іпотекодержатель зобов'язаний здійснити державну реєстрацію обтяження іпотекою нерухомого майна, шляхом внесення іпотеки до Державного реєстру іпотеки, накласти заборону, відчуження предмету іпотеки шляхом внесення даних до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

В свою чергу, за угодою, Іпотекодавець зобов'язаний /п. 2.4.4./ у день укладення цього Договору за власний рахунок застрахувати Предмет іпотеки на користь іпотекодержателя в порядку і на умовах, визначених договором про іпотечний кредит. Така вимога ст. 8 Закону України "Про іпотеку".

Ст. 6 вказує на умови передачі нерухомого майна в іпотеку. У разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Майно /квартира/ спільна власність, була передана в іпотеку за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників, своїх часток в спільному майні, без виділення їх в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Іпотекодавці /ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2./ до укладення іпотечного договору попередили іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. В своїй письмовій заяві від 12 лютого 2008р. /а. с. 145/ на ім'я приватного нотаріуса Магдалинівського районного нотаріального округу вказали, що станом на 12 лютого 2008р. в квартирі за адресою АДРЕСА_1, яка належить їм на праві приватної спільної власності, малолітні та неповнолітні діти не зареєстровані.

Цей факт також викладено у довідці виданої виконкомом Магдалинівської селищної ради, що ОСОБА_3 має склад сім'ї: дружина ОСОБА_4, донька ОСОБА_2 1987р.

Суд звертає увагу, що на дату видачі довідки 16 січня 2008р., ОСОБА_2 з 26 лютого 2005р. знаходилась у зареєстрованому шлюбі та проживала разом з сином ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою чоловіка АДРЕСА_2

Тому суд впевнений, що довідка не відповідала дійсності. Банк цей факт не перевіряв, а іпотекодавці навмисно приховали факт наявності дитини та місце його проживання.

Розділ II Оформлення Іпотеки Ст. 18 Закону України "Про іпотеку", вказує, що Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців (Аб. 2 п. 1 ч. 1 ст. 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV(3201-15) від 15.12.2005); для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; (П. 2 ч. 1 ст. 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV (3201-15) від 15.12.2005) 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. {П. 4 ч. 1 ст. 18 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3201-IV (3201-15) від 15.12.2005}

В іпотечному договорі вказані всі істотні умови. Він може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ст. 12. Закону України "Про іпотеку", надає право банку, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_5 отримавши гроші, на порушення умов договору не дотримувався графіку по своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, комісійні винагороди та банківські послуги та належним чином не виконував взяті на себе інші зобов'язання за договором, в результаті чого виникла кредитна заборгованість, незважаючи на те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших умов, що звичайно ставляться /ст. 526 ЦК України/.

Не звертаючи на безспірний факт невиконання основного зобов'язання ОСОБА_5 по договору про іпотечний кредит, банк не вимагаючи дострокового виконання договору про іпотечний договір, звернувся до іпотекодавців про звернення на нерухоме майно, квартиру, в якій на момент подання позову проживають подружжя ОСОБА_3, їх донька та їх онук.

За ст. 39 /Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду/, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. { Частина друга статті 39 в редакції Закону N 3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011}. Така вимога в заяві відсутня.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

В даній цивільній справі, боржник по кредиту ОСОБА_5 відрізняється від іпотекодавців /ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2./, які своїм нерухомим майном забезпечили виконання зобов'язання колишнього зятя та чоловіка.

Закон України "Про захист прав споживачів" {Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 30, ст. 379}{Вводиться в дію Постановою ВР № 1024-XII від 12.05.91, ВВР, 1991, № 30, ст. 380} {В редакції Закону № 3682-XII від 15.12.93, ВВР, 1994, № 1, ст. 1}{Із змінами, внесеними згідно із Законами останнє № 5463-VI від 16.10.2012} {Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного Суду № 15-рп/2011 від 10.11.2011. Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За ст. 1 23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

Ч. 4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У договорі про надання споживчого кредиту було зазначено:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) умови дострокового розірвання договору;

7) інші умови, визначені законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

{Офіційне тлумачення положень пункту 23 статті 1 див. в Рішенні Конституційного Суду № 15-рп/2011 від 10.11.2011}

Ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вказує на порядок визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотні дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Положення п. 8 ч. 3 цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору.

Положення п. 11 ч. 3 цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору.

Положення п. 13 ч. 3 цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі.

Положення п. п. 8, 11 та 13 ч. 3 цієї статті не застосовуються до:

1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем;

2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

9. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Відповідно ст. 22 судовий захист прав споживачів здійснюється судом.

Згідно копії свідоцтва про народження /а. с. 64/ ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 - батьками записані ОСОБА_5 та ОСОБА_2.

Ст. 29 ЦК України регламентує місце проживання фізичної особи. В ній стверджується, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

На день укладення Договору про іпотечний кредит, син подружжя ОСОБА_2, як фізична особа не досягла чотирнадцяти років, щоб могли вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Тому на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Крім цього на підставі ст. 160 Сімейного Кодексу України від 10 січня 2002р. /набув чинності з 1 січня 2004р./, право батьків на визначення місця проживання дитини до 10 років визначається за згодою самих батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Конвенція ООН про права дитини /прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднанні резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї (ГА) 20 листопада 1989р. Набула чинності для України з 27 вересня 1991р., Конвенцію ратифіковано Постановою ВР N 789-XII (789-12) від 27.02.91, Додатково див. Резолюцію (995_b10) від 21.12.95, Додатково див. Факультативний протокол (995_b09) від 01.01.2000) Статус Конвенції див.( 995_j24 ) Дата підписання Україною: 21 лютого 1990р. Набуття чинності для України: 27 вересня 1991р. у ст. 3 вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей Статус Конвенції див. (994_752){Конвенцію ратифіковано із заявою Законом N 69-V ( 69-16 ) від 03.08.2006, ВВР, 2006, N 41, ст. 354} Дата підписання: 25.01.1996 Дата ратифікації Україною: 03.08.2006 Дата підписання від імені України: 07.05.1999 Дата набрання чинності для України: 01.04.2007, в свою чергу в ст. 1, вказує, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Рада Європи вимагає визначити щонайменше три категорії сімейних справ, які розглядаються судовим органом і до яких повинна застосовуватися ця Конвенція. Ніщо в Конвенції не заважає Сторонам застосовувати правила, які є більш сприятливими для підтримки та здійснення прав дітей.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні принципи державної політики в цій сфері, є Закон України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 30, ст. 142) { Із змінами, внесеними згідно із Законами останні N 5477-VI (5477-17) від 06.11.2012}, норми якого узгоджуються з положеннями Конвенції і не можуть тлумачитися звужено. У разі наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції.

За ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Це положення узгоджується з вимогами ст. ст. 64, 156 Житлового Кодексу України та ст. 405 ЦК України. Батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, а тому отримання батьками дозволу органів опіки і піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, необхідно не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, а і тоді, коли вони стосуються його майнових прав, зокрема, права на користування житловим приміщенням.

Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідної угоди

Закон України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 26, ст. 354) змінами, останніми внесеними згідно N 5088-VI ( 5088-17 ) від 05.07.2012} в ст. 12 Захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень, стверджує, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Ст. 526 ЦК України вимагає, щоб зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України. Але коли при укладенні договорів між сторонами були наявні порушення відносно майнових прав неповнолітніх, суд не може задовольнити позовні вимоги банку про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, в якій проживає неповнолітній разом зі своєю матір'ю.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 4, 8, 15, 118-120, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 16, 526, 527, 530, 575, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 33, 38-40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 Житлового кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

В позові ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"/ до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_5 та служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації, про звернення стягнення на квартиру загальною площею 60,68 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" /49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570/ з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки - відмовити.

В позові ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" /скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"/, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - ОСОБА_5 та служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання недійсними: договору про іпотечний кредит № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. /а. с. 10-17/, укладеним між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступник ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК", скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") та ОСОБА_5, та іпотечний договір № DNMOG10000003365 від 12 лютого 2008р. /а. с. 18-23/ між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" /правонаступник ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК", скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"/ та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчений 12 лютого 2008р. нотаріусом Магдалинівського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі № 223 - відмовити.

Повідомити, що особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду у суді 29 грудня 2012р. 11.00.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі через районний суд до судової палати по цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя М.Соловйов