Рішення № 28358359, 25.12.2012, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 1109/8739/12

Номер провадження 2/1109/3578/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2012 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого - судді Галагана О.В.,

при секретарі - Кульчицькій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та визнання права власності на частину квартири, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, просив:

- визнати за ним право спільної власності Ѕ частки квартири АДРЕСА_1

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 20.09.2011року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 в частині Ѕ - предмету вищезазначеного договору;

- зобов'язати відповідача ОСОБА_3 повернути у власність позивача Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову зазначав, що 06.09.1997року він уклав шлюб з ОСОБА_2. За час шлюбу, 08.02.2000 року вони придбали нерухомість, а саме спірну квартиру АДРЕСА_1, яка була оформлена на дружину.

16.08.2005 року шлюб було розірвано, але відповідач ОСОБА_2 залишилась проживати в спільній квартирі. Письмової домовленості щодо поділу спільного майна після розірвання шлюбу не укладалось, проте позивач інтересу до квартири, що є предметом спору не втрачав.

Наприкінці вересня 2011 року позивачу стало відомо, що його колишня дружина здійснила відчуження (продаж) спільної власності - квартири, без його відома та без згоди на це. Також стало відомо, що договір купівлі - продажу цієї квартири був оформлений та посвідчений «20» вересня 2011 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 за посередництвом агентства нерухомості «Антар».

Вказував, що нотаріус та покупець під час укладання угоди не могли знати, що квартира не може бути відчужена без згоди позивача, так як була наявна відповідна заява ОСОБА_2 та відсутність у її паспорті відповідних записів про шлюб.

На численні звернення позивача щодо надання пояснень стосовно протиправних дій по відчуженню спільної власності, відповідач не надала обґрунтованих відповідей, запропонувала звернутись до суду. Вважає, що такі умисні протиправні дії ОСОБА_2 свідчать, що вона обманом вирішила привласнити всі кошти від проданої квартири. Просив даний договір визнати недійсним, оскільки його укладено всупереч чинному законодавству України.

Зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Тобто, перебіг строку позовної давності настав коли позивач дізнався про порушення своїх прав - після відчуження нерухомості, у вересні місяці 2011 року.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 повинна повернути 1/2 спірної квартири на користь позивача.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові, позивач підтвердив, що дійсно ним вивозились за допомогою вантажного службового автомобіля меблі та речі, що були ним придбані під час перебування із відповідачем у шлюбі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на свої письмові заперечення (а.с.62-68), згідно до яких вказувала, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, так як вважає, що вони є надумані, необґрунтовані та безпідставні, відтак не підлягають задоволенню.

Вказувала, що кошти для придбання квартири їй надавав її батько ОСОБА_6, тому вважає, що квартира є її особистою приватною власністю за законом як майно, набуте дружиною (чоловіком) за час шлюбу, але за кошти, які належать їй (йому) особисто, правовстановлюючі документи оформлені на неї, позивач не претендував на квартиру, проживав на квартирі без реєстрації (прописки).

Зазначала, що між сторонами було досягнуто усну домовленість про те, що колишній чоловік ОСОБА_1, залишає собі всю вивезену ним, набуту сім'єю побутову техніку та меблі, не сплачує ніякої допомоги на дитину в обмін на те, що він не має жодних претензій та інтересу до квартири, що є предметом теперішнього спору. Позивач визнав поділ майна, тобто собі забрав все, що знаходилось у квартирі, а їй з сином залишив квартиру, до якої фактично, та юридично не мав ніяких відносин. А отже, з часу коли позивач вивіз з квартири всю побутову техніку та меблі, між ними повністю фактично відбувся розділ майна і квартира стала особистою власністю відповідача.

Вказувала, що позов не підлягає задоволенню, ще і у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності визначеної ст. 72 СК України.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити, посилаючись на письмові заперечення (а.с.48-51), відповідно до змісту яких вказували, що вважають вимоги позивача незаконними та необґрунтованими, які відповідно до визначених позивачем обставин та правових підстав не відповідають установленим законом способам захисту його цивільних прав та інтересів.

Зазначали, що за відсутності належних доказів прав позивача на квартиру на момент укладення договору, у позивача відсутні визначені законом підстави вимагати захисту свого права спільної власності, яке, на його думку, порушено відповідачем, шляхом визнання недійсним договору, відповідно, позбавлення відповідача ОСОБА_3 законного та добросовісно набутого права власності. Водночас згідно встановленого законом підстав та способів захисту права, в разі порушення відповідачем прав позивача щодо спільного майна подружжя, таке право підлягає захисту шляхом поділу належного подружжю майна та відшкодування різниці вартості спільного майна від його загального обсягу.

Крім іншого зазначали, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про визнання права спільної власності Ѕ частини квартири, який закінчився 18.09.2008 року, що є самостійною підставною відмови у позові і за обставин даної справи виключає можливість задоволення інших вимог.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідачів та представника відповідача ОСОБА_3 , допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 06.09.1997 року по 16.08.2005 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу 08.02.2000 року була придбана спірна квартира АДРЕСА_1 та зареєстрована на ОСОБА_2 (а.с.52-53).

20.09.2011 року відповідач ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 20.09.2011 року продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1. (а.с.22-24).

Під час розгляду справи судом були допитані свідки ОСОБА_6, який показав, що він є батьком відповідача ОСОБА_2, а позивач - його колишній зять. Дочка та позивач перебуваючи у шлюбі вирішили придбати квартиру та проводили її пошук, а свідок з дружиною розраховувались за спірну квартиру. Квартиру купували для дочки ОСОБА_2

Зі слів дочки знає про домовленість між позивачем та нею, з приводу добровільного поділу майна. Так, позивач вивіз всі речі з квартири, то їй залишиться квартира. Особисто бачив спустошену квартиру після поділу майна подружжя. Підтвердив, що позивач проводив ремонтні роботи в спірній квартирі, проте за кошти свідка. Квартира на той час коштувала 2600 доларів США, позивачу батьки дали 500 доларів США, а свідок дав 2100 доларів США та 500 доларів США на ремонт. Свідок вказав, що квартиру АДРЕСА_1 продали за 27 000 доларів США, коштами він розпорядився на власний розсуд.

Свідок ОСОБА_7 показала, що знає відповідача ОСОБА_2, вона є її сусідкою та подругою, позивач її колишній чоловік. Вказувала, що зі слів сторін знає, що квартиру купували батьки ОСОБА_8, батьки ОСОБА_9 теж давали гроші, приблизно 300 доларів США. Про обставини продажу квартири не знає. Зі слів сусідів знає, що позивач вивіз майно з квартири. Була в квартирі ОСОБА_2 після того, як вона поскаржилась, що позивач вивіз із квартири майже всі речі та меблі, впевнилась, що це відповідає дійсності, проте перерахувати яких саме речей не вистачає не змогла, посилаючись на значний сплин часу.

Сторонам роз'яснювались вимоги статей 10,60 ЦПК України, але вони та їх представники вказали на достатність доказів по справі, просили ухвалити судове рішення на їх підставі.

Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (ред. 1969 року), який був чинним на час придбання вказаної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власнсіттю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (ред. 1969 року), в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Вказані норми права кореспондуються з нині чинним СК України, так ст. 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їх спільним майном, а в разі його поділу, згідно ст. 70 цього кодексу частки майна дружини та чоловіка є рівними. Стаття 71 передбачає, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Згідно п.22 Постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007р. передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Пунктом 19 згаданого Пленуму визначено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

В п. 30 Пленуму роз'яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Підстави та правові наслідки недійсності правочину визначено ст.ст. 203,215,216 ЦК України. Перелік підстав є вичерпним. Позивачем не доведено, наявність обману щодо нього у правочині, що ним оспорюється, як і інших підстав визнання правочину недійсним в межах обґрунтування позову.

Статтями 387, 388 ЦК України визначено підстави витребування майна власником у добросовісного набувача. Перелік підстав є вичерпним. Позивачем недоведена наявність підстав, що містяться в ч.1 ст. 388 ЦК України у виниклих правовідносинах, що є підставою до задоволення позову.

В даному випадку позивач, як то роз'яснено Пленумом ВСУ, повинен був вирішувати питання компенсації, за продаж майна набутого у шлюбі, а не ставити питання визначені в прохальній його частині, що не узгоджується з наведеними нормами права та не доведено при розгляді справи в межах доводів позову.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до викладених вимог закону суд має розглянути спір по суті та у разі, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск позовної давності.

Якщо ж судом буде встановлено наявність права власності позивача на спірне майно і це право порушене, але позов заявлено після спливу позовної давності, то розглядаються наслідки спливу позовної давності, передбачені ст. 72 СК України та при визнанні причини пропуску позовної давності поважною, порушене право має бути захищене.

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд прийшов до висновку, про відмову у задоволенні позову по суті заявлених вимог, він не застосовує строк позовної давності за вищенаведених обставин.

На підставі викладеного, з урахуванням роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007р., керуючись ст.ст. 60, 61, 65, 71 СК України, ст.ст. 203, 215, 216, 328, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та визнання права власності на частину квартири - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда О. В. Галаган