Ухвала суду № 28347919, 18.12.2012, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

18.12.2012 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів :

Крегула М.М. (головуючого), Демченко СМ., Марчука О.П.,

з участю прокурора Міцовда М.В., засудженого ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями: прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_4 на вирок Тячівського районного суду 27 вересня 2012 року , яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 України, громадянина України, без освіти, непрацюючого, неодруженого, раніше судимого за вироком Тячівського районного суду від 02.10.2009 року, за ст.ст. 186 ч.2, 185 ч. З КК України , вироком Тячівського райсуду від 05.03.2010 року за ст. 185 ч. З КК України з застосуванням ст.70 ч. 4 КК України , звільнений від відбуття покарання умовно - достроково за постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.10.2011 року,

засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України до позбавлення волі строком на чотири роки. На підставі ст. 71 КК України , за сукупністю вироків , шляхом часткового складання не відбутого покарання за вироком Тячівського районного суду від 5 березня 2010 року -один місяць позбавлення волі, остаточно до відбуття ОСОБА_4 призначено покарання в виді позбавлення волі строком на чотири роки і один місяць.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_4 зараховано з 5 листопада 2011 року.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 залишено попередній - тримання під вартою.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 25575144 банк УДК у Закарпатській області, МФО 812016 , р\р 31256272210434, 281 гривню 40 копійок судових витрат за проведення товарознавчої експертизи.

Речовий докази по справі мобільний телефон марки «NOKIA 1209» ІМЕІ НОМЕР_1 , який знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_6 , передано власниці.

За вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним в тому, що 04.11.2011 року, близько 19.20 год., в смт. Тересва по вул. Заводській, маючи намір на заволодіння чужим майном , підбіг до ОСОБА_6 і з застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, штовхнув останню з заді в область спини, внаслідок чого ОСОБА_6 впала на землю та отримала тілесні ушкодження які відносяться до групи легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності, після чого відкрито викрав її мобільний телефон марки «NOKIA 1209» ІМЕІ НОМЕР_1 , вартістю 96 гривень, який ОСОБА_6 тримала в правій руці, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 96 гривень.

В апеляціях:

Прокурор порушує питання про скасування вироку суду через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Засуджений ОСОБА_4, не визнаючи вини у скоєному, просить вирок скасувати як незаконний та необгрунтований та пом'якшити йому покарання, врахувавши ряд пом'якшуючих обставин, зокрема стан його здоров'я , сімейний стан та інші обставини, які можуть вплинути на призначене покарання. Стверджує, що докази його вини є суперечливими, грабежу не вчиняв, про викрадений телефон йому нічого не відомо.

Заслухавши доповідь судді, промову прокурора, який підтримав подану апеляцію, пояснення ОСОБА_4 який просив задоволити вимоги його апеляції та відмовити в задоволенні апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи в межах апеляцій, обговоривши доводи сторін, заслухавши їх в судових дебатах та надавши підсудному останнє слово, апеляційний суд вважає, що апеляції не підлягають до задоволення з таких підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні та наведеними у вироку.

ОСОБА_4 у судовому засіданні вину за 186 ч. 2 КК України не визнав, та показав що в його діях немає ознак злочину, заперечив свою причетність до вчиненого злочину та вказав, що про викрадення телефону у потерпілої ОСОБА_6 йому нічого не відомо. Однак, із пояснень, що дані ним на досудовому слідстві вбачається, що ОСОБА_4 підтвердив, що наздогнавши ОСОБА_6, повалив її на землю та вирвав з її руки мобільний телефон.

Із матеріалів кримінальної справи видно, що судом першої інстанції дотримано, передбачені процесуальним законом положення судового розгляду справи, досліджено усі наявні докази у справі, дано їм належну правову оцінку. Винуватість ОСОБА_4 підтверджено наведеними у вироку показаннями потерпілої ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 які були безпосередньо допитані в судовому засіданні і підтвердили його вину, тому твердження ОСОБА_4 про те, що фактичні обставини по справі встановлені невірно не відповідають дійсності.

Допитані свідки та потерпіла як на досудовому слідстві, так і в суді, давали послідовні та однозначні показання. Вина підсудного в сукупності з їх показами підтверджується також іншими доказами, що містяться в матеріалах справи: протоколом огляду від 5.11.2011 року, протоколом огляду місця події, висновком товарознавчої експертизи, висновком судово-медичної експертизи, актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи, та іншими доказами. Судом не встановлено, а в апеляції ОСОБА_4 не навів даних, які б ставили під сумнів неправдивість показань свідків та самої потерпілої.

Перевіривши в судовому засіданні доводи підсудного та оцінивши докази у справі суд вірно дійшов висновку, що у діях підсудного ОСОБА_4 міститься склад злочину, передбачений ч. 2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений повторно.

Вважати призначене покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину немає підстав, оскільки, як видно із вироку при обранні ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, його характеристику, обставини за яких було вчинено злочин, те, що ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів і після умовно - дострокового звільнення з місця позбавлення волі через декілька днів вчинив новий злочин, а тому суд призначив йому покарання згідно санкції ст. ч. 2 ст. 186 КК України .

В апеляції прокурора не наведено достатніх та переконливих підстав для скасування вироку і призначення ОСОБА_4 більш суворого покарання.

Усі наведені прокурором обставини судом першої інстанції враховані при постановленні вироку і вирішенні питання про покарання.

ОСОБА_4 вчинив новий злочин в період іспитового строку, що свідчить про відсутність у нього належного розкаяння та про його небажання стати на шлях виправлення.

Таким чином, доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання внаслідок його суворості є необґрунтованими. Вчинення нового злочину під час іспитового строку є суттєвим порушенням умов випробування і вимагає призначення остаточного покарання тільки за сукупністю вироків, тому суд першої інстанції, вірно призначив ОСОБА_4 покарання за правилами ст. 71 КК України . Отже, законних підстав для подальшого пом'якшення покарання апеляційний суд не вбачає.

Дане покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Порушень кримінально - процесуального закону, які б тягнули за собою скасування вироку не встановлено.

Судове рішення відповідає вимогам ст. ст. 323, 324, 333, 334 КПК України, є законним і не підлягає зміні.

З врахуванням наведеного, апеляції засудженого ОСОБА_4 та прокурора до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляцію ОСОБА_4 та прокурора, що брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції залишити без задоволення.

Вирок Тячівського районного суду від 27 вересня 2012 року щодо ОСОБА_4 - залишити без зміни.

Судді: