Рішення № 28347735, 17.12.2012, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 801/7423/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"17" грудня 2012 р. м. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

16.07.2012 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування, визнання права власності.

03.08.2012 року ОСОБА_1 подала до суду уточнюючий позов до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності, вказуючи, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.01.1998 року, укладеного на товарній біржі «Нерухомість Приазов'я», законність якого підтверджена рішенням Бердянського міськрайонного суду від 04.11.2011 року, ОСОБА_1 належало право власності на 11/20 частин будинку АДРЕСА_1. У 1998 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу частини будинку, який не посвідчили нотаріально. За вказаним договором ОСОБА_1 отримала грошові кошти в сумі 300 доларів США і передала для проживання ОСОБА_3 спірну частину домоволодіння. ОСОБА_3 з 1998 року по теперішній час проживає в спірній частині будинку. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились про нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу від 08.01.1998 року після визнання його законності в судовому порядку. Таке рішення суду було винесено 04.11.2011 року і з цього моменту перешкод для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не існувало. Логічна послідовність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а саме: складання письмового договору купівлі-продажу, отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 грошових коштів за продану частину будинку, звільнення ОСОБА_1 частини будинку та вселення ОСОБА_3, проживання в цій частині будинку більше десяти років ОСОБА_3, яка провела там ремонтні роботи і оплачує комунальні послуги, свідчить про те, що ОСОБА_1 мала намір нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу своєї частини будинку на ім'я ОСОБА_3. Мати відповідача ОСОБА_5 вирішила оформити частину будинку ОСОБА_1 на свого сина і з метою введення в оману ОСОБА_1, скористалась слабкістю останньої до спиртних напитків. Вона та ОСОБА_6 заманили ОСОБА_1 03.12.2012 року на дачу, залишили їй спиртні напої та закрили її в будинку. Ранком 06.12.2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відвезли ОСОБА_1 до нотаріуса і під видом підписання договору купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_3 позивач підписала договір дарування своєї частини будинку незнайомому їй ОСОБА_6. Просила на підставі ст. ст. 203 ч. 3, 230 ЦК України визнати недійсним договір дарування 11/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1, що укладено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06.12.2011 року. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду від 15.11.2012 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору, визнання права власності від 16.07.2012 року залишено без розгляду.

У письмових поясненнях та у судовому засіданні позивач вимоги підтримала і пояснила суду, що спірну частину будинку вона продала по простій письмовій угоді ОСОБА_3, яка разом зі своєю сімєю проживає в ній тринадцять років та доглядає за будинком. Мати відповідача запросила її на дачу де вони вживали|використовували| спиртні напої|. Вона заснула, а коли проснулася, то побачила, що вхідні двері закриті. На протязі трьох суток знаходилась в будинку і не могла його покинути. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посадили її в автомобіль і відвезли до нотаріуса. ОСОБА_5 пояснила їй, що будуть оформляти договір дарування на ОСОБА_3. Раніше ОСОБА_2 не знала і при укладенні угоди бачила вперше. Нотаріус пояснила їй, що оформляється договір дарування на ОСОБА_3 і дала підписати заповнений бланк. Вона не знала, що це був договір дарування і не бажала дарувати ОСОБА_2 11/20 частин будинку по АДРЕСА_1.

Представники позивача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав її представник ОСОБА_8, який пояснив суду, що ОСОБА_1 є власником спірної частини будинку. У 1998 році позивач та ОСОБА_3 уклали просту письмову угоду з продажу 11/20 частин будинку АДРЕСА_1, який не змогли оформити у нотаріуса в зв'язку з порушенням форми договору за яким ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно. З того часу ОСОБА_3 користується спірною нерухомістю та провела в ній ремонт. Позивач є залежною від алкоголю і її легко ввести в оману. ОСОБА_1 тримали на дачі протягом трьох днів і тільки в день підписання договору її вивезли до нотаріуса. Підписуючи 06.12.2011 року договір дарування у нотаріуса ОСОБА_1 була без окулярів і не могла прочитати договір, думала, що підписує договір дарування спірного майна ОСОБА_3, про що її впевнила ОСОБА_5. Мати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами і ОСОБА_1 повірила, що оформляється договір на ОСОБА_3. Позивач не знала ОСОБА_2 до моменту укладення договору дарування і фактично подарувала будинок раніше незнайомій їй особі. Її внутрішня воля починаючи з 1998 року була направлена на відчуження спірного майна ОСОБА_3, але вона не співпадає з її волевиявленням, оскільки за договором дарування майно перейшло у власність ОСОБА_2. Відповідач обманув ОСОБА_1, оскільки сказав, що договір оформляється на ОСОБА_3. Дії ОСОБА_9 є нелогічними, оскільки спочатку продає спірне майно ОСОБА_3, а потім раптом дарує невідомій особі.

Відповідач позовні вимоги не визнав і пояснив суду, що угода відповідає діючому законодавству і жодних порушень при її укладення не було допущено.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04.11.2011 року визнано дійсним договір купівлі-продажу від 08.10.1998 року та визнано за ОСОБА_1 право власності на 11/20 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с.32).

ОСОБА_3 зверталась з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на 11/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1 та просила витребувати у ОСОБА_2 вказану частину домоволодіння, але рішенням суду від 16.05.2012 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.46-47). Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20.06.2012 року рішення Бердянського міськрайонного суду від 16.05.2012 року залишено без змін (а.с.48-49).

За договором дарування від 06.12.2011 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 11/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.4).

Крім ОСОБА_2 співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 є по 9/40 часток ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с.10-12).

Із характеристики на ОСОБА_1 видно, що остання схильна до вживання алкогольних напоїв (а.с.5). За довідкою поліклінічного відділення КУ «Каменко-Дніпровська центральна районна лікарня»ОСОБА_1 перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю (а.с.6).

Судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області проводилась перевірка і постановою від 29.12.2011 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_5 за ст. 357, 146 відмовлено (а. с. 8).

Позивачем надано суду простий письмовий договір купівлі-продажу 11/20 частин будинку по АДРЕСА_1 в від 22.12.1998 року, який не посвідчено нотаріально та розписку про отримання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 300 доларів США від ОСОБА_3 за цим договором (а. с. 30-31).

За ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел, а саме особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, то не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом вказаної статті саме позивач, як особа, яка діяла під впливом обману повинна довести наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, сам факт обману, а також його істотне значення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач та його представник не надали жодного доказу та не довели, що ОСОБА_2 умисно|навмисний| та цілеспрямовано ввів|запроваджував| ОСОБА_1 в оману стосовно укладення нею угоди в інтересах ОСОБА_3, а не в його інтересах. Ці твердження позивача спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_10., яка, виконуючи повноваження нотаріуса, посвідчувала договір дарування від 06.12.2011 року і детально розповіла суду про обставини та поведінку сторін при підписанні угоди.

Посилання позивач та його представника на те, що логічна послідовність дій ОСОБА_1 свідчить про направленість її умислу на відчуження спірної нерухомості ОСОБА_3 не може підтверджувати відсутність її умислу на відчуження зазначеної нерухомості ОСОБА_2 саме в момент укладення договору дарування 06.12.2011 року. Суд вважає, що внутрішня воля та умисел ОСОБА_1 на відчуження спірної нерухомості ОСОБА_3 могли змінитися і в момент укладення спірного договору її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки чітких, безперечних доказів, які би підтверджували невідповідність волевиявлення ОСОБА_1 її внутрішній волі при укладенні договору дарування від 06.12.2011 року суду не надано.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_3 не навели суду обставин, які би підтверджували навмисне введення ОСОБА_2 в оману ОСОБА_1 щодо обставин, які мають істотне значення і невідповідність волевиявлення ОСОБА_1. В. її внутрішній волі в момент укладення спірної угоди, а дали пояснення з приводу бажання ОСОБА_1 на відчуження спірної нерухомості ОСОБА_3 та користування останньою спірною нерухомістю, що не підтверджує жодної обставини, яка має значення для розгляду спору.

Таким чином, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що договір дарування укладено сторонами під дією обману, щодо обставин, які мають істотне значення, що такий обман дійсно мав місце і що ці обставини мають істотне значення для правочину.

Посилання ОСОБА_1 та її представника на введення її в оману ОСОБА_5 не має значення при вирішенні питання про визнання недійсним договору дарування від 06.12.2011 року за ст. 230 ЦК України, оскільки остання не була стороною цього правочину.

Таким чином, доводи позивача про введення його в оману під час укладення договору відповідачем та те, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, належними та допустимими доказами не доведені, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, ст. 203, 215, 230 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя: Б. І. Полянчук