Рішення № 28335250, 11.12.2012, Кіровський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 0110/1674/2012

К І Р О В С Ь К І Й Р А Й О Н Н И Й С У Д

А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М

_____________

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 грудня 2012 рік смт. Кіровське АР Крим

Кіровській районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого -судді Хачикян А. Х.,

при секретарі -Абкаіровій Е. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Кіровське АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку нерухомого майна

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку нерухомого майна, мотивуючи вимоги тим, що вона перебувала із відповідачем у шлюбі з 1984 року, шлюб розірвано органом РАЦЗ у вересні 2010 року, до травня 2011 року проживали разом, вели спільне господарство, у 1992 році на спільні кошти придбали житловий будинок. Позивач також стверджує, що відповідно до статті 44 КпШС України вона має право на Ѕ частку спірного житлового будинку, оскільки шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації розірвання шлюбу, не з моменту рішення суду.

Позивач та її представник, який діяв на підставі договору, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач та його представник, який діяв на підставі договору, в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі, заперечували проти їх задоволення.

Суд, в рамках заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, вислухавши позивача, відповідача, представників останніх, їх доводи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, дійшов висновку про залишення позову без задоволення з наступних підстав.

Згідно частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З частини 1 статті 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що рішенням Кіровського районного народного суду Кримської області № 2 -370 від 21.08.1990 року, яке набрало чинності 03.09.1990 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, шлюб, зареєстрований 12.05.1984 року між останніми, розірвано. Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що між подружжям склалися неприязні стосунки та вони припинили сумісне проживання. Судовим розглядом, яке відбулося 21.08.1990 року, встановлені аналогічні обставини та не заперечувались ОСОБА_1, що у період сумісного проживання між нею та ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки та вони припинили сумісне проживання, однією сім'єю не живуть, на примирення не згодні, оскільки сім'я фактично розпалася та шлюб існує формально, суд вважав за необхідне його розірвати /а. с. 53/.

Крім того, з пояснень відповідача, даних у судовому засіданні, також випливає, що після розірвання шлюбу він із ОСОБА_1 фактично проживав окремо, сумісне господарство вони не вели, що підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Відповідач також пояснив, що після розірвання шлюбу він за рішенням суду сплачував аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, про що в судовому засіданні не заперечувала позивач, тому, відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України вказана обставина доказуванню не підлягає. Факт сплати ОСОБА_2 аліментів свідчить також, на думку суду, про фактичне окреме проживання сторін та про ведення окремого господарства.

22.09.2010 року відділом РАЦС Кіровського РУЮ АР Крим зроблено актовий запис № 102 про розірвання шлюбу між сторонами, що вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 22.09.2010 року /а. с. 9/.

Судовим розглядом також безперечно встановлено та не було спростовано, що 20.07.1992 року, тобто після розірвання шлюбу за рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 21.08.1990 року та у період окремого проживання сторін, ОСОБА_2 у колгоспу «ім. Червоної Армії», в особі ОСОБА_5, придбано будинок АДРЕСА_1, сплативши його вартість в розмірі 9 300 руб. /а. с. 51 -52/.

З витягу про державну реєстрацію прав № 30898448 від 09.08.2011 року та з державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 877765 від 30.11.2012 року випливає, що ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0.1199 ГА, відповідно /а. с. 16, 50/.

Доводи позивачки та її представника про те, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частки спірного житлового будинку у зв'язку із внесенням за нього плати в розмірі 2 300 грн., не заслуговують на увагу, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, крім того, вони спростовуються листом голови Владиславівської сільської Ради Кіровського району АР Крим № 651 від 07.12.2012 року, зі змісту якого вбачається, що документальної інформації щодо сплати ОСОБА_1 суми в розмірі 2 300 руб. не має /а. с. 61/.

Згідно частини 1 статті 22 КпШС України (1969) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

До доводів позивача та її представника про належність позивачці Ѕ частки спірного житлового будинку у зв'язку із реєстрацією розірвання шлюбу органом РАЦС лише 22.09.2010 року, суд ставиться критично та не приймає їх до уваги, оскільки, як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_2 набув право власності на спірний житловий будинок після розірвання шлюбу за рішенням суду, а також під час роздільного проживання сторін при фактичному припиненні шлюбу, що також припускає частина 2 статті 28 КпШС України (1969).

Посилання представника позивача на постанову Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», на думку суду, є неспроможним, оскільки вказана постанова дає роз'яснення у зв'язку із прийняттям Сімейного кодексу України, який не регулює відносини, що виникли між ОСОБА_2. та ОСОБА_1

Отже, за таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку нерухомого майна задоволенню не підлягає, оскільки позивач та її представник не довели свого позову, що є їх обов'язком, відповідно до засад змагальності сторін, встановлених статтею 10 ЦПК України, при цьому суд створив усі умови для змагальності, роз'яснював сторонам їх права.

На підставі наведеного, керуючись статтею 22 КпШС України (1969), статтями 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку нерухомого майна, -залишити без задоволення у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АР Крим через Кіровській районний суд АР Крим протягом десяті днів з дня його проголошення.

Г о л о в у ю ч и й