Постанова № 28326938, 07.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.12.12Справа №2а-1852/12/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Водяхіна С.А.,

секретаря -Прокопенко О.О.,

за участю сторін:

представника позивача -Приватного підприємства «РИФ.Ф»- Бондар Віктора Івановича, паспорт серії АР НОМЕР_2, виданий Гагарінським РВ УМВС України у м. Севастополі 19 листопада 1997 року;

представника відповідача -Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби -Рогів Надії Михайлівни, посвідчення від 21 грудня 2011 року № 107209;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «РИФ.Ф»до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Приватне підприємство «РИФ.Ф»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 серпня 2012 року № 0000120221 про донарахування податку на прибуток у розмірі 400 736 грн. 61 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 60 775 грн. 13 коп.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 31 серпня 2012 року відкрито провадження у адміністративній справі № 2а-1852/12/2770.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, укладена між сторонами угода є дійсною якщо її недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладені між позивачем та контрагентами угоди з придбання комплектуючих деталей не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які були надані відповідачу для перевірки, тому висновки податкового органу про нікчемність правочину не підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток також не засновано на нормах законодавства.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що позивачем сума валових витрат не підтверджена належним чином оформленими первинними документами у розумінні податкового законодавства, оскільки матеріалами перевірки не підтверджено фактичне здійснення господарської операції саме з цими контрагентами, що зазначені у видаткових накладних, - Приватним підприємством «Комманд»та Приватним підприємством «Базис Торг». У зв'язку з зазначеним вважає, що операції з придбання комплектуючих деталей для виготовлення електронних замків не могли бути фактично виконані, що свідчить про укладення договорів постачання та складання первинних документів про їх виконання без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим такі дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тобто спричинили завищення валових витрат з податку на прибуток. У задоволенні позову просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «РИФ.Ф»з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Базис Торг»та Приватним підприємством «Комманд»за 2010 -2011 роки.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20 липня 2012 року № 684/22-109/31890392, у якому зафіксовані, зокрема, порушення позивачем частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених Приватним підприємством «РИФ.Ф»при придбанні товарів; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 400 736 грн. 60 коп., у тому числі за 2 квартал 2010 року на суму 49218 грн. 75 коп., 3 квартал 2010 року на суму 55 738 грн. 75 коп., 4 квартал 2010 року на суму 64 050 грн. 63 коп., 1 квартал 2011 року на суму 74 092 грн. 38 коп., 2 квартал 2011 року на суму 30 121 грн. 88 коп., 3 квартал 2011 року -62 998 грн. 60 коп., 4 квартал 2011 року -64 515 грн. 63 коп.

Висновки про порушення позивачем вимог цивільного та податкового законодавства зроблені посадовими особами відповідача з урахуванням отриманих актів про неможливість проведення зустрічних перевірок ПП «Комманд» та ПП «Базис-Торг»з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, складених працівниками Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області ДПС та Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва.

У вказаних актах зазначено про неможливість проведення перевірки Приватного підприємства «Комманд»та Приватного підприємства «Базис-Торг»у зв'язку з відсутністю зазначених суб'єктів господарювання за податковою адресою.

Відповідно до висновків даних актів проведеною звіркою встановлено порушення підприємствами частини першої статті 203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України у частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів. Також звіркою не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Отже, Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м. Севастополя ДПС дійшла до висновку, що правочини між позивачем та Приватним підприємством «Комманд»і Приватним підприємством «Базис-Торг»відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю (нікчемністю).

03 серпня 2012 року Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000120221 про донарахування податку на прибуток у розмірі 400 736 грн. 61 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 60 775 грн. 13 коп.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв на час виникнення спірних відносин, валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, об'єктом оподаткування податком на прибуток, відповідно до пункту 134.1.1 статті 134 Податкового кодексу України є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, що визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу.

До складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, як зазначено у статті 138 Податкового кодексу України, включаються суми нарахованих податків та зборів, встановлених Податковим кодексом України, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами (підпункт 138.10.4 пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Статтею 139 Податкового кодексу України встановлений перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 кодексу до складу валових витрат не включаються витрати, які не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Також, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що визначальною ознакою віднесення витрат до валових є пов'язаність їх з господарською діяльністю та підтвердження належним чином оформленими первинними документами. При цьому законодавець встановлює вичерпний перелік витрат, які не відносять до валових.

У ході розгляду справи судом встановлено, що Приватне підприємство "РИФ.Ф" є виробничим підприємством, що виготовляє електронні замки. Основний вид діяльності - виробництво замків та дверних петель.

У період з 2010 по 2011 роки позивач мав господарські відносини з контрагентами -Приватним підприємством «Базис-Торг»та Приватним підприємством «Комманд», у яких придбав комплектуючи деталі для електронних замків.

За фактом поставки кожної партії товару Приватним підприємством «Базис-торг»та Приватним підприємством «Комманд»складені податкові, видаткові накладні та рахунки-фактури.

Грошові кошти за придбаний товар перераховувались позивачем контрагентам у безготівкової формі, що підтверджується виписками з особового рахунку Приватного підприємства «РИФ.Ф»

Оприбуткування позивачем вказаного товару за даними бухгалтерського та складського обліку підтверджується відповідними картками складського обліку матеріалів.

Крім того, позивачем складались накладні на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, що підтверджує факт використання придбаних комплектуючих деталей у господарської діяльності.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснив, що оскільки деталі за своїм розміром є невеликими, тому не було необхідності транспортувати їх вантажним транспортом. Товар від постачальників вивозився на власному транспорті директора підприємства, тому ці витрати не були включені до складу валових витрат та не було складено товарно-транспортних накладних.

Крім того, судом встановлено, що на час здійснення господарських операцій Приватне підприємство "РИФ.Ф" було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість.

Як вбачається зі змісту актів про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства "Базис Торг" та Приватного підприємства «Комманд», вказані підприємства на час здійснення господарських операцій не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

До того ж, у вказаних актах зазначено, що відповідно до поданих Приватним підприємством «Комманд»та Приватним підприємством «Базис Торг»податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01 травня 2010 року по 31 березня 2012 року, додатків № 5 до даних декларацій за відповідні періоди, проведеним аналізом АРМу «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів», встановлено, що покупцем зазначених підприємств було, у тому числі, Приватне підприємство «РИФ.Ф».

Доказів того, що придбані у приватного підприємства «Комманд»та Приватного підприємства «Базис Торг»товари не були використані в господарської діяльності Приватного підприємства «РИФ.Ф»відповідачем до суду не надано.

Отже, зазначені обставини підтверджують факт відвантаження та отримання позивачем товару, свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як продавців товарів, так й покупця, тобто підтверджують реальність господарської операцій.

При цьому, суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат .

Платник податку на прибуток не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

До того ж, 01 січня 2011 року частину другу статті 228 Цивільного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року (зміна редакції статті 228 Цивільного кодексу України), правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, не є у розумінні Цивільного кодексу України нікчемним правочином, тобто є оспорюваним правочином. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції суду.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, як вбачається з акту перевірки Приватного підприємства «РИФ.Ф»від 20 липня 2012 року № 684/22-109/31890392, податковий орган робить висновок про відсутність у позивача при укладені договорів наміру створення правових наслідків, тобто про фіктивність даних угод.

Таким чином, відповідач ототожнює два різних поняття: нікчемність та фіктивність правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних.

Частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України визнання таких угод недійсними віднесено виключно до прерогативи суду.

Разом з цим, Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби рішень судів про визнання угод, укладених позивачем з контрагентом, недійсними за фактом їх фіктивності, не надано.

Крім того, відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання комплектуючих деталей, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представника відповідача щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя державної податкової служби та наявності порушень з боку Приватного підприємства «РИФ.Ф»не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С ТА Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 03 серпня 2012 року № 0000120221 про донарахування Приватному підприємству «РИФ.Ф»грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 400 736 грн. 61 коп. та застосування штрафних санкцій в сумі 60 775 грн. 13 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «РИФ.Ф»судовий збір у розмірі 2 146 гривень 00 копійки.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 12 грудня 2012 року.

Суддя С.А. Водяхін