Рішення № 28321482, 17.12.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.12р. Справа № 11/5005/9246/2012За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стройекспорт", м.Дніпропетровськ

до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнесінтергруп", м.Запоріжжя

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Літосфера", м.Дніпропетровськ

про стягнення 310 390,00 грн. за договором купівлі-продажу.

та

за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнесінтергруп", м. Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю "Стройекспорт", м. Дніпропетровськ

Третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Літосфера", м. Дніпропетровськ

про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Мельниченко І.Ф.

Представники:

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Жижин Р.В. - довіреність № 01/12/ЮВ від 02.04.12р.

Від відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом): не з'явився

Від відповідача-2 (третя особа за зустрічним позовом): не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути солідарно з першого та другого відповідачів проценти за користування чужими грошовими коштами по договору купівлі-продажу № 64/КСВ-В від 10.03.11р. в розмірі 310 390,00 грн.

Перший відповідач надав письмовий відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечує посилаючись на те, що п.5.4. договору, на підставі якого нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами, укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, останній у відзиві на позов заявляє про застосування строку позовної давності в один рік, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), оскільки на думку першого відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою, виходячи зі статті 549 Цивільного кодексу України підпадають саме під визначення неустойки (пені, штрафу).

Другий відповідач в судове засідання не з"явився, письмовий відзив на позов не надав.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, примірники повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками „адресат вибув", „адресат відсутній", зокрема, "за зазначеною адресою не проживає" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.

Крім того, особи, які беруть участь у розгляді, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення (див. Постанову Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 10.12.2012р., підприємство відповідача знаходиться за адресою, зазначеною у позовній заяві, на яку і була надіслана ухвала суду як про порушення провадження у справі так і про відкладення, а отже другий відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Таким чином, господарський суд вважає, що другий відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

07.12.12р. від першого відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій останній просить визнати недійсним пункт 5.4. договору купівлі-продажу № 64/КСВ-В від 10.03.11р.

Суд розглянувши зустрічну позовну заяву визнав її достатньою для прийняття до спільного розгляду з первісним позовом та призначив до розгляду на 11.12.12р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройекспорт" зустрічні позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що ТОВ "Бізнесінтергруп" помилково ототожнює різні правові поняття: пеню (ч.3.ст.549 Цивільного кодексу України) і проценти за користування чужими грошовими коштами (ст.536. ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2. ст. 536 Цивільного кодексу України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оспорюваний п.5.4 договору, на думку відповідача, не суперечить вказаним нормам матеріального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Літосфера" в судове засідання не з'явилося, письмових пояснень по суті зустрічного позову не надало.

В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, за первісним позовом, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.12р. у справі № 11/5005/2725/2012 було встановлено факт здійснення товару позивачем на адресу першого відповідача на загальну суму 1 082 694,70 грн., на підставі договору № 64/КСВ-В від 10.03.11р. від 06.02.08р.

Зазначеним вище рішенням встановлено також факт неналежного виконання першим відповідачем зобов'язань щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, та наявність на момент розгляду зазначеного вище спору,заборгованості на суму 104 468,04 грн.

Крім того, у вказаному вище рішенні, також встановлено факт укладення між сторонами договору поруки, в зв'язку з чим сума заборгованності була стягнена з відповідачів солідарно.

При перегляді зазначеного вище рішення постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.07.12р., рішення № 11/5005/2725/2012 від 12.04.12р. залишене без змін, тобто набрало законної сили.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на порушення строків розрахунків за отриманий товар, позивач нарахував, передбачені договором проценти за користування чужими грошовими коштами, заначене вище і стало причиною спору.

Позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище, відповідач неналежним чином виконував зобов'язання щодо розрахунків за отриманий товар, здійснюючи оплату з порушенням строків встановлених умовами спірного договору.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Цією ж нормою передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч. 2 статті 536 Цивільного кодексу України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що у випадку порушення Покупцем строку оплати продукції, він оплачує продавцю 20% річних за користування чужими грошовими коштами, які нараховуються на суму неоплаченої вартості продукції.

В п. 5.4 договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку порушення покупцем строку оплати продукції, більше ніж на 10 банківських днів, Покупець оплачує Продавцю 1% за кожен день користування чужими грошовими коштами, який нараховується на суму неоплаченої вартості продукції.

Таким чином, сторони в договорі встановили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами який передбачає їх нарахування в два етапи, залежно від періоду прострочення оплати товару.

Відповідно до наданих розрахунків, проценти за користування чужими грошовими коштами, складають суму 310 390,00 грн.

Вказані вище розрахунки, відповідачі не оспорили.

Відповідно до ст 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню солідарно з обох відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, по зустрічному позову, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

При розгляді первинного позову було встановлено факт укладання сторонами договору купівлі-продажу № 64/КСВ-В від 10.03.11р. та договору поруки № 64/КСВ-В/ПОР від 10.03.11р.

Обґрунтовуючи свої вимоги за зустрічним позовом,ТОВ "Бізнесінтергруп" вважає, що п.5.4. договору купівлі продажу № 64/КСВ-В від 10.03.11р. укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема ст.61 Конституції України та ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки визначена у п.5.4. спірного договору відповідальність є незаконною, бо за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, яка вже передбачена сторонами у п.5.1. договору, а отже, на думку відповідача, умовами договору перебачено подвійне стягнення пені, що суперечить приписам діючого законодавства та порушує права ТОВ "Бізнесінтергруп".

Вимоги заявлені в зустрічному позові задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 64/КСВ-В від 10.03.11р., який підписано повноважними представниками обох сторін та скріплено їх печатками.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обв'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Відповідно п.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається зі змісту договору, сторони досягли згоди щодо його предмету, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, відповідальності сторін та інших умов, які сторони вважали необхідним узгодити.

У статті 694 Цивільного кодексу України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Цією ж нормою передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 цього Кодексу встановлено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Частина 3 ст. 198 Господарського кодексу України передбачає, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як вбачається із матеріалів справи, в п.3.3. договору сторони дійшли згоди про те, що продукція по даному договору продається на умовах надання Продавцем Покупцю 100% відстрочки платежу на 20 календарних днів, з дня поставки продукції.

За прострочення оплати поставленої продукції сторони в п. 5.1 договору передбачили відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання встановлено статтею 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 ГК України та статтями 1і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

У п. 5.4 договору сторони передбачили за порушення термінів покупцем строку оплати продукції, більше ніж на 10 банківських днів, Покупець оплачує Продавцю 1% за кожен день користування чужими грошовими коштами, який нараховується на суму неоплаченої вартості продукції, стягнення яких, як вже було зазначено вище, передбачено статтею 694 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене слід прийти до висновку про те, що проценти та неустойки є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Згідно п.1.ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При викладених обставинах, вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 526, 536, 625-628, 638, 694 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, п.1ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

За первинним позовом:

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнесінтергруп", (69120, м.Запоріжжя, Шевченківський р-н, вул.Вороніна,9, кв.75) та товариства з обмеженою відповідальністю "Літосфера", (49080, м.Дніпропетровськ, вул.Таганрозька,321-А) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Стройекспорт", (49083, м.Дніпропетровськ, вул.Собінова,1, р/р 26005001300155 в ПАТ "Актабанк", МФО 307394, код ЄДРПОУ 32561079) 310 390,00 грн. (триста десять тисяч триста дев'яносто гривень) процентів за користування чужими грошовими коштами, 6207,80 грн. (шість тисяч двісті сім гривень) 80 коп. судового збору.

Наказ видати після вступу рішення в законну силу.

За зустрічним позовом:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя І.Ф. Мельниченко Повне рішення складено 28.12.12