Рішення № 28320732, 24.12.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2012 р. Справа № 14/84

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом Козятинського транспортного прокурора Вінницької області (далі -Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (Міністерства інфраструктури України) (далі -Міністерство) та Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - Залізниця) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -Підприємець), треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) та Оженинська сільська рада Острозького району Рівненської області (далі -Рада) -про визнання незаконним зайняття земельної ділянки та її звільнення,

за участю:

представника Міністерства: Маліновського А.І. за дов. від 11 травня 2012 року № 2209/15/14-12,

представника Залізниці: Чешковського В.А. за дов. від 18 червня 2010 року № 1783-НЮ,

відповідача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 25 червня 2010 року № 138,

представника КМУ: Грошевої О.М. за дов. від 19 квітня 2012 року,

представника Ради: Король А.Ф. за дов. 21 грудня 2012 року № 965,

органу прокуратури: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2010 року Прокурор звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Залізниці до Підприємця, посилаючись на те, що 30 жовтня 2007 року на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою, Острозькою районною державною адміністрацією Залізниці була надана у постійне користування земельна ділянка площею 109,2863 га для облаштування станції та обслуговування залізничного транспорту. Проте 8 грудня 2009 року при комісійному обстеженні території залізничної станції Острог, яка є виробничо-технічним підрозділом Залізниці, її працівниками було встановлено, що перпендикулярно будівлі вокзалу станції Острог, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на відстані 14,3 м від її стіни встановлено малу архітектурну форму (торгівельне приміщення "Орислава"), власником якої є Підприємець. Вказане торгівельне приміщення займає 20,02 кв. м території земельної ділянки, що знаходиться у користуванні вказаного позивача. Оскільки Підприємець самовільно незаконно зайняв частину земельної ділянки, переданої у користування Залізниці, та самовільно розпочав на даній ділянці будівельні роботи, Прокурор, посилаючись на статті 158, 212 Земельного кодексу України (далі -ЗК України), просив суд визнати незаконним самовільне зайняття відповідачем частини цієї земельної ділянки, площею 20,02 кв. м, а також просив зобов'язати Підприємця звільнити вказану земельну ділянку від малої архітектурної форми (торгівельного приміщення "Орислава") та фундаменту.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 9 червня 2010 року (суддя Марач В.В.) порушено провадження у справі № 14/84 та призначено її до розгляду.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 листопада 2011 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2012 року, у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 19 квітня 2012 року вищезазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

За результатами проведеного автоматичного розподілу дана справа передана на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 травня 2012 року справа № 14/84 була прийнята до провадження суддею Павленком Є.В. та призначена до розгляду на 21 червня 2012 року.

Ухвалою суду від 21 червня 2012 року розгляд справи відкладено на 12 липня 2012 року. Цією ж ухвалою до участі у розгляді справи в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Оженинську сільську раду Острозького району Рівненської області.

Ухвалою від 12 липня 2012 року провадження у справі зупинено до вирішення господарським судом Рівненської області справи № 5019/975/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Острозької районної державної адміністрації та державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання недійсним розпорядження про передачу земельної ділянки в користування та державного акту на право користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 23 листопада 2012 року провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду на 5 грудня 2012 року. Цією ж ухвалою до участі у розгляді справи в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Кабінет Міністрів України.

Ухвалою від 5 грудня 2012 року на підставі клопотання представника Залізниці строк розгляду даного спору було продовжено на п'ятнадцять днів -до 24 грудня 2012 року, розгляд справи відкладено на 24 грудня 2012 року.

28 листопада 2012 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача, в якому останній просив суд зупинити провадження у даній справі в зв'язку з тим, що ним було подано касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року у справі № 5019/975/12. На підтвердження вказаного клопотання Підприємцем було надано копію касаційної скарги, а також оригінал листа Рівненського апеляційного господарського суду від 5 грудня 2012 року № 01-15/16025/12 про направлення зазначеної справи до Вищого господарського суду України.

Проте вказане клопотання оцінюється судом критично, оскільки наявність факту відправлення справи до Вищого господарського суду України не тягне за собою безумовного скасування прийнятих у цій справі рішень судів нижчих інстанцій. Слід також зазначити, що на час розгляду по суті справи № 14/84 судом касаційної інстанції не було вирішено питання про прийняття до свого провадження касаційної скарги Підприємця у справі № 5019/975/12. Водночас частиною 3 статті 105 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) встановлено, що постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Крім того, чергове відкладення розгляду даної справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Оскільки відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами обставин, які б могли зумовити зупинення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у зв'язку з чим його слід відхили.

18 грудня 2012 року через канцелярію суду надійшли клопотання Залізниці від 10 грудня 2012 року № 09-2/296 та заява Прокурора від 10 грудня 2012 року № 84-2273вих-12 про уточнення позовних вимог, згідно яких останні просили суд визнати незаконним зайняття відповідачем частини вказаної земельної ділянки Залізниці, площею 74,02 кв. м, а також просили зобов'язати Підприємця звільнити дану земельну ділянку від малої архітектурної форми (торгівельного приміщення "Орислава") та фундаменту. Вказані клопотання та заява прийняті судом до розгляду.

У судовому засіданні 24 грудня 2012 року представники Міністерства, Залізниці та КМУ підтримали вимоги, викладені у позовній заяві (з урахуванням заяви та клопотання про уточнення позовних вимог від 10 грудня 2012 року), та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач та його представник проти позову заперечили, зазначивши, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні Підприємця з 2000 року на законних підставах, у той час, як державний акт на право постійного користування даною ділянкою був виданий Залізниці лише у 2007 році. Відтак, зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, на думку останнього, не є самовільним, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Прокурор про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте у судове засідання не з'явився.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, представників сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Острозької районної державної адміністрації Рівненської області (далі -Острозька РДА) від 21 вересня 2007 року № 299 "Про затвердження технічних документів із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель для складання державного акта на право постійного користування землею Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", зокрема, Залізниці передано у постійне користування земельну ділянку площею 109,2863 га, розташовану в Острозькому районі Рівненської області, для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

На підставі вищезазначеного розпорядження Острозькою РДА Залізниці був виданий державний акт серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року на право постійного користування вказаною земельною ділянкою для облаштування станції та обслуговування залізничного транспорту (т. 1, а.с. 10-13).

Частиною 2 статті 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку (частина 5 даної статті).

У матеріалах даної справи наявна копії рішення господарського суду Рівненської області від 21 серпня 2012 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року, прийнятих у справі № 5019/975/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Острозької районної державної адміністрації та державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання недійсним вищезазначеного розпорядження про передачу земельної ділянки в користування Залізниці та державного акту серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року. Даними судовими рішеннями у задоволенні позову Підприємця було відмовлено.

Вищезазначеними судовими рішеннями було встановлено, що рішенням Оженинської сільської ради № 115 від 23 вересня 2003 року Підприємцю було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,01 га із земель, які використовуються в комерційних цілях по АДРЕСА_2, на території Оженинської сільської ради в селі Оженин Острозького району Рівненської області.

Рішенням Оженинської сільської ради № 261 від 4 липня 2007 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,01 га за адресою: Рівненська область, Острозький район, АДРЕСА_1., та надано дозвіл на видачу державного акту на право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 51).

Водночас пунктом 3 даного рішення встановлено, що ОСОБА_1 можна приступати до використання та розпорядження земельними ділянками лише після встановлення їх меж в натурі та отримання державного акту на право власності на земельні ділянки.

Також, рішенням Оженинської сільської ради № 868 від 12 листопада 2009 року було продубльовано рішення Оженинської сільської ради № 261 від 4 липня 2007 року.

На виконання рішення Оженинської сільської ради № 115 від 23 вересня 2003 року приватним підприємством "Земельне бюро" розроблено "Проект відведення земельної ділянки" Підприємцю для роздрібної торгівлі та комерційних послуг по АДРЕСА_1 на території Оженинської сільської ради Острозького району Рівненської області".

Водночас судом встановлено, що відповідач державний акт на право власності на спірну земельну ділянку не отримав. Даний факт також був визнаний в судовому засіданні самим відповідачем, а також підтверджений поясненнями представника Ради. Отже Підприємець в порушення пункту 3 рішення Ради від 4 липня 2007 року № 261 приступив до використання земельної ділянки за відсутності у нього документу, що посвідчує його право на цю ділянку.

Крім того, актом від 15 серпня 2012 року, складеним на виконання вимог ухвали суду від 7 серпня 2012 року у справі № 5019/975/12 та підписаним представниками Острозької РДА, Залізниці, Оженинської сільської ради, Управління Держкомзему в Острозькому районі Рівненської області, а також представника (геодезиста) Державного підприємства "Поділлягеодезкартографія" зі схематичним зображенням об'єктів встановлено, що:

- земельні ділянки, надані Залізниці та Підприємцю по АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 Острозького району Рівненської області накладаються у просторі одна на одну;

- земельна ділянка, надана Підприємцю по АДРЕСА_1 Острозького району Рівненської області (мала архітектурна форма і фундамент під будівлю, які належать відповідачу) знаходяться в межах земельної ділянки, наданої Залізниці по АДРЕСА_1 Острозького району Рівненської області.

Згідно статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень відповідної міської ради.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до змісту цієї норми Закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Приписами статті 125 вказаного Кодексу унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Перелік документів, які посвідчують право на земельну ділянку, встановлений статтею 126 ЗК України. Зокрема, згідно вказаної норми право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою -державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки -договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до статті 1 цього Закону самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, самовільним зайняттям земельної ділянки є фактичне використання земельних ділянок без відповідних правових підстав.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відсутність таких документів у особи на час прийняття судом рішення є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Проте під час розгляду даної справи судом було встановлено, що належні Підприємцю мала архітектурна форма (торгівельне приміщення "Орислава") та фундамент під будівлю розташовані в межах земельної ділянки Залізниці, яка була відведена останній згідно акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року. Правомірність даного акту підтверджена рішенням господарського суду Рівненської області від 21 серпня 2012 року та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року у справі № 5019/975/12, що набрали законної сили.

У той же час будь-які правовстановлюючі документи, визначені в статті 126 ЗК України, які підтверджують право власності чи право користування відповідача на спірну земельну ділянку, у останнього на момент вирішення даного спору відсутні.

Оскільки в матеріалах справи наявні належні докази, які підтверджують відсутність у відповідача оформлених у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 74,02 м2, розташовану в Острозькому районі Рівненської області, яка знаходиться у користуванні Залізниці на підставі державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року, і даний факт у встановленому законом порядку не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про те, що останній самовільно зайняв цю земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (частина 3 статті 212 ЗК України).

Враховуючи те, що позивачами та Прокурором на підставі належних та допустимих доказів було доведено факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки відповідачем, суд вважає позовні вимоги останніх про звільнення вказаної земельної ділянки від малої архітектурної форми (торгівельного приміщення "Орислава") та фундаменту відповідача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Прокурор, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд визнати незаконним зайняття Підприємцем спірної земельної ділянки.

Проте дана вимога є такою, що не відповідає нормативним приписам чинного законодавства.

Так, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною статтею також визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання та у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суд, як державний орган, може захистити порушене або оспорюване право лише у спосіб, який передбачений законом.

Пунктом 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" встановлено, що в порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України:

- щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності");

- пов'язані із захистом права на земельні ділянки (в тому числі відновлення порушеного права третьої особи, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку);

- про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства;

- про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок;

- про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

- пов'язані з набуттям, зміною та припиненням права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- про встановлення, зміну та припинення земельного сервітуту;

- що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою;

- про стягнення шкоди, у тому числі упущеної вигоди, завданої порушеннями прав власників, у тому числі держави та територіальних громад, і користувачам земельних ділянок;

- інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

Отже, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту прав, як визнання незаконним зайняття земельної ділянки. Слід також зазначити, що така позовна вимога не може відновити порушене право Залізниці -право користування спірною земельною ділянкою.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що дана позовна вимога не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним зайняття Підприємцем спірної земельної ділянки слід відмовити.

Частиною 3 статті 49 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

У той же час частиною 2 даної статті встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що даний спір виник внаслідок неправомірних дій Підприємця, витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог вищезазначеної норми слід покласти на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) повернути Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" (01034, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 6, ідентифікаційний код: 04713033) земельну ділянку площею 74,02 м2, що знаходиться у користуванні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на підставі державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року та розташована в Острозькому районі Рівненської області, шляхом звільнення даної земельної ділянки від малої архітектурної форми -торгівельного кіоску "Орислава" та фундаменту під будівлю.

Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 грудня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко