Рішення № 28318859, 26.12.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2012 р.Справа № 5023/4253/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Кам'яна Яруга до Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3, довіреність №б/н від 16.07.12р., позивач - ОСОБА_2 (особисто), після перерви - не з'явились;

відповідача - Беженський А.В., довіреність № б/н від 30.07.12р.;

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій", що містяться в позовній заяві вх. №4253/12 від 20.09.2012 р. полягають у стягненні на його користь з відповідача безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів в сумі 162601,05 грн. та відшкодуванні майнової шкоди в сумі 20846,75 грн.

Розпорядженням від 16.11.2012р. "Щодо повторного автоматичного розподілу справи" призначено автоматичний повторний розподіл справи №5023/4253/12 у зв'язку з відпусткою судді Ольшанченка В.І.

Відповідно до витягу з автоматизованої системи документообігу господарського суду Харківської області від 16.11.2012р. справу №5023/4253/12 призначено для розгляду судді Жельне С.Ч.

Змінені позовні вимоги полягають у стягненні з ПАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" на користь позивача боргу, який утворився за договором №457 від 11.12.2006р. за період з 06.01.2011р. по 27.04.2012р. в сумі 162601,05 грн. та 20846,75 грн. збитків.

У судове засідання 24.12.2012р. позивач та його представник з'явились підтримує змінені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, який прибув у судове засідання проти заявлених позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Позивач надав документи для залучення до матеріалів справи, вказані документи досліджено судом та долучено до матеріалів справи

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.12.12 року до 11-00 години.

Після оголошеної перерви позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату та місце слухання справи були повідомлені у попередньому судовому засіданні. Причини неявки суду не повідомили.

Представник відповідача після перерви з'явився у судове засідання, проти позовних вимог заперечував.

Під час розгляду справи представником позивача 20.11.2012р. за вх.№96 було подано до суду заяву про призначення колегіального розгляду справи.

Статтею 4-6 ГПК України передбачено, що будь-яку справу залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Таким чином, питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Розглянувши доводи позивача про призначення колегіального розгляду справи №5023/4253/12 та матеріали вказаної справи, не вбачається підстав для задоволення вказаного клопотання виходячи з такого. Клопотання про призначення колегіального розгляду справи повинно бути обґрунтованим та мотивованим, повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Клопотання також повинно бути підтверджено фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.

Із заявленого клопотання випливає, що позивачем не наведено жодної конкретної обставини, яка свідчила б про складність справи, а лише констатовано, що дана справа може бути віднесена до категорії складних. Крім того, представник позивача у судових засіданнях не наполягав на задоволенні вказаного клопотання.

Отже, заявлене клопотання є необґрунтованим та за таких обставин не вбачається наявність підстав для задоволення клопотання про колегіальний розгляд справи.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 457 від 11.12.2006 року, відповідно до умов якого сторони зобов'язались надавати послуги і виконувати роботи, пов'язані із відправленням і прибуттям автобусів та пасажирів автобусних маршрутів згідно з затвердженими розкладами руху на автостанціях м. Харкова та Харківської області, які входять до складу ВАТ «ХПАС». За вказаним договором відповідач, ПАТ «ХПАС», за агентську винагороду надає позивачу, як Перевізнику, послуги з попереднього продажу особам, що бажають отримати транспортні послуги (Пасажирам), квитків на проїзд автотранспортними засобами та на автобусних маршрутах Перевізника, а Перевізник сплачує відповідачу за це винагороду. Суд зазначає, що предмет та умови укладеного між позивачем і відповідачем договору № 457 складались у відповідності із типовими умовами «Примірної форми договору про продаж квитків», затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 862 від 30.11.2010р.

Судом встановлено, що продажна вартість квитка складалась з загального тарифу на послугу перевезення, страхового внеску та станційного збору, які розподілялись наступним чином.

Згідно п.3.1 договору виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями Ф-20АСС, без урахування страхового збору, розподіляється у співвідношенні : винагорода ХПАС- 11% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 89%.

Згідно з п.3.2 того ж договору виручка від реалізації багажних квитків касами автостанцій розподіляється у співвідношенні : винагорода ХПАС - 50% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 50%.

Відповідно до ч.1 розділу 7 термін дії договору був визначений з 01.01.2007 року до 31.12.2007 року. Частина 2 розділу 7 передбачила автоматичну пролонгацію договору на наступний рік на тих же умовах при відсутності заяви від однієї із сторін щодо його перегляду або припинення.

В узгодженій сторонами редакції договір № 457 діяв з грудня 2006 року по грудень 2010 року.

В січні 2011 року сторони склали додаткову угоду № 1 від 06.01.2011р. до договору, в якій передбачили збільшення вартості квитка за рахунок додавання до тарифу позивача 20% ПДВ, та визначили за відповідачем обов'язок нараховувати вищевказаний ПДВ при реалізації квитків і сплачувати його в бюджет.

Згідно з п.3.1. додаткової угоди Виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями без урахування страхового збору та податку на додану вартість розподіляється у співвідношенні : винагорода ХПАС - 11%, Перевізнику - 89%.

Згідно п.3.2. додаткової угоди Виручка від реалізації багажних квитків касами автостанцій без урахування ПДВ розподіляється у співвідношенні : винагорода ХПАС - 50%, Перевізнику - 50%.

Згідно п.3.5 додаткової угоди При реалізації квитків на проїзд ПДВ в розмірі 20% ХПАС нараховує на вартість проїзду без страхового збору згідно з наданою Перевізником таблицею вартості проїзду, а також на вартість перевезення багажу та сплачує його до бюджету.

Із довідки відповідача (а.с. 58 т.3) вбачається, що за період дії додаткової угоди з 01.01.11р. по 27.04.12р. відповідачем було отримано в касу ПДВ по ФО-П ОСОБА_2 загальну суму 181793,46 грн.

Матеріали справи свідчать, що проведеною стосовно позивача податковою перевіркою за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р. було виявлено порушення ним податкового законодавства, а саме: у 3 кварталі 2011 року позивач не зареєструвався платником ПДВ та не сплатив у встановлений законом спосіб до бюджету ПДВ зі своєї виручки. Про що зазначається у висновках акту Чугуївської об'єднаної ДПІ у Харківській області від 23.01.2012 року № 39/1722/НОМЕР_1. За наслідками податкової перевірки Чугуївська об'єднана ДПІ донарахувала позивачу податкові зобов'язання по ПДВ за період з 01.07.11р. по 30.09.11р. в сумі 83387,00 грн. та штрафну санкцію в сумі 20846,75 грн. Листом № 5268/10/10.0-12 від 09.08.2012р. (а.с.100 т.1) Чугуївська об'єднана ДПІ засвідчила, що відповідно до особового рахунку підприємств податок на додану вартість ФО-П ОСОБА_2 протягом перевіреного періоду не сплачувався; інформація щодо сплати за ФО-П ОСОБА_2 сум ПДВ його контрагентами (у т.ч. ПАТ «ХПАС») у Чугуївській ДПІ відсутня. Зважаючи на наведене суд не приймає заперечень відповідача, що він сплачував до бюджету ПДВ по ФО-П ОСОБА_2, оскільки долучені ним до матеріалів справи податкові декларації по ПДВ за період з січня 2011 року по квітень 2012 року, платіжні доручення та звіти по РРО не містять даних про декларування і сплату відповідачем ПДВ з послуг перевезення по ФО-П ОСОБА_2 У додатку № 5 до Декларацій з податку на додану вартість «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту» податкового коду ФО-П ОСОБА_2 не міститься. В платіжних дорученнях на сплату ПДВ в бюджет також. Посилання відповідача у судовому засіданні про не виявлення податковою перевіркою у нього порушень у веденні податкового обліку по ПДВ та результатів від реалізації квитків за перевірений період з січня 2011 року по квітень 2012 року, жодним письмовим доказом у справі не підтверджено.

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем за розпорядженням Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області від 22.03.2001р. № 24720020001001063. Позивач отримав ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.08.2010р. Сер. АВ № 551796. На податковому обліку в Чугуївській ОДПІ перебуває з 22.03.2001 року. Позивач здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування, платником ПДВ не реєструвався.

Проте, у п. 3.5 додаткової угоди № 1 від 06.01.2011р. позивач доручив відповідачу нараховувати ПДВ на вартість проїзду та вартість перевезення багажу та сплачувати його в бюджет.

Згідно підпункту 6 пункту 2 розділу I Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.97р. № 176 вартість проїзду - сума, за якою автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та податок на додану вартість.

Суд зазначає, що послуга з перевезення надається пасажиру безпосередньо перевізником, який має відповідну ліцензію, а квиток на проїзд є документом установленої форми, який підтверджує факт укладення договору перевезення (підпункт 10 пункту 2 розділу I Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМУ від 18.02.97р. № 176.), який укладається між пасажиром і перевізником, а тому не може бути об'єктом договору між іншими учасниками процесу оформлення замовлення на продаж квитків на проїзд автобусом.

У відповідності до п.п. в) п.п.1 п.1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України в редакції станом на 01.01.2011 року встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва, платники єдиного податку не є платниками податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України.

Суд зазначає, що норми п.п. в) п.п.1 п.1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України прямо забороняють суб'єкту малого підприємництва, яким є позивач, нараховувати ПДВ у своїх договорах з Пасажирами, оскільки позивач не є платником ПДВ, а був зареєстрований платником єдиного податку, тому доручення, яке надав позивач відповідачу нараховувати ПДВ на свої договори, ціна яких визначається вартістю проїзду, є нікчемним, оскільки такі дії прямо заборонені податковим законом.

Суд не приймає заперечення відповідача про отриману ним відповідь Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 26.01.2011р. № 897/10/31-039, оскільки у цій відповіді йшлось про базу оподаткування податком на додану вартість для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління. І не розповсюджується на правовідносини представництва, які склались між позивачем і відповідачем за договором про продаж квитків на проїзд автобусами. Відповідно до ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є товари та послуги. Квиток за своєю юридичною природою є правочином. Тому сам квиток не може виступати у податковому законі об'єктом оподаткування ПДВ. Вартість квитка складається з вартості проїзду, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків, страхового збору. Тому при визначенні об'єкта оподаткування вартості квитка враховується податковий статус кожного з учасників процесу : перевізника, агента, страховика. В разі відсутності реєстрації однієї із сторін договору в якості платника ПДВ, вартість його послуг ПДВ містити не може. Що додатково підтверджує відповідь ДПС у Харківській області від 23.04.12р. № 2135/10/15-319.

Згідно п.2 ст.215 Цивільного кодексу України Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, положення п.п. 3.1, 3.2, п.3.5 додаткової угоди, про нарахування ПДВ на вартість проїзду, що тарифікується позивачем, є нікчемною, оскільки суперечить імперативним нормам Податкового кодексу щодо заборони платнику єдиного податку додавати ПДВ до вартості своїх послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 216 Цивільного кодексу України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно п.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства…

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.1 ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до п.3.3 договору № 457 розрахунки ХПАС з Перевізником проводяться кожен день готівкою по видатковому касовому ордеру. За період дії додаткової угоди з 01.01.11р. по 27.04.12р. відповідачем було отримано в касу ПДВ по ФО-П ОСОБА_2 загальну суму 181793,46 грн. Позивач подав розрахунок і просить стягнути на його користь загальну суму в розмірі 162601,05 грн. Судом встановлено, що позивач направив відповідачу з Вимогу на оплату від 10.07.12р., яка відповідачем не сплачена.

Згідно п.2 ст.530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 457 від 11.12.2006 року в розмірі 162601,05 грн. підлягають задоволенню.

Згідно п.1 ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно п.п.1 п.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно п.1 ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, і його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Позивач самостійно підписав додаткову угоду, доручивши відповідачу нараховувати ПДВ на вартість проїзду і спрямовувати його до бюджету. Оскільки угода є нікчемною і не може бути виконана в межах діючого податкового законодавства України, а позивач не довів наявності вини відповідача у невиконанні наданого доручення в порядку, який обумовлювався угодою, тому суд вважає, що у стягненні з відповідача на користь позивача збитків в сумі 20846,75 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, судові витрати у частині пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 3252 грн. 02 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви представника позивача (вх.№96 від 20.11.2012р.) про призначення колегіального розгляду справи відмовити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ХАРКІВСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ" (61001, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 22, код в ЄДРПОУ 03115293, р/р 26000052303097 у Центральному відділенні ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, відомості про рахунки відкриті в банківських установах в матеріалах справи відсутні) - 162601 грн. 05 коп. заборгованості та 3252 грн. 02 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.01.2013 р.

Суддя Жельне С.Ч.