Постанова № 28316908, 03.12.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/13796/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБарановського Р. А. при секретаріПетьковій В.С. за участю: представників позивача представника відповідача Степанова О.О., Текут"єва Є.Ю. Духневич Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "ПРОФІТ-13" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби у якому просить:

скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від «31» жовтня 2012 року № 0000043500;

скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від «31» жовтня 2012 року № 0000053500;

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 01 жовтня 2012 року по 05 жовтня 2012 року Відповідачем була проведена позапланова невиїзна перевірка Позивача. За результатами вказаної перевірки Відповідачем «12» жовтня 2012 року було складено Акт № 3249/225/36368341 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійснені фінансово-майнових операцій з ПП «Сервістранс-Н-08» (код ЄДРПОУ 39950329) за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012 року.

06 листопада 2012 року Позивачем були отримані податкові повідомлення -рішення № 0000043500 від 31.10.2012 року та № 0000053500 від 31.10.2012 року. (Далі за текстом відповідно повідомлення-рішення 1 та повідомлення-рішення 2), якими Відповідач повідомив Позивача, що згідно з п.п. 54.3.2 ст. 54 та відповідно до п.п. 123.1 ст.123 Податкового Кодексу України та на підставі вищевказаного Акту, встановлено порушення:

п. 3.1 ст. 3, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 , ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94 -ВР та у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств (код бюджетної класифікації - 3011021000) у розмірі 160 301 (Сто шістдесят тисяч триста одна) грн. 56 коп., у т.ч.: за основним платежем - 128 241 (Сто двадцять вісім тисяч двісті сорок одна) грн. 25 коп. та за штрафними санкціями - 32 060 (Тридцять дві тисячі шістдесят) грн. 31 коп.

п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року та у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість (код бюджетної класифікації - 3014010100) у розмірі 63 894 (Шістдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 59 коп., у т.ч.: за основним платежем - 51 115 (П'ятдесят одна тисяча сто п'ятнадцять) грн., 67 коп. та за штрафними санкціями - 12 778 (Дванадцять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 92 коп.

Вказані повідомлення - рішення підписані заступником начальника Відповідача С.Г.Гавриловою.

Вищевказані податкові повідомлення - рішення відповідача позивач вважає винесеними незаконно, необґрунтовано, з суттєвими порушеннями податкового законодавства.

Позивач вважає, що: посадові особи Відповідача застосували для проведення та оформлення вищеназваної перевірки спосіб, який не визначений діючим законодавством України; посилання на Постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11, якою прямо не визначені фіктивними правочини, що були укладені між ПП «Профіт-13» та ПП «Сервістранс-Н-08» на думку позивача, є необґрунтованим та такими, що суперечать діючому законодавству України; відповідачем встановлено факт наявності у Позивача податкових накладних за № 18020 від 17.09.2009 року на загальну суму 308 864,00 грн. у т.ч. ПДВ 51 477,00 грн. та за № 2147 від 18.02.2010 року на загальну суму 306 694, 01 грн. у т.ч. ПДВ 51 115,67 грн. на момент здійснення перевірки. Дані податкові накладні чинні, мають усі необхідні реквізити і складені у передбачений податковим законодавством спосіб; податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), тощо.

Представники відповідача, що прибули в судове засідання позов підтримали та надали пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача, що з'явилась у судове засідання, позов не визнала на основі того, що за результатами дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій ПП «Профіт-13» в частині порядку відтворення в податковому обліку наслідків таких операцій та правомірності нарахування податкового кредиту податку на додану вартість можливо зробити висновок, що схема фінансово-господарських відносин між ПП Профіт-13» та ПП «Сервістранс-Н-08» не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, проведена позапланова невиїзна іеревірка ПП „Профіт - 13". з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-майнових операцій з ПП «Сервістранс-Н-08» (код ЄДРПОУ 35950329) за період з .2005р. по 30.06.2012р.з питань дотримання вимог податкового законодавства за червень 2012 року. Перевірка проведена з відома директора Валєтова Я.М. та головного бухгалтера Ожередової В.Д.

06 листопада 2012 року Позивачем були отримані податкові повідомлення -рішення № 0000043500 від 31.10.2012 року та № 0000053500 від 31.10.2012 року, якими Відповідач повідомив Позивача, що згідно з п.п. 54.3.2 ст. 54 та відповідно до п.п. 123.1 ст.123 Податкового Кодексу України та на підставі вищевказаного Акту, встановлено порушення:

п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 , ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств (код бюджетної класифікації - 3011021000) у розмірі 160 301 (Сто шістдесят тисяч триста одна) грн. 56 коп., у т.ч.: за основним платежем - 128 241 (Сто двадцять вісім тисяч двісті сорок одна) грн. 25 коп. та за штрафними санкціями - 32 060 (Тридцять дві тисячі шістдесят) грн. 31 коп.

п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року та у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість (код бюджетної класифікації - 3014010100) у розмірі 63 894 (Шістдесят три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 59 коп., у т.ч.: за основним платежем - 51 115 (П'ятдесят одна тисяча сто п'ятнадцять) грн., 67 коп. та за штрафними санкціями - 12 778 (Дванадцять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 92 коп.

Вказані повідомлення - рішення підписані заступником начальника Відповідача С.Г. Гавриловою.

За результатами перевірки було складено Акт перевірки з тексту якого вбачається, що перевірка проводилась на підставі наступних документів:

копій первинних документів фінансово-господарської діяльності ПП «Профіт-13» та копій декларацій з податку на прибуток та копій декларацій з податку на додану вартість , які були надані підприємством листом від 02.08.2012 року № 1 у відповідь на запит ДПС у Дніпропетровській області від 20.07.2012 року № 17171/10/16-309;

Постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11.

Як вбачається з тексту Акту, висновки представника Відповідача (стор. 4-16) про порушення Позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються виключно на підставі Постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11 , яка не має ніякого відношення до спірних правовідносин.

Наявність первинних документів описаних у Акті, які мали відображення у податковому обліку за 3 квартал 2009 року та за 1 квартал 2010 року для проведення перевірки в спосіб, передбачений законодавством, не було враховано. Будь-яких письмових пояснень, у рамках проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не вимагалось Відповідачем та не надавалось Позивачем.

Таким чином, Відповідачем у Акті перевірки не викладена у повному обсязі інформація про суттєві обставини фінансово-господарської діяльності Позивача, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового законодавства.

Посадовими особами Відповідача у Акті перевірки зроблений висновок, що Позивачем порушено п.п. 7.4.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Так, нормою п.п. 7.4.5. Закону України „Про податок на додану вартість" визначене обмеження про те, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Крім того, абз. 2 п.п. 7.4.5 визначає, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У самому Акті, а саме стор. 4 вказано про те, що для проведення перевірки були надані необхідні податкові накладні за № 18020 від 17.09.2009 року на загальну суму 308 864,00 грн. у т.ч. ПДВ 51 477,00 грн. та за № 2147 від 18.02.2010 року на загальну суму 306 694,01 грн. у т.ч. ПДВ 51 115,67 грн. У Акті немає ніяких зауважень посадових осіб Відповідача щодо неповної кількості та/або відсутності необхідних податкових накладних.

Відповідачем встановлено факт наявності у Позивача податкових накладних за № 18020 від 17.09.2009 року на загальну суму 308 864,00 грн. у т.ч. ПДВ 51 477,00 грн. та за № 2147 від 18.02.2010 року на загальну суму 306 694, 01 грн. у т.ч. ПДВ 51 115,67 грн. на момент здійснення перевірки. Дані податкові накладні чинні, мають усі необхідні реквізити і складені у передбачений податковим законодавством спосіб.

Відповідач у абз. 11 стор. З Акту стверджує, що документи, які б стверджували перевезення товару від постачальника до покупця до перевірки не надавались.

У у п.п. 2.1 Акту посадовими особами Відповідача викладений повний зміст фінансово - господарської операції з поставки нікелю катодного (надалі, товар), який передбачає, що товар відвантажується на умовах СРТ - м. Донецьк, склад «Донецьксталь»- металургійний завод.

Щодо предмету договору поставки № 05/02-10 ПП та умови поставки за рахунком -фактурою від 17.09.2009 року № СТ-18020, Відповідач вказує про те, що у Позивача єдиним та необхідним документом, якій має підтвердити факт перевезення товару від ПП «Сервістранс-Н-08», повинна бути товарно-транспортна накладна.

Як свідчать первинні документи за вищевказаним правочином, валові витрати та податковий кредит Позивача по господарським операціям з ПП «Сервістранс-Н-08», підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які мають всі необхідні обов'язкові реквізити, в тому числі, повністю розкривають зміст і обсяг господарських операцій.

Що стосується висновків Відповідача про протиправність віднесення до валових витрат вартості товару та податкового кредиту, отриманого від ПП "Сервістранс-Н-08", з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних, які б посвідчували факт перевезення, слід зазначити наступне.

Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідачем в ході перевірки не було встановлено, що саме Позивач повинен був здійснювати приймання та розвантаження товару за своїм місцезнаходженням або оплачувати вартість його поставки, тобто являвся вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів.

Крім того, під час перевірки також не було встановлено і те, що наявність документів на придбання товару ПП «Профіт-13» у ПП «Сервістранс-Н08» не спричинили реального настання правових наслідків та паперові носії отримані ПП «Профіті3» від ПП «Сервістранс-Н08» за формою первинних документів та наведені в них відомості не відповідають фактичним обставинам справи.

Безпідставні, недосліджені та не доказані доводи про відсутність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю Позивача, позаяк зазначені товари не отримувались Позивачем, як вантажоотримувачем, не розвантажувались ним і не приймались на склад, а доставлялись напряму його покупцю, без його участі у транспортному процесі не можуть бути підставою для висновку про те, що правочини, укладені між ПП «Профіт-13» та ПП «Сервістранс-Н-08» мають протиправний характер, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків, спрямованих на заниження об'єктів оподаткування, несплату податків, отже є нікчемними (абз.9 стор. 14 Акту)

Господарюючий суб'єкт на власний розсуд організовує і здійснює свою господарську діяльність, обмежуючись, при цьому, лише прямою забороною законодавця на здійснення тих чи інших видів діяльності, або виконанням певних дій, як необхідної передумови для провадження певних видів господарської діяльності. Відповідно, організація Позивачем своєї діяльності способом придбання у ПП "Сервістранс-Н-08" товару та доставка безпосередньо ЗАТ «Донецьксталь», є такою, що не суперечить чинному законодавству. Жоден нормативно-правовий акт не забороняє посередництво у торгівлі нікелем Н-1, як і не покладає на господарюючого суб'єкта -посередника, обов'язку власноручно отримати товарно-матеріальні цінності, розвантажити їх, прийняти на склад і лише після цього самостійно реалізовувати їх зі складу. Не ставиться нормами податкового права у залежність від цього і право платника податків на формування валових витрат і податкового кредиту.

Згідно норм п.п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Крім того, п.п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності".

П.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Так п.п. 5.3.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, відповідно до наведених приписів податкового законодавства, для того, щоб витрати платника податку, підпадали під термін «валові витрати», ці витрати мають відповідати наступним обов'язковим умовам, а саме: це мають бути: будь-які витрати у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах; будь-які витрати, здійснювані, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку; будь-які витрати, які використовуються у власній господарській діяльності.

У Акті перевірки (абз.2 стор.4) вказано, що для підтвердження отримання товару підприємством ПП «Профіт-13» надані до перевірки видаткові накладні та рахунок-фактура від 17.09.2009 року № СТ-18020.

Цей висновок зроблений згідно аналізу оборотно-сальдових відомостей. Факт цих розрахунків підтверджується первинними документами, а саме платіжними дорученнями, що в наявності в матеріалах справи.

Оприбуткований товар Позивач використав у власній господарській діяльності.

Так, факт використання таких товарів в господарській діяльності Позивача підтверджується Специфікацією № 1 від 15.02.2010 року по договору постачання від 05.02.2010 року № 05/02-10 «Товар поставляється на умовах : СРТ- м. Донецьк, склад ЗАТ «Донецьксталь» - металургійний завод та Договором № 3300002552 від 14.09.2009 року, Додатковою угодою № 1 від 14.09.2009 року, Додатковою угодою № 2 від 22.12.2009 року та Додатковою угодою № 3 від 04.02.2010 року між ПП «Профіт-13» (Постачальник) та ЗАТ «Донецьксталь» - металургійний завод (Покупець).

Підтвердженням отримання товару підприємством ЗАТ «Донецьксталь» - металургійний завод є накладні.

Крім того, отримання товару Позивача підтверджується довіреностями ЗАО «Донецьксталь» - металургійний завод на отримання товарно-матеріальних цінностей № 2751 від 17.09.2009 року та № 528 від 18.02.2010 року, що видані на ім'я комірника ОСОБА_9. Підпис засвідчений у вищеназваних довіреностях та накладних тотожній. Крім того на накладних зазначений відбиток комори № 2825 ЗАО «Донецьксталь» - металургійний завод з підтвердженням одержаної кількості товару. За фактом передачі товару у обох випадках було надано Позивачем сертифікат якості.

За вищеназваними поставками ЗАО «Донецьксталь» - металургійний завод розрахувався у безготівковій формі:

Отже, наявність розрахунків між Позивачем і кінцевим споживачем поставленого нікелю - ЗАТ «Донецьксталь» - це ще одне підтвердження, що Позивач поставив товар, а ЗАТ «Донецьксталь» його прийняв та сплатив його повну вартість за договором.

Всі первинні документи за цими правочинами, як на момент фінансово-господарської операції, на момент проведення перевірки є чинними та наявними у обліку Позивача.

Таким чином, висновок, Відповідача у Акті перевірки про порушення вимог п.п. 5.1. ст. 5 та п.п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» є недоказаним та хибним у зв'язку з тим, що Відповідачем взагалі не досліджувалася господарська діяльність Позивача за 3 квартал 2009 року та 1 кв. 2010 року у спосіб визначений Податковим кодексом України.

У Акті перевірки у розділі «Податок на прибуток» (стор.11-13) не визначено жодного порушення згідно ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Нормами ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» визначено, що прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Позивачем, на виконання своїх обов'язків було обчислено, задекларовано та сплачено суму податку на прибуток за вказаною у Законі базовою ставкою 25 відсотків (код рядка декларації 12.1) за 3 кв. 2009 року та 1 квартал 2010 року. Доказами тому є декларації з податку на прибуток підприємства за 3 кв.2009 року та 1 квартал 2010 року, що наявні в матеріалах справи.

Отже, висновок, Відповідача у Акті перевірки про порушення вимог п. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства" є протиправним.

Як вбачається з тексту оскаржених повідомлень-рішень, штрафні санкції до Позивача були застосовані на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Однак, слід вказати про те, що Податковий кодексу України набрав чинності з 01.01.2011р., в зв'язку з чим втратили чинність Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-Ш, Закон України «Про систему оподаткування».

Однак, виходячи з того, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закон України «Про систему оподаткування», виходячи з того, що правовідносини щодо сплати податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств виникли за 2009-2010 p.p., а також з урахуванням того, що відповідно до ч. 1 Підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України розділ III Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року та відповідно до ч. 5 підрозділу 10 Інших перехідних положень, якими визначено, що у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введенні в дію.

Таким чином, до спірних правовідносин були невірно застосовані приписи податкового законодавства, що передбачені Податковим кодексом України. Так Відповідачем у Акті перевірки правильно були визначені податкові періоди, а саме 3 квартал 2009 року та 1 квартал 2010 року, що передують даті 01 квітня 2011 року - даті застосування штрафних санкцій у розмірі 25%.

Застосування штрафних санкцій, визначених у податкових повідомленнях - рішеннях № 0000043500 від 31.10.2012 року та № 0000053500 від 31.10.2012 року відповідно на суму 32 060 (Тридцять дві тисячі шістдесят) грн. 31 коп. та 12 778 (Дванадцять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн., 92 коп. - незаконне, оскільки у даному випадку Відповідачем був застосований нормативний акт, якій у той час ще не був прийнятий і взагалі не діяв.

У Акті перевірки Відповідачем зроблені висновки про те, що правочини, укладені Позивачем з ПП «Сервістранс Н-08» є такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб та е нікчемними. При цьому єдиною підставою для здійснення такого висновку є вищенаведена Постанова Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2011 року по справі № 1-301/11, частина тексту якої наведена у Акті перевірки.

Відповідно до ч. 4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, вирок суду має преюдиціальне значення лише у визначених питаннях, а саме чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом, під час розгляду вищевказаної кримінальної справи, встановлено факт наявності винних дій ОСОБА_10 у здійсненні фіктивного підприємництва. Однак, цією же постановою не встановлені фактичні обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_10, як керівник ПП «Сервістранс Н-08», здійснював незаконну підприємницьку діяльність конкретно у відносинах з Позивачем і, відповідно, складав та підписував бухгалтерські документи та документи податкової звітності від імені ПП «Сервістранс Н-08» саме з метою здійснення незаконної діяльності.

Вказані обставини не можуть свідчити про повну відсутність здійснення законної господарської діяльності юридичною особою ПП «Сервістранс Н-08». На час вчинення спірних господарських операцій вказаний суб'єкт підприємницької діяльності був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак мав цивільну правоздатність на здійснення господарської діяльності, у тому числі укладання і виконання правочинів.

Крім цього, вказаною постановою не встановлено порушення саме Позивачем вимог податкового законодавства та не спростовано реальність господарських операцій, які мали місце між Позивачем та ПП «Сервістранс Н-08».

Таким чином, Відповідач, з огляду на постанову суду, в акті перевірки зробив хибний висновок про нікчемність укладених правочинів між Позивачем та ПП «Сервістранс Н-08».

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних правочинів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом в акті перевірки не наведено визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган також посилався на ч.1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між Позивачем та ПП «Сервістранс Н-08», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки не тільки не містить посилань на вину Позивача, яка виразилася в намірі Позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу Позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Спірні правочини, відповідно до норм Господарського кодексу є господарськими зобов'язаннями.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, необхідно дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між Позивачем та ПП «Сервістранс Н-08» правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Зміст правочинів укладених між Позивачем і ПП «Сервістранс Н-08» відповідають нормам чинного законодавства України та не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України.

Всі зобов'язання з поставки нікелю за вищевказаними правочинами його виконавцями були виконані у повному обсязі, що підтверджується накладними, що свідчать про передачу товару та відповідними податковими накладними.

Таким чином, зазначення Відповідачем в Акті перевірки на порушення Позивачем ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України є хибним і необґрунтованим.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення Позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які не визнала податкова інспекція, продавець нікелю - ПП «Сервістранс Н-08» знаходився в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платнику податку на додану вартість і отже, мав право, як вже вказувалось вище, на укладання правочинів та складання відповідних податкових накладних у взаємовідносинах з Позивачем.

Платник податку на додану вартість - покупець товару (послуг) на час здійснення господарської операцій з придбання товару (послуги) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником (виконавцем робіт), який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками товарів (робіт, послуг) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару (послуг) від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, яке виникає за першою із законодавчо визначеної події, у даному випадку на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова інспекція у ході перевірки Позивача не навела жодних доводів та не надала доказів щодо наявності в діях Позивача ознак таких неправомірних дій.

Передача нікелю від ПП «Сервістранс Н-08» до Позивача здійснювалась відповідно до видаткових накладних № СТ-18020 від 17.09.09р. та № СТ-2147 від 18.02.10р.

В подальшому, придбаний у ПП «Сервістранс Н-08» нікель був поставлений Позивачем на користь ЗАТ «Донецьксталь» - металургійний завод», про що свідчать відповідний Договір № 3300002552 від 14.09.09р., додаткова угода № 1 до нього від 14.09.09р., додаткова угода № 2 до нього від 22.12.09р., додаткова угода № 3 до нього від 04.02.10р., накладна № 17/09/09 від 17.09.09р.довіреність № 2751 від 17.09.09р.; сертифікат якості виробника ВАТ «Норильський нікель» від 07.06.09р.; накладна № 18/02/10 від 18.02.10р.; довіреність № 528 від 28.02.10.р. та сертифікат якості виробника ВАТ «Норильський нікель» від 23.10.09р.

Враховуючи наведене, висновки Відповідача стосовно нереальності правочинів спростовуються наявними первинними документами, стосовно нікчемності спірних правочинів - є хибними, а винесені податкові повідомлення рішення - протиправними.

Відповідно до п.п. 6.1.1. п. 6.1. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", цей податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Таким чином, слід дійти висновку, що цей податок був сплачений Позивачем у складі ціни за вищевказаним договором поставки, що вбачається з матеріалів справи.

Однак, незважаючи на це, Відповідачем, в порушення вищенаведеного п. 6.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", визначене до сплати податкове зобов'язання по сплаті 22 724,41 у якості податку на додану вартість. Отже, Відповідач, вимагає від Позивача здійснити дії по повторній сплаті цього податку.

Ст. 5 КАС України передбачено те, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

П. 4 ст. 9 КАС України встановлено те, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

П. 6 ст. 9 КАС України встановлено те, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка, до речі, ратифікована Україною 17.07.1997 року і набрала чинності для України 11.09.1997 року, встановлено те, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Позивач в повному обсязі і своєчасно виконав свої обов'язки по дотриманню встановлених приписів по відношенню до ПДВ, не мав способів для забезпечення податкових обов'язків постачальником послуг і не знав про невиконання ним своїх обов'язків, він не може і не зобов'язаний нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків і сплачувати ПДВ в другий раз, а також сплачувати штрафні санкції.

З огляду на викладене, рішення, що оскаржено є протиправними. Тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 31 жовтня 2012 року № 0000043500 та від 31 жовтня 2012 року № 0000053500.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, предбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2012 року

Суддя Р.А. Барановський