Постанова № 28316900, 26.12.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2012 року місто Київ № 2а-5358/12/1070

10.18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Камінський О.В.,

відповідача: Шепіло І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-Сервіс» доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-Сервіс», з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року № 0013572220 прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Представником відповідача в судовому засіданні були надані письмові заперечення на адміністративний позов з доказами на їх обґрунтування, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.12.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у запереченнях.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-Сервіс»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області 28.08.2002 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії № А00 № 537737, місцезнаходження: 08300, Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вулиця Котовського, будинок 128-А8, ідентифікаційний код: 31885141.

Позивач перебуває на податковому обліку в Бориспільській об`єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність, пов`язану, зокрема, з будівництвом будівель, технічним обслуговуванням та ремонтом автомобілів, збиранням та знищення інших відходів.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2012 року Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 14.06.2012 року № 206/22-2/31885141 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЕКО-Сервіс»(код за ЄДРПОУ 31885141) щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Кімосбуд»(код ЄДРПОУ 37292394) їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- частина п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ЕКО-Сервіс»при отримання послуг від ТОВ «Кімосбуд»;

- перевіркою встановлено порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 113 550, 50 гривень за січень 2012 року.

На підставі Акта перевірки від 14.06.2012 року № 206/22-2/31885141, Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року № 0013572220 на суму грошового зобов'язання за основним платежем -113 550, 50 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями -56 775, 25 гривень.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Кімосбуд»(код за ЄДРПОУ 37292394) судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Між позивачем (Замовник) та ТОВ «Кімосбуд»(код за ЄДРПОУ 37292394) (Виконавець) був укладений договір № 17-2011 від 01.04.2011 року.

Згідно умов вказаного договору, виконавець зобов'язується на свій ризик, своїми силами надати замовнику послуги по роботі механізмів. По закінченню робіт виконавець здає, а замовник приймає по Акту виконану виконавцем роботу.

На виконання умов вищевказаного договору ТОВ «Кімосбуд»на адресу позивача було надано Акт надання послуг № 310201 від 31.01.2012 року та виписано податкову накладну № 80 від 31.01.2012 року на загальну суму коштів, що підлягає сплаті в сумі 681 303, 00 гривень, з яких 113 550, 50 -ПДВ.

Оплата за придбані послуги здійснена позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки ТОВ «Кімосбуд».

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Слід зазначити, що податкові декларації з ПДВ за січень 2012 року ТОВ «ЕКО-Сервіс»та ТОВ «Кімосбуд»було подано до органів ДПС вчасно, про що свідчать відмітки ДПІ, задекларовані ними суми ПДВ, які підлягають сплаті до бюджету сплачено в повному обсязі, заборгованість відсутня.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що від ДПІ у Дніпровському районі міста Києва було отримано Акт від 12.04.2012 року № 663/22-522-37292394 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кімосбуд»щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року.

Від ГВПМ у Дніпровському районі міста Києва отримано висновок щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Кімосбуд». Висновок на січень 2012 року.

За результатами відпрацювання не встановлено фактичну адресу підприємства ТОВ «Кімосбуд». Виробничі потужності у ТОВ «Кімосбуд»відсутні. Згідно листа ГСУ ДПС України знаходиться кримінальна справа № 74-00156 за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України. Відповідач вважає, що зазначені вище факти вказують на відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Кімосбуд».

Відповідач в Акті перевірки вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Кімосбуд»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «Кімосбуд», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Кімосбуд»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме податковою накладною, Актом надання послуг, карткою рахунком, реєстром виданих та отриманих податкових накладних тощо.

Про здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Кімосбуд»свідчить Акт надання послуг № 310201 від 31.01.2012 року, який підтверджує факт отримання позивачем послуг -бульдозера, екскаватора, навантажувача фронтального, автомобіля, автокрана тощо. Оплата за отримані послуги підтверджується податковою накладною № 80 від 31.01.2012 року на загальну суму коштів, що підлягає сплаті в сумі 681 303, 00 гривень, з яких 113 550, 50 -ПДВ.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Кісмобуд».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Кісмобуд»послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (орендар) та «Бориспільським виробничим управлінням комунального господарства»(орендодавець) було укладено договір оренди від 26.10.2002 року.

Відповідно до умов вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове (терміном на 20 років) платне володіння і користування недобудований полігон ТПВ загальною площею 6, 0382 га, розташований на землях Глибоцької сільської ради вартістю 741 261, 00 гривень. Межі вказані в копії Державного акта на право постійного користування землею ІІ -КВ № 002478 -Додаток № 2 та вагончик для розміщення охорони вартістю 7303, 00 гривень.

Крім того, слід зазначити, що до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, збирання та знищення відходів.

Такий вид господарської діяльності проводиться позивачем у відповідності до вимог Закону України від 05.03.1998 року № 187/98-ВР «Про відходи»на спеціально відведеному об`єкті -недобудованому полігоні ТПВ, розташованому на землях Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області та наданому позивачу під розміщення сміттєзвалища.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у Державному акті на право постійного користування землею та договорі оренди від 26.10.2002 року, укладеному позивачем з «Бориспільським виробничим управлінням комунального господарства».

У січні 2012 року розміщення позивачем відходів здійснювалось на підставі виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області дозволу від 21.07.2011 року № 410-8

Зважаючи на те, що в силу вимог статті 55 Закону України від 25.06.1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища»суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення, спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища визначено у вказаному вище дозволі обов`язок позивача своєчасно проводити ущільнення відходів та їх пересипання ізолюючим шаром ґрунту.

Враховуючи, що розміщення відходів проводиться у спосіб, що дозволяє уникнути їх довгострокового шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людей, технологічні операції по ущільненню таких відходів та їх пересипанню ізолюючим шаром ґрунту здійснюються виключно за допомогою спеціальних машин та механізмів, у тому числі шляхом використання у роботі бульдозерів, навантажувачів, екскаваторів, автокранів та вантажних автомобілів.

За таких обставин, отримання позивачем як суб'єктом у сфері поводження з відходами послуг з роботи механізмів, наданих ТОВ «Кімосбуд», є цілком обґрунтованим та свідчить про використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з поставки позивачу таких послуг його контрагентом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Кімосбуд», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0013572220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-Сервіс» понесені ним судові витрати в сумі 1704 (одна тисяча сімсот чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 грудня 2012 р.