Ухвала суду № 28316834, 28.12.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

28 грудня 2012 року № 2а-6389/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши

матеріали адміністративної справи

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДБ»АТОН»

до

Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про

про визнання протиправної дії по складенню акту, –

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПДБ»АТОН»звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби в якому просить суд:

- визнати протиправною дію Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби щодо складення Акта від 12.11.2012 року № 535/22-05/37061158 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки суб’єкта господарювання ТОВ «ПДБ»АТОН»(код ЄДРПОУ 37061158) та неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПДБ»АТОН».

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, зокрема, чи немає підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

З огляду на приписи вказаної правової норми, розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшов висновку про те, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Основними ознаками правовідносин, з яких виникають публічно-правові спори, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому –суб’єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб’єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб’єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Так, за визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.

Правовий акт індивідуальної дії –це виданий суб’єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов’язкових правил поведінки та стосується прав і обов’язків, чітко визначеного суб’єкта (суб’єктів), якому він адресований. До того ж, обов’язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов’язковість його приписів для відповідного суб’єкта (суб’єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Обов’язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.

При цьому, суд зазначає, що акт перевірки податкового органу не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, оскільки не створює для позивача юридичних прав та обов’язків, а також не містить обов’язкового для нього припису.

Між тим, відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року акт –службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин саме для позивача.

За таких умов оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі дій ДПІ щодо проведення перевірки/звірки, складанню акта перевірки/звірки, проведення однієї перевірки та не проведення іншої не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту, зокрема, шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій.

Вказана правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 30.03.2011 (справа № К-30358/10), від 05.07.2012 року (справа № К-16293/08), від 05.07.2012 року (справа № К-21243/10), від 15.03.2012 року (справа № К-21341/09) та від 19.07.2012 року (справа № К-22886/10).

При цьому, висновки, викладені в акті звірки (акті про неможливість проведення зустрічної звірки), який не є рішенням суб’єкта владних повноважень, а також обставини, які покладені в основу висновків акта, оцінюються судом нарівні з іншими доказами під час розгляду справи при оскарженні відповідного податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи предметом заявлених у даній справі позовних вимог по суті є визнання протиправними дій ДПІ по проведенню зустрічної звірки та складанню Акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки», а також висновків ДПІ про фіктивність здійснюваної позивачем діяльності та непроведення документальної невиїзної перевірки, тобто по суті заявлені вимоги про оскарження доказу, а не рішення або дій суб’єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що діяльність працівників податкового органу з проведення перевірки платника податків є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання інформації щодо дотримання суб'єктом перевірки вимог чинного законодавства. Проведення перевірки (звірки) за своєю сутністю є процедурою встановлення обставин, які необхідні для контролю за дотриманням платником податків вимог чинного законодавства. Тому, дії посадових осіб податкового органу з проведення зустрічної звірки чи перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акта (довідки), або не проведення перевірки не створюють жодних правових наслідків для платника податків, не впливають на стан його суб'єктивних прав.

Наведене свідчить, що переданий на вирішення суду спір не містить ознак публічно-правового спору, який може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У взаємозв’язку з вищенаведеним, суд також зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статі 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Відтак, суд позбавлений права розглядати справу в тому разі, якщо пред'явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію взагалі.

Оскільки в даному випадку позивачем по суті оскаржуються дії ДПІ по проведенню зустрічної звірки та складанні акта про неможливість проведення зустрічної звірки, суд приходить до висновку, що в даному випадку справа не підлягає розгляду у судах у зв’язку з відсутністю правовідносин, на які поширюється юрисдикція судів України.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, підстави для розгляду заяв про забезпечення доказів та позову не вбачається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись статтями 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В :

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДБ» АТОН» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправною дії Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби щодо складення Акта від 12.11.2012 року № 535/22-05/37061158 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки суб’єкта господарювання ТОВ «ПДБ» АТОН» (код ЄДРПОУ 37061158) та неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПДБ» АТОН».

2. Роз’яснити, що відповідно до частини п’ятої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДБ» АТОН» понесені ним судові витрати в розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 02 копійки згідно квитанції № Е6-1436 від 28.12.2012 року, 113 (сто тринадцять) гривень 90 копійок згідно квитанції № Е6-1454 від 28.12.2012 року та 113 (сто тринадцять) гривень 90 копійок згідно квитанції № Е6-1464 від 28.12.2012 року

4. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною третьою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Шевченко А.В.