Ухвала суду № 28315846, 11.12.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2012 р.Справа № 1813/2а-1433/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області на постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2012р. по справі № 1813/2а-1433/12

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області

про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Охтирського міськрайонного суду Сумської області з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить скасувати постанову від 22.12.2008 року про повернення виконавчого документу стягувачу та визнати, що відповідач не вжив всіх необхідних заходів по виконанню постанови суду.

Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2008 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-346/08 виданого 25.09.2008 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2012 року скасувати та відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 21, 23, 25, 30 Бюджетного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.10.2008 року державним виконавцем на підставі заяви стягувача відповідно до ст.ст. 3, 18, 24 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-346/08, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області 25.09.2008 року про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Охтирської міської ради на користь позивача 2940 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2008 рік як інваліду війни 3 гр. Вищевказаною постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику надано семиденний строк для добровільного виконання рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області.

16.01.2009 р. позивач отримав постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2008 р. та виконавчий лист. У мотивувальній частині зазначеної постанови зазначено про те, що державний виконавець встановив відсутність цільових коштів на рахунку відповідача на виплату за рішенням суду, на звернення державного виконавця до Охтирської міської ради та до Сумської обласної державної адміністрації про виділення зазначеної суми коштів з місцевого та державного бюджетів отримані відповіді про відсутність такої можливості, вирішення зазначеного питання можливе лише шляхом врахування зазначених витрат у Законі України "Про державний бюджет на 2008 р.", коштів на виконання судових рішень немає.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що повертаючи позивачу виконавчий документ на підставі ст.ст. 40, 76 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець порушив права стягувача, передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також його право на своєчасне і повне виконання рішення суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом та вказаним законом.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 4.1.3. Інструкції про проведення виконавчих дій, затв. наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 також визначено, що якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, то державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 4.4.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затв. наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

У відповідності до ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Проте, державний виконавець не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми КАС України та Закону України "Про виконавче провадження" та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження", на яку державний виконавець посилається для обґрунтування постанови про повернення виконавчого документу, передбачено, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання боржника - фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника;

6) якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За приписами ч.1 та 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідачем передчасно було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23.08.2012р. по справі № 1813/2а-1433/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.