Постанова № 28309042, 25.12.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2012 р. Справа № 2а-3190/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя: Остап'юк С.В.,

за участю секретаря: Озара О.Я.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Гавадзина М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0040301700 від 05.10.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

16.10.2012 року фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі -відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0040301700 від 05.10.2012 року, яким збільшено суму його грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 56 515 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкцій в розмірі 14 129 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно, за наслідками перевірки, на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів поставки та купівлі-продажу укладених між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням збільшив суму його грошових зобов'язань з податку на додану вартість за період липня -вересня 2010 року, січня 2011 року, травня, червня та липня 2012 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів зазначених в позовній заяві, суду пояснили, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків позапланової невиїзної перевірки про допущення порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, які ґрунтуються виключно на помилкових висновках перевірки щодо нікчемності договорів поставки укладеного з ТОВ «Торговий дім «ББМ-Киїів»та купівлі-продажу, укладених з приватним підприємцем ОСОБА_5 Позивач зазначає, що господарські операції здійснені між ним та ТОВ «Торговий дім «ББМ-Киїів», приватним підприємцем ОСОБА_5 були реальними, за ними позивачем здійснено фактичне придбання товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому були реалізовані третім особам з метою отримання прибутку, облік здійснених операцій проведено у відповідності до встановлених вимог, а складені первинні бухгалтерські документи та документи податкового обліку відповідають фактично здійсненим операціям. Вважають, що посилання податкового органу на положення Цивільного кодексу України є необґрунтованими та суперечать обставинам, які склались під час виконання вказаних правочину.

Відповідач позов не визнав, його представником суду надано письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем статтей 198 та 201 Податкового кодексу України, вказаний висновок зроблено на підставі матеріалів перевірок контрагентів позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ»та приватного підприємця ОСОБА_5, відповідно до яких встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, транспортних засобів, відсутності вказаних контрагентів за місцем реєстрації на момент проведення перевірки.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів вказаних в письмових запереченнях, крім того суду пояснив, що судом розглядається кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212, частинами 1, 3, 4 статті 358 Кримінального кодексу України, тобто у вчиненні умисного ухилення від сплати податків, вчиненому суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою, яке призвело до фактичного ненадходження до бюджетів коштів в особливо великих розмірах, підробки документів.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований 02.04.2001 року Тисменицькою районною державною адміністрацією, його взято на податковий облік 04.04.2001 року, він є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтв за №НОМЕР_3 від 24.15.2005 року.

В період з 28.09.2012 року до 02.10.2012 року відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань повноти та достовірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість згідно господарських відносин з ТОВ «ТД ББМ-Київ»за період з 01.01.2011 року до 31.07.2012 року та СГД ОСОБА_5 за період з 01.07.2010 року до 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 01.10.2012 року складено акт за №643/17-0/НОМЕР_1 (а.с. 18-28).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 05.10.2012 року податковим повідомленням-рішенням за №0040301700 збільшив суму грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на додану вартість на 70 644 гривні, в тому числі 56 515 гривень за основним платежем та 14 129 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами (а.с.17).

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (а.с. 27).

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки, на підставі використаних актів за №781/22-317/32910200 від 03.09.2012 про неможливість проведеної звірки ТОВ «ТД «ББМ-Київ»щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2011 року до 31.07.2012 (складений ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) та за №28/17-2/НОМЕР_2 від 03.05.2012 року про неможливість проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_5 з питань повноти, своєчасності, достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2010 року до 31.12.2011 року (складений ДПІ в м. Івано-Франківську (а.с.76-94) встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) позивачу.

На підставі чого відповідачем зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок, відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 56 515, 89 гривень.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абзац 4).

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абзац 5).

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань з сплати податку на додану вартість за є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ», фізичній особі -підприємцем ОСОБА_5 у зв'язку з придбанням товарів/послуг, оскільки видані ними податкові накладні, оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, угод.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та перевіряючи вказане рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованого рішення, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

25.05.2012 року позивачем укладено договір поставки за №25/05-12 з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ», згідно якого сторони домовилися про здійснення поставки позивачу товару (залізобетонних виробів) в об'ємах та номенклатура визначених в специфікаціях (а.с.58-60).

Позивачем здійснено бухгалтерський облік отриманих від ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ»товарно-матеріальних цінностей всього на суму 385 330, 80 гривень (а.с.171).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ»виписано позивачу податкові накладні на поставлені залізобетонні вироби (а.с.51-57).

Всього позивачем включено до показників податкової звітності до складу податкового кредиту віднесено 36 051, 76 гривень податку на додану вартість сплачену ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ»в ціні придбаного товару (залізобетонних виробів (а.с.27).

Крім того, позивачем в липні, серпні та вересні 2010 року здійснено придбання у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 комп'ютерної техніки, комплектуючих до неї, будівельні матеріали за видатковими накладними.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 виписано позивачу податкові накладні на поставлені товар всього на суму 122 406 гривень (а.с.65-68).

Позивачем здійснено бухгалтерський облік отриманих від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 товарно-матеріальних цінностей (а.с.163-170).

Всього позивачем включено до показників податкової звітності за липень-вересень 2010 року до складу податкового кредиту віднесено 20 400, 70 гривень податку на додану вартість сплачену фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 в ціні придбаного товару (а.с.27).

Суд перевіряючи правосуб'єктність контрагентів позивача встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ББМ-Київ»та фізична особа-підприємець ОСОБА_5 включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість (а.с.61-64).

Позивачем здійснено розрахунок із контрагентами - ТОВ «Торговий дім «ББМ-Київ»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 за поставлену продукцію та придбаний товар, шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки постачальника та продавця (а.с.47-50, 69, 137, 139).

Суд перевіряючи реальність виконання поставки та купівлі-продажу за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача встановив наступне.

Позивачем договір поставки з ТОВ «ТД «ББМ-Київ»від 25.05.2012 року укладено на виконання попередньо укладеного з Львіським міським комунальним підприємством «Львівводоканал»договору про закупівлю товарів за державні кошти №11-287т від 24.04.2012 року (а.с.101-102). Придбані у ТОВ «ТД «ББМ-Київ»товарно-матеріальні цінності позивачем реалізовано за вказаним договором про закупівлю товарів комунальному підприємству, якому виписано податкові накладні на поставлені залізобетонні конструкції, а суми податку на додану вартість отриманого в ціні реалізованих залізобетонних конструкції позивачем включено до складу показників своєї податкової звітності (а.с.103-136).

Аналогічно, позивачем реалізовано придбану у фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 комп'ютерну техніку, комплектуючі до неї, будівельні матеріали третім особам, яким виписано податкові накладні на проданий товар, суми податку на додану вартість отриманого в ціні реалізованого товару включено до складу показників своєї податкової звітності (а.с.139-157).

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей і господарською діяльністю цього платника податку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 мали в часі триваючий характер, не містять ознак їх одномоментного відображення в бухгалтерському обліку, відповідають руху активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, факт придбання товарно-матеріальних цінностей та понесення позивачем витрат пов'язаний із господарською діяльністю позивача.

Актом перевірки позивача відповідачем зроблений висновок, за яким встановлено відсутність поставки товарів, при цьому суд звертає увагу на ту обставину, що в акті перевірки вказаний висновок є немотивованим, здійснений після викладу відомостей використаних актів про неможливість проведеної звірки ТОВ «ТД «ББМ-Київ»щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2011 року до 31.07.2012 (складений ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) та про неможливість проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_5 з питань повноти, своєчасності, достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2010 року до 31.12.2011 року (складений ДПІ в м. Івано-Франківську), без будь-якого аналізу фактичних обставин здійснення господарських операцій, аналізу первинних бухгалтерських документів. Здійснення вказаних висновків документальної невиїзної перевірки за наведених мотивів, без дослідження руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку є необґрунтованим та безпідставним.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарно-матеріальних цінностей в ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 на момент формування показників податкової звітності були в наявності у позивача.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, наявності шкоди заподіяної державі, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду вироку в кримінальній справі про притягнення до кримінальної відповідальності позивача, відповідальних осіб ТОВ «ТД «ББМ-Київ»чи ОСОБА_5 та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Посилання представника відповідача на судовий розгляд кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212, частинами 1, 3, 4 статті 358 Кримінального кодексу України не обґрунтовує заперечень відповідача проти позову. Оскільки, на вимогу суду в наданні доказів притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за вчинення умисного ухилення від сплати податків за господарськими операціями проведеними з позивачем представник відповідача суду повідомив про відсутність таких доказів, внаслідок того, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного ухилення від сплати податків, що підлягали нарахуванню та сплаті до бюджетів за наслідками оподаткування інших господарських операцій, стороною чи учасником яких позивач не виступав та відношення до них не має.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суми податку сплаченого ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичній особі -підприємцю ОСОБА_5 у зв'язку з придбанням товарів в розмірі 56 515 гривень.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5, то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У висновках перевірки відповідач стверджує, що правочини з поставки ПП «Реноваціо»позивачу продукції, укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України їх слід вважати нікчемними, а визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України за №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Як зазначалося судом вище, податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 ,що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність по придбанню залізобетонних конструкцій, комп'ютерної техніки, комплектуючих до неї, будівельних матеріалів, відносно придбання яких податковими органами зроблено висновок про нікчемність угод, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно її виконання.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ТОВ «ТД «ББМ-Київ», фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення за №0040301700 від 05.10.2012 року про збільшення фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 70 644 гривні, а позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0040301700 від 05.10.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 за платежем податок на додану вартість на суму 70 644 гривні.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 29.12.2012 року.