Ухвала суду № 28306844, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/13933/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника відповідача Грембовського В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012

у справі № 2а-12736/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано в частині податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 06.06.2011 № 0002871705.

ДПІ у Печерському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 4.2.1, п.п. «е»п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1, п.7.3 ст. 7, п. 17.1, п.п. «а»п.17.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 № 889-IV, ст.ст. 10., 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податковим повідомленням-рішенням визначено позивачем податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 5390813,00 грн., у тому числі 4312650,00 грн. основного платежу та 1078163,00 грн. штрафних санкцій.

Підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 4285284,92 грн. та штрафних санкцій у сумі 1071321,23 грн., що оскаржується позивачем, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 20.05.2011 № 136/22-1/33545608, про порушення ним вимог п.п. 4.2.1, п.п. «е»п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1, п. 7.3 ст. 7, п. 17.1, п.п. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Порушення наведених норм Закону, на думку податкового органу, полягало у тому, що позивач як податковий агент неправильно нарахував, утримав та перерахував до бюджету протягом 2010 року податок з доходів фізичних осіб із сум доходу у вигляді заробітної плати фізичним особам -нерезидентам, застосовуючи ставку податку (15 відсотків), визначену у п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тоді як до даних доходів фізичних осіб необхідно було застосувати спеціальну ставку податку (30 відсотків), визначену у п. 7.3 ст. 7 цього Закону.

При цьому податковий орган виходить з того, що громадянин Бельгії ОСОБА_8, громадянин Німеччини ОСОБА_9, громадянин США ОСОБА_5 та громадянин Росії ОСОБА_10 отримували доходи з джерелом походження з України у статусі нерезидентів, оскільки на момент перевірки документального підтвердження самостійного визначення резидентського статуту фізичних осіб -іноземців у порядку, передбаченому Наказом ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу»від 05.10.2004 року № 581, не надано, зокрема не надано повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення резидентського статуту фізичною особою -іноземцем. Тому такі особи не підпадають під визначення резидентів, що міститься у п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки такими іноземні громадяни вважаються виключно з часу визначення резидентського статуту фізичних осіб -іноземців шляхом отримання відповідних документів.

Взаємовідносини між позивачем і вказаними працівниками -іноземними громадянами врегульовані трудовими договорами, укладеними на підставі відповідних дозволів на працевлаштування, виданих позивачеві Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України на 2008-2011 роки.

Працівники -іноземні громадяни мають тимчасові посвідки на тимчасове проживання в Україні на строк дії дозволів на працевлаштування, а також довідки Державної прикордонної служби України про перебування на території України понад 200 днів.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 № 889-IV (далі Закон) нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, є платником податку.

Відповідно до абз. 1 п. 1.3. ст. 1 Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Перелік таких доходів наведено у п.п. «а»- «ї»цього пункту, а також у п.п. «а»- «в»п.п. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 цього Закону.

Зокрема, відповідно до п.п. «д»п. 1.3 ст. 1 Закону до доходу з джерелом його походження з України належить будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь на території України, у вигляді заробітної плати, нарахованої (виплаченої, наданої) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.

Відповідно до п.п. 9.11.1. п.9.11 ст. 9 Закону доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Згідно із п. 7.1. ст. 7 Закону ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Відповідно до п. 7.3. ст. 7 Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування - будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у п.п. 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно із п.п. 9.11.3. п.9.11 ст. 9 Закону якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів.

Системний аналіз п. 7.3 ст. 7, п.п. 9.11.3 п.9.11 ст. 9 Закону дає підстави для висновку, що визначені у п.п. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону доходи, які виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, яка вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів, у п. 7.3 ст. 7 Закону передбачені як виключення з доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, до яких застосовується ставка, що становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті.

Наведене свідчить про те, що до нарахованих (виплачених) резидентом як податковим агентом на користь нерезидентів -фізичних осіб доходів у вигляді заробітної плати не може бути застосовано подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті.

Більш того, п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону визначається поняття фізичної особи -резидента та критерії, за якими фізичні особи також належать до резидентів.

Зокрема, відповідно до абз. 1 п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону фізичною особою -резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Відповідно до абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11.12.2003 № 1382-IV місце проживання -адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій на підставі відміток у паспортах іноземних осіб, здійснених службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України, безстрокових трудових договорів, наказів про призначення та звільнення тощо, іноземні особи, яким позивачем виплачувалась заробітна плата, у спірний період мали місце проживання в Україні, а також відповідали й іншим критеріям, визначеним у п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону, для віднесення таких осіб у цілях оподаткування податком з доходів фізичних осіб до фізичних осіб -резидентів, оподаткування доходів яких здійснюється за ставкою, визначеною у п. 7.1 ст. 7 Закону.

Позиція податкового органу про неможливість віднесення у цілях оподаткування іноземних осіб до резидентів через відсутність повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу, передбаченого у Наказі ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу»від 05.10.2004 № 581, є безпідставною, оскільки п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону визначає поняття фізичної особи -резидента, якому відповідають вказані вище іноземні особи, і не передбачає вимоги щодо набуття такого статусу з метою оподаткування шляхом дотримання певної процедури, зокрема шляхом отримання повідомлення (довідки) податкового органу.

Наказ ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу»від 05.10.2004 року № 581 висуває вимоги, які законом не передбачено. Більш того, такий наказ не є таким, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України у порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 28.12.1992 № 731, як того вимагає Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 р. № 493/92, а тому вважається таким, що не набрав чинності.

Зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повне та правильне встановлення обставин у справі та надану їм правову оцінку, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло