Постанова № 28300382, 30.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2012 року 2а-4174/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: Шпанюк В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомфізичної особи підприємця ОСОБА_3доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проскасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2012 № 0000231702, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 56618, 70 грн. (за основним платежем -56525, 89 грн. та за штрафними санкціями -92, 81 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємцем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача - ПП «Контраст» здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, оскільки у ході перевірок контрагентів ПП «Контраст»по ланцюгу постачання встановлено, що вони не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів та мають ознаки фіктивності. Тому правочин, укладений між позивачем та ПП «Контраст», є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 30.03.2012 по 20.04.2012 посадовими особами Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту, чим занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 56158, 66 грн. та за липень 2011 року у розмірі 367, 23 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача та ПП «Контраст»матеріалів податкової перевірки контрагента позивача, а саме акту Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 14.04.2012 № 32/22-2/13706055 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Контраст»щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія» за квітень 2011 року (а.с.139-143).

У свою чергу, як вбачається з акту перевірки ПП «Контраст», висновки щодо нікчемності укладеної між підприємством та ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія»угоди ґрунтуються на обставинах, встановлених актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.08.2011 № 974/23-7/37569486 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 та акту Ірпінської ОДПІ Київської області від 22.06.2011 № 1196/15-3/33800960, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ТД «Європа», щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за січень, лютий та квітень 2011 року.

Так, у ході перевірки контрагента позивача ПП «Контраст»податковим органом встановлено, що у квітні 2011 року між ПП «Контраст»та ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія»укладено договір на поставку дизельного палива на суму 617322, 70 грн. (у тому числі ПДВ 102887, 12 грн.).

Під час дослідження даних правовідносин перевіряючими встановлено наявність господарських операцій ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія»з ТОВ ТД «Європа», яке, за даними перевірок, не знаходиться за юридичною адресою, документів до перевірки не надало, що послугувало висновку про відсутність у ТОВ ТД «Європа»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, та поставило під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

З підстав наведеного, податковим органом зроблено висновок про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів, чим встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Поряд із цим, податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагентів ПП «Контраст»об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України.

За висновками перевіряючих, ТОВ ТД «Європа»та ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія» здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», що слугувало підставою для встановлення порушення ПП «Контраст»пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та, у свою чергу, спричинило завищення суми податкового кредиту в розмірі 102 887, 12 грн. за квітень 2011 року.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентами ПП «Контраст»приписів цивільного та господарського законодавства правочин, укладений між позивачем та ПП «Контраст», має протиправний характер та є нікчемним. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 56158, 66 грн.

Також, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, перевіряючими встановлено невключення позивачем до податкового зобов'язання суми податку на додану вартість від продажу паливно-мастильних матеріалів ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 2203, 38 грн., чим занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за липень 2011 року у розмірі 367, 23 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.04.2012 № 39/17-1/НОМЕР_2 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем подано до відповідача заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2012 № 0000231702, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 56618, 70 грн. (за основним платежем -56525, 89 грн. та за штрафними санкціями -92, 81 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби у Київській області з відповідною скаргою.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, про що прийнято рішення про результати розгляду скарги.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Контраст»25.02.2011 було укладено договір поставки нафтопродуктів № 75 (а.с.62-63).

За умовами договору, передача товару здійснюється силами постачальника (ПП «Контраст»), постачальник доставляє товар покупцеві власним автотранспортом або відвантажує товар безпосередньо на АЗС по заправочних талонах чи заправочних відомостях за адресою: АДРЕСА_2. Вартість послуг по збереженню та доставці товару врахована у вартості товару (пункт 4.2 Договору від 25.02.2011).

Пунктом 4.3 договору від 25.02.2011 передбачено, що право власності на товар покупець набуває в момент їх приймання -передачі від постачальника, що підтверджується підписами уповноважених представників сторін та штампами на товарно-транспортних накладних.

Відповідно до пункту 2.1 договору від 25.02.2011, якість товару повинна відповідати стандартам (ГОСТ, ТУ), встановленим для даного виду нафтопродукту та підтверджуватись, за вимогою Покупця, сертифікатами якості, виданими заводом-виробником.

На виконання умов договору, ПП «Контраст», виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.106, 108, 111, 114), а саме:

від 11.04.2011 № 104 на загальну суму 41667, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6944, 50 грн.);

від 11.04.2011 № 105 на загальну суму 47736, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 7956, 00 грн.);

від 21.04.2011 № 260 на загальну суму 159062, 40 грн. (в т.ч. ПДВ - 26510, 40 грн.);

від 20.04.2011 № 245 на загальну суму 88486, 55 грн. (в т.ч. ПДВ - 14747, 76 грн.)

Також на підтвердження факту поставки товару за договором ПП «Контраст», надано позивачу видаткові накладні: від 11.04.2011 № РН-001072, від 11.04.2011 № РН-001073, від 20.04.2011 № РН-001125 та від 21.04.2011 № РН-001038. (а.с.105, 107, 109, 112).

На підтвердження факту передачі товару за договорам між позивачем та ПП «Контраст»оформлено товарно-транспортні накладні: від 11.04.2011№ 208, від 11.04.2011 № 209, від 20.04.2011 № 249, від 20.04.2011 № 250, від 21.04.2011 № 255, від 21.04.2011 № 256 (а.с.105, 107, 110, 113).

Матеріали справи також містять копії сертифікатів відповідності на бензин та дизельне паливо, поставлене позивачеві ПП «Контраст»(а.с.115-118).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи (а.с.45-53).

Як то встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість послуг, наданих позивачеві ПП «Контраст», становить -336951, 95 грн. (у тому числі ПДВ - 56158, 66 грн.)

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість у квітні 2011 року на загальну суму 56158, 66 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни придбаних нафтопродуктів. Оскільки, на думку податкового органу, передача товарів фактично не відбувалося, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Відтак, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочину та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом -ПП «Контраст», недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Контраст», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ПП «Контраст», судом досліджено питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД (50.50.0) є роздрібна торгівля пальним.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.64-65), одним із видів діяльності ПП «Контраст»є, зокрема, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що придбані у ПП «Контраст»нафтопродукти, зокрема, дизельне паливо та бензин А 92, А 95, позивачем було у подальшому реалізовано шляхом роздрібної торгівлі через АЗС. Позивачем зауважено, що вказані господарські операції відносяться до його основного виду діяльності та використовуються виключно у власній господарській діяльності.

На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи свідоцтво про право власності від 11.03.2004 серії САА № 599781 на нежитлову будівлю (АЗС з торговим залом для обслуговування водіїв та пасажирів), що розташованаё за адресою: АДРЕСА_1; акт державної технічної комісії про прийняття об'єкта в експлуатацію № 22; договір оренди земельної ділянки від 19.02.2003.

Суд зауважує, що факт наявності у позивача відповідних технічних ресурсів для проведення діяльності, пов'язаної з реалізацією пального, підтверджено і даними акту перевірки позивача.

Щодо підтвердження фактичного надання послуг позивачеві із перевезення товару (нафтопродуктів) ПП «Контраст», суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відтак, для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язковою є наявність ТТН.

Водночас суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт»регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат

Як зазначалося вище, на вимогу суду позивачем надано товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують факт та спосіб доставки товару за договором між позивачем та ПП «Контраст»(а.с.105, 107, 110, 113).

При цьому суд звертає увагу на той факт, що під час аналізу матеріалів податкової звітності та наданих контрагентом позивача - ПП «Контраст»документів у ході перевірки, податковим органом встановлено, що підприємством використовувались у своїй діяльності складські, виробничі та офісні приміщення. Доставка бензину та дизельного пального суб'єктам господарювання, з якими ПП «Контраст»перебуває у фінансово-господарських відносинах, здійснюється власним автотранспортом.

Водночас, на підтвердження даного факту представником відповідача надано суду лист ПП "Контраст" № 217 від 19.11.2012 (а.с.144) в якому зазначено, що на балансі підприємства знаходиться автотранспорт: ГАЗ-53, державний номер НОМЕР_3 об'єм 2412 л., ГАЗ-5201, державний номер НОМЕР_12, об'єм 2425 л., ГАЗ-53, державний номер НОМЕР_4, об'єм 4845 л., ГАЗ-5201, державний номер НОМЕР_5, об'єм 5200 л., ГАЗ-53, державний номер НОМЕР_6, об'єм 5260 л., МАЗ-5334, державний номер НОМЕР_7, об'єм 7840 л., МАЗ-5334, державний номер НОМЕР_8, об'єм 8075 л., Камаз-5410, державний номер НОМЕР_9, напівпричіп державний номер НОМЕР_10, об'єм 16150 л., причіп, державний номер НОМЕР_11, об'єм 9030 л. Даний лист підписано керівним складом ПП «Контраст», а саме: генеральним директором -ОСОБА_9., комерційним директором -ОСОБА_5, директором по транспорту -ОСОБА_6 та засвідчено печаткою ПП "Контраст". Дійсність цієї інформації підтверджена начальником ВРЕРДАІ Богуславського району Київської області Цегельником Р.О. засвідчувальним написом та скріплено мокрою печаткою.

Суд зазначає, що зі змісту наданих товарно-транспортних накладних судом встановлено, що вантажовідправником зазначено -ПП «Контраст», вантажоодержувачем - ФОП ОСОБА_3, при цьому марки автомобілів співпадають з наявними на балансі ПП «Контраст»транспортними засобами. Вказані документи дають змогу встановити який товар, у якій кількості, ким та куди був доставлений.

Окрім того, у ході судового розгляду справи судом допитано у якості свідка директора ПП «Контраст»- ОСОБА_9, який підтвердив факт поставки позивачеві нафтопродуктів.

Відтак, факти отримання позивачем послуг придбання нафтопродуктів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є придбання нафтопродуктів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Контраст»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та ПП «Контрас»правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок контрагентів останнього, тобто по ланцюгу постачання. Так, з акту перевірки ПП «Контраст»вбачається, що перевіряючими встановлено нікчемність укладеного договору між ПП «Контраст» та ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія» на поставку саме дизельного палива на суму 617322, 70 грн. (у тому числі ПДВ 102887, 12 грн.). Вказаний факт у подальшому й слугував підставою для встановлення нікчемності й угоди, укладеної між ПП «Контраст»та ФОП ОСОБА_3

Проте, суд критично ставить до даних тверджень відповідача з тих підстав, що предметом спірного правочину було не лише дизельне паливо, а й бензин А 92 та А 95. Відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку даних операцій із операціями, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності на предмет придбання наведеного палива ПП «Контраст»у ТОВ «Українсько-європейска нафтова компанія», яке у свою чергу придбавалось у ТОВ ТД «Європа».

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем та ПП «Контраст», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платники податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Так, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: судом досліджені договір, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо.

Згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання товарів позивачеві з боку ПП «Контраст»документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання та поставки товару у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо встановленого в акті перевірки позивача факту невключення позивачем до податкового зобов'язання суми податку на додану вартість від продажу паливно-мастильних матеріалів ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 2203, 38 грн., чим занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за липень 2011 року у розмірі 367, 23 грн., суд зазначає таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено жодних тверджень щодо невизнання виявленого податковим органом порушення, та не надано належних доказів з приводу невідповідності такого порушення вимогам законодавства.

У ході судового розгляду справи представником позивача не заперечувався факт порушення з невключення позивачем до податкового зобов'язання суми податку на додану вартість від продажу паливно-мастильних матеріалів ФОП ОСОБА_4

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 11.05.2012 № 0000231702 у частині нарахування фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 56159, 66 грн. (за основним платежем -56158, 66 грн. та за штрафними санкціями -1 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках актів перевірок контрагентів та службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 11.05.2012 № 0000231702 у частині нарахування фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 56159, 66 грн. (за основним платежем -56158, 66 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн.).

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 грудня 2012 р.