Постанова № 28298879, 19.12.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"19" грудня 2012 р. Справа № 2а-11888/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Андрієць М. О.,

за участю представника позивача - Диби М.М.,

представника відповідача - Лавренчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс") звернулося до суду з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач, Основ'янська МДПІ) в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн., в тому числі 555150, 00 грн. за основним платежем та 277575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він не згоден із висновками відповідача, викладеними у акті перевірки від 21.06.2012 р. № 1841/22-104/33206799 про порушення ним ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в результаті чого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Компанія Бітіком»та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму сформованого податкового кредиту 555150, 00 грн. за вересень 2011 р. Вважає правомірним віднесення ним сум податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Компанія Бітіком»до податкового кредиту, що підтверджується первинними документами, а придбаний ним товар, як встановлено також і в акті перевірки, був реалізований через торгівельну мережу, через що прийняте податковим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на позов в яких вказав, що при винесенні податкового повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказав, що податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі акту від 21.06.2012 р. № 1841/22-104/33206799 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" (код ЄДРПОУ 33206799) щодо підтвердження відомостей, від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія Бітіком»(код ЄДРПОУ 36698188) за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.», яким було встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 ЦК України та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідач зазначив, що ним був отриманий акт від 02.04.2012 р. № 75/22-6/36698188 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Бітіком»(код ЄДРПОУ 36698188) з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.02.2011 року по 31.12.2011 року», згідно висновків якого у ТОВ «Компанія Бітіком»відсутні трудові ресурси складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якої діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, котрі не виконують свої податкові зобов'язання. Даним актом також встановлено не підтвердження наявності поставок товарів від контрагентів-постачальників, за зазначений період, що свідчить про те, що правочини між ним та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, а правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків.

Позивачем до перевірки не надано доказів транспортування товару, що свідчить про його фактичне неотримання, а тому, вважає відповідач, дані матеріалів перевірки постачальника -контрагента та відсутність у позивача доказів отримання товарно- матеріальних цінностей свідчать про безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ за вересень 2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях, просила відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено при судовому розгляді справи ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс", є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 09.11.2000 року та включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копіями: довідки АА № 322100 з ЄДРПОУ, виданої Головним управлінням статистики у Харківській області 27.12.2010 р. (а.с. 161-162), свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 427153 (а.с. 159-160), витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 14462490 станом на 13.08.2012 р. (а.с. 163-165) та є платником податків із зборів передбачених Податковим кодексом України, що також підтверджується копіями свідоцтва № 100317933 від 14.01.2011 року про реєстрацію платника податку на додану вартість та довідки про взяття на облік платника податків № 715 від 29.12.2010 р. (а.с. 166).

Як вказано у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 322100 від 27.12.2010 р. виданої Головним управлінням статистики у Харківській області ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 51.34.0 оптова торгівля напоями; 52.25.0 роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями; 52.26.0 роздрібна торгівля тютюновими виробами; 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (а.с. 161-162).

Судом встановлено, що 21.06.2012 року підставі наказу Основ'янської МДПІ № 601 від 08.06.2012 року (а.с. 132) було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" про що був складений акт від 21.06.2012 р. № 1841/22-104/33206799 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" (код ЄДРПОУ 33206799) щодо підтвердження відомостей, від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія Бітіком»(код ЄДРПОУ 36698188) за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.»(далі по тексту -акт перевірки( (а.с. 7-19).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в результаті чого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Компанія Бітіком»та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму сформованого податкового кредиту 555150, 00 грн. за вересень 2011 р.

Не погодившись з висновками акту перевірки до Основ'янської МДПІ позивачем були подані письмові заперечення від 06.07.2012 року № 06-07/12-юр на акт перевірки від 21.06.2012 р. № 1841/22-104/33206799 (а.с. 20-22), за результатами розгляду яких листом від 13.07.20121 року № 7224/10/22-112 висновки акту перевірки були залишені без змін (а.с. 23-27).

На підставі акту перевірки Основ'янською МДПІ було винесено податкове повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн., в тому числі 555150, 00 грн. за основним платежем та 277575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 87).

На винесене податкові повідомлення - рішення позивачем було подано первинну скаргу № 26-07/12-юр від 26.07.2012 р. до Державної податкової адміністрації у Харківській області (а.с.88-91).

За результатами розгляду скарги позивача своїм рішенням № 4737/10/10.2-17 від 20.09.2012 р. ДПС у Харківській області залишила без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а скаргу -без задоволення (а.с. 95-97).

Позивачем на адресу ДПС України було направлено повторну скаргу № 26-09/12 -юр від 26.09.2012 р. (а.с. 98-101).

Судом встановлено, що Рішенням ДПС України від 16.10.2012 року № 3631/0/61-12/10-2115 повторну скаргу позивача було залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення -без змін (а.с. 105-107).

Як встановлено при судовому розгляді справи між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія Бітіком»(постачальник) було укладено договір постачання товару № 126 від 05.09.2011 р. (далі по тексту -договір)(а.с. 108).

Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник поставляє і передає у власність покупця товар відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах та в порядку, визначених даним договором.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що постачання товару покупцю здійснюється засобами постачальника.

Строк дії договору встановлено у п. 8.1. згідно з яким договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами до 31 грудня календарного року в якому він був укладений.

Факт реальності здійснення господарської операцій за договором постачання товару № 126 від 05.09.2011 р. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями наступних документів: видаткових та податкових накладних від 05 вересня 2011 року (а.с. 109-120), журналу реєстрації довіреностей (а.с. 167-170), товарно-транспортної накладної від 05.09.2011 року (а.с. 185), картки рахунку 63 та журналів -ордерів і відомості по рахунку 902 (а.с. 186-189).

Як встановлено в ході перевірки податковим органом ТОВ «Торгівельний дім Ресурс»(код ЄДРПОУ 33206799) придбаний товар у ТОВ «Компанія Бітіком»реалізовано кінцевому споживачу через роздрібну торгівельну мережу «ТД Ресурс»(п.п. 3.1.3.акту (а.с. 19)).

Крім того, як вбачається із акту перевірки сума податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ТОВ «Компанія Бітіком», включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі податкових накладних (а.с. 16), що також підтверджується копією податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року та додатку 5 до неї (а.с. 171-177).

Суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податков періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, п відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В п. 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судом також перевірено та встановлено, що усі витрати позивача на з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг були об'єктивно необхідні позивачу для забезпечення господарської діяльності, та підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, які були видані за договором поставки за своєю формою та змістом відповідають вимогам, які актами чинного законодавства встановлені для первинних документів.

Тому, на підставі викладеного вище суд робить висновок про те, що позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ Компанія Бітіком»до складу податкового кредиту вересня місяця 2011 року.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинне законодавство, зокрема Податковий кодекс України, не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. Сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Факт реєстрації контрагента позивача, на час здійснення господарських операцій із позивачем, платником податку на додану вартість, про що свідчить копія акту ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 02.04.2012 р. № 75/22-6/36698188 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Бітіком»(код ЄДРПОУ 36698188) з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.02.2011 року по 31.12.2011 року»(а.с. 148-153), а також той факт, що підприємство ТОВ «Компанія Бітіком»на момент складання на адресу позивача податкових накладних було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечується. Цим же актом підтверджується, що свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Компанія Бітіком»було анульовано 17.11.2011 року, а спірні правовідносини між сторонами відбувалися 05.09.2011 року, тобто до анулювання свідоцтва.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вбачається з матеріалів справи згідно з постановою Господарським судом Запорізької області у справі № 5009/3165/12 ТОВ «Компанія Бітіком»11.09.2011 року було визнано банкрутом (а.с. 193-196), а відповідно до ухвали цього ж суду від 20.11.2011 року банкрута ТОВ «Компанія Бітіком»було ліквідовано, що також є підтвердженням того, що на момент вчинення господарських операцій із позивачем ТОВ «Компанія Бітіком»мала правосуб'єктність.

Слід також зауважити, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України не визнає за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених суб'єктом господарювання за тими критеріями ознак, що містяться в акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки Основ'янської МДПІ правочини, вчинені позивачем з контрагентом, кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, МДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених правочинів. Проте відповідач по даній справі розцінив як доведений факт нікчемності правочинів і на цій підставі виключив з податкового кредиту позивача відповідні суми ПДВ.

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги стосовно скасування податкового повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн., в тому числі 555150, 00 грн. за основним платежем та 277575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), як такого, що винесено з порушенням норм діючого законодавства України, підтверджуються матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн. (вісімсот тридцять дві тисячі сімсот двадцять п'ять гривень), в тому числі 555150, 00 грн. (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят гривень) за основним платежем та 277575,00 грн. (двісті сімдесят сім тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.